(Ця течія вражень і розмислів з’явилася завдяки знайомству з живописом ОЛЬГИ КАШШАЙ).

Одноповерховий Ужгород. Затишні і спокійні невеличкі вулички, провулки, ошатні садиби. Перед приватним будинком палісадник, це обов’язково, чистенькі доглянуті дворики, багато виноградних кущів. В одному з таких будинків жив і творив знаменитий закарпатський митець і людина великої душі Антон Кашшай. Тепер у цьому будинку мешкає пан Мирон Кашшай з родиною, син видатного живописця. Майстерня творча не пустує, бо десь років з десять тому малярство цілковито заполонило помисли онуки одного із класиків закарпатської школи – панни Ольги Кашшай.

Як найкраще передати атмосферу ту, що панує в приватному секторі старого європейського міста? Почуймо взірець поезії Петра Мідянки, які і не про Ужгород, але асоціативно навіюють думки про нього…:

«Грозна обвили стовпчики веранди.
Останні любощі Паннонії. Краса.
Густоблакитні чисті небеса,
У двориках – рожеві олеандри».

Недарма в народі говорять, - про особливий зв'язок існуючий між онуками та дідусями і бабусями. Ужгород пам’ятає Антона Кашшая не тільки завдяки його малярському таланту, це був чоловік високих стандартів – культури спілкування, поведінки і шляхетного ставлення до людей. Аристократизм вчинків і дій у повсякденному житті характерний для представників закарпатської інтелігенції. Це те, що не вдалося витравити московській люмпен – більшовицькій владі і за 45 років…

Перебуваючи в Ужгороді саме цього разу зрозумів, радше відчув, що підсвідомо давно прагнув знайомства з мисткинею, котру можна було б не помилившись назвати – князівною Карпатською українського мистецтва. Знайомство відбулося, це панна Ольга Кашшай.

Спілкування проходило в творчій робітні… Переді мною вродливиця з гарними манерами, прямий погляд, а так рідко тепер трапляються особи, які прямо дивляться в очі. Рвучкі рухи, говорить із захопленням, голос гортанно – жіночий, у висловлених думках відчувається щирість. Її хотілося слухати… Почуйте і Ви: « Першу вищу освіту здобула в Ужгородському національному університеті, факультет юридичний, за фахом – психолог по соціальній роботі. Різкий поворот відбувся в 2009 році, це той рік, коли обікрали один з музеїв міста, а я не замислюючись повитягала чисті полотна…, писала по кілька робіт в день, раніше ніколи цього не робила, вдивлялася пильно в картини діда, вчилася з них… Далі було навчання в Закарпатському художньому інституті, на факультеті дизайну і інтер’єру.
Коли дід помер мені було 8 років, любила спостерігати як він малював, усім членам сім’ї був заборонений вхід в майстерню коли творив чудодійство, мене ж впускав».

Перша персональна виставка художниці відбулася 2010-го року в галереї «Арт – панорама». Згодом її картини сім разів були представлені на Всеукраїнському рівні. На другій Всеукраїнській виставці – конкурсі образотворчого і декоративно – прикладного мистецтва Ольга отримала диплом ІІІ- го рівня.

Мисткиня продовжує розповідь: « Час від часу буваю в Києві, разом із двоюрідною сестрою Оленою ( мистецтвознавець Олена Кашшай) відвідуємо музеї, галереї, виставки. Київ мене приймає. В 2017 році стала членкинею Закарпатської обласної організації НСХУ. А ось зовсім нещодавно один з моїх натюрмортів пройшов відбір для показу на Міжнародній виставці у Швейцарії…
Я знаю куди рухаюся, до чого прагну, стаю щасливою коли пишу, кожне полотно – то згусток емоцій, ніколи не малюю в поганому настрої. Мені близький напрям постімпресіонізму. Маю бажання пізнавати чужі світи, але жити хочу в Ужгороді, в будинку відчуваю енергетику діда, він з бабусею мені сниться…
Писати реалістично, так як є усе в природі не хочеться, тому сюжети, образи беру «з голови». Через картини передаю бачення усього, що нас оточує, гадаю, мій світ красивіший, ніж є насправді, сподіваюся, стане колись таким.
А художник – то відвертість…».

А тепер, щодо краси, це по- перше. Слушність мав видатний філософ Микола Бердяєв пишучи: «Краса більше характеризує досконалість, існування світу і людини, ніж добро. Кінцева ціль значно більше означена, як краса, чим як добро. Добро має вагоміший стосунок до шляху, ніж до мети. Добро корелятивне до зла і завжди свідчить про роздвоєння і боротьбу…
І трохи далі писав так «…. Перевтілений світ є краса. Краса є перемога над важкістю і звироднілістю світу. Через красу проходить прорив до світу перевтіленого, до світу іншого, чим наш. І цей прорив проходить у всякому художньо – творчому акті і у всякому художньому прийнятті цього творчого акту. Тому смисл мистецтва в тому, що воно є випередженням перевтіленого світу, звільнення від звироднілості і важкості дійсності».

По - друге, у малярстві художниці можна віднайти, - протистояння малярськими методами трьом небезпечним вадам сучасності. Про них писав провідний філософ Чарльз Тейлор у праці «Етика автентичності». Про що йдеться?
А). Індивідуалізм…., багатьох людей сьогодні не цікавить те, що виходить за рамці їхніх особистих інтересів, їхньої «самості».
Б). Про всезростаючі впливи інструментального типу мислення.
В). Про «м’який деспотизм», себто про серйозні обмеження людських свобод.

У вирі буття індивід творчий віднаходить «сам себе», свої цінності, як фундаментальну основу гармонійних взаємин у площині Особа – Мистецтво…

По – третє, її роботи містять психологізм, не поверхневі, вони передають відчуття синонімічні до… - входження у стани Природи, злиття з нею, стати часткою живої Природи, опісля, передати живописними засобами пережите і уявне.
Великий художник слова Ф. Кафка зазначав: «Творити – це значить відкриватися безмежно…» і ще: «… будь – якої самотності мало, коли пишеш; все що береться для творчості з поверхні – якщо інакше не виходить і більш глибинні джерела мовчать, - ніщо і розпадається в той момент, коли правдиве почуття починає коливати цю поверхню, тому, всіляка ніч ще недостатньо ніч. І тому ніколи не може бути достатньо часу, бо шляхи нескінченні і з них так легко збитися…».

Пролунало з уст Ольги і таке: « Люблю воду, можу сидіти годинами дивлячись на рух водної дороги, вода забирає негатив…».

З річкою можна почувати себе рідним. Своїм плюскотом вода навіює надії, підносить споглядаючого. До річки приходять зі своїми негараздами і вона зміцнює людину у вірі, що все лихе минеться. Річка додає сил, вона прихильна до люблячих, як швидкий, так і притишений хід течії…

По – четверте, мисткині притаманний філософічний тип мислення і бачення, і це не може не відображатися на полотнах.

Микола Куліш у «Патетичній сонаті» устами свого персонажа Ілька Юги повідав: « Я піду сам, щоб допитати себе про все. Має бути розмова із самим собою…».
Український всесвіт як правило розмитий, нематеріальний, коливкий, явлений не в сукупності явищ і предметів, а в різних духовних станах, у відношенні уяви до самої себе…
Предметом відображення ( і у мистецтві теж) бувають духовні стани, уривки з внутрішнього життя, у яких немає опредмечених відповідників і найкраще вони відображаються у переплетенні алюзій і рефлексій. Предмет що видимо пливе, перебуває у пливучій стилістиці…

Одного разу на виставці трапився випадок, - панночка Ольга ділиться спогадом: «Помітила неймовірно теплу реакцію незнайомої жінки на одну з моїх картин, вона не помічаючи інших, вголос промовляла щось із нутра, захотіла віддати їй роботу, але вона вже пішла…». Це картина – «Алея сакур», то сакури Ольги Кашшай, вони зображені на полотні такими, якими їх уздріла авторка. Лагідний вечір, рожеве цвітіння дерев, пахощі весни приносять радість і викликають усмішку.

У вірші «Вічне» Євгена Маланюка мовиться:

«А сад вирує в хуртовині цвіту,
Бушує біла буря пелюстків.
Крізь чари весняного ненаситу,
Мов полум’я блакитне, лине спів».

А людська душа весніти може навіть взимку…

Андрій Будкевич – Буткевич, дослідник мистецтва, брендолог.