Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.29
17:15
Нарешті, Мамо, сталося! Зустрів!
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
Привіт, рідненька! Скучив за Тобою!
О, скільки, мила, виплакав рядків
Та окропив рукописів сльозою!
Ми підемо у затишок гаїв,
Мене погладиш ніжною рукою.
Для нас червоним обрій заяснів,
2026.09.29
17:10
Так хто ж вони, оті птахи облич,
Над язиками полум’я строкатих,
Де нескінченність сталого — мов клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?
Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань від несповитих,
В горіхових смаках віддалених віків,
Над язиками полум’я строкатих,
Де нескінченність сталого — мов клич
У хмарах з гелію, що вже не наздогнати?
Що наростають в залишках грибів
Над домовинами бажань від несповитих,
В горіхових смаках віддалених віків,
2026.09.29
14:57
Пролітав горобчик, сів на підвіконня.
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
Привітався чемно до малої Тоні.
Роззирнувся, бачить — поряд горобець,
такий самий жвавий, сірий молодець.
Він кивнув до нього: і тобі привіт.
У ту ж мить отримав теж кивком одвіт.
Підстрибнув, підскочив
2026.09.29
14:41
Голова болить від безсоння,
В голові поселився туман.
Я шукаю далеке осоння,
А навколо панує дурман.
Напливають утоми хвилі
І пустельність небачена днів.
Як узяти буденність на вила
В голові поселився туман.
Я шукаю далеке осоння,
А навколо панує дурман.
Напливають утоми хвилі
І пустельність небачена днів.
Як узяти буденність на вила
2026.09.29
11:18
Запросив він мене на побачення-
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись, як було домовлено,
І я відчула, що він їв часник.
Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,
Ніби з виду нормальний мужик,
Ми зустрілись, як було домовлено,
І я відчула, що він їв часник.
Так, він їв часник!
Так, він з'їв часник!
Так, він їв часник,
2026.09.29
10:09
вересня легендарному Шеві виповнюється 50 років.
ВІТАЄМО!
Злива питань нескінченна…
Тлумачний словник тримай!
Значення слова «Шевченко»?
«Шевченко» означає: най!
ВІТАЄМО!
Злива питань нескінченна…
Тлумачний словник тримай!
Значення слова «Шевченко»?
«Шевченко» означає: най!
2026.09.29
10:03
ХІ. ФРЕСКА, ЯКУ НІХТО НЕ ПОБАЧИТЬ
Об одинадцятій годині ранку в триклінії – парадній їдальні багатого помпейського будинку – пахло свіжим вапном та терпким пилком рослинних фарб. Бідний, але талановитий майстер Клавдій стояв на дерев'яному помості, т
2026.09.29
07:21
Почуваюся мішенню
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
В напівтемній залі тиру, -
Ворог цілить пильно в мене
І надворі, і в квартирі.
І опівдні, й серед ночі
Йде неспинна естафета, -
Лиш мопед своє відстрочить,
Як уже гуде ракета.
2026.09.28
23:46
у старовиннім королівстві
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
всілякий має свій костюм
і певну роль і власну гідність
а музиканти королівські
уміють альбу та ноктюрн
щодня в корчмі гуляки всяко
спивають вайн лікери ссуть
хай за вікном осіння мряка
2026.09.28
21:07
Дві Варвари, мати й донька,
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
В двох геніїв закохані,
Серцем тугу розривали,
А як впоратись з недугом,
До пуття не знали.
Та настала та година,
Коли тільки їх підмога
І благословення Бога
2026.09.28
18:30
Як же близько ми до безодні,
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
як ніколи —
тепер, сьогодні...
Хто збере нас усіх докупи:
слово-зброя
чи слово-купіль,
слово-лезо
чи слово-спалах?
2026.09.28
16:20
Не плач у день, не голоси із примхи,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
Не зазивай гірке у самоту
Життя звіринцю вздовж стрімкої ринви,
Де кров тече, як золото в Орду.
Вже зацвіли від неї злі жоржини
Між гарпій неолітових* грядок.
З’ясуй-но, спробуй відчуттям рослини,
2026.09.28
15:55
Я - частинка осіннього міста,
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
Я - молекула жовтих вітрів.
Мандрівник із душею артиста,
Сам себе на узбіччі зустрів.
Монолог мій навряд чи хтось прийме...
Прочитають, забудуть - і все.
Поринаю в осінні обійми...
2026.09.28
15:42
Проходить час крізь пальці, мов пісок.
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
Ми в'язнемо в багні старих ілюзій.
Із трюму виринає лютий кок,
Заплутаний у плетиво алюзій.
Година протікає, ніби мить,
Поранивши напівзабуту вічність
Стилетом непромовлених століть,
Коли ще цінували честь і
2026.09.28
15:25
Для нього подеколи Львів був листівкою з кавою,
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
одначе здебільшого — текстом, що будить легенди.
У велич не грав і не марив, як інші, він славою,
носив вишиванку, а не оті віденські тренди.
Десь зверхньо шептали: «Дивак той Франко нерозважливий», —
2026.09.28
13:55
До підніжжя дістанусь, і вертаюсь нагору туди
Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Де спиняюсь, вертаюсь, і заново їду
Аж допоки дістанусь, і побачу тебе
Ей, ей, ей!
Хіба ти проти, щоб тебе любили?
Я мчу із гори на відстані милі
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Швець (1953) /
Проза
Притчі про старість.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Притчі про старість.
Погляд на мудрість.
Притчі про старість.
Хто найстаріший
Один чоловік дуже боявся старості і з жахом думав: «Невже до старості мій мозок поглупіє, тіло одряхліє, і я не зможу насолоджуватися життям ?!»
Чоловік випробував різні засоби, які зберігають молодість, але нічого не допомагало. Одного разу він почув, що є місто мудреців, в якому люди не старіють. Став чоловік у всіх питати, як знайти це місто.
- Місто мудреців знайти нескладно, але потрапити в нього важко. Біля воріт міста стоїть сторожа. Вона не впускає в місто старих, - сказали люди.
- Я ще не старий, - зауважив чоловік.
Він розпитав дорогу і відправився в шлях. Довго чи недовго він йшов, але прийшов в місто мудреців. Попереду нього до воріт підійшов древній старець. Варта про щось запитала старого і пропустила його.
«Раз таких старих пускають, мене тим більше пустять», - зрадів чоловік і побіг до воріт.
- Навіщо йдеш у місто мудреців? - запитала варта, загородивши дорогу.
- Я хочу знайти засіб, який дозволить мені молодим залишатися і життям насолоджуватися, - відповів чоловік
- Проходь повз, старих пускати не велено, - відповіли стражники.
- Ви тільки що старого пропустили, - обурився чоловік.
- У нашому місті вік молодістю розуму і духу вимірюється. Цей старий велику книгу пише. Розум його молодий, а дух ясний, - пояснили стражники.
- Він у два рази старший за мене. Як може його розум молодше мого бути ?! - заперечив чоловік.
Чим старша людина, що живе духовною життям, тим молодше і ширше його розум, тим ясніше свідомість, - відповіли стражники і зачинили ворота перед чоловіком.
Немає часу старіти
дзенських притча
Чаньский наставник Дачжі перебував у мандрах і вченні більше 20 років і, нарешті, повернувся до свого Вчителя Фогуану.
- Минуло 20 років, а ваше тіло, як і раніше здорово і міцно! - звернувся з поклоном до молодого вчителя Дачжі.
- Дійсно, в повному порядку! Я проповідував і роз'яснював Вчення, переписував канони і так проводив кожен день. Будучи постійно зайнятим, я відчував себе цілком щасливим, - відповів Фогуан.
- Ви весь цей час були настільки зайняті! Учитель, як же ви зовсім не постаріли? - запитав Дачжі.
- Не було часу старіти! - відповів Фогуан.
Спосіб життя Горгия
Грецька притча
Одного разу Горгия запитали:
- При якому способі життя досяг ти настільки глибокої старості?
Горгій відповідав:
- Нічого ніколи я не робив для одного лише задоволення.
Від старості
Один старий прийшов до лікаря.
- Я дуже хворий, доктор. Погано став бачити, і сльози течуть з очей моїх ...
- Це від старості, вельмишановний, - сказав лікар.
- Ще у мене спина болить і ломить, - продовжував скаржитися старий.
- Від старості ниє твоя спина.
- Їжа мені про запас не йде, - Не вгамовувався старий. - Важкий кашель ... Дихаю я насилу.
- Так, батько. Сто подарунків приносить нам з собою старість, - відповідав лікар.
- Та ти дурень і невіглас! - закричав старий. - Мудрий лікар завжди зможе вилікувати ліками будь-яку хворобу! Ти ж - неук і самозванець!
- І це від старості, шановний, - відповів лікар. - Скажу, мабуть тобі, що і дратівливість твоя - від старості.
Плата батькам
християнська притча
Якийсь мирянин сказав старцеві:
- Батюшка, батьки мої все бідкаються і бурмочуть, жити спокійно не дають. Видно, від старості у них розум за розум зайшов. Не можу я більше цього виносити! Чи не відправити їх в богоугодний заклад?
- Розумію, важко тобі, - похитав головою старець, - але подумай, коли ти був в колисці, адже теж, мабуть, день і ніч хникав, та й великим розумом не відрізнявся. А батько з матір'ю брали тебе на руки і пестили ніжно, з любов'ю. Вони швидше з життям б розлучилися, ніж з тобою. І чим же ти тепер хочеш їм відплатити?
Старість - не риса характеру
У сквері на лавці сидів дідок і відпочивав. Через деякий час на цю ж лавку сіли два молодих хлопця. Вони не звертали уваги на поруч сидячого старого і продовжували розмовляти про своє.
- Молоді люди, не хочу заважати вашій бесіді ... - ввічливо звернувся до них старий.
- Ну так і не заважай, - перервав його один з молодих людей.
- Не поважаєте ви старих ...
- А за що вас поважати-то? Ти б, дід, йшов звідси, а то не продихнути!
Старий, негайно, підвівся, спершись на свою палицю, і відповів:
- Я вже, і правда, скоро піду. А ось вам, молоді люди, хочу побажати довголіття ...
Син і старий батько
албанська притча
У старі часи в оном місті існував такий звичай: топити людей похилого віку. Постаріє господар будинку, син бере його за руку, веде і скидає з берега в воду.
У одного юнака постарів батько, і юнак сказав йому:
- Йдемо зі мною, батько, ти вже постарів, і прийшов час тебе втопити.
Нічого не вдієш, оговтався нещасний старий в свою останню дорогу. Привів його син на високий берег річки. Але тільки-но він зібрався зіштовхнути батька з обриву в воду, як той почав благати:
Прошу тебе, сину, не топи мене на цьому ж місці.
Почувши ці слова, юнак замислився і сказав собі:
- Мій батько теж втопив свого батька, та ще на цьому ж самому місці. Стало бути, коли я постарію, мій син теж тут втопить мене?
І він пощадив батька, відвів назад додому і став годувати і піклуватися про нього до самої смерті. Про цей випадок незабаром дізналося все місто, і його жителі перестали топити своїх старих.
Вчитися ніколи не пізно
Коли до старого вчителя музики прийшов новий учень, всі діти розсміялися.
- Ви не туди потрапили, дідусь! - крикнув хтось.
- Тихо, діти. Знайомтеся, це дідусь Бао. Колись у мене вчилися його діти. Вони давно виросли і стали відомими людьми. Тепер Бао не треба працювати, і він хоче здійснити свою мрію - навчитися грати на флейті, - пояснив учитель.
- Хіба старі можуть вчитися? - здивувалися діти.
- У вченні неважливо - молодий чи старий, осягнеш - і станеш майстром, - відповів учитель.
Спочатку діти сміялися над Бао, але незабаром старий навчився грати на флейті так, що вчитель став давати йому окремі уроки.
Минуло два роки. Флейтиста Бао, як його тепер стали називати, запрошували в багато будинків з концертами, хоча він ще вважався учнем.
- Цього року замість заключного іспиту кращі учні виступатимуть на конкурсі флейтистів в столиці, - оголосив один раз учитель.
- А дідусь Бао теж поїде? - поцікавилися хлопці.
- Звичайно, він же наш найкращий учень. Це буде його іспит на звання музиканта.
Почесними гостями конкурсу були король з королевою. Вони приготували приз для кращого музиканта - золоту флейту.
Коли підійшла черга Бао, його не хотіли пускати на сцену.
- Ви не туди потрапили, дідусь, це конкурс учнів! - сказали йому.
- А я учень! - гордо відповів дідусь Бао. Своєю грою він заворожив весь зал. Навіть король і королева встали, аплодуючи йому.
Коли дідуся Бао вручили золоту флейту, його вчитель сказав:
- У вченні неважливо - молодий чи старий, осягнеш - і станеш майстром.
У кого багато недоліків?
Найбільше онук любив дідуся. Дід дізнавався по голосам птахів і вмів робити дерев'яні дудочки. Ще дід побудував для онука маленьку водяний млин на струмку. Увечері, сидячи на лавочці біля будинку, дід розповідав онукові історії про своє життя. Про те, як він видобував вугілля, був солдатом і будував дорогу в пустелі. Згадуючи свою молодість, дід немов сам молодшав. Очі його виблискували, і він, розмахуючи руками, пояснював онукові, як потрібно шукати воду в пустелі.
Але вдома дід ставав тихим. Коли дід і онук входили в будинок, мати хлопчика сердито говорила:
- Знову принесли бруд. Мийте руки і сідайте вечеряти.
Дід з онуком слухняно виходили на ганок і обтрушували пил з босих ніг. Потім онук лив воду з глечика на коричневі зморшкуваті руки діда. Той старанно тер їх, але руки від цього не ставали світліше. Мама лаяла дідуся за все: за шаркающую ходу, за крихти, які він кидав на підлогу, за його розповіді.
Ви, дід, псуєте мого сина своїми дурними розповідями! - сказала одного разу мама.
- Життя людини не може бути дурним, якщо він побудував будинок, виростив дерево і виховав сина. Я багато будинків побудував і дерев посадив, і трьох синів виховав, - ображено відповів дід.
- І купу недоліків набули, - уїдливо зауважила мама.
- Дідусь, чому у деяких дорослих буває багато недоліків? - запитав онук.
- Багато недоліків завжди бачать в тих, кого мало люблять, - зітхнувши, відповів дід, і мама чомусь почервоніла.
Переклала на українську мову.
10.05.18 8.40
Притчі про старість.
Хто найстаріший
Один чоловік дуже боявся старості і з жахом думав: «Невже до старості мій мозок поглупіє, тіло одряхліє, і я не зможу насолоджуватися життям ?!»
Чоловік випробував різні засоби, які зберігають молодість, але нічого не допомагало. Одного разу він почув, що є місто мудреців, в якому люди не старіють. Став чоловік у всіх питати, як знайти це місто.
- Місто мудреців знайти нескладно, але потрапити в нього важко. Біля воріт міста стоїть сторожа. Вона не впускає в місто старих, - сказали люди.
- Я ще не старий, - зауважив чоловік.
Він розпитав дорогу і відправився в шлях. Довго чи недовго він йшов, але прийшов в місто мудреців. Попереду нього до воріт підійшов древній старець. Варта про щось запитала старого і пропустила його.
«Раз таких старих пускають, мене тим більше пустять», - зрадів чоловік і побіг до воріт.
- Навіщо йдеш у місто мудреців? - запитала варта, загородивши дорогу.
- Я хочу знайти засіб, який дозволить мені молодим залишатися і життям насолоджуватися, - відповів чоловік
- Проходь повз, старих пускати не велено, - відповіли стражники.
- Ви тільки що старого пропустили, - обурився чоловік.
- У нашому місті вік молодістю розуму і духу вимірюється. Цей старий велику книгу пише. Розум його молодий, а дух ясний, - пояснили стражники.
- Він у два рази старший за мене. Як може його розум молодше мого бути ?! - заперечив чоловік.
Чим старша людина, що живе духовною життям, тим молодше і ширше його розум, тим ясніше свідомість, - відповіли стражники і зачинили ворота перед чоловіком.
Немає часу старіти
дзенських притча
Чаньский наставник Дачжі перебував у мандрах і вченні більше 20 років і, нарешті, повернувся до свого Вчителя Фогуану.
- Минуло 20 років, а ваше тіло, як і раніше здорово і міцно! - звернувся з поклоном до молодого вчителя Дачжі.
- Дійсно, в повному порядку! Я проповідував і роз'яснював Вчення, переписував канони і так проводив кожен день. Будучи постійно зайнятим, я відчував себе цілком щасливим, - відповів Фогуан.
- Ви весь цей час були настільки зайняті! Учитель, як же ви зовсім не постаріли? - запитав Дачжі.
- Не було часу старіти! - відповів Фогуан.
Спосіб життя Горгия
Грецька притча
Одного разу Горгия запитали:
- При якому способі життя досяг ти настільки глибокої старості?
Горгій відповідав:
- Нічого ніколи я не робив для одного лише задоволення.
Від старості
Один старий прийшов до лікаря.
- Я дуже хворий, доктор. Погано став бачити, і сльози течуть з очей моїх ...
- Це від старості, вельмишановний, - сказав лікар.
- Ще у мене спина болить і ломить, - продовжував скаржитися старий.
- Від старості ниє твоя спина.
- Їжа мені про запас не йде, - Не вгамовувався старий. - Важкий кашель ... Дихаю я насилу.
- Так, батько. Сто подарунків приносить нам з собою старість, - відповідав лікар.
- Та ти дурень і невіглас! - закричав старий. - Мудрий лікар завжди зможе вилікувати ліками будь-яку хворобу! Ти ж - неук і самозванець!
- І це від старості, шановний, - відповів лікар. - Скажу, мабуть тобі, що і дратівливість твоя - від старості.
Плата батькам
християнська притча
Якийсь мирянин сказав старцеві:
- Батюшка, батьки мої все бідкаються і бурмочуть, жити спокійно не дають. Видно, від старості у них розум за розум зайшов. Не можу я більше цього виносити! Чи не відправити їх в богоугодний заклад?
- Розумію, важко тобі, - похитав головою старець, - але подумай, коли ти був в колисці, адже теж, мабуть, день і ніч хникав, та й великим розумом не відрізнявся. А батько з матір'ю брали тебе на руки і пестили ніжно, з любов'ю. Вони швидше з життям б розлучилися, ніж з тобою. І чим же ти тепер хочеш їм відплатити?
Старість - не риса характеру
У сквері на лавці сидів дідок і відпочивав. Через деякий час на цю ж лавку сіли два молодих хлопця. Вони не звертали уваги на поруч сидячого старого і продовжували розмовляти про своє.
- Молоді люди, не хочу заважати вашій бесіді ... - ввічливо звернувся до них старий.
- Ну так і не заважай, - перервав його один з молодих людей.
- Не поважаєте ви старих ...
- А за що вас поважати-то? Ти б, дід, йшов звідси, а то не продихнути!
Старий, негайно, підвівся, спершись на свою палицю, і відповів:
- Я вже, і правда, скоро піду. А ось вам, молоді люди, хочу побажати довголіття ...
Син і старий батько
албанська притча
У старі часи в оном місті існував такий звичай: топити людей похилого віку. Постаріє господар будинку, син бере його за руку, веде і скидає з берега в воду.
У одного юнака постарів батько, і юнак сказав йому:
- Йдемо зі мною, батько, ти вже постарів, і прийшов час тебе втопити.
Нічого не вдієш, оговтався нещасний старий в свою останню дорогу. Привів його син на високий берег річки. Але тільки-но він зібрався зіштовхнути батька з обриву в воду, як той почав благати:
Прошу тебе, сину, не топи мене на цьому ж місці.
Почувши ці слова, юнак замислився і сказав собі:
- Мій батько теж втопив свого батька, та ще на цьому ж самому місці. Стало бути, коли я постарію, мій син теж тут втопить мене?
І він пощадив батька, відвів назад додому і став годувати і піклуватися про нього до самої смерті. Про цей випадок незабаром дізналося все місто, і його жителі перестали топити своїх старих.
Вчитися ніколи не пізно
Коли до старого вчителя музики прийшов новий учень, всі діти розсміялися.
- Ви не туди потрапили, дідусь! - крикнув хтось.
- Тихо, діти. Знайомтеся, це дідусь Бао. Колись у мене вчилися його діти. Вони давно виросли і стали відомими людьми. Тепер Бао не треба працювати, і він хоче здійснити свою мрію - навчитися грати на флейті, - пояснив учитель.
- Хіба старі можуть вчитися? - здивувалися діти.
- У вченні неважливо - молодий чи старий, осягнеш - і станеш майстром, - відповів учитель.
Спочатку діти сміялися над Бао, але незабаром старий навчився грати на флейті так, що вчитель став давати йому окремі уроки.
Минуло два роки. Флейтиста Бао, як його тепер стали називати, запрошували в багато будинків з концертами, хоча він ще вважався учнем.
- Цього року замість заключного іспиту кращі учні виступатимуть на конкурсі флейтистів в столиці, - оголосив один раз учитель.
- А дідусь Бао теж поїде? - поцікавилися хлопці.
- Звичайно, він же наш найкращий учень. Це буде його іспит на звання музиканта.
Почесними гостями конкурсу були король з королевою. Вони приготували приз для кращого музиканта - золоту флейту.
Коли підійшла черга Бао, його не хотіли пускати на сцену.
- Ви не туди потрапили, дідусь, це конкурс учнів! - сказали йому.
- А я учень! - гордо відповів дідусь Бао. Своєю грою він заворожив весь зал. Навіть король і королева встали, аплодуючи йому.
Коли дідуся Бао вручили золоту флейту, його вчитель сказав:
- У вченні неважливо - молодий чи старий, осягнеш - і станеш майстром.
У кого багато недоліків?
Найбільше онук любив дідуся. Дід дізнавався по голосам птахів і вмів робити дерев'яні дудочки. Ще дід побудував для онука маленьку водяний млин на струмку. Увечері, сидячи на лавочці біля будинку, дід розповідав онукові історії про своє життя. Про те, як він видобував вугілля, був солдатом і будував дорогу в пустелі. Згадуючи свою молодість, дід немов сам молодшав. Очі його виблискували, і він, розмахуючи руками, пояснював онукові, як потрібно шукати воду в пустелі.
Але вдома дід ставав тихим. Коли дід і онук входили в будинок, мати хлопчика сердито говорила:
- Знову принесли бруд. Мийте руки і сідайте вечеряти.
Дід з онуком слухняно виходили на ганок і обтрушували пил з босих ніг. Потім онук лив воду з глечика на коричневі зморшкуваті руки діда. Той старанно тер їх, але руки від цього не ставали світліше. Мама лаяла дідуся за все: за шаркающую ходу, за крихти, які він кидав на підлогу, за його розповіді.
Ви, дід, псуєте мого сина своїми дурними розповідями! - сказала одного разу мама.
- Життя людини не може бути дурним, якщо він побудував будинок, виростив дерево і виховав сина. Я багато будинків побудував і дерев посадив, і трьох синів виховав, - ображено відповів дід.
- І купу недоліків набули, - уїдливо зауважила мама.
- Дідусь, чому у деяких дорослих буває багато недоліків? - запитав онук.
- Багато недоліків завжди бачать в тих, кого мало люблять, - зітхнувши, відповів дід, і мама чомусь почервоніла.
Переклала на українську мову.
10.05.18 8.40
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
