На Паску їв ковбасні пироги.
Хутенько ліг, ставатиму ізрання.
Але піднявсь із лівої ноги,
Тому писати мушу про кохання.

Хотілося утнути про дуби,
Не хоче длань оспівувати циці.
А люд цікавлять вуйки голубі,
Без негліже коханки-молодиці.

Творив би про рибалку і гачки,
Люблю щемкі пейзажні мемуари.
Потрібно описати квіточки,
І вітра, що ганяє в небі хмари.

Природа! Ось для творчості маяк!
Що в Україні, що у Гватемалі.
А голопузі - тема не моя,
Забулися принадливі деталі.

Та мушу. Про сусідку напишу.
Стояла бабця у согбенній позі.
Длубала забур'янену межу,
А я дивився, і длубався в носі.

Задок у Гапки дибився тугий,
Та нащо він, скажіть, старому діду?
Вже краще встану з правої ноги
І опишу зелені краєвиди.

14.04.2018р.


Досвід

Чудовні лики у панів і пань.
Казала неня: "Люди - діти неба".
А совість - у опалубці бажань,
Диктує вчинки жадібна потреба.

До оселедця притулився пейс,
Обличчя лицемірні - підлі маски.
Виплямкують вуста "Христос воскрес!",
А погляд заглитнув сусідську паску.

Банкують хитрі. Бевзі унизу.
Злодійкуваті їдуть у столицю.
А дід леліє бабину козу,
Міняє молоко на паляниці.

Народ карлючать гроші, інтерес,
В журналах всюди кралі голопупі.
Світлини сонцесяйних поетес,
Але насправді - хтивих живолупів.

Майстерно обшпакльовується пень,
Дає дочці поради мудра мамка.
Аби любов прилипла до кишень
Опуклий зад слугує за приманку.

Гіркий урок мотається на вус:
Красуні, часто - Януси дволикі.
Я на людські обличчя не дивлюсь,
Вони - обман. Важливі тільки вчинки.

14.04.2018р.



Вилазьте!

Вдягнулися ув оксамит лани,
Утомлений рачкую із городу.
Вилазьте з нір панянки і пани!
Гуртом біжіть хутенько на природу!

Зима пішла - спитайте в бабака,
Чи в жабки, що закумкала в болоті.
Хай голос крові лежнів погука
В ріллі длубатись на автопілоті.

Рвонули в піднебесся будяки,
Пирій, осот вирубують сусіди.
Хребет людини моцний і гнучкий,
Годиться щоб землі поклони бити.

А в офісах грипозна пилюга,
Здоров'ю шкодить світло моніторів.
У полі ж пахне листям лопуха,
Розсадою капусти й помідорів.

З руки стримлять занози, колючки,
Втомився, бо одвик ходити пішки.
А про природу ввечері таки
Хотів писнути. Та заснув у ліжку.

15.05.2018р.

Пора тікати

Розвіявся зачарування флер,
І голова похнюпилася лиса.
Три дні поетом був. Й одразу вмер.
І графоман потужний народився.

Пишу "Гавриліаду" про любов,
Міняючи молодкам ліжка, пози.
У парубків завжди гаряча кров,
В альковах скачуть, наче кози в лозах.

А у колеги, що не вірш - алмаз!
Намацує душа глибинні струни.
Коли читаю - дрижаки, екстаз,
Од захвату пливуть рікою нюні.

У мене музи голі, без одеж.
Пегас на мене визвірився раптом:
Біда в Амура! У Венери теж!
Ухоркалися хтиві боженята.

Признаюся, піїти дорогі,
Дорослі ви, і я уже не хлопчик:
Остання поза їм не до снаги -
В Амура підло вивихнувся копчик.

А я писун, братва, не ескулап!
В поезії немає костоправів.
Тікаю на Пегасові охляп
Ховатися у графоманів лави.

15.04.2018р.