Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Плач Тараса
Над «Плачем Єремії»
Схиливсь Тарас і плаче:
«Отцы наши согрЂшиша, і нЂсть ихъ,
Мы же беззаконія ихъ подяхомъ.
Рабы обладаша нами, избавляющаго
НЂсть оть руку ихъ.
Князи въ рукахъ ихъ повЂшены быша,
СтарЂишины не прославышася.
Избранніи плачь подяша, и юноши
В кладъ изнемогаша.
И старцы отъ вратъ оскудЂша, избранніи
оть пЂсней своихъ умолкоша» .
Страждали юдеї у Вавілоні, бо їх звоювали,
А ми з намови п’яного Богдана
Самі впряглися у ярмо московське:
«Отак-то, Богдане!
Занапастив єси вбогу
Сироту Украйну!
....................................................
Отаке-то, Зіновію,
Олексіїв друже!
Ти все оддав приятелям, а їм і байдуже» .
Вельможі твої, Єреміє, повішені.
А мої –всілякі там кочубеї,носи, галагани...
Злигалися з москалями,
Деруть шкуру з брата.
Мови своєї одцурались.
Як і провіщав ти, мудрий Єреміє,
Господь вернув твоїх бранців.
А про нас,мабуть, і не віда,
Бо не з Його волі стали ми рабами...
За тобою, Єреміє, і я згадав матір:
«Чи доля так оце зробила?
Чи мати богу не молилась,
Як понесла мене? Що я –
Неначе лютая змія
Розтоптана в саду здихає,
Захода сонця дожидає» .
Ну, що ж, неприкаяний мій брате,
Витиму, як і ти, совою,
Щоб не заснув, бува, народ мій
В рабськім сні навіки.
Та нізащо, як ти радиш,
Щоку не підставлю
Хто поб’є мене,
Щоб наситивсь він удосталь
Моєю ганьбою .
Ні, як Самсон твій,
Напружимось
і на друзки рознесемо
Вертеп цей московський.
А поки що, Єреміє брате,
В степу цім триклятім потерпаю:
«Святої правди ні од кого
Не діждуся. Десяте літо вже минуло,
Як «Кобзаря» я людям дав,
А їм наче роти зашито.
Неначе й не було мене» ...
Та годі нарікать і плакать.
Тобі не легше було жити,
Все ж до кінця ти ніс, пророче,
Невірам слово Боже,
Бо край свій над усе любив.
Отак і я люблю без міри
Мою Вкраїну спроневірену.
Переклад відібраного Тарасом Шевченком уривка відтворено з івритського першоджерела «Ейха» («Плач»).- 5:7-9, 12-15. На відміну від тексту Біблії, яка відносить «Ейху» під назвою «Плач Єремії» до «Книги пророка Єремії», Танах (Старий Заповіт) вважає її окремим твором і вміщує не в «Книзі пророків» («Невіїм»), а в «Писаннях» («Кетувім»).
«Виписка є творчою заготовкою Шевченка для якогось не здійсненого поетичного задуму. За змістом вона перегукується з творами Шевченка на теми з історії України (загибель «праведних гетьманів» - керівників народно-визвольних рухів, прихід до влади «рабів, підніжків» з числа козацької старшини та їхня зрадницька політика; розправа царизму з діячами прогресивної культури та суспільно-визвольного руху –такими могли бути асоціації, що їх викликав у Шевченка цей уривок з Біблії».-Тарас Шевченко «Повне зібрання творів у дванадцяти томах». Київ, «Наукова думка», 1991, т.1, стор.286.
Там же, т.2, стор.185, 186.
Там же.
Книга пророка Єремії, 3:30-31.
Тарас Шевченко..., т.2, стор.185,186.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)