Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Хазир бетшува
– Послушай, – остановил меня уже почти у входа в автобус приятель, – если не торопишься, давай пройдем пешком. Сообщу такое, что ты тут же упадешь от удивления.
– Тогда хоть место выбери помягче, – посоветовал я, в сущности не ожидая ничего необычного, если не считать очередное сообщение о неприятностях с кем-то из наших общих знакомых, что всегда было под рукой у моего собеседника.
– Ты знаешь, кого я видел в ешиве, что в Центре Гутник?
– Да мало ли кто там бывает в поисках дешевых книг по иудаизму...
– Борю К. ! – не сказал, а выкрикнул он.
-??
– Да, того самого...
"Того самого" означало для нас обоих одно и то же. И он, и я лишились возможности заниматься наукой, а вместо этого вынуждены были на протяжении десятка лет менять места работы, выслушивать наставления и унизительные предложения сотрудников КГБ...
...Мне повезло больше, чем товарищу. После безуспешных попыток склонить к сотрудничеству мой “наставник” признался:
– Прошу тебя как человека – скажи моему генералу, что согласен информировать о некоторых неблагополучных писателях. Мне – вторая звездочка на погоны, а тебе – вскорости работа в нашей фирме за границей.
И он назвал несколько фамилий, среди которых был и любимый учитель.
Встреча состоялась в одном из крохотных номеров гостиницы, что напротив здания КГБ. Непонятно почему, но генерал вместо ожидаемых преимуществ сотрудничества с его заведением пошел в наступление и поставил меня, как он неоднократно подчеркнул, – “по ту сторону баррикад”. Правда, под занавес своих страшилок несколько успокоился и сообщил, что такое может быть в случае моего несогласия.
– А теперь извольте выслушать меня, – начал я нарочито выспренним тоном. – Но при одном условии – не перебивать. При первом же нарушении умолкаю.
Не был я таким смельчаком, как может показаться. Но кто-то свыше, будто в отместку за глумление над элементарными нормами человеческого поведения голосами осужденных и преследуемых диктовал мне обвинения и я бросал их в лицо оппонентам.
Закончилась беседа требованием не разглашать даже сам факт встречи. Зная, что часть угроз, высказанных генералом, может быть осуществлена, я рассказал обо всем товарищу по работе, и он предложил стать моим добровольным телохранителем.
Но то ли оттого, что мой “попечитель” вскорости ушел в мир иной, то ли оттого, что я поменял работу, КГБ почему-то отстало от меня. Как оказалось впоследствии, – навсегда. И хоть супруге отказали в поездке в Болгарию, я посчитал это всего-навсего отголоском былой песни.
– Но как ты вычислил Бориса? – спросил я.
– Да мы же с ним были не-разлей-вода... Пока на допросе, сопоставив факты, не убедился, что это именно он заложил нас.
– И каким ты нашел его?
– Настоящий хасид – с пейсами, в бороде. Увидев меня, отвернулся. Вместе с другими перебирал рис на кошерность.
– Интересно, как же?
– Когда я спросил об этом так похожего на вчерашнего комсомольского активиста неофита, тот на ухо прошептал мне: “А кто его знает”.
Прошло какое-то время после той встречи и где-то накануне еврейского Нового года, во время слихот, когда евреи просят друг у друга прощения за прегрешения, звонит мой приятель из ешивы, где работал охранником.
– Дружище, тут рядом со мной Боря. Хочет поговорить с тобой.
Без особого энтузиазма выслушал я извинения теперь уже не Бори, а Баруха Бен Мазальтов, ответственного за кошерную пищу в нескольких ешивах. Простить не простил, а пожелал успехов на поприще кашрута. А впрочем, как говорят, повинную голову меч не сечет. Да и Всевышний любит кающихся больше, чем праведников.
--------------------------------------------------------------------------хазир (иврит) - свинья
бетшува -возвращение в лоно иудаизма
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хазир бетшува
– Послушай, – остановил меня уже почти у входа в автобус приятель, – если не торопишься, давай пройдем пешком. Сообщу такое, что ты тут же упадешь от удивления.
– Тогда хоть место выбери помягче, – посоветовал я, в сущности не ожидая ничего необычного, если не считать очередное сообщение о неприятностях с кем-то из наших общих знакомых, что всегда было под рукой у моего собеседника.
– Ты знаешь, кого я видел в ешиве, что в Центре Гутник?
– Да мало ли кто там бывает в поисках дешевых книг по иудаизму...
– Борю К. ! – не сказал, а выкрикнул он.
-??
– Да, того самого...
"Того самого" означало для нас обоих одно и то же. И он, и я лишились возможности заниматься наукой, а вместо этого вынуждены были на протяжении десятка лет менять места работы, выслушивать наставления и унизительные предложения сотрудников КГБ...
...Мне повезло больше, чем товарищу. После безуспешных попыток склонить к сотрудничеству мой “наставник” признался:
– Прошу тебя как человека – скажи моему генералу, что согласен информировать о некоторых неблагополучных писателях. Мне – вторая звездочка на погоны, а тебе – вскорости работа в нашей фирме за границей.
И он назвал несколько фамилий, среди которых был и любимый учитель.
Встреча состоялась в одном из крохотных номеров гостиницы, что напротив здания КГБ. Непонятно почему, но генерал вместо ожидаемых преимуществ сотрудничества с его заведением пошел в наступление и поставил меня, как он неоднократно подчеркнул, – “по ту сторону баррикад”. Правда, под занавес своих страшилок несколько успокоился и сообщил, что такое может быть в случае моего несогласия.
– А теперь извольте выслушать меня, – начал я нарочито выспренним тоном. – Но при одном условии – не перебивать. При первом же нарушении умолкаю.
Не был я таким смельчаком, как может показаться. Но кто-то свыше, будто в отместку за глумление над элементарными нормами человеческого поведения голосами осужденных и преследуемых диктовал мне обвинения и я бросал их в лицо оппонентам.
Закончилась беседа требованием не разглашать даже сам факт встречи. Зная, что часть угроз, высказанных генералом, может быть осуществлена, я рассказал обо всем товарищу по работе, и он предложил стать моим добровольным телохранителем.
Но то ли оттого, что мой “попечитель” вскорости ушел в мир иной, то ли оттого, что я поменял работу, КГБ почему-то отстало от меня. Как оказалось впоследствии, – навсегда. И хоть супруге отказали в поездке в Болгарию, я посчитал это всего-навсего отголоском былой песни.
– Но как ты вычислил Бориса? – спросил я.
– Да мы же с ним были не-разлей-вода... Пока на допросе, сопоставив факты, не убедился, что это именно он заложил нас.
– И каким ты нашел его?
– Настоящий хасид – с пейсами, в бороде. Увидев меня, отвернулся. Вместе с другими перебирал рис на кошерность.
– Интересно, как же?
– Когда я спросил об этом так похожего на вчерашнего комсомольского активиста неофита, тот на ухо прошептал мне: “А кто его знает”.
Прошло какое-то время после той встречи и где-то накануне еврейского Нового года, во время слихот, когда евреи просят друг у друга прощения за прегрешения, звонит мой приятель из ешивы, где работал охранником.
– Дружище, тут рядом со мной Боря. Хочет поговорить с тобой.
Без особого энтузиазма выслушал я извинения теперь уже не Бори, а Баруха Бен Мазальтов, ответственного за кошерную пищу в нескольких ешивах. Простить не простил, а пожелал успехов на поприще кашрута. А впрочем, как говорят, повинную голову меч не сечет. Да и Всевышний любит кающихся больше, чем праведников.
--------------------------------------------------------------------------хазир (иврит) - свинья
бетшува -возвращение в лоно иудаизма
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
