Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
у одноманітності плину.
Гаптує душиця із марення
тонку льодяну павутину.
Що далі, тікати у безлих*
думок чи укритися пледом?
Вілляти вина повний келих,
Дійові особи та виконавці:
• Анатолій Карпов – ліричний тенор
• Претендент – драматичний баритон
• Михайло Таль – баритон
• Петра Ліуверік – мецо-сопрано
• Суддя матчу – бас-кантанте
Під пам'ятником з чорного граніту.
Читаю, що написано... О, небо!
"Тримайся! Все попереду ще в тебе!"
І спокою, певно, ніколи не дасть.
Ця вічна сирена, як згущений морок.
І попіл століть опадає на нас.
У ній ми впізнаємо сутність століття.
Освенцим, Дахау, доносів рої.
Її віспувате обличчя столике.
різниця поміж ними невелика:
і там, і там ідея перед очима мерехтить,
але немає й гадки про живого чоловіка.
О, скільки ж їх, богобоязних і безбожних…
Всевишньому це споконвік не в новину,
та Він карає їх тоді, як
ми будемо дійсність ділити?
Тобі в чорнім морі маяк,
мені незабудки у житі?
А їй, що дістанеться — даль
і смуток у пелені днини?
Не ділиться, як не гадай,
Доносити - бракує сил.
Давно роздав усі прикраси
Надійний мій душевний тил.
Захмарна тупість ходить світом.
О, горе щирим та відкритим!
Тепла промінчик не знайти,
Палаю стосом, серце спопеляю.
Крилом вогню домотую круги
Між брамами пекельними і раєм.
Поріг блаженства – щастя береги.
Табун шаленства зупинити мушу
Над урвищем, де пристрасті боги
Й напишемо малий вінок ронделів.
Щоб не шукати воду у пустелі,
Влаштуємо в оазі справжній бал!
Спочатку хай співає генерал,
А потім рядові, мов менестрелі.
Розплетемо рондельний магістрал
Що пробива серця в невдалій метушні,
Що залишається марою і маною,
Тим світом, що розвіявся вві сні.
Що хочеш забирай, та серце не розколюй,
Минуле і майбутнє не діли
І спогади, мов яструб, не розорюй,
Застиг у глянці вечір на порозі.
Необережно кинуті слова
Лишились, як льодинки на дорозі.
Весь світ накрила панцирна броня.
Прозорий шовк, підступний і блискучий.
Заснула з льодом зморена стерня.
Дитинством пахнуть ночі темно-сині,
А на снігу - ялинкою сліди.
Буває, зігрівають холоди
І спогади, такі живі картини!
Розпливчасті та ледь помітні тіні
бігме-бо відьмача
я родився в ту ніч
як місяць божий зачервонів
родився в ту ніч
як місяць був у червонім огні
небіжка мати скричала ”циганка повіла правду!“
Чимсь схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Вливається у серце щемом...
...А за пейзажами на Сході
Згадай, як тебе палко цілував.
У пристрасті стуляла ти повіки,
А я свої відкритими тримав.
Усе я бачив: - як ти десь літала,
Пелюсточки, мов айстри, розцвіли...
І люба, до солодкого фіна
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Плач Тараса
Над «Плачем Єремії»
Схиливсь Тарас і плаче:
«Отцы наши согрЂшиша, і нЂсть ихъ,
Мы же беззаконія ихъ подяхомъ.
Рабы обладаша нами, избавляющаго
НЂсть оть руку ихъ.
Князи въ рукахъ ихъ повЂшены быша,
СтарЂишины не прославышася.
Избранніи плачь подяша, и юноши
В кладъ изнемогаша.
И старцы отъ вратъ оскудЂша, избранніи
оть пЂсней своихъ умолкоша» .
Страждали юдеї у Вавілоні, бо їх звоювали,
А ми з намови п’яного Богдана
Самі впряглися у ярмо московське:
«Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
....................................................
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям, а їм і байдуже» .
Вельможі твої, Єреміє, повішені.
А мої –всілякі там кочубеї,носи, галагани...
Злигалися з москалями,
Деруть шкуру з брата.
Мови своєї одцурались.
Як і провіщав ти, мудрий Єреміє,
Господь вернув твоїх бранців.
А про нас,мабуть, і не віда,
Бо не з Його волі стали ми рабами...
За тобою, Єреміє, і я згадав матір:
«Чи доля так оце зробила?
Чи мати богу не молилась,
Як понесла мене? Що я –
Неначе лютая змія
Розтоптана в саду здихає,
Захода сонця дожидає» .
Ну, що ж, неприкаяний мій брате,
Витиму, як і ти, совою,
Щоб не заснув, бува, народ мій
В рабськім сні навіки.
Та нізащо, як ти радиш,
Щоку не підставлю
Хто поб’є мене,
Щоб наситивсь він удосталь
Моєю ганьбою .
Ні, як Самсон твій,
Напружимось
і на друзки рознесемо
Вертеп цей московський.
А поки що, Єреміє брате,
В степу цім триклятім потерпаю:
«Святої правди ні од кого
Не діждуся. Десяте літо вже минуло,
Як «Кобзаря» я людям дав,
А їм наче роти зашито.
Неначе й не було мене» ...
Та годі нарікать і плакать.
Тобі не легше було жити,
Все ж до кінця ти ніс, пророче,
Невірам слово Боже,
Бо край свій над усе любив.
Отак і я люблю без міри
Мою Вкраїну спроневірену.
Переклад відібраного Тарасом Шевченком уривка відтворено з івритського першоджерела «Ейха» («Плач»).- 5:7-9, 12-15. На відміну від тексту Біблії, яка відносить «Ейху» під назвою «Плач Єремії» до «Книги пророка Єремії», Танах (Старий Заповіт) вважає її окремим твором і вміщує не в «Книзі пророків» («Невіїм»), а в «Писаннях» («Кетувім»).
«Виписка є творчою заготовкою Шевченка для якогось не здійсненого поетичного задуму. За змістом вона перегукується з творами Шевченка на теми з історії України (загибель «праведних гетьманів» - керівників народно-визвольних рухів, прихід до влади «рабів, підніжків» з числа козацької старшини та їхня зрадницька політика; розправа царизму з діячами прогресивної культури та суспільно-визвольного руху –такими могли бути асоціації, що їх викликав у Шевченка цей уривок з Біблії».-Тарас Шевченко «Повне зібрання творів у дванадцяти томах». Київ, «Наукова думка», 1991, т.1, стор.286.
Там же, т.2, стор.185, 186.
Там же.
Книга пророка Єремії, 3:30-31.
Тарас Шевченко..., т.2, стор.185,186.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
