 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
 ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Мать справу з фарбами – не зі словами,
Я б зміг доповнити Чюрльоніса й Ван Гога
У царині, що зветься Деревами.
Я б показав на полотні німому,
Як поспліталися вони в екстазі,
Як посхилялися на тиху перемову,
Часом вчуваю
І дивишся на сонце так,
Немов на лицаря Каяли,
Що подає таємний знак.
Дивитися у вічі правді,
У вічі істині сумній,
Мов пережити час розправи,
Я ж у Котельві був тамтого року,
Як москалі упхались з того боку
І Ромодан нас облягати взявсь.
Про те Мирон словечком лиш згадав,
Мені б хотілось більше розказати,
Як боронились ми від супостата,
Як Ромодан від
Ще дощів кислотних дикі танці...
Це земля здригається під нами,
Атмосфера з нею в резонансі.
Смог і смерчі, різні катастрофи –
Вдосталь уже знаків Провидіння.
Руйнуватиме свій Світ допоки
Іду, такий, по вулиці — знімаю собі тьолку.
Мати дитинча мовчки їла,
їла-доїдала.
Смачно чи не смачно було,
але всі про те вже забули.
Україна салом заросла!
Пнеться в матки пузо вгору
Твоїх очей і губ, не проти?
І ти щоб пахла і цвіла…
Дай Боже, знати
До суботи…
Мені би спокою… мені б…
І бажано, щоб без сюрпризів
у гомінкі перепалки дорослих,
а от пронизливі надривні
зойки амбулансів тривожать серце,
і на їхній одчайдушний клич
пошепки Всевишнього прошу,
щоб швидше добрались до мети,
і потерпілого вдалося врятувати.
ніби після запеклого бою.
Старі атракціони й будівлі
зносять, утворюючи пустку,
яку нічим заповнити,
яка волає до нас усіх,
яка ставить питання,
на які неможливо відповісти,
Вітці сього міста намагаються, жмуть
Щоб коня Пола Ревіра реінкарнуть
А містечку – чого нервувати
Душа Бели Стар поглум передає
Єзавелі-черниці й та шалено плете
Півперуку для Різника-Джека що є
Цнотливі та незаймані слова.
Та де шукати? Спереду, праворуч?
Як завжди таємниця вікова.
Промовить хто, почуєш їх від кого?
Як лине недоторкана трава
До сонця. Так торуємо дорогу
До тих, хто має справжні почуття,
Об окопної глини тягучу і ржаву багнюку.
То не дощ, що мені цілу ніч підвіконнями стукав.
Дощ - це там, де солдату на плечі натомлені ллється.
Де тяжіє розгрузка, де мокрі несушені ноги,
Де гарячого чаю
Вода з водою все це бачить.
Тому, хто бачити не вміє
Навряд чи Видиво пробачить.
Надія, все ж, оптомістична:
Є інші видиви: калюжі…
Ну а якщо ви симпатичні —
Вам поталанило предуже…
Я зустрів сусідку Тому
З імпозантним чоловіком
Одного зі мною віку.
Він всміхався без упину
І все гладив Томи спину,
Поки та не захотіла
Від руки звільнити тіло,
Ми перед мечами присягу даєм.
Вогненні мечі, як таємні ікони,
Які кровоточать у полі знамен.
Вогненні мечі у танку хаотичнім,
У щільному колі хоругв і списів.
Вогненні мечі в нетривалім затишші,
Тут приймали за честь
Набувати ідей
В центрі всіх перехресть,
В місті цім, де стою.
Тож вкладав свій талант
І амбітність свою
Генерал, музикант,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
 Нові автори (Поезія):
 Нові автори (Поезія): • Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
 
Плач Тараса
Над «Плачем Єремії»
Схиливсь Тарас і плаче:
«Отцы наши согрЂшиша, і нЂсть ихъ,
Мы же беззаконія ихъ подяхомъ.
Рабы обладаша нами, избавляющаго
НЂсть оть руку ихъ.
Князи въ рукахъ ихъ повЂшены быша,
СтарЂишины не прославышася.
Избранніи плачь подяша, и юноши
В кладъ изнемогаша.
И старцы отъ вратъ оскудЂша, избранніи
оть пЂсней своихъ умолкоша» .
Страждали юдеї у Вавілоні, бо їх звоювали,
А ми з намови п’яного Богдана
Самі впряглися у ярмо московське:
«Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
....................................................
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям, а їм і байдуже» .
Вельможі твої, Єреміє, повішені.
А мої –всілякі там кочубеї,носи, галагани...
Злигалися з москалями,
Деруть шкуру з брата.
Мови своєї одцурались.
Як і провіщав ти, мудрий Єреміє,
Господь вернув твоїх бранців.
А про нас,мабуть, і не віда,
Бо не з Його волі стали ми рабами...
За тобою, Єреміє, і я згадав матір:
«Чи доля так оце зробила?
Чи мати богу не молилась,
Як понесла мене? Що я –
Неначе лютая змія
Розтоптана в саду здихає,
Захода сонця дожидає» .
Ну, що ж, неприкаяний мій брате,
Витиму, як і ти, совою,
Щоб не заснув, бува, народ мій
В рабськім сні навіки.
Та нізащо, як ти радиш,
Щоку не підставлю
Хто поб’є мене,
Щоб наситивсь він удосталь
Моєю ганьбою .
Ні, як Самсон твій,
Напружимось
і на друзки рознесемо
Вертеп цей московський.
А поки що, Єреміє брате,
В степу цім триклятім потерпаю:
«Святої правди ні од кого
Не діждуся. Десяте літо вже минуло,
Як «Кобзаря» я людям дав,
А їм наче роти зашито.
Неначе й не було мене» ...
Та годі нарікать і плакать.
Тобі не легше було жити,
Все ж до кінця ти ніс, пророче,
Невірам слово Боже,
Бо край свій над усе любив.
Отак і я люблю без міри
Мою Вкраїну спроневірену.
Переклад відібраного Тарасом Шевченком уривка відтворено з івритського першоджерела «Ейха» («Плач»).- 5:7-9, 12-15. На відміну від тексту Біблії, яка відносить «Ейху» під назвою «Плач Єремії» до «Книги пророка Єремії»,  Танах (Старий Заповіт) вважає її окремим твором і вміщує не в «Книзі пророків» («Невіїм»), а в «Писаннях» («Кетувім»).
«Виписка є творчою заготовкою Шевченка для якогось не здійсненого поетичного задуму. За змістом вона перегукується з творами Шевченка на теми з історії України (загибель «праведних гетьманів» - керівників народно-визвольних рухів, прихід до влади «рабів, підніжків» з числа козацької старшини та їхня зрадницька політика; розправа царизму з діячами прогресивної культури та суспільно-визвольного руху –такими могли бути асоціації, що їх викликав у Шевченка цей уривок з Біблії».-Тарас Шевченко «Повне зібрання творів у дванадцяти томах». Київ, «Наукова думка», 1991, т.1, стор.286. 
   Там же, т.2, стор.185, 186.
  Там же. 
  Книга пророка Єремії, 3:30-31.
  Тарас Шевченко..., т.2, стор.185,186.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)



