Ось вона, моя Європа.
Майже вперше у житті
перетнулися за Чопом
всі дороги і путі.

Ось тобі уже і Wien...
Перепитую месьє, -
як мені у ту країну,
до якої сотні льє,

до якої як до неба
із прадавньої Руси.
А Московії не треба,
поки, Господи, єси

Ти єдиний на престолі...
Бачу Альпи, і Дунай.
Вітряки стоять у полі,
забезпечуючи рай.

Ріки, гори і долини -
ляпота і антураж,
і фортеці старовинні
уписались у пейзаж.

Це не Ейфелеві штуки.
У трамваї мчу увись.
Сяду Кеплеру на руки...
І ніхто не каже, - брись!

І не знають у Тіролі,
що то - наші і свої...
Будемо послами волі,
за яку ідуть бої.

І ніякі не арійці
мають наше за своє.
І у Відні, і у Лінці
товариства наші - є!!!

І немає інтересу
freue Laute у війні.
А поети й поетеси
усміхаються мені.

I Waltraude, i Else,
Helmut, Hannes-тамада
доказали, що не ель, а
пиво п'ється як вода.

І нехай піїти Феба
знають, - я не Ґанібал,
а у теці пана Щерби
є вакансії на бал.

Українці - ми не горді.
На коні і при сумі
ми усюди при нагоді
побуваємо й самі.

Хоч із Генуї - до Риму!
Італійці – теж рідня.
Не бажаю я до Криму,
де п’яніє кацапня.

Але так уже ведеться,
що Європа нічия.
Повертатися прийдеться
на чужі круги своя.

Залишаю Братиславу
найдешевшим літаком.
Хай живе моя держава
без серпа із молотком!

Україна - не Росія,
і не Пруссія - Руса.
Надивився. Є краса.
Я брехати не умію.
І не каюсь.
                 Мама мія,
як забути чудеса?

                   02.2018