Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.12.14
18:39
Той ряд бабусь,
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
Що квіти продають на Байковім, –
Здається вічний.
Їх або смерть обходить стороною,
Або ж вони…
Bже встигли побувати на тім світі.
Порозумілися з Хароном
І вдосвіта вертаються до нас.
2025.12.14
17:36
Цвіркун очерету співає сонети зірок,
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
А море зелене озерне
підспівує шелестом:
Тихо падають краплі, пугач Улісс
Чекає рибалку, в якого кишені
Повні каштанів, які назбирав
У світлі жовтого ліхтаря Місяця
На вулиці нео
2025.12.14
15:10
По піску у Сахарі ідуть,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
Угоряють від спеки пінгвіни,
Перевернута метеосуть -
Модернового хеллоуіну.
Все у світі тепер навпаки --
Вже снігами мандрують верблюди...
Сніг скупий, ніби зниклі рядки,
2025.12.14
11:48
Туман висів, як молоко густий.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
В такому дуже легко заблукати.
І будеш вихід цілий день шукати,
І колами ходити в пастці тій.
Коли він свою гаву упіймав
І не помітив. Мов мара вхопила
В свої обійми. Коли відпустила,
Товаришів уже і слід пропав.
2025.12.14
10:33
Якби усі людей любили,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
То, звісно, в думці не було б війни.
Але в сучасників гора вини,
Яка і породила бійню.
Зупинить хто це божевілля,
Що вміщує в собі ненависть,зло.
Горить у полум'ї людина й тло,
2025.12.14
10:29
Красою приваблював завше,
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
літав за туманами в брід.
Тонув комашнею у чаші —
п'янким і бентежним був світ.
Із кокона гусені вийшов
метелик у ясну блакить.
Віночком заврунилась вишня —
сніжисто на сонці ярить.
2025.12.14
09:23
Перед мною уранці
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
Натюрморти малі -
Чай видніється в склянці
Та папір на столі.
А ще фрукти і квіти
Кличуть часто в політ
Мрії з настрою звиті,
Думам різним услід.
2025.12.14
06:11
Стіна що із пророцтвами
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
По швах потріскує
На інструменті смерті ще
Яскраві сонця вилиски
Ще навпіл роздираєшся
І снами і кошмарами
О хто вінка поклав би там
Де тиша крик затьмарить?
2025.12.14
04:43
Мені приємно у твоєму товаристві.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
Я навіть не навиджу тебе.
Можливо, зазнайомимося близько й
колись-то збіг обставин приведе
нам кілька років пережити разом.
Тобі подібну я подеколи шукав
і ти не проти. Звісно, не відразу.
2025.12.14
02:46
Повстань!
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
Страшний бо Суд іде,
почеплений, як материнська плата,
немов дощу тяжка мені заплата,
та батьківський нечуваний
хардрайв.
Прівіт, мала.
2025.12.14
00:08
Було колись під шістдесят,
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
А ви ще вештали думками…
Поміж віршованих цитат
Цідили ніжними струмками…
І що ж такого в тих думках?
Думки з думок втечуть у вірші,
А вас пошлють за шістдесят
Й струмки на вигляд стануть інші…
2025.12.13
23:44
Послання віків скупі, як сніг,
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
Що грайливо мерехтить в місячному сяйві,
але це не біда*.
Сни ллються, як симфонії з радіо «Люксембург»,
з просторів небес, що хмарами оповиті,
але там ніколи не було симфоній…
2025.12.13
21:01
Сніг скупий, як послання віків,
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
Мерехтить у грайливій сюїті.
І симфонія ллється зі снів
У просторах, що небом сповиті.
Сніг скупий, ніби зниклі рядки
У віршах, що прийшли із нікуди.
Сніг скупий, ніби помах руки.
2025.12.13
16:56
Дощ крижаний у шибу - музика крапель мерзлих.
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
Колеться сон у друзки, сиплеться за вікно.
Ближче до ранку дійсність, ніч неохоче кресне.
І на окрайці неба синій цвіте вінок.
Зорі тум утерла сірим своїм подолом -
Виглянули, обмиті, жаль, що всього н
2025.12.13
12:09
Відтепер і дотетер
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
Ти у пошуках — стажер…
Тільки з ким й куди іти?
Безліч склепів до мети…
Омбіркуй, не гарячкуй,
Краще знов пофантазуй…
Боже мій… Куди попер?
Краще б ти в собі завмер…
2025.12.13
08:57
Вірш розглядався на онлайн-колегії робочих змін і керівників профільних департаментів "Асорті Пиріжкарень" з долученням сторонніх експертів.
І от що ми маємо в результаті.
Технічно текст повністю тримається купи на граматичних і словотвірно спорід
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.12.02
2025.12.01
2025.11.29
2025.11.26
2025.11.23
2025.11.07
2025.10.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Козак Дума (1958) /
Вірші
/
Коли стискається душа
Реквієм Перемоги
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Реквієм Перемоги
Два маніяка у тридцять дев’ятім
втягнули людство в світову війну.
Пройшли роки, але порахувати
й донині всю не можемо ціну,
якою нам далася перемога.
Що каже нам статистика сумна?
Хто воював, за що і проти кого?
Кому потрібна та була війна?
Аби відповісти на ці питання,
історію потрібно добре знать,
бо існували завжди намагання
по-своєму її переписать.
Хоча минуло вже багато років
з тих пір, як закінчилася війна,
жахи у пам’ять врізались глибо́ко
і їх не дасть забути нам вона!
Фашистському звернули шию звіру,
коричневу здолали ми чуму.
Ціною перемозі тій – офіра
життів людських мільйони. Та чому
загинуло в рази нацистів менше,
хоча у наступ спершу йшли вони?
Бо в контратаку гнали пси зі «СмерШу»
гарматне м’ясо дикої війни…
Діди потужно йшли тоді в атаку
з гвинтівкою одною на… п’ятьох
і не було косі смертельній браку
в людських життях. Не стало багатьох…
Згадаймо, як кувалась перемога
в тилу, на фронті, серед партизан,
ленд-ліз – заокеанську допомогу,
оточення і… черговий казан.
А скільки у ворожому полоні
і безвісти сердешних полягло,
та й тим, що повернулися додому,
Сибіру скуштувати довелось…
Бо бранців завсіди не шанували,
живий з полону – вила під ребро.
Вожді їх за людей не рахували,
умить ліпили зрадника тавро.
Хто бідкався за ще зелених хлопців
о тій воєнній, нелегкій порі?!.
Їх сотні тисяч горе-полководці
втопили у бурливому Дніпрі,
як греблю Дніпрогесу підірвали
і за водою сплив Вкраїни цвіт,
а далі – як Славуту форсували,
в бажанні знову дивувати світ.
Життя солдатські танули намарно
на ворогом мінованих полях…
Просякла кров’ю переможців гарно
і наша, і Європи вся земля!
Їх на загибель гнали у атаку
по мінах і під вогняним дощем,
бо Жуков ліпше шанував собаку –
«Баби нам понароджують іще»…
Понині серце корчиться в судомах,
у спраглім горлі просто бракне слів
при згадці тих, хто не прийшов додому
з війни скаженої, її страшних фронтів.
А скільки їх могло б іще пожити…
Перелічити – не стає рядків!
Серед дорослих діти… Діти-діти,
нероджені від згублених батьків!
А скільки ще каліками вернулось
з жаских полів кривавої війни…
Чому так швидко та біда забулась
тими, кого тоді спасли вони?
Не кличу я Творця на допомогу,
але чому нерадісно мені,
як площею в параді Перемоги
незримо йдуть загиблі в тій різні?.
Чом нині "переможці зла" з собою
несуть нову загарбницьку війну?
Росія стала з Ненькою до бою,
любов поправши братську і земну!.
Напала підло у часи непевні,
в сестри украла Крим, затим Донбас.
Попереду скрутні часи, буремні –
вони уже рабами бачать нас.
Обвішані цяцьками мов ялинки,
у орденах, медалях в сім рядів,
трясуть жирком «блондини» і «блондинки»
зразка кінця сорокових років.
В душі глибокі кровоточать рани,
я ту картину серцем не збагну –
навіщо ці міфічні ветерани,
які плюндрують пам’ять про війну?!
Повстанці українські – хто вони:
бандити, посіпаки, патріоти?
Народу українського сини,
що захищали Неньку від сволоти!
Народжена у Другій світовій
в терорі, геноциді, катаклізмах,
й після війни УПА ішла у бій…
У бій з оскаженілим комунізмом!
Говорять нам, що треба примиритись,
подарувати вбивства і борги,
що на «братів» уже не варто злитись,
простити їх гріхи нам до снаги…
Підставне виникає запитання –
Кого прощати і миритись з ким?
Попросить хто прощення й чи востаннє
у морі переповненім людськім?
Мо діти тих, доноси що писали,
морили голодом і в табори вели,
знущались і в потилиці стріляли
тим, що голіруч у атаку йшли?
Чи внуки тих, що ницо ґвалтували
і підло грабували мій народ?
Тепер вони спасителями стали
і перші у святковий хоровод!.
Кого перемогли ми в сорок п’ятім
і в чому перемоги тої суть?
Чом переможці на хресті розп’яті,
а переможені як у раю живуть?!
Чому забули братню допомогу
того, хто допоміг долати млу?
Тяжку ціну дали за перемогу
прості солдати й люди у тилу…
Дев’яте травня – свято Перемоги?
Учасників все менше тих подій…
Удавкою сплелися їх дороги,
народ не привели до світлих мрій.
Зі святом цим вітаю обережно,
аби знічев’я не просипать сіль…
Дев’яте травня – це печаль безмежна,
це реквієм і невимовний біль.
втягнули людство в світову війну.
Пройшли роки, але порахувати
й донині всю не можемо ціну,
якою нам далася перемога.
Що каже нам статистика сумна?
Хто воював, за що і проти кого?
Кому потрібна та була війна?
Аби відповісти на ці питання,
історію потрібно добре знать,
бо існували завжди намагання
по-своєму її переписать.
Хоча минуло вже багато років
з тих пір, як закінчилася війна,
жахи у пам’ять врізались глибо́ко
і їх не дасть забути нам вона!
Фашистському звернули шию звіру,
коричневу здолали ми чуму.
Ціною перемозі тій – офіра
життів людських мільйони. Та чому
загинуло в рази нацистів менше,
хоча у наступ спершу йшли вони?
Бо в контратаку гнали пси зі «СмерШу»
гарматне м’ясо дикої війни…
Діди потужно йшли тоді в атаку
з гвинтівкою одною на… п’ятьох
і не було косі смертельній браку
в людських життях. Не стало багатьох…
Згадаймо, як кувалась перемога
в тилу, на фронті, серед партизан,
ленд-ліз – заокеанську допомогу,
оточення і… черговий казан.
А скільки у ворожому полоні
і безвісти сердешних полягло,
та й тим, що повернулися додому,
Сибіру скуштувати довелось…
Бо бранців завсіди не шанували,
живий з полону – вила під ребро.
Вожді їх за людей не рахували,
умить ліпили зрадника тавро.
Хто бідкався за ще зелених хлопців
о тій воєнній, нелегкій порі?!.
Їх сотні тисяч горе-полководці
втопили у бурливому Дніпрі,
як греблю Дніпрогесу підірвали
і за водою сплив Вкраїни цвіт,
а далі – як Славуту форсували,
в бажанні знову дивувати світ.
Життя солдатські танули намарно
на ворогом мінованих полях…
Просякла кров’ю переможців гарно
і наша, і Європи вся земля!
Їх на загибель гнали у атаку
по мінах і під вогняним дощем,
бо Жуков ліпше шанував собаку –
«Баби нам понароджують іще»…
Понині серце корчиться в судомах,
у спраглім горлі просто бракне слів
при згадці тих, хто не прийшов додому
з війни скаженої, її страшних фронтів.
А скільки їх могло б іще пожити…
Перелічити – не стає рядків!
Серед дорослих діти… Діти-діти,
нероджені від згублених батьків!
А скільки ще каліками вернулось
з жаских полів кривавої війни…
Чому так швидко та біда забулась
тими, кого тоді спасли вони?
Не кличу я Творця на допомогу,
але чому нерадісно мені,
як площею в параді Перемоги
незримо йдуть загиблі в тій різні?.
Чом нині "переможці зла" з собою
несуть нову загарбницьку війну?
Росія стала з Ненькою до бою,
любов поправши братську і земну!.
Напала підло у часи непевні,
в сестри украла Крим, затим Донбас.
Попереду скрутні часи, буремні –
вони уже рабами бачать нас.
Обвішані цяцьками мов ялинки,
у орденах, медалях в сім рядів,
трясуть жирком «блондини» і «блондинки»
зразка кінця сорокових років.
В душі глибокі кровоточать рани,
я ту картину серцем не збагну –
навіщо ці міфічні ветерани,
які плюндрують пам’ять про війну?!
Повстанці українські – хто вони:
бандити, посіпаки, патріоти?
Народу українського сини,
що захищали Неньку від сволоти!
Народжена у Другій світовій
в терорі, геноциді, катаклізмах,
й після війни УПА ішла у бій…
У бій з оскаженілим комунізмом!
Говорять нам, що треба примиритись,
подарувати вбивства і борги,
що на «братів» уже не варто злитись,
простити їх гріхи нам до снаги…
Підставне виникає запитання –
Кого прощати і миритись з ким?
Попросить хто прощення й чи востаннє
у морі переповненім людськім?
Мо діти тих, доноси що писали,
морили голодом і в табори вели,
знущались і в потилиці стріляли
тим, що голіруч у атаку йшли?
Чи внуки тих, що ницо ґвалтували
і підло грабували мій народ?
Тепер вони спасителями стали
і перші у святковий хоровод!.
Кого перемогли ми в сорок п’ятім
і в чому перемоги тої суть?
Чом переможці на хресті розп’яті,
а переможені як у раю живуть?!
Чому забули братню допомогу
того, хто допоміг долати млу?
Тяжку ціну дали за перемогу
прості солдати й люди у тилу…
Дев’яте травня – свято Перемоги?
Учасників все менше тих подій…
Удавкою сплелися їх дороги,
народ не привели до світлих мрій.
Зі святом цим вітаю обережно,
аби знічев’я не просипать сіль…
Дев’яте травня – це печаль безмежна,
це реквієм і невимовний біль.
травень 2018
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
