
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.06
05:16
Серед знайомих є така,
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
Що на співучу пташку схожа, –
Весела, жвава, гомінка
В негожий час і пору гожу.
Вона іскриться, мов ріка
У надвечірньому промінні, –
Її хода дрібна й легка,
А стан тонкий – прямий незмінно.
2025.07.05
21:59
Подзвонити самому собі -
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
що це означає?
Подзвонити в невідомість,
достукатися до власного Я,
якщо воно ще залишилося
і не стерлося
нашаруваннями цивілізації,
умовностями, законами,
2025.07.05
19:45
стало сонце в росах на коліна
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
птахою молилося за нас
там за полем виросла в руїнах
недослухана померлими луна
підіймає вітер попелини
розбиває небо сни воді
то заходить в серце Батьківщина
2025.07.05
10:14
дім червоний ген за пагорбом
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
бейбі мешкає у нім
о, дім червоний ген за пагорбом
і моя бейбі живе у нім
а я не бачив мою бейбі
дев’яносто дев’ять із чимось днів
зажди хвилину бо не теє щось
2025.07.05
06:36
На світанні стало видно
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
Подобрілому мені,
Що за ніч не зникли злидні,
Як це бачилося в сні.
Знову лізуть звідусюди
І шикуються в ряди,
Поки видно недоїдок
Сухаря в руці нужди.
2025.07.04
17:34
Ти закинутий від усього світу,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
ніби на безлюдному острові.
Без Інтернету і зв'язку,
тобі ніхто не може
додзвонитися, до тебе
не долетить птах відчаю чи надії,
не долетить голос
волаючого в пустелі,
2025.07.04
16:53
До побачення, до завтра,
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
До повернення cюди,
Де уже згасає ватра
Біля бистрої води.
Де опівночі надію
Залишаю неспроста
На оте, що знов зігрію
Поцілунками уста.
2025.07.04
12:09
Сторожать небо зір одвічні світляки,
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
Де ночі мур і строгі велети-зірки.
У жорнах світу стерті в пил життя чиїсь.
Рахують нас вони, візьмуть у стрій колись.
Свої ховаєм тайни в них уже віки.
Вони ж як здобич ждуть, неначе хижаки.
І кличе Бог іти у м
2025.07.04
06:37
Шаліє вітрове гліссандо
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
На струнах віт жага бринить,
І усміхаються троянди,
І золотава сонця нить
Нас пестить ніжністю, кохана,
У твій ясний, чудовий день.
І літо звечора й до рана
2025.07.03
21:54
Як не стало Мономаха і Русі не стало.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
Нема кому князів руських у руках тримати.
Знов взялися між собою вони воювати,
Знов часи лихі, непевні на Русі настали.
За шмат землі брат на брата руку піднімає,
Син на батька веде військо, щоб «своє» забрати.
2025.07.03
21:10
По білому – чорне. По жовтому – синь.
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
Та він же у мене однісінький син".
Муарова туга схиля прапори.
А в танку Василько, мов свічка, горить.
Клубочаться з димом слова-заповіт:
«Прощайте, матусю...Не плачте...Живіть!..»
По білому – чорне. По жовтому
2025.07.03
10:35
поки ти сковзаєш за браму снів
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
іще цілунка би мені
осяйний шанс в екстазові
цілунок твій цілунок твій
у дні ясні та болю повні
твій ніжний дощ мене огорне
це безум утікати годі
2025.07.03
08:50
У ніч на 29 червня під час відбиття масованої повітряної атаки рф на літаку F-16 загинув
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
український льотчик Максим Устименко.
Герою було 32 роки. Без батька залишився чотирирічний син…
Вдалося збити сім повітряних цілей,
відвести від населених пу
2025.07.03
05:38
Ще мліє ніч перед відходом
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
І місяць замітає слід,
А вже в досвітній прохолоді
Забагровів утішно схід.
І небосхил узявся жаром,
І трохи ширшим обрій став, –
І роси вкрили, ніби чаром,
Безшумне листя сонних трав.
2025.07.02
21:58
Чоловік ховався у хащах мороку,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
у глибинній воді ненависті,
він поринав без батискафа
у водорості підсвідомості,
у зарості алогічних питань,
у зіткнення, контрапункт
нерозв'язних проблем буття,
у війну світу й антисвіту,
2025.07.02
17:34
На кого лишив Ти, гадe?
Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Повні груди, пишний заде -
Літру назбирала сліз,
В бульбашках забило ніс.
Сповідаласі три рази,
Щоб позбутисі зарази.
Як мене поплутав біс,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Перша подруга
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Перша подруга
Я беру її біляве волоссячко до рук і чешу гребінцем, боячись зробити боляче, смикнути ненароком. Я люблю її, а вона любить мене. І я не знаю, як давно у мене ця любов виникла. Здається, я її любила завжди, ще до своєї появи у цьому світі.
Сьогодні я вчуся плести косичку. Бабуся терпляче сидить на дивані. Я стою позаду і наполегливо намагаюся заплести косу. У бабусі багато терпіння. Вона виростила двох синів. Тепер няньчить мене. Мені з нею добре, затишно, цікаво і смачно. Я люблю перебувати у її товаристві навіть більше, аніж йти до дитсадка. Хіба що там є музичне. Адже музику я люблю не менше.
Люблю музичне і дні, коли воно є, стараюся не пропускати. Але коли мама мацає лоба, з докором хитає головою і каже, що я захворіла і в дитсадочок не піду, бо треба лікуватися, беру маленьке дитяче піаніно. Воно схоже на те, що у дитячому садочку. Україна. Така назва у піаніно. Це мені сказала мама і я їй вірю. Таким чином музичне проходить у мене вдома.
Мама заклопотана домашніми справами і роботою. Бабуся ж на роботу не ходить, тому це моя перша подруга. Ми разом ходимо до магазину. І бабуся купила мені першу мою власну помаду яскравого червоного кольору. Помада гарно пахне. Бабуся сказала, що якщо я рано почну фарбувати губи, то вони рано стануть сині, як у неї. Насправді у бабусі губи не сині. Трішки фіолетові. Але помаду я на смак спробувала. Схожа на пластилін, тільки тане швидше у роті. Не солодка. Безперечно, запах у помади і колір кращий, аніж смак. Того дня мене перевдягнули двічі, адже самотужки спробувала зробити помадою макіяж, розмалювати дзеркало і сукню.
Сьогодні ми гарнесенько чепуримося і йдемо на цвинтар прибирати могилки, саджати квіти. Бабуся розповідає мені про квіти і трави, мені цікаво абсолютно все нове. Вчора я прогуляла дитсадок умисно, адже бабуся напередодні ще звечора сказала, що полотиме квітничок. Квітничок гарний, мені хочеться разом з нею робити роботу. Тому зранку я кажу, що мене нудить. Музичного нема. Можна і попрацювати. Мама переживає, що мені недобре. А я маю з годину поприкидатися. Бабуся робить трав’яний чай і готує мені ліжечко з периною. Мама йде на роботу. Я, випивши чай, через деякий час стрибаю уже біля бабусі і кажу, що мені краще. Ще б пак! Я буду полоти квітничок! Бабусенька показує, як сходять тюльпани, лілії, півонії і любисток, як пробивається воронець і нарциси. Я обожнюю слухати про кожну травиночку. І мені кожної травинки відверто шкода. Але їм не місце у квітнику!
Ще ми разом ліпимо з тіста. Бабуся смачні вареники, а я – коники. Я дуже люблю тісто. Потім на обід у мене суп. Це перша страва. У бабусі завжди свіжий суп з добре засмаженою цибулею. Вона навіть трішки підгоріла. Але смак супу від того лише кращий. Друга страва – мої улюблені вареники з капустою. Я люблю і з картоплею. І з сиром. Але з капустою найбільше! Вони навіть смачніші, ніж з м’ясом. Потім бабусенька мене приколисує. А я скачу зайцем, поки не засну. Скакати – то своєрідний протест. Чому я маю вдень спати, коли скільки всього цікавого навкруги? Скільки всього корисного можна дізнатися, скільки роботи переробити!
Але бабуся майстерно приколисує. У неї залізне терпіння. Не зчуюся, а вже засну. Прокидаюся і розумію, що спала. Трішки похнюплена чвалаю на кухню. Бабуся або лаштує вечерю, або пере. І тоді я беруся прати ляльковий одяг. Не важливо, що він чистий. Важливий процес. Прання! Я намилюю велетенським шматком мила сукню ляльки. Мило не вміщається у руку, тому я тру об мило сукенку. Потім полощу, повторюючи за бабусею. Коли все чисте, бабуся бере і моє випране, прищіплює на мотузці. Мотузка зависоко, я не дістаю. Згодом мені зробив татко таку саму мотузку з міцної нитки, а бабуся купила дитячі прищепки.
Я ще з дитинства знаю, що стану багатою і знаменитою артисткою. Я люблю виступати і дарувати радість. Але не менше я люблю трави, шити одяг з рукавами лялькам, який жодна з дівчаток у групі дитсадка шити не вміє, носити у пору першої редиски і зеленої цибулі у дитсадок торбинку, яку пошила для мене мама, а там – хліб з салом , чи котлети, і ми з групою мандрівників летимо на дитячому літачку на майданчику і топчемо смачні бутерброди з редискою. Аж за вухами лящить! Ми часто подорожуємо в Африку, Австралію і Америку. Поки я знаю лише ці назви в свої чотири рочки. А ще я знаю літери. Не всі.
Мені легко і просто бути собою – зіркою. Інколи, щоправда, хочеться стати відьмою, адже відьма від слова відати – знати, щоб вилікувати бабусю. Бо бабуся сама збирає трави і лікує себе. Вона знає багато про трави. Я намагаюся запам'ятовувати. А ще ми разом збираємо полуниці. Їх велетенська грядка. Я не надто люблю їх на смак, лише коли з цукром. А бабуся продає зранку на базарі, щоб купити щось інше, як лимонад чи шоколад. Я страшенно люблю лимонад. І люблю грати в бармена, звісно, я не знаю, що то бармен, винаходжу нові коктейлі, додаючи у різних пропорціях до лимонаду цукру, солі, харчової соди, інколи – пива. Все пробую на смак і морщу носика, коли занадто солоне чи пивне. Але переконана, що знайду ідеальний напій. Пиво беру таємно у батька. Він навіть не помічає, як я у маленьку чарочку відливаю. Або прошу. Трішки. Для коктейлю.
Мені страшенно хочеться вдома мати собачку чи котика. Я весь час, по дорозі з садочка додому дивлюся кого б поцупити, а раптом трапиться цуценя чи кошеня. Але кошенят просто так нічиїх не трапляється. І цуценят теж. Бабуся каже, що я ще маленька, трішки підрости треба. Але я самостійна. Вмію шити, читати по складам, співати, ліпити, вирізати з паперу аплікації, пекти у пісочниці торти і будувати замки, полоти квіти і малювати. Я часто малюю будинок і сад, і сонечко. Так я бачу дім, затишок. Так я уявляю світ – безкінечний простір доброти і любові. Так вчить мене бабуся – моя перша подруга.
Сьогодні я вчуся плести косичку. Бабуся терпляче сидить на дивані. Я стою позаду і наполегливо намагаюся заплести косу. У бабусі багато терпіння. Вона виростила двох синів. Тепер няньчить мене. Мені з нею добре, затишно, цікаво і смачно. Я люблю перебувати у її товаристві навіть більше, аніж йти до дитсадка. Хіба що там є музичне. Адже музику я люблю не менше.
Люблю музичне і дні, коли воно є, стараюся не пропускати. Але коли мама мацає лоба, з докором хитає головою і каже, що я захворіла і в дитсадочок не піду, бо треба лікуватися, беру маленьке дитяче піаніно. Воно схоже на те, що у дитячому садочку. Україна. Така назва у піаніно. Це мені сказала мама і я їй вірю. Таким чином музичне проходить у мене вдома.
Мама заклопотана домашніми справами і роботою. Бабуся ж на роботу не ходить, тому це моя перша подруга. Ми разом ходимо до магазину. І бабуся купила мені першу мою власну помаду яскравого червоного кольору. Помада гарно пахне. Бабуся сказала, що якщо я рано почну фарбувати губи, то вони рано стануть сині, як у неї. Насправді у бабусі губи не сині. Трішки фіолетові. Але помаду я на смак спробувала. Схожа на пластилін, тільки тане швидше у роті. Не солодка. Безперечно, запах у помади і колір кращий, аніж смак. Того дня мене перевдягнули двічі, адже самотужки спробувала зробити помадою макіяж, розмалювати дзеркало і сукню.
Сьогодні ми гарнесенько чепуримося і йдемо на цвинтар прибирати могилки, саджати квіти. Бабуся розповідає мені про квіти і трави, мені цікаво абсолютно все нове. Вчора я прогуляла дитсадок умисно, адже бабуся напередодні ще звечора сказала, що полотиме квітничок. Квітничок гарний, мені хочеться разом з нею робити роботу. Тому зранку я кажу, що мене нудить. Музичного нема. Можна і попрацювати. Мама переживає, що мені недобре. А я маю з годину поприкидатися. Бабуся робить трав’яний чай і готує мені ліжечко з периною. Мама йде на роботу. Я, випивши чай, через деякий час стрибаю уже біля бабусі і кажу, що мені краще. Ще б пак! Я буду полоти квітничок! Бабусенька показує, як сходять тюльпани, лілії, півонії і любисток, як пробивається воронець і нарциси. Я обожнюю слухати про кожну травиночку. І мені кожної травинки відверто шкода. Але їм не місце у квітнику!
Ще ми разом ліпимо з тіста. Бабуся смачні вареники, а я – коники. Я дуже люблю тісто. Потім на обід у мене суп. Це перша страва. У бабусі завжди свіжий суп з добре засмаженою цибулею. Вона навіть трішки підгоріла. Але смак супу від того лише кращий. Друга страва – мої улюблені вареники з капустою. Я люблю і з картоплею. І з сиром. Але з капустою найбільше! Вони навіть смачніші, ніж з м’ясом. Потім бабусенька мене приколисує. А я скачу зайцем, поки не засну. Скакати – то своєрідний протест. Чому я маю вдень спати, коли скільки всього цікавого навкруги? Скільки всього корисного можна дізнатися, скільки роботи переробити!
Але бабуся майстерно приколисує. У неї залізне терпіння. Не зчуюся, а вже засну. Прокидаюся і розумію, що спала. Трішки похнюплена чвалаю на кухню. Бабуся або лаштує вечерю, або пере. І тоді я беруся прати ляльковий одяг. Не важливо, що він чистий. Важливий процес. Прання! Я намилюю велетенським шматком мила сукню ляльки. Мило не вміщається у руку, тому я тру об мило сукенку. Потім полощу, повторюючи за бабусею. Коли все чисте, бабуся бере і моє випране, прищіплює на мотузці. Мотузка зависоко, я не дістаю. Згодом мені зробив татко таку саму мотузку з міцної нитки, а бабуся купила дитячі прищепки.
Я ще з дитинства знаю, що стану багатою і знаменитою артисткою. Я люблю виступати і дарувати радість. Але не менше я люблю трави, шити одяг з рукавами лялькам, який жодна з дівчаток у групі дитсадка шити не вміє, носити у пору першої редиски і зеленої цибулі у дитсадок торбинку, яку пошила для мене мама, а там – хліб з салом , чи котлети, і ми з групою мандрівників летимо на дитячому літачку на майданчику і топчемо смачні бутерброди з редискою. Аж за вухами лящить! Ми часто подорожуємо в Африку, Австралію і Америку. Поки я знаю лише ці назви в свої чотири рочки. А ще я знаю літери. Не всі.
Мені легко і просто бути собою – зіркою. Інколи, щоправда, хочеться стати відьмою, адже відьма від слова відати – знати, щоб вилікувати бабусю. Бо бабуся сама збирає трави і лікує себе. Вона знає багато про трави. Я намагаюся запам'ятовувати. А ще ми разом збираємо полуниці. Їх велетенська грядка. Я не надто люблю їх на смак, лише коли з цукром. А бабуся продає зранку на базарі, щоб купити щось інше, як лимонад чи шоколад. Я страшенно люблю лимонад. І люблю грати в бармена, звісно, я не знаю, що то бармен, винаходжу нові коктейлі, додаючи у різних пропорціях до лимонаду цукру, солі, харчової соди, інколи – пива. Все пробую на смак і морщу носика, коли занадто солоне чи пивне. Але переконана, що знайду ідеальний напій. Пиво беру таємно у батька. Він навіть не помічає, як я у маленьку чарочку відливаю. Або прошу. Трішки. Для коктейлю.
Мені страшенно хочеться вдома мати собачку чи котика. Я весь час, по дорозі з садочка додому дивлюся кого б поцупити, а раптом трапиться цуценя чи кошеня. Але кошенят просто так нічиїх не трапляється. І цуценят теж. Бабуся каже, що я ще маленька, трішки підрости треба. Але я самостійна. Вмію шити, читати по складам, співати, ліпити, вирізати з паперу аплікації, пекти у пісочниці торти і будувати замки, полоти квіти і малювати. Я часто малюю будинок і сад, і сонечко. Так я бачу дім, затишок. Так я уявляю світ – безкінечний простір доброти і любові. Так вчить мене бабуся – моя перша подруга.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію