ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯАвторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.01.20
16:41
Хоча б краплинку справжнього знайти
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
У білосніжній лютій хуртовині!
Душа занурюється в холоди,
А тіло, ніби в темній домовині.
Рубає навпіл ніч зимовий сон,
Кричить реальність бенефісом фальші.
Нав'язує світанок свій канон,
2026.01.20
15:48
Накликали літній прозорий дощ:
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
В час посухи:
Стукали в шкіряний козячий бубон,
Співали заклично, по вовчому,
А Небо порожнє, чи то посліпло,
Поглухло, почерствіло.
Думали, що то наше селище,
А то Вавилон – цегляний, стобрамний
2026.01.20
12:40
Поїхати б в Арабські Емірати,
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
Там є тепло, і світло, і вода.
А нам без цього лиш поумирати
Залишилось... Оце така біда.
Та скиглити не будем анітрохи,
А затанцюєм краще на золі.
Для нас це так, мов покусали блохи.
2026.01.20
11:42
В ніч на двадцяте січня не спалося. Серіали по ютубу не заходили. Задрімав. Очнувся. О другій ночі почалось. Сирена, гул, свист… ба-бах. Я в дерев’яній хатині 1937 року. Погріб поруч, але в хаті тепло і більш спокійно… Кілька разів йокнуло, стіни затремті
2026.01.20
10:44
сніг білозубо всміхається
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
перезирається з небом
задивляється в його око
сміх його сиплеться крихтами як у дитини
небо дивиться
дивиться на його посмішку
дивиться сіро-блакитним уламком
2026.01.20
10:41
Розчарування роздирають вкотре
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
У людях ненадійних і гнилих.
Розчарувань, немов піщинок, сотні,
І хочеться не думати про них.
Розчарування душать, і турбують,
І спати рівномірно не дають,
І б'ють розпачливо у грізний бубон,
2026.01.20
00:53
Тебе вибираю, коханий, щодня,
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
тому, що радієш зі мною і плачеш.
Коли мої мізки гризе маячня,
усі ревні сумніви зносиш терпляче.
І знов обираю, якщо у багні
загруз по коліна, та вибратись тяжко.
Так відчай вишукує у вихідні
2026.01.19
23:12
Менян вподобання
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
Поклон чеснотам вашим
від наших від чеснот,
хто звик вважатись старшим –
той дбає за народ.
Є благочестя сина,
2026.01.19
23:03
Я такий талановитий,
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
Що самому дивно,
Це ще змалку відчував я
Інтуїтивно.
В мене сумнівів нема,
Впевнений щомиті,
Що усі мої вірші
2026.01.19
21:20
Прости мені, Боже, що Тебе забуваю,
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
Як музику чую чи полотно оглядаю,
Як клопоти дня, немов листя, спадають.
Тільки потому про Тебе згадаю,
Бо ж колір і звуки від Тебе зринають.
І чую у відповідь: «Благословляю й прощаю!»
І легше на серці одра
2026.01.19
16:35
Із Леоніда Сергєєва
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
Мадам з товстим... пакунком! Та не ви,
а бабка, що вмостилася он скраю.
Глуха, матусю? Й ніс, як у сови...
Чвалай сюди, я місце уступаю.
А всім, дивлюсь, байдуже зазвичай,
2026.01.19
14:43
Немає світла і холодні батареї
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
Немає світла і холодні батареї,
у небі зграя дронів. Вибух. Вибух.
Ми у війні, як у війні євреї:
вже п’ятий рік зі строю вибув.
Насправді ж вибув п’ятисотий
в війні з смердючою рашнею.
2026.01.19
13:38
Ти знаєш, млосно на душі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
Зникає придбане роками.
Спіткнешся, глянеш — торгаші
З своїми мо… монастирями…
Своїх молитв «колокола»,
Своє насіння «колокольне».
І час — заплакана вдова,
Що заблукала у недолі…
2026.01.19
11:24
Цей сон такий неповний, поверховий.
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
Він сил не додає, немов кошмар.
Він лиш виснажує, як цар верховний,
Оточений прислугою примар.
Вогненні води болі не зупинять,
А тільки рани роз'ятрять нові.
Беруть тебе на злі, ворожі кпини,
2026.01.19
02:19
Скажу, де добре, де погано,
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
Хто тут поет, а хто піїт.
Ким Ви працюєте, Тетяно?
Ану на стіл негайно звіт!
Бездарних ледарів багато,
Та попри це у темі я!
Ось я працюю лавреатом
2026.01.18
23:14
Є ті, які підтримують,
і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...і ті що звинувачують,
і ті, які ховають лють
за вашою удачею.
Емпати хмарний небосхил
схиляють, Богу молячись,
і біля спечених могил
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2026.01.19
2026.01.16
2026.01.11
2025.12.24
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Оксана Мовчан /
Вірші
Попелюшка
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Попелюшка
Звільни мене від віковічних пут,
Обережи крилом своїм надійним,
Навіки віджени безглузду лють,
Яка вселилася в мені свавільно.
Я вже померла. Я уже не та,
В мені обвуглилася вічна правда,
Бо я жила за неї та дарма,
Життя розірване тепер, мов карта.
Усе, що я безглуздо берегла
Ти знищив, все спаливши в попіл.
Я- Попелюшка – хвора і свята
І ти те кидаєш мені, як докір!
Облиш. Все втрачено. Навіщо бій?
Я хочу вмерти хоча б раз спокійно!
Я дочекаюсь люту заметіль,
Назавжди зітре мене вітер з півдня.
Прошу, коханий, більше не чіпай!
Я хворобливо й так тебе любила!
В моїх очах, немов зоря згасай!
Назавжди я складаю свої крила.
Лише для тебе їх розкрила я,
Коли безглуздо так тебе кохала.
Я ж ті хвилини щастя берегла
В душі, у серці… Й так тебе жадала.
І так казково все було у нас
При тих думках аж серце завмирає.
Чому ж вогонь в твоїй душі погас?
Чому тебе я й досі ще кохаю?
Я- Попелюшка, знищена вже вщент
Ти каменем так кидав мені в груди,
Із вуст злітав безглуздий комплімент,
Тобі все рівно, що зі мною буде!
Ти мене вбив. Чому? Скажи, чому?
Навіщо так ти учинив зі мною?
Я вже існую. Я вже не живу.
В останню мить ще дихаю тобою.
Ти пагубний для мене світ створив,
Намалював міцні залізні грати.
За ті слова, які ти говорив
Тобі одному все могла віддати.
Ти звабив. Розтоптавши, вбив мене,
А я тебе цілунками вкривала.
Я впевнена, цей біль не обмине,
Образу я в душі затаврувала.
Я- Попелюшка – мертва і сліпа,
Завербував мене своїм коханням
Ти думаєш, що клітка золота
Мене прикрасить у моїм вигнанні.
Не буде більше попелу від мрій,
Його давно розвіяла по світу.
Я закриваю махаони вій
І в’яну, наче безпелюста квітка.
Так холодно, самотньо й все одно,
Що буде з долею покинутой моєю.
В надіях крутиться життя-веретено,
Шукає прихисту з душой твоєю.
А ти відштовхуєш усе сильніш,
Не хочеш більше згуб тих світанкових.
Здійняв ти наді мною гострий ніж
І все повстало в барвах кольорових.
«Це вже кінець…» - шепочеш тихо ти
Із уст твоїх стікає доля правди.
Я на собі несу одні хрести!
Такий-то шлях мені чомусь обрав ти.
Та я не скаржусь, любий мій, на те.
Я просто тихо в тобі помираю.
Моє кохання ще тебе знайде
Й ти зрозумієш, що тебе чекаю.
Обережи крилом своїм надійним,
Навіки віджени безглузду лють,
Яка вселилася в мені свавільно.
Я вже померла. Я уже не та,
В мені обвуглилася вічна правда,
Бо я жила за неї та дарма,
Життя розірване тепер, мов карта.
Усе, що я безглуздо берегла
Ти знищив, все спаливши в попіл.
Я- Попелюшка – хвора і свята
І ти те кидаєш мені, як докір!
Облиш. Все втрачено. Навіщо бій?
Я хочу вмерти хоча б раз спокійно!
Я дочекаюсь люту заметіль,
Назавжди зітре мене вітер з півдня.
Прошу, коханий, більше не чіпай!
Я хворобливо й так тебе любила!
В моїх очах, немов зоря згасай!
Назавжди я складаю свої крила.
Лише для тебе їх розкрила я,
Коли безглуздо так тебе кохала.
Я ж ті хвилини щастя берегла
В душі, у серці… Й так тебе жадала.
І так казково все було у нас
При тих думках аж серце завмирає.
Чому ж вогонь в твоїй душі погас?
Чому тебе я й досі ще кохаю?
Я- Попелюшка, знищена вже вщент
Ти каменем так кидав мені в груди,
Із вуст злітав безглуздий комплімент,
Тобі все рівно, що зі мною буде!
Ти мене вбив. Чому? Скажи, чому?
Навіщо так ти учинив зі мною?
Я вже існую. Я вже не живу.
В останню мить ще дихаю тобою.
Ти пагубний для мене світ створив,
Намалював міцні залізні грати.
За ті слова, які ти говорив
Тобі одному все могла віддати.
Ти звабив. Розтоптавши, вбив мене,
А я тебе цілунками вкривала.
Я впевнена, цей біль не обмине,
Образу я в душі затаврувала.
Я- Попелюшка – мертва і сліпа,
Завербував мене своїм коханням
Ти думаєш, що клітка золота
Мене прикрасить у моїм вигнанні.
Не буде більше попелу від мрій,
Його давно розвіяла по світу.
Я закриваю махаони вій
І в’яну, наче безпелюста квітка.
Так холодно, самотньо й все одно,
Що буде з долею покинутой моєю.
В надіях крутиться життя-веретено,
Шукає прихисту з душой твоєю.
А ти відштовхуєш усе сильніш,
Не хочеш більше згуб тих світанкових.
Здійняв ти наді мною гострий ніж
І все повстало в барвах кольорових.
«Це вже кінець…» - шепочеш тихо ти
Із уст твоїх стікає доля правди.
Я на собі несу одні хрести!
Такий-то шлях мені чомусь обрав ти.
Та я не скаржусь, любий мій, на те.
Я просто тихо в тобі помираю.
Моє кохання ще тебе знайде
Й ти зрозумієш, що тебе чекаю.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
КАРТА САЙТУ | Щодо "Майстерень" | Щодо Поезії | Поетичні дійства. Відзначення, конкурси | Щодо СЦЕНИ" | КОНТАКТИ
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1309 seconds
© Усі права застережено. Авторські права на все опубліковане належать їх авторам. Всі права на сайт належать адміністрації "Майстерень"
Адміністрація "Майстерень" несе відповідальність за все, що діється на сайті. Автори - відповідальні за те, що діється на їх особистих сторінках!
Executed in 0.1309 seconds