«Ми панімалі, что в гарячєй вайнє ми Украіну пабєдім за два дня. Чєго єйо пабєждать то? Ну Украіна, Госпаді!»

Московітська зозуля Маргарита Симоньян

Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та народ бунтують.
Мабуть, стиха «революції» готують.
Стали бомби під чиновників кидати,
На царя взялись самого нападати.
Страшно, навіть і на вулиці з‘являтись,
Можна бомби попід ноги дочекатись.
А народ на те все дивиться й радіє,
У багатих є нагарбати надія.
А вже ж любить люд москальський грабувати,
Лиш послаблення якесь їм варто дати.
Тож і супиться, і сердиться «еліта».
Врешті, цар прокашлявсь, взявся говорити:
- Щось народець без війни наш засидівся.
І забздівся весь, добряче засмердівся.
Вже на владу почав косо позирати.
Треба якось, мабуть нам повоювати.
За війни народ всі «дурощі» забуде,
За царя і віру воювати буде.
Об‘єднається бігом навколо влади,
За Расєю піде помирати радо.
Тільки ж нам потрібно «ворога» обрати,
Щоб не довго з супостатом воювати.
Щоб війна була маленька й переможна.
На таку народ зманити легко можна.
Хай іде чужі народи грабувати…
Тож, якого би нам ворога обрати?
У Європі всіх слабких ми вже скорили.
Воювати з німцем в нас немає сили.
З турком братися та лізти на Балкани?
Так Європа знову разом на нас встане.
Лізти в Азію? Там Англія панує,
Тільки впхаємось, вона одразу «вздує».
- А давайте, - хтось озвався із «еліти», -
У Маньчжурію підем японців бити!
Щось вони там уже зовсім знахабніли,
Пхати носа у Китайнаш захотіли.
Наш народ терпіть не може «косооких»,
Тож нам вигідна війна і з цього боку.
Тих «япошок» подолати ми зумієм,
Візьміть карту та погляньте на Росію,
Що розкинулась, пів Азії займає.
А Японія ледь з моря визирає…
І від того збадьорилася «еліта»,
Узялась ногами радо тупотіти
Та «Маньчжуріянаш» вголос верещати.
І в народ пішли «глашатаї» завзяті.
Говорили про «япошок косооких»,
Що загрожують Росії з того боку,
Де вона уже утвердилась в Китаї.
На «нажите потом-кров’ю» зазіхають.
Одкоша потрібно тим «япошкам» дати,
Щоб не сміли «чесно на́жите» чіпати.
Хоч народ не мав з Маньчжурії нічого,
Та ж «вялічіє», немов інстинкт у нього.
Як це так – комусь Маньчжурію віддати?
Та ми шапками їх зможем закидати!
І «Маньчжуріянаш» став народ горлати,
Вже готовий з ким завгодно воювати.
Потяглись на Схід Далекий ешелони,
Москалями вщерть набиті всі вагони.
Колією однією все тяглися,
Бо ж прокласти другу ще не спромоглися.
Поки військо москалі перекидали,
Вже японці на Маньчжурію напали.
Всіх хвалених генералів погромили
І на північ поступово відтіснили.
Флот москальський потопили, розігнали.
І на морі враз господарями стали.
А, оскільки стали в морі панувати,
Хто ж їм буде війська везти заважати?
В москалів поки дивізія прибуде,
У японців ціла армія вже буде.
Ще й бездарні товстопузі генерали
Всі бої один по одному програли.
Тож японці Порт-Артур взяли в облогу
Та кільце стискали швидко навкруг нього.
Москалі ж все далі й далі відступали,
Хоча війська, часом більш японців мали.
Ляоян, Шахе, Мукден звучали світом,
Де японцям удалось їх погромити.
Москалів на фронті гинуло багато
Та чого за ними владі жалкувати.
Цар чекав на перемогу, генерали
Все реляції йому бравурні слали.
Що от-от вони Японію здолають,
Тільки хай ще більше війська присилають.
Та потрібно флот японський потопити,
Щоби він не міг поповнення возити.
Москалі усе, що плаває зібрали
І нову ескадру з Балтики послали.
Щоб далекої Японії дістатись,
Довелось навколо Африки їй пхатись,
Бо ж англійці по Суецу не пустили.
Отож довго вони пхалися, диміли.
Припливли…Японці, звісно їх чекали,
Москалі ж бо на весь світ про те кричали.
Під Цусімою японці їх зустріли,
Супер-пупер ті корита потопили.
А якісь іще на абордаж узяли.
Йшла ескадра ціла і за день не стало.
Нема флоту, піше військо відступає,
Порт-Артур уже японців зустрічає…
Тут уже «еліті» не до перемоги,
Як би цілими звідтіль уне́сти ноги.
Бо ж народ, що «рвався» так «япошок» бити,
Став на владу з «перемог» отих сердитий.
На горілку й до війни не вистачало,
А з війною грошей геть зробилось мало.
Як «япошок» не вдалось пограбувати,
Чому б царські не пошарпати палати?
Та й «буржуї» вже добряче нажилися.
Ще й тут різні горлопани узялися
Всіх багатих іти бити закликати.
Москалям аби кого пограбувати.
З «перемоги» там таке заколотилось,
Що за голову «еліта» ухопилась
Та взялась бігом Америку просити,
Щоб з Японією та прийшла мирити.
Замирились, нові землі не придбали,
Навіть втратили те, що до того мали.
Як народ наш дуже влучно одізвався:
«Йшов по вовну, але стриженим вертався!»
Віддали і Порт-Артур, пів Сахаліну,
Заплатили, правда не високу ціну.
Бо ж на карті, як Московію узяти,
То й не видно, майже отієї втрати.
Війну зовнішню, нарешті, завершили
Та країну вже добряче колотило.
Йшли справжнісінькі бої в містах і селах.
Ледь царя та «революція» не зме́ла.
На два роки розтяглось тії мороки.
Заспокоїли…всього на десять років.
А за десять років і царя не стало,
І «еліта» з горлопанів нова стала…
А не треба на сусідів нападати,
Бо гірка прийде урешті-решт розплата.