Ти мене спокусив.
Я з’їхала з глузду,
Я втратила гордість.
Ти практично залишив мене без сил
І в багнюці я грузну…
Та де ж твоя совість?

Ти не бачиш, як гину?
Ти не чуєш, як плачу?
За спиною твої два янгольські крила
Почорніли, мабуть, за годину.
Я п’ю за удачу!
Не збагну: чи я спала, чи вічно жила?

Але то була втіха, безглузда утіха,
Я не буду таїти від тебе гріха
Закохалася я, мов дівчисько, наївне
до крику, до сміху,
До болю… раптового нестерпного болю
У янгола брудного,
У тебе! Убий мене любов’ю!
Втопчи у душу ніжні почуття!
Малюй кохання в серці брунатною живою кров’ю
І поверни мені єдине – волю до життя!

Брудний мій янгол! Ти нестерпний у своїх бажаннях,
Твої принади щирі і святі.
Я помираю в світлих сподіваннях,
Що ти ще явишся мені у сні!
І зцілиш, оживиш, одухотвориш,
Спокусливо цілуючи вуста.
Проте ти так мене навік спотвориш,
Тож не чіпай! Хай буду я свята…