Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
22:33
Був день: я зрозумів, що він нічий
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
Неначе щось відібрано в епохи,
Так нам дано: позичили тепло,
А бог вогню — веселий Агні
Загаявся чи забарився трохи.
Крізь мене йдуть століття і роки,
Повзе базікало-тисячоліття,
І хворий день намарно промайне,
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
12:19
Хвилі справа, хвилі зліва,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
Як цукерки льодяні.
Нам казали: правда — сила
У коханні навесні.
І запал витав у гривах
Між смарагдових тіней.
Як тут жити нещасливо,
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
2026.10.25
21:34
Плач, бейбі, плач
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
Матінка пробачить
Вона старіша й певніша
Король у Меріґолді куховарить
До сніданку королеві
А королева в залі
Грає на фортепіано для дітей
2026.10.25
18:20
Сьогодні пропоную подумати над тим, хто може вас замінити.
Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ворожі обстріли почастішали, і може трапитися непередбачуване.
Щоб не переривати робочі процеси, колеги мають підхопити один одного.
Мають зробити вашу відсутність непомітною..
Я сам намагаю
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
2026.08.07
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Євген Федчук (1960) /
Вірші
Про російсько-японську війну
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та народ бунтують.
Мабуть, стиха «революції» готують.
Стали бомби під чиновників кидати,
На царя взялись самого нападати.
Страшно, навіть і на вулиці з‘являтись,
Можна бомби попід ноги дочекатись.
А народ на те все дивиться й радіє,
У багатих є нагарбати надія.
А вже ж любить люд москальський грабувати,
Лиш послаблення якесь їм варто дати.
Тож і супиться, і сердиться «еліта».
Врешті, цар прокашлявсь, взявся говорити:
- Щось народець без війни наш засидівся.
І забздівся весь, добряче засмердівся.
Вже на владу почав косо позирати.
Треба якось, мабуть нам повоювати.
За війни народ всі «дурощі» забуде,
За царя і віру воювати буде.
Об‘єднається бігом навколо влади,
За Расєю піде помирати радо.
Тільки ж нам потрібно «ворога» обрати,
Щоб не довго з супостатом воювати.
Щоб війна була маленька й переможна.
На таку народ зманити легко можна.
Хай іде чужі народи грабувати…
Тож, якого би нам ворога обрати?
У Європі всіх слабких ми вже скорили.
Воювати з німцем в нас немає сили.
З турком братися та лізти на Балкани?
Так Європа знову разом на нас встане.
Лізти в Азію? Там Англія панує,
Тільки впхаємось, вона одразу «вздує».
- А давайте, - хтось озвався із «еліти», -
У Маньчжурію підем японців бити!
Щось вони там уже зовсім знахабніли,
Пхати носа у Китайнаш захотіли.
Наш народ терпіть не може «косооких»,
Тож нам вигідна війна і з цього боку.
Тих «япошок» подолати ми зумієм,
Візьміть карту та погляньте на Росію,
Що розкинулась, пів Азії займає.
А Японія ледь з моря визирає…
І від того збадьорилася «еліта»,
Узялась ногами радо тупотіти
Та «Маньчжуріянаш» вголос верещати.
І в народ пішли «глашатаї» завзяті.
Говорили про «япошок косооких»,
Що загрожують Росії з того боку,
Де вона уже утвердилась в Китаї.
На «нажите потом-кров’ю» зазіхають.
Одкоша потрібно тим «япошкам» дати,
Щоб не сміли «чесно на́жите» чіпати.
Хоч народ не мав з Маньчжурії нічого,
Та ж «вялічіє», немов інстинкт у нього.
Як це так – комусь Маньчжурію віддати?
Та ми шапками їх зможем закидати!
І «Маньчжуріянаш» став народ горлати,
Вже готовий з ким завгодно воювати.
Потяглись на Схід Далекий ешелони,
Москалями вщерть набиті всі вагони.
Колією однією все тяглися,
Бо ж прокласти другу ще не спромоглися.
Поки військо москалі перекидали,
Вже японці на Маньчжурію напали.
Всіх хвалених генералів погромили
І на північ поступово відтіснили.
Флот москальський потопили, розігнали.
І на морі враз господарями стали.
А, оскільки стали в морі панувати,
Хто ж їм буде війська везти заважати?
В москалів поки дивізія прибуде,
У японців ціла армія вже буде.
Ще й бездарні товстопузі генерали
Всі бої один по одному програли.
Тож японці Порт-Артур взяли в облогу
Та кільце стискали швидко навкруг нього.
Москалі ж все далі й далі відступали,
Хоча війська, часом більш японців мали.
Ляоян, Шахе, Мукден звучали світом,
Де японцям удалось їх погромити.
Москалів на фронті гинуло багато
Та чого за ними владі жалкувати.
Цар чекав на перемогу, генерали
Все реляції йому бравурні слали.
Що от-от вони Японію здолають,
Тільки хай ще більше війська присилають.
Та потрібно флот японський потопити,
Щоби він не міг поповнення возити.
Москалі усе, що плаває зібрали
І нову ескадру з Балтики послали.
Щоб далекої Японії дістатись,
Довелось навколо Африки їй пхатись,
Бо ж англійці по Суецу не пустили.
Отож довго вони пхалися, диміли.
Припливли…Японці, звісно їх чекали,
Москалі ж бо на весь світ про те кричали.
Під Цусімою японці їх зустріли,
Супер-пупер ті корита потопили.
А якісь іще на абордаж узяли.
Йшла ескадра ціла і за день не стало.
Нема флоту, піше військо відступає,
Порт-Артур уже японців зустрічає…
Тут уже «еліті» не до перемоги,
Як би цілими звідтіль уне́сти ноги.
Бо ж народ, що «рвався» так «япошок» бити,
Став на владу з «перемог» отих сердитий.
На горілку й до війни не вистачало,
А з війною грошей геть зробилось мало.
Як «япошок» не вдалось пограбувати,
Чому б царські не пошарпати палати?
Та й «буржуї» вже добряче нажилися.
Ще й тут різні горлопани узялися
Всіх багатих іти бити закликати.
Москалям аби кого пограбувати.
З «перемоги» там таке заколотилось,
Що за голову «еліта» ухопилась
Та взялась бігом Америку просити,
Щоб з Японією та прийшла мирити.
Замирились, нові землі не придбали,
Навіть втратили те, що до того мали.
Як народ наш дуже влучно одізвався:
«Йшов по вовну, але стриженим вертався!»
Віддали і Порт-Артур, пів Сахаліну,
Заплатили, правда не високу ціну.
Бо ж на карті, як Московію узяти,
То й не видно, майже отієї втрати.
Війну зовнішню, нарешті, завершили
Та країну вже добряче колотило.
Йшли справжнісінькі бої в містах і селах.
Ледь царя та «революція» не зме́ла.
На два роки розтяглось тії мороки.
Заспокоїли…всього на десять років.
А за десять років і царя не стало,
І «еліта» з горлопанів нова стала…
А не треба на сусідів нападати,
Бо гірка прийде урешті-решт розплата.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про російсько-японську війну
«Ми панімалі, что в гарячєй вайнє ми Украіну пабєдім за два дня. Чєго єйо пабєждать то? Ну Украіна, Госпаді!»
Московітська зозуля Маргарита Симоньян
Цар москальський скликав кодло все на раду.Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та народ бунтують.
Мабуть, стиха «революції» готують.
Стали бомби під чиновників кидати,
На царя взялись самого нападати.
Страшно, навіть і на вулиці з‘являтись,
Можна бомби попід ноги дочекатись.
А народ на те все дивиться й радіє,
У багатих є нагарбати надія.
А вже ж любить люд москальський грабувати,
Лиш послаблення якесь їм варто дати.
Тож і супиться, і сердиться «еліта».
Врешті, цар прокашлявсь, взявся говорити:
- Щось народець без війни наш засидівся.
І забздівся весь, добряче засмердівся.
Вже на владу почав косо позирати.
Треба якось, мабуть нам повоювати.
За війни народ всі «дурощі» забуде,
За царя і віру воювати буде.
Об‘єднається бігом навколо влади,
За Расєю піде помирати радо.
Тільки ж нам потрібно «ворога» обрати,
Щоб не довго з супостатом воювати.
Щоб війна була маленька й переможна.
На таку народ зманити легко можна.
Хай іде чужі народи грабувати…
Тож, якого би нам ворога обрати?
У Європі всіх слабких ми вже скорили.
Воювати з німцем в нас немає сили.
З турком братися та лізти на Балкани?
Так Європа знову разом на нас встане.
Лізти в Азію? Там Англія панує,
Тільки впхаємось, вона одразу «вздує».
- А давайте, - хтось озвався із «еліти», -
У Маньчжурію підем японців бити!
Щось вони там уже зовсім знахабніли,
Пхати носа у Китайнаш захотіли.
Наш народ терпіть не може «косооких»,
Тож нам вигідна війна і з цього боку.
Тих «япошок» подолати ми зумієм,
Візьміть карту та погляньте на Росію,
Що розкинулась, пів Азії займає.
А Японія ледь з моря визирає…
І від того збадьорилася «еліта»,
Узялась ногами радо тупотіти
Та «Маньчжуріянаш» вголос верещати.
І в народ пішли «глашатаї» завзяті.
Говорили про «япошок косооких»,
Що загрожують Росії з того боку,
Де вона уже утвердилась в Китаї.
На «нажите потом-кров’ю» зазіхають.
Одкоша потрібно тим «япошкам» дати,
Щоб не сміли «чесно на́жите» чіпати.
Хоч народ не мав з Маньчжурії нічого,
Та ж «вялічіє», немов інстинкт у нього.
Як це так – комусь Маньчжурію віддати?
Та ми шапками їх зможем закидати!
І «Маньчжуріянаш» став народ горлати,
Вже готовий з ким завгодно воювати.
Потяглись на Схід Далекий ешелони,
Москалями вщерть набиті всі вагони.
Колією однією все тяглися,
Бо ж прокласти другу ще не спромоглися.
Поки військо москалі перекидали,
Вже японці на Маньчжурію напали.
Всіх хвалених генералів погромили
І на північ поступово відтіснили.
Флот москальський потопили, розігнали.
І на морі враз господарями стали.
А, оскільки стали в морі панувати,
Хто ж їм буде війська везти заважати?
В москалів поки дивізія прибуде,
У японців ціла армія вже буде.
Ще й бездарні товстопузі генерали
Всі бої один по одному програли.
Тож японці Порт-Артур взяли в облогу
Та кільце стискали швидко навкруг нього.
Москалі ж все далі й далі відступали,
Хоча війська, часом більш японців мали.
Ляоян, Шахе, Мукден звучали світом,
Де японцям удалось їх погромити.
Москалів на фронті гинуло багато
Та чого за ними владі жалкувати.
Цар чекав на перемогу, генерали
Все реляції йому бравурні слали.
Що от-от вони Японію здолають,
Тільки хай ще більше війська присилають.
Та потрібно флот японський потопити,
Щоби він не міг поповнення возити.
Москалі усе, що плаває зібрали
І нову ескадру з Балтики послали.
Щоб далекої Японії дістатись,
Довелось навколо Африки їй пхатись,
Бо ж англійці по Суецу не пустили.
Отож довго вони пхалися, диміли.
Припливли…Японці, звісно їх чекали,
Москалі ж бо на весь світ про те кричали.
Під Цусімою японці їх зустріли,
Супер-пупер ті корита потопили.
А якісь іще на абордаж узяли.
Йшла ескадра ціла і за день не стало.
Нема флоту, піше військо відступає,
Порт-Артур уже японців зустрічає…
Тут уже «еліті» не до перемоги,
Як би цілими звідтіль уне́сти ноги.
Бо ж народ, що «рвався» так «япошок» бити,
Став на владу з «перемог» отих сердитий.
На горілку й до війни не вистачало,
А з війною грошей геть зробилось мало.
Як «япошок» не вдалось пограбувати,
Чому б царські не пошарпати палати?
Та й «буржуї» вже добряче нажилися.
Ще й тут різні горлопани узялися
Всіх багатих іти бити закликати.
Москалям аби кого пограбувати.
З «перемоги» там таке заколотилось,
Що за голову «еліта» ухопилась
Та взялась бігом Америку просити,
Щоб з Японією та прийшла мирити.
Замирились, нові землі не придбали,
Навіть втратили те, що до того мали.
Як народ наш дуже влучно одізвався:
«Йшов по вовну, але стриженим вертався!»
Віддали і Порт-Артур, пів Сахаліну,
Заплатили, правда не високу ціну.
Бо ж на карті, як Московію узяти,
То й не видно, майже отієї втрати.
Війну зовнішню, нарешті, завершили
Та країну вже добряче колотило.
Йшли справжнісінькі бої в містах і селах.
Ледь царя та «революція» не зме́ла.
На два роки розтяглось тії мороки.
Заспокоїли…всього на десять років.
А за десять років і царя не стало,
І «еліта» з горлопанів нова стала…
А не треба на сусідів нападати,
Бо гірка прийде урешті-решт розплата.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
