Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Розчинений у спогляданні
Того, що прагнуло цвісти.
Та чи було воно коханням?
Бо сталося одвічне НЕ.
Не там, не з тими, і не поряд.
Тому і туга огорне
У хтивому сплетінні повноводних мінливих рік і дивних геометрій.
Земля паломників в тугих меридіанах, блакитних ліній плетиво стрімке.
Що стугонить в лілейних картах стегон
В м'яких, п
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Плач Тараса
Над «Плачем Єремії»
Схиливсь Тарас і плаче:
«Отцы наши согрЂшиша, і нЂсть ихъ,
Мы же беззаконія ихъ подяхомъ.
Рабы обладаша нами, избавляющаго
НЂсть оть руку ихъ.
Князи въ рукахъ ихъ повЂшены быша,
СтарЂишины не прославышася.
Избранніи плачь подяша, и юноши
В кладъ изнемогаша.
И старцы отъ вратъ оскудЂша, избранніи
оть пЂсней своихъ умолкоша» .
Страждали юдеї у Вавілоні, бо їх звоювали,
А ми з намови п’яного Богдана
Самі впряглися у ярмо московське:
«Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
....................................................
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям, а їм і байдуже» .
Вельможі твої, Єреміє, повішені.
А мої –всілякі там кочубеї,носи, галагани...
Злигалися з москалями,
Деруть шкуру з брата.
Мови своєї одцурались.
Як і провіщав ти, мудрий Єреміє,
Господь вернув твоїх бранців.
А про нас,мабуть, і не віда,
Бо не з Його волі стали ми рабами...
За тобою, Єреміє, і я згадав матір:
«Чи доля так оце зробила?
Чи мати богу не молилась,
Як понесла мене? Що я –
Неначе лютая змія
Розтоптана в саду здихає,
Захода сонця дожидає» .
Ну, що ж, неприкаяний мій брате,
Витиму, як і ти, совою,
Щоб не заснув, бува, народ мій
В рабськім сні навіки.
Та нізащо, як ти радиш,
Щоку не підставлю
Хто поб’є мене,
Щоб наситивсь він удосталь
Моєю ганьбою .
Ні, як Самсон твій,
Напружимось
і на друзки рознесемо
Вертеп цей московський.
А поки що, Єреміє брате,
В степу цім триклятім потерпаю:
«Святої правди ні од кого
Не діждуся. Десяте літо вже минуло,
Як «Кобзаря» я людям дав,
А їм наче роти зашито.
Неначе й не було мене» ...
Та годі нарікать і плакать.
Тобі не легше було жити,
Все ж до кінця ти ніс, пророче,
Невірам слово Боже,
Бо край свій над усе любив.
Отак і я люблю без міри
Мою Вкраїну спроневірену.
Переклад відібраного Тарасом Шевченком уривка відтворено з івритського першоджерела «Ейха» («Плач»).- 5:7-9, 12-15. На відміну від тексту Біблії, яка відносить «Ейху» під назвою «Плач Єремії» до «Книги пророка Єремії», Танах (Старий Заповіт) вважає її окремим твором і вміщує не в «Книзі пророків» («Невіїм»), а в «Писаннях» («Кетувім»).
«Виписка є творчою заготовкою Шевченка для якогось не здійсненого поетичного задуму. За змістом вона перегукується з творами Шевченка на теми з історії України (загибель «праведних гетьманів» - керівників народно-визвольних рухів, прихід до влади «рабів, підніжків» з числа козацької старшини та їхня зрадницька політика; розправа царизму з діячами прогресивної культури та суспільно-визвольного руху –такими могли бути асоціації, що їх викликав у Шевченка цей уривок з Біблії».-Тарас Шевченко «Повне зібрання творів у дванадцяти томах». Київ, «Наукова думка», 1991, т.1, стор.286.
Там же, т.2, стор.185, 186.
Там же.
Книга пророка Єремії, 3:30-31.
Тарас Шевченко..., т.2, стор.185,186.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)