ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.06.02
21:46
Лебідкою літає літо,
Лимани ллються легко.
Лопоче липень листям липи,
Лещицю ловить легіт.
Лугам липневим, лану - лоскіт.
Лаванда любить ласку.
Ліатриси лягають лоском.
Лимани ллються легко.
Лопоче липень листям липи,
Лещицю ловить легіт.
Лугам липневим, лану - лоскіт.
Лаванда любить ласку.
Ліатриси лягають лоском.
2024.06.02
20:36
Ольга Сімонова, позивний «Сімба". Надзвичайно вродлива, сексапільна, завжди зі стильною зачіскою з підголеними скронями… Росіянка за походженням, родом із Челябінська. Загинула за свободу України. Їй було 34 роки.
Починала парамедиком у добровольчому пі
Починала парамедиком у добровольчому пі
2024.06.02
18:59
В журби хвилини та печалі
Дивись на тінь свою;
Крізь сотень миль незнані далі
Я в ній завжди жию.
2015
Дивись на тінь свою;
Крізь сотень миль незнані далі
Я в ній завжди жию.
2015
2024.06.02
17:57
Той, з ким умовилися стрітись
багато тому ще віків,
лишивши ключ на ґанку
літа,
знамення тайне на вікні;
з ким обіцялися впізнатись
помежи всесвіту шляхів,
перетекти міжсвітні ґрати,
багато тому ще віків,
лишивши ключ на ґанку
літа,
знамення тайне на вікні;
з ким обіцялися впізнатись
помежи всесвіту шляхів,
перетекти міжсвітні ґрати,
2024.06.02
17:46
ЛОДЗІЄВСЬКИЙ
Я щиро радий, що Ви вирішили зупинитися у нас, пане Залужний. Сподіваюся, що Вам у нас сподобається. Але мені нестерпно хочеться почути про Ваші дипломатичні пригоди у Британії.
ЗАЛУЖНИЙ
Насправді мене відряджали зовсім до іншої краї
2024.06.02
12:34
Покарав Господь людину за гріхи потопом,
Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
Думав, що гріховну тягу тим потопом втопить.
Та куди там. Розплодились, знову розжилися
І за гріхи, беззаконня знову узялися.
Геть забули і про Бога, й про його завіти,
Бо ж хотілося на світі людям легко жити.
2024.06.02
10:49
Півник заспівав в Єрусалимі,
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
І на вранішній отой тоненький спів
В пам’яті закукурікали півні понад Супоєм
У далекому тепер, як і літа, Яготині.
Не ідеї нас єднають з материнським краєм,
Не герої на баскім коні,
А сумне «кру-кру», неспішний постук дя
2024.06.02
05:18
Молодецька бравада
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
І постава струнка
Залишились позаду,
Як і сила в руках.
Поховала їх старість,
Але, бачу, зате,
Що з’явилася скнарість
І зневіра росте.
2024.06.02
00:43
Ці очі кольору горіха
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
І губи з присмаком гріха -
Моя єдина в світі втіха.
Хай кажуть, що у ній пиха,
Що легковажна егоїстка.
Що бути з нею – то дурня.
І треба розгубити мізки,
Щоб так терзатися щодня.
2024.06.02
00:34
Натхненно чекаючи світлого літа
Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
Удвох, саме так, як в часи стародавні,
Життя розпочавши, чому б не сидіти
На парковій лавці у травні?
Тримавшись за руки, плекати надію...
Коли ледь за двадцять - це дуже можливо!
Ось сонце за обрієм вже червоніє...
2024.06.01
22:45
В пустелі на порепаній землі
Іду спокійно і шукаю смислів,
Яких не знайдеш у густій ріллі.
Шалена спека розтопила мислі.
У цій пустелі у самотині
Чи станеш ти іще одним пророком,
Який розтане десь у далині,
Іду спокійно і шукаю смислів,
Яких не знайдеш у густій ріллі.
Шалена спека розтопила мислі.
У цій пустелі у самотині
Чи станеш ти іще одним пророком,
Який розтане десь у далині,
2024.06.01
22:01
В слова раніш банальні "до" і "після"
Вернувся зразу початковий зміст,
Як тільки дикий смерч війни пронісся
Над сивим ранком зціпенілих міст .
У "до" залишив кожен того ранку
Все надбання раніш прожитих літ-
Хто захід свій, хто щемну мить с
Вернувся зразу початковий зміст,
Як тільки дикий смерч війни пронісся
Над сивим ранком зціпенілих міст .
У "до" залишив кожен того ранку
Все надбання раніш прожитих літ-
Хто захід свій, хто щемну мить с
2024.06.01
20:41
Лишити нині владу казнокраду –
оте не гірше за оксюморон
чи дати вдруге шанс тому, хто зрадив,
або убивці ще один патрон?
оте не гірше за оксюморон
чи дати вдруге шанс тому, хто зрадив,
або убивці ще один патрон?
2024.06.01
15:03
Коли життя земного половину
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
Спокійно перетнув я без турбот,
Зустрів раптово знижечку на ціну
Рашистського я джерела скорбот –
То пряник був із яблучним начинням,
Якого разом кинув я у рот.
2024.06.01
09:22
Візьму абетку - літер країна.
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
Які - головні? Які - командири?
Звичайно, У - моя Україна.
Звичайно, М - буква Мами і Миру.
БЕТ
Знову лунає сирени набат -
2024.06.01
05:23
Душа закохана світліє
І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І молодіє від надій,
Що не пустими будуть мрії
В незмінній вірності своїй.
Вони, рожеві та блакитні,
Хмільні й цілющі, як бальзам, -
Тебе охоплюють помітно
Своїм гарячим почуттям.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Дубровський (1977) /
Проза
Ніч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ніч
Ніч. Вітер шумить чорним листям. Хмари іноді пробігають по зоряному небу. Щось величне і незвідане, щось до болю знайоме, щось таке що не можна спіймати у всьому навколо. Щось, що хотілося б запам’ятати на все життя і ніколи не забути. Ти сам наодинці з цим вітром і небом. Ти відчуваєш, що такого більше не буде ніколи. І кожна мить як подих , як думка , яку так легко втратити. Нічого не треба,тільки цю ніч, ці думки, цей вітер, який навіює може тривогу а може надію, цю невизначеність, яка порушує всю практичність, матеріальність. І ти розумієш, що не тільки ти це відчував, а сотні, тисячі а може й тисячі тисяч… Ті кого зараз немає, ті кого ще немає… І ти не знаєш для чого все це. Для чого страждання, для чого думки, чому ти намагаєшся щось зрозуміти, і коли ти зовсім здавалося близько до того щоб знайти відповідь, ти раптом бачиш , що знову далеко, знову і знову все зникло, як туман , як пил, як пісок що хтось просіяв через руки. Хтось дуже жорстокий грається із тобою. Хтось не дає осмислити і зрозуміти те , що ти хотів би зрозуміти і осмислити.
Ніч, вітер шумить, але немає нікого поряд. І ти немов один у всьому світі. Ти самотній і самотній завжди, від народження і до самої смерті. Таке призначення людини – бути самотньою… А ніч лише дозволяє відкрити очі, побачити те, що сховане за денним світлом, за химерами нашого життя…
Солодкий свіжий вітер, подих трав, суміш квітів і смутку, що закрадається в твоє серце. Він несе тебе від надії до приречення, від молодості і щастя до старості і забуття. Він заставляє жити і не дає помирати, коли ти цього забажаєш, і прирікає на смерть коли тобі все набридло. Ти відчуваєш себе невід’ємною часткою всього цього, тим що не може зникнути безслідно, тим, що вічне як і ця природа. Вічні страждання, вічний страх, невизначеність, невідомість…
Ніч,дорога стежкою додому, по якій гулко чути кроки, іноді здається що ще чиїсь. Але це тільки уява, яка не дає спокійно дійти. Ніби хтось дивиться тобі в спину. Хтось, хто сильніший, хто тут хазяїн, і не зовсім людина. І ти намагаєшся йти швидше, а потім починаєш бігти поки в голові не починає гупотіти, а потім зупиняєшся і думаєш що з тобою , чого ти злякався, адже немає нікого, немає нічого. Абсолютно нічого. Але щось є, щось чого не побачити. І здається немов ти чужий тут, вдома, серед стежок і доріг сходжених і переходжених. Ти чужий , а хтось має всі права на все це і він слідкує.
Але ти віриш , що ти сильніший, ти міцніший ніж здаєшся, і нікому тебе не зламати, навіть, якщо прийдеться померти. Ти сильніший, адже дух сильніший завжди. І нікому, нікому не дозволиш, тут на своїй землі, на землі квітучих вишень заставити тебе боятись… Ти переміг. І так має бути завжди. Ти у себе вдома. Це наша земля , добра чи недобра але наша. Споконвіку доки стоїть цей світ і доти поки він буде стояти.
Я люблю цю ніч, це літо і вітер, теплий ласкавий вітер, який несе віру у краще. Адже світ має бути для добра, для тепла і любові…
Ніч, вітер шумить, але немає нікого поряд. І ти немов один у всьому світі. Ти самотній і самотній завжди, від народження і до самої смерті. Таке призначення людини – бути самотньою… А ніч лише дозволяє відкрити очі, побачити те, що сховане за денним світлом, за химерами нашого життя…
Солодкий свіжий вітер, подих трав, суміш квітів і смутку, що закрадається в твоє серце. Він несе тебе від надії до приречення, від молодості і щастя до старості і забуття. Він заставляє жити і не дає помирати, коли ти цього забажаєш, і прирікає на смерть коли тобі все набридло. Ти відчуваєш себе невід’ємною часткою всього цього, тим що не може зникнути безслідно, тим, що вічне як і ця природа. Вічні страждання, вічний страх, невизначеність, невідомість…
Ніч,дорога стежкою додому, по якій гулко чути кроки, іноді здається що ще чиїсь. Але це тільки уява, яка не дає спокійно дійти. Ніби хтось дивиться тобі в спину. Хтось, хто сильніший, хто тут хазяїн, і не зовсім людина. І ти намагаєшся йти швидше, а потім починаєш бігти поки в голові не починає гупотіти, а потім зупиняєшся і думаєш що з тобою , чого ти злякався, адже немає нікого, немає нічого. Абсолютно нічого. Але щось є, щось чого не побачити. І здається немов ти чужий тут, вдома, серед стежок і доріг сходжених і переходжених. Ти чужий , а хтось має всі права на все це і він слідкує.
Але ти віриш , що ти сильніший, ти міцніший ніж здаєшся, і нікому тебе не зламати, навіть, якщо прийдеться померти. Ти сильніший, адже дух сильніший завжди. І нікому, нікому не дозволиш, тут на своїй землі, на землі квітучих вишень заставити тебе боятись… Ти переміг. І так має бути завжди. Ти у себе вдома. Це наша земля , добра чи недобра але наша. Споконвіку доки стоїть цей світ і доти поки він буде стояти.
Я люблю цю ніч, це літо і вітер, теплий ласкавий вітер, який несе віру у краще. Адже світ має бути для добра, для тепла і любові…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію