Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.21
22:43
ніхто ні разу не просив
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
мене
дістати з неба зірку
мабуть життя пройшло дарма
поезія це рух окремий
або рух
усього із усім
і звідки взяти певність
2026.11.21
18:28
В душі - гіркий відбиток болю втрат.
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
Лунають самоти осінні дзвони.
Та тільки вірний перстень Соломона
Не дозволяє бити у набат
І темний проклинати каземат,
В якому все життя дарма спливає.
Як лячно підійти до вогнеграю,
Бо він чужий! У когось є свя
2026.11.21
14:59
ПЗ неба червоно захід хлюпає,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
Зафарбовує сокурину.
Будуть в осені сумнолюбої
Ще погідні та теплі днини.
Будуть в осені любоніжної
Над водою легкі тумани.
Буде осінь щоранку іншою,
2026.11.21
13:13
Я лезами тендітних пелюсток
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
Прийду у край нечуваний, незнаний
Крізь сонце і розпечений пісок,
Де квітне час глибокий, несказанний.
Так важко парадоксами іти,
Шляхами незбагненними, чужими.
Ти битим склом дістанешся мети,
2026.11.21
12:33
Гусак містом ходить-бродить*
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
винуватий без вини,
що шукає – не знаходить
бо довкола стан війни.
Ой, шкода як, сумний пташе,
не гроза, не буревій
так змінили життя наше –
2026.11.21
11:57
Ні промінчика. Ніч смоляна.
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
Вже націлені жерла…
Люд у світі дивується нам:
Ще живі, ще не вмерли.
Стіни зводим і сієм жита,
Хоч війна за війною,
І бороним безцінне життя –
Та якою ціною…
2026.11.21
11:18
Унаслідок російської атаки на Київ 19 листопада 2026 року вибухова хвиля від падіння уламків пошкодила вікна, рами та окремі елементи фасаду й карнизів Володимирського собору.
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
Одними з авторів розписів у цьому храмі є видатні художники Віктор Васнєцов і
2026.11.21
07:39
Із Василя Лебедєва-Кумача)
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
Барвить РАНОК світозорий
мури в древньому Кремлі.
Прокидається бадьорий
люд радянської землі.
Прохолода добромисно
2026.11.21
07:20
Німіють, поколюють, просто болять
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
Натруджені працею руки,
Та хочуть, як завжди, мене обійнять
Опісля гіркої розлуки.
В зусиллі притиснуть - прожиті літа,
Турбота, терпіння і ласка,
І мамина мудрість, одвічно свята,
Що з буднів утворює казку.
2026.11.20
23:44
Колись, не так давно, в часи не такі уже й давні і навіть не епічні, і не міфічні я написав новелу «Дружина прокурора». Мене тоді звинуватили в упередженості, однобічності, суб’єктивності, надлишковій актуальності (це не література, мовляв), гіперболізова
2026.11.20
22:24
видива осінні
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
мокнуть під дощем
красоту зацінить
дехто із нікчем
начебто дизайнер
інколи естет
часом копірайтер
може і поет
2026.11.20
21:23
Догоряє свіча горизонту,
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
Розповзається напівпітьма.
Вовкулаки незримого фронту
У облогу беруть крадькома.
Поховалися далі чимдалі,
Світ уклався у відстань руки.
Лиш в астралі, мов авта на ралі
2026.11.20
21:11
Осіння ніч
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
примчала на колісниці,
зупинилась…
п'є чашу темряви
до самого дна.
Ловить крізь тишу звуки -
гучно…
гучно…
2026.11.20
20:59
Не забуду! І свічка ніколи не згасне!
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
Я шукаю Її серед суму алей,
Заглядаю в обличчя байдужих людей,
Все навколо здається пустим і невчасним.
О, насніться мені, рідні очі прекрасні!
Вся реальність - поламана. Все шкереберть.
Ніжний погляд юрбою спап
2026.11.20
13:05
Чоловік, що прожив небагато
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
І розтанув у розквіті сил,
Мов згоріле до часу багаття,
Наче птах без польоту і крил.
По собі він залишив надгробок,
Ну а пам'ять розтала в літах,
Почорнілих, як зношена роба,
2026.11.20
12:46
Настала драма у комедіанта –
розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розтанули ілюзії і ось
нема кому у вічі заглядати,
прокажене продовжує стріляти,
а західне недочуває, – SOS!!!
***
Малоросійців зомбувати просто
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2026.01.11
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Дубровський (1977) /
Проза
Ніч
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ніч
Ніч. Вітер шумить чорним листям. Хмари іноді пробігають по зоряному небу. Щось величне і незвідане, щось до болю знайоме, щось таке що не можна спіймати у всьому навколо. Щось, що хотілося б запам’ятати на все життя і ніколи не забути. Ти сам наодинці з цим вітром і небом. Ти відчуваєш, що такого більше не буде ніколи. І кожна мить як подих , як думка , яку так легко втратити. Нічого не треба,тільки цю ніч, ці думки, цей вітер, який навіює може тривогу а може надію, цю невизначеність, яка порушує всю практичність, матеріальність. І ти розумієш, що не тільки ти це відчував, а сотні, тисячі а може й тисячі тисяч… Ті кого зараз немає, ті кого ще немає… І ти не знаєш для чого все це. Для чого страждання, для чого думки, чому ти намагаєшся щось зрозуміти, і коли ти зовсім здавалося близько до того щоб знайти відповідь, ти раптом бачиш , що знову далеко, знову і знову все зникло, як туман , як пил, як пісок що хтось просіяв через руки. Хтось дуже жорстокий грається із тобою. Хтось не дає осмислити і зрозуміти те , що ти хотів би зрозуміти і осмислити.
Ніч, вітер шумить, але немає нікого поряд. І ти немов один у всьому світі. Ти самотній і самотній завжди, від народження і до самої смерті. Таке призначення людини – бути самотньою… А ніч лише дозволяє відкрити очі, побачити те, що сховане за денним світлом, за химерами нашого життя…
Солодкий свіжий вітер, подих трав, суміш квітів і смутку, що закрадається в твоє серце. Він несе тебе від надії до приречення, від молодості і щастя до старості і забуття. Він заставляє жити і не дає помирати, коли ти цього забажаєш, і прирікає на смерть коли тобі все набридло. Ти відчуваєш себе невід’ємною часткою всього цього, тим що не може зникнути безслідно, тим, що вічне як і ця природа. Вічні страждання, вічний страх, невизначеність, невідомість…
Ніч,дорога стежкою додому, по якій гулко чути кроки, іноді здається що ще чиїсь. Але це тільки уява, яка не дає спокійно дійти. Ніби хтось дивиться тобі в спину. Хтось, хто сильніший, хто тут хазяїн, і не зовсім людина. І ти намагаєшся йти швидше, а потім починаєш бігти поки в голові не починає гупотіти, а потім зупиняєшся і думаєш що з тобою , чого ти злякався, адже немає нікого, немає нічого. Абсолютно нічого. Але щось є, щось чого не побачити. І здається немов ти чужий тут, вдома, серед стежок і доріг сходжених і переходжених. Ти чужий , а хтось має всі права на все це і він слідкує.
Але ти віриш , що ти сильніший, ти міцніший ніж здаєшся, і нікому тебе не зламати, навіть, якщо прийдеться померти. Ти сильніший, адже дух сильніший завжди. І нікому, нікому не дозволиш, тут на своїй землі, на землі квітучих вишень заставити тебе боятись… Ти переміг. І так має бути завжди. Ти у себе вдома. Це наша земля , добра чи недобра але наша. Споконвіку доки стоїть цей світ і доти поки він буде стояти.
Я люблю цю ніч, це літо і вітер, теплий ласкавий вітер, який несе віру у краще. Адже світ має бути для добра, для тепла і любові…
Ніч, вітер шумить, але немає нікого поряд. І ти немов один у всьому світі. Ти самотній і самотній завжди, від народження і до самої смерті. Таке призначення людини – бути самотньою… А ніч лише дозволяє відкрити очі, побачити те, що сховане за денним світлом, за химерами нашого життя…
Солодкий свіжий вітер, подих трав, суміш квітів і смутку, що закрадається в твоє серце. Він несе тебе від надії до приречення, від молодості і щастя до старості і забуття. Він заставляє жити і не дає помирати, коли ти цього забажаєш, і прирікає на смерть коли тобі все набридло. Ти відчуваєш себе невід’ємною часткою всього цього, тим що не може зникнути безслідно, тим, що вічне як і ця природа. Вічні страждання, вічний страх, невизначеність, невідомість…
Ніч,дорога стежкою додому, по якій гулко чути кроки, іноді здається що ще чиїсь. Але це тільки уява, яка не дає спокійно дійти. Ніби хтось дивиться тобі в спину. Хтось, хто сильніший, хто тут хазяїн, і не зовсім людина. І ти намагаєшся йти швидше, а потім починаєш бігти поки в голові не починає гупотіти, а потім зупиняєшся і думаєш що з тобою , чого ти злякався, адже немає нікого, немає нічого. Абсолютно нічого. Але щось є, щось чого не побачити. І здається немов ти чужий тут, вдома, серед стежок і доріг сходжених і переходжених. Ти чужий , а хтось має всі права на все це і він слідкує.
Але ти віриш , що ти сильніший, ти міцніший ніж здаєшся, і нікому тебе не зламати, навіть, якщо прийдеться померти. Ти сильніший, адже дух сильніший завжди. І нікому, нікому не дозволиш, тут на своїй землі, на землі квітучих вишень заставити тебе боятись… Ти переміг. І так має бути завжди. Ти у себе вдома. Це наша земля , добра чи недобра але наша. Споконвіку доки стоїть цей світ і доти поки він буде стояти.
Я люблю цю ніч, це літо і вітер, теплий ласкавий вітер, який несе віру у краще. Адже світ має бути для добра, для тепла і любові…
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
