ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.11.23
05:40
Зарано смеркає і швидко ночіє
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
Відтоді, як осінь прискорила хід, –
Відтоді, як гаснути стали надії,
Що Бог допоможе уникнути бід.
Все ближче і ближче лихі сніговії
Та лютих морозів до нас ненасить, –
Від страху загинути кров холодіє
І серце схвиль
2024.11.23
05:08
Сьогодні осінь вбралась у сніги,
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
тепер красуню зовсім не впізнати,
ріка причепурила береги,
напнула шапку посіріла хата,
калина у намисті та фаті,
похорошіли геть безлисті клени,
а кущ якийсь на побілілім тлі
іще гойдає листячко зелене.
2024.11.22
19:35
«…Liberte, Fraternite, Egalite …»-
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
На істини прості тебе, Європо, Я наупомив нарешті,
Щоб ти жила , як споконвіку Тора Моя велить.
І що ж? Цього тобі видалось замало?
Як у пастви Мойсея м’ясо, демократія із носа лізе?
І ти силкуєшся прищепить її
2024.11.22
12:01
Я без тебе не стану кращим,
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
І вічність з тобою безмірно в цім світі мала,
Холодком по душі суне хмарами безконечність,
І сміється над часом, якого постійно нема.
08.02.2019
2024.11.22
09:46
Ось тут диригент зупинився і змовкли литаври,
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
Оркестр продовжував далі без грому литавр,
Диригент зупинився і арфи, і туби пропали,
І далі для скрипки та альтів диригував.
А потім замовкли і альти, і стишились скрипки,
Пропали гобої, кларнети, валто
2024.11.22
09:04
Нещодавно йшли дощі
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
Славно, строєм, жваві
І зайшли чомусь в кущі,
Кажуть, що по справі
Що за справа? хто довів? —
Я вже не дізнаюсь…
Краще бігти від дощів —
А про це подбаю…
2024.11.22
08:12
Аби вернути зір сліпим,
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
горбатим випрямити спини,
з омани змити правди грим
і зняти з підлості личини.
Ще – оминути влади бруд,
не лицемірити без міри,
не красти, спекатись іуд,
у чесність повернути віру!
2024.11.22
05:55
І тільки камінь на душі
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
та роздуми про неминучість,
така вона – людини сутність –
нашкодив і біжи в кущі.
Ця неміч кожному із нас,
немов хробак, нутро з’їдає.
Куди летять пташині зграї,
коли пробив летіти час?
2024.11.22
04:59
Одною міркою не міряй
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
І не порівнюй голос ліри
Своєї з блиском та красою
Гучною творчості чужої.
Як неоднакове звучання
Смеркання, темені, світання, –
Отак і лір несхожі співи,
Сюжети, образи, мотиви.
2024.11.21
23:09
Замість післямови до книги «Холодне Сонце»)
Мої тексти осінні – я цього не приховую. Приховувати щось від читача непростимий гріх. Я цього ніколи не робив і борони мене Будда таке колись вчинити. Поганої мені тоді карми і злої реінкарнації. Сторінки мо
2024.11.21
22:17
Мов скуштував солодкий плід,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
Так око смакувало зримо --
Я їхав з заходу на схід,
Ну просто з осені у зиму.
Здалося - світла пелена
Траву зелену геть укрила.
Видіння з потягу вікна,
2024.11.21
20:17
Минуле не багате на сонети.
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
У пам’яті – далекі вояжі
і нинішні осінні вітражі
задля антивоєнного сюжету.
Немає очевидної межі
між істиною й міфами адепта
поезії, іронії, вендети,
2024.11.21
19:59
Сидять діди на колоді в Миська попід тином.
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
Сидять, смалять самокрутки, про щось розмовляють.
Либонь, все обговорили, на шлях поглядають.
Сонечко вже повернулось, вигріва їм спини.
Хто пройде чи то проїде, вітається чемно,
Хоч голосно, а то раптом як
2024.11.21
18:25
І
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
До автора немає інтересу,
якщо не інтригує читача
як то, буває, заголовки преси
про деякого горе-діяча.
ІІ
На поприщі поезії немало
2024.11.21
18:18
Ми розучились цінувати слово,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
Що знищує нещирість і брехню,
Правдиве, чисте, вільне від полови,
Потужніше за струмені вогню.
Сьогодні зовсім все не так, як вчора!
Всі почуття приховує музей.
Знецінене освідчення прозоре,
2024.11.21
17:53
Якщо не в пекло Господь мене спровадить,
а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...а дасть (бозна за віщо) право обирати,
як маю жити в потойбічнім світі,
не спокушуся ні на рай, змальований Кораном ,
ні на таке принадне для смертних воскресіння
(на подив родині й товариству).
Ні, попрошу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.10.17
2024.08.04
2024.07.02
2024.05.20
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Максим Тарасівський (1975) /
Проза
Освещенные окна
Контекст : Edward Hopper, Night Windows, 1928
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Освещенные окна
Тем августом я приехал на учебу в Маастрихт, где мне предстояло прожить без малого год. Я никого не знал в городе, занятия начинались недели через две, а все дела по обустройству на новом месте я уже закончил. Ни книг, ни компьютера у меня еще не было; кот оказался неважным собеседником; местные крепости и соборы были осмотрены в первые же дни; и я, прослонявшись весь день по двум своим комнатам и небольшому внутреннему дворику, дожидался первых сумерек и отправлялся бродить по городу.
На площадях Маастрихта кипела жизнь, но меня тянуло в тихие улочки жилых кварталов, подальше от центра. Там узкие тротуары идут вплотную к стенам домов, а окна первых этажей расположены так невысоко над землей, что встань два человека по разные стороны окна – один в комнате, другой на улице – и они окажутся лицом к лицу. Шторы и жалюзи закрывают редко, поэтому вся жизнь – как на ладони. Достигнув какого-нибудь освещенного окна, я останавливался у столба и закуривал или погружался в чтение СМС; сообщений было два – одно от украинского провайдера с приветствием и тарифами на немецкой земле, и второе – от него же, только тарифы в нем были указаны для Голландии; сим-карту местного провайдера я еще не купил и СМС от него пока не получал. Тарифы те я скоро затвердил так, что помню их до сих пор, через двадцать лет; курил я тоже невнимательно, поэтому мог рассмотреть все, что происходило за стеклом.
А там целая семья степенно и беззвучно усаживалась ужинать за массивный стол, покрытый тяжкой скатертью цвета столовой кости; обширные тарелки с вензелями, основательные, с достоинством блестящие приборы; аккуратные проборы склоненных голов; молитвенно сложенные ладони; выглаженные сорочки и чистые манжеты; свечи оплывают в старинных канделябрах; тускло светятся ореховые шкафы, в глубине которых видны корешки с золотыми буквами, какие-то бело-голубые круги и серебряные овалы, тонкие пальчики и кисти мейсенских мальчиков и девочек и крылья дельфтских мельниц – помнишь, помнишь, как мы покупали эти фолианты на блошином рынке, а вон то блюдо нам досталось в наследство от твоей тетки, а эти маленькие фарфоровые кисти! – помнишь, помнишь, мы заметили их воздетыми к небу из какой-то канавы, и спасли их из нее, и кисти, и руки, и плечи, и голову, и крылья этого маленького ангела…
Или пустая комната, ярко освещенная; круглый стол и три стула с полосатой обивкой; под стеной – темного дерева и вишневого плюша диван; под педантичным торшером – массивное, обширное и глубокое кожаное кресло, вытертое до почти полной потери цвета, но даже отсюда, с узкого тротуара, от моего столба, тарифов украинской мобильной связи и погасшей сигареты – теплое и гладкое на ощупь, так умно сконструированное, что человек, присевший в него, мигом оказывается в мягких, но настойчивых объятиях, которые не отпускают – долго. В любой миг в комнате мог кто-нибудь появиться – ведь если бы я был внутри, меня о приближении другого человека предупредили его шаги по скрипучему деревянному полу, и неожиданности никакой бы не вышло, ни для меня, ни для него; но я был снаружи, и шагов слышать не мог – а это создавало такое острое напряжение, какое не всякому триллеру под силу – ведь комната выглядела такой жилой, такой обитаемой, такой только что и ненадолго оставленной. Когда напряжение достигало пика, я поспешно уходил к другому освещенному окну; так мне казалось, что это я обжил и заселил ту комнату, и просто вышел из нее на минутку, пока нескромный уличный наблюдатель жадно проникал взглядом в мою голландскую жизнь, – устроенную, размеренную, распланированную на годы и десятилетия вперед. И я поспешно уносил это драгоценное ощущение к следующему окну.
…И так я переходил от одного освещенного окна к другому освещенному окну, проникая в чужую жизнь, которая становилась вполне моей собственной, и потому не было в этом подглядывании ничего бесстыдного, наглого или циничного. Напротив – было в нем много той острой любви и очарования, которые неизменно вызывает что угодно, что было-было, да прошло. Кануло в прошлое – и теперь только любовь, только печаль, только теплый и нежный отблеск былого счастья…
2018
На площадях Маастрихта кипела жизнь, но меня тянуло в тихие улочки жилых кварталов, подальше от центра. Там узкие тротуары идут вплотную к стенам домов, а окна первых этажей расположены так невысоко над землей, что встань два человека по разные стороны окна – один в комнате, другой на улице – и они окажутся лицом к лицу. Шторы и жалюзи закрывают редко, поэтому вся жизнь – как на ладони. Достигнув какого-нибудь освещенного окна, я останавливался у столба и закуривал или погружался в чтение СМС; сообщений было два – одно от украинского провайдера с приветствием и тарифами на немецкой земле, и второе – от него же, только тарифы в нем были указаны для Голландии; сим-карту местного провайдера я еще не купил и СМС от него пока не получал. Тарифы те я скоро затвердил так, что помню их до сих пор, через двадцать лет; курил я тоже невнимательно, поэтому мог рассмотреть все, что происходило за стеклом.
А там целая семья степенно и беззвучно усаживалась ужинать за массивный стол, покрытый тяжкой скатертью цвета столовой кости; обширные тарелки с вензелями, основательные, с достоинством блестящие приборы; аккуратные проборы склоненных голов; молитвенно сложенные ладони; выглаженные сорочки и чистые манжеты; свечи оплывают в старинных канделябрах; тускло светятся ореховые шкафы, в глубине которых видны корешки с золотыми буквами, какие-то бело-голубые круги и серебряные овалы, тонкие пальчики и кисти мейсенских мальчиков и девочек и крылья дельфтских мельниц – помнишь, помнишь, как мы покупали эти фолианты на блошином рынке, а вон то блюдо нам досталось в наследство от твоей тетки, а эти маленькие фарфоровые кисти! – помнишь, помнишь, мы заметили их воздетыми к небу из какой-то канавы, и спасли их из нее, и кисти, и руки, и плечи, и голову, и крылья этого маленького ангела…
Или пустая комната, ярко освещенная; круглый стол и три стула с полосатой обивкой; под стеной – темного дерева и вишневого плюша диван; под педантичным торшером – массивное, обширное и глубокое кожаное кресло, вытертое до почти полной потери цвета, но даже отсюда, с узкого тротуара, от моего столба, тарифов украинской мобильной связи и погасшей сигареты – теплое и гладкое на ощупь, так умно сконструированное, что человек, присевший в него, мигом оказывается в мягких, но настойчивых объятиях, которые не отпускают – долго. В любой миг в комнате мог кто-нибудь появиться – ведь если бы я был внутри, меня о приближении другого человека предупредили его шаги по скрипучему деревянному полу, и неожиданности никакой бы не вышло, ни для меня, ни для него; но я был снаружи, и шагов слышать не мог – а это создавало такое острое напряжение, какое не всякому триллеру под силу – ведь комната выглядела такой жилой, такой обитаемой, такой только что и ненадолго оставленной. Когда напряжение достигало пика, я поспешно уходил к другому освещенному окну; так мне казалось, что это я обжил и заселил ту комнату, и просто вышел из нее на минутку, пока нескромный уличный наблюдатель жадно проникал взглядом в мою голландскую жизнь, – устроенную, размеренную, распланированную на годы и десятилетия вперед. И я поспешно уносил это драгоценное ощущение к следующему окну.
…И так я переходил от одного освещенного окна к другому освещенному окну, проникая в чужую жизнь, которая становилась вполне моей собственной, и потому не было в этом подглядывании ничего бесстыдного, наглого или циничного. Напротив – было в нем много той острой любви и очарования, которые неизменно вызывает что угодно, что было-было, да прошло. Кануло в прошлое – и теперь только любовь, только печаль, только теплый и нежный отблеск былого счастья…
2018
Контекст : Edward Hopper, Night Windows, 1928
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію