Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
2026.11.14
18:51
присіла ґава на димар
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
при іншій думці нерозкритій
який-сякий еміль верхарн
кому його державні ритми
старий єврей біля дверей
в його руках сезонні квіти
у нього власний апогей
він відає про смак амрити
2026.11.14
14:46
Кричить мені осінь захоплене "браво",
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
Дарує римовані оплески з листя.
Себе відчуваю воскреслим артистом -
Та вже нема сил на реакцію жваву.
Ні з ким у житті не співав я в октаву.
За те, що не змерз у порожньому місті
Кричить мені осінь захоплен
2026.11.14
13:30
У 1895 році після завершення навчання в Київському інституті шляхетних дівчат доля закинула мене в одне подільське містечко N., де були білі хати-мазанки з солом’яними горобцевими стріхами, де круторогі корови та нечемні гуси ходили просто вулицями, де с
2026.11.14
13:04
То так сумно, як знову торкається подихом
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
Неминуча зима, що почином бентежила,
Як губилася поміж циклонними межами,
Снігу мокрого в ніч насипаючи потайки,
Щоб вернути мене за зимовими мештами
Від порогу, де біле узрію я з подивом.
То так прикро,
2026.11.14
10:30
Не віриться, що зараз травень
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
Отак неждано підійшов.
І музика крізь свіжі трави
Вливається крізь біль і шок.
Нові надії пробивають
Жорсткі заслони небуття.
Зупиниться новітній варвар
2026.11.14
08:39
Сиротливо слову на папері,
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
Поки інші бродять у думках, -
Варто, може, прочинити двері
Та вказати на потрібний шлях?
Щоб слова злетілися, мов птиці,
В рими повні, в речення стрункі, -
Хочу з серця, наче із криниці,
Вичерпати строфи гомінкі.
2026.11.13
20:39
Я втішена тобою, я втишена тобою,
Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Як світ після відбою усіх земних тривог.
У нас з тобою, ні, кохання не запоєм,
А тихі почуття, розділені на двох.
Так юність не змогла б, у неї інша вдача -
Шаленство та азарт і ще сліпі дощі.
І хто б тоді зумів? І
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Фрина и академик Филатов
Не знаю, как у кого, у меня сюжет рассказа чаще всего связан с каким-то событием.
Так было и на этот раз. Накануне мне сделали операцию катаракты, а сегодня, когда сняли повязку, нужно было закапывать левый глаз.
Супруга ушла на работу и попросила соседку помочь мне.
«Только сейчас, -начала она, приступив к процедуре,- вспомнила свою хорошую знакомую по Харькову – Фрину Львовну . Кстати офтальмолога.
Как и у многих людей, у меня в том числе, у соседки всегда была какая-то история, пришедшая по ассоциации с настоящим. И вот что я услышал, держа закрытым левый глаз.
…Диплом врача и направление в госпиталь Фрина получила в первые дни войны. И не к кому-то, а к самому академику Владимиру Петровичу Филатову – тогдашнему светилу офтальмологии.
«Учти, предупредил кто-то из доброжелателей-соплеменников,- что шеф твой страшный антисемит. У него в институте было что-то наподобие церквушки. Да и сейчас в госпитале, стены увешаны иконами. Так что не проговорись, что ты – аидка».
То ли потому, что в непростых условиях войны, когда до изнеможения приходилось простаивать в операционной, было не до расовых вопросов, то ли потому, что белокурая девушка внешне не была похожа на еврейку, ей удавалось не только скрывать свое семитское происхождение, но всякий раз академик требовал, чтобы ассистенткой была непременно Фрина.
Но вот война окончилась. А торжественным аккордом ее стал Парад Победы. Пришла разнарядка на участие в нем и в госпиталь. Филатов пригласил к себе Фрину и за чаем сообщил, что она одна поедет в Москву представлять коллектив.
Вспоминали военные будни, а когда настало время прощаться, по-отечески глядя в лицо собеседницы, Владимир Петрович заметил: «Думаете, я не знал, что вы еврейка?- и после короткой паузы произнес как что-то давно выношенное: «По мне, так скрипачами, как и врачами пусть будут евреи. У них это прекрасно получается». И, как бы предчувствуя, что ассистентка может не вернуться, уже у порога добавил: « Вы же не вздумайте после Москвы оставить меня. Продолжим работать вместе и в Одессе».
При всем уважении к академику Фрина Львовна Заславская решила все же возвратиться в родной Харьков, где заслужила уважение и почет как детский офтальмолог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Фрина и академик Филатов
Не знаю, как у кого, у меня сюжет рассказа чаще всего связан с каким-то событием.
Так было и на этот раз. Накануне мне сделали операцию катаракты, а сегодня, когда сняли повязку, нужно было закапывать левый глаз.
Супруга ушла на работу и попросила соседку помочь мне.
«Только сейчас, -начала она, приступив к процедуре,- вспомнила свою хорошую знакомую по Харькову – Фрину Львовну . Кстати офтальмолога.
Как и у многих людей, у меня в том числе, у соседки всегда была какая-то история, пришедшая по ассоциации с настоящим. И вот что я услышал, держа закрытым левый глаз.
…Диплом врача и направление в госпиталь Фрина получила в первые дни войны. И не к кому-то, а к самому академику Владимиру Петровичу Филатову – тогдашнему светилу офтальмологии.
«Учти, предупредил кто-то из доброжелателей-соплеменников,- что шеф твой страшный антисемит. У него в институте было что-то наподобие церквушки. Да и сейчас в госпитале, стены увешаны иконами. Так что не проговорись, что ты – аидка».
То ли потому, что в непростых условиях войны, когда до изнеможения приходилось простаивать в операционной, было не до расовых вопросов, то ли потому, что белокурая девушка внешне не была похожа на еврейку, ей удавалось не только скрывать свое семитское происхождение, но всякий раз академик требовал, чтобы ассистенткой была непременно Фрина.
Но вот война окончилась. А торжественным аккордом ее стал Парад Победы. Пришла разнарядка на участие в нем и в госпиталь. Филатов пригласил к себе Фрину и за чаем сообщил, что она одна поедет в Москву представлять коллектив.
Вспоминали военные будни, а когда настало время прощаться, по-отечески глядя в лицо собеседницы, Владимир Петрович заметил: «Думаете, я не знал, что вы еврейка?- и после короткой паузы произнес как что-то давно выношенное: «По мне, так скрипачами, как и врачами пусть будут евреи. У них это прекрасно получается». И, как бы предчувствуя, что ассистентка может не вернуться, уже у порога добавил: « Вы же не вздумайте после Москвы оставить меня. Продолжим работать вместе и в Одессе».
При всем уважении к академику Фрина Львовна Заславская решила все же возвратиться в родной Харьков, где заслужила уважение и почет как детский офтальмолог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
