ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

хома дідим
2026.04.22 21:23
направду побоку хто й що про це помислить
мислителю немає жодних меж
усім подобається відстань адже відстань
як є життя прадивіш не прозвеш
дзвінкий тверезий ранок славнозвісний
о не вантаж його
забутих предків тіні не бентеж
у кілька сотень літ не

Тетяна Левицька
2026.04.22 16:30
Вже за фіранками минуле —
як бути далі, я не знаю.
Здається, й досі не збагнула,
що більше пролісків немає.

Ділю думки на «до» і «після»,
і посипаю сіллю рану.
На струнах серця, наче пісня,

Борис Костиря
2026.04.22 15:20
Такі дощі тотальні і вселенські
Охоплюють із флангів, як орда.
Вони відкриють манускрипти древні,
В яких перегорить свята біда.
А на гілках повиснуть одкровення,
Як вищі і непізнані знамення.

Дощі відкриють невідомі суті,

Охмуд Песецький
2026.04.22 14:43
Співають пісень вовки,
Надривне нічне сопрано.
Дається зима взнаки,
Радіє весна зарано.
Доходять і до 5-ти,
Буває, нічні морози.
Вона не спішить прийти
З теплом весняної дози.

Олена Побийголод
2026.04.22 07:45
Л.Давидович (1900-1986), В.Драгунський (1913-1972)

Мчать ялинки, мчать галяви,
місяць в озеро пірна.
Гарно так на верхній лаві
край відкритого вікна!

    Нічка за вікном чорніє,

Віктор Кучерук
2026.04.22 05:29
На теплих крилах весняних вітрів
Ключ журавлиний звично прилетів
І на болоті ось уже курличе
Щодня невпинно зграя мандрівнича.
Гучне звучання повних голосів
Тепер не змовкне до осінніх днів,
А потім самозахист знов покличе
Птахів кудись за наше п

хома дідим
2026.04.21 22:19
що тут вигадувати що ліпити
у порожнечі між байдужих стін
і то не гобіти були а брити
казав тобі а ти скривилася при цім
тебе цікавить щось просте і зрозуміле
поплакати чи посміятися собі
і речі що тебе наразі оточили
чи уточнили · всі вони аби

Тетяна Левицька
2026.04.21 21:35
А ти ж казав мені: «Не плач,
не бідкайся, все добре буде...»
Та смерті чорної палаш*
встромився гостряком у груди.

Не вберегли ні Бог, ні я,
ні ті, що теж добра бажали.
Без тебе, сонечко, ніяк

Марія Дем'янюк
2026.04.21 16:09
Покотилась крашанка до самого неба,
І яскравим місяцем дивиться на тебе.
"Віруєш? Не віруєш?" — боюся спитати,
Темнооку тишу щоби не злякати.

Сяє Луна у Всесвіті, а навколо зорі —
Крашанки яскраві в небі неозорім.
Скоро прийде раночок. В кошик В

Борис Костиря
2026.04.21 14:09
Листок зелений завітав у хату,
Як стислі і спресовані слова.
Слова із чебрецю, із рути й м'яти,
В яких надія знову ожива.
І ми цінуємо цей лист зелений
Посланням у майбутнє, у світи,
В яких тополі, виноград і клени
Зазеленіють, певно, навіки.

Володимир Бойко
2026.04.21 13:50
Людям справді великим манія величі ні до чого. Завдяки розвою філософії людство позбулося найкращих ілюзій. Не зазнавши гіркоти поразок, не відчуєш смаку перемог. Дика природа надто чутлива до диких звичаїв. Коли відчуваєш листопад у квітні –

Юрій Гундарів
2026.04.21 12:01
Один видатний поет якось зауважив: справжній вірш це такий, де кожен рядок - вірш. Гадаю, не варто забирати літр крові, іноді досить й однієї краплі. Скажімо, достатньо 123-секундної композиції «Yesterday», щоб зрозуміти, якого рівня музикант перед вами…

Ігор Шоха
2026.04.21 11:38
Живу, не марную ні грошей, ні часу,
скорочую ради здоров’я меню –
підсовую тій, що з клюкою, свиню,
в уяві малюю пастелі, пейзажі,
а щоб економити нерви, наразі
не слухаю вісті з війни і рідню.

ІІ

Костянтин Ватульов
2026.04.21 08:53
Голуб мене долонями, як вогку глину
Гончар бере та ліпить вправно груди, стегна…
Якщо колись я все-таки десь раптом зникну,
Не зможеш відчувати: як у ребрах б’ється

Сердечний ритм, відлуння, досить сильний стукіт;
Приємність рук, що зачепили кожен

Віктор Кучерук
2026.04.21 05:57
Ні людини, ні собаки,
І ніщо ні грим, ні блим, -
Тільки зрана висне мряка
Понад берегом крутим.
Всюди холодно і тьмяно
Так, що гепну сторчака
Отуди, де у тумані
Зачаїлася ріка.

Охмуд Песецький
2026.04.20 20:28
Бігти, наче за тобою гнались,
Щоб успіти там, де вже не встиг -
І застав би, може, сніжну навись,
Вісницю потеплень і відлиг.

Це була зима грудневих тижнів
З мороком сердечних потрясінь,
Гірша, ніж усі позаторішні,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Тетяна Дігай (1944) / Рецензії

 Роман Кухарук. Прощальне вино. Поезії
Роман Кухарук. Прощальне вино. Поезії. – К.: Український клуб, 2007. – 100 ст.

Як ніколи, хочеться відразу цитувати: «Чорні тарапати // Ти собою витер. // А у небі грати. // А у гратах – вітер // Запиває листя // Шепотом і кров’ю // І, як ви, до ранку // Бавиться любов’ю»; «Так джміль гуде.// І дощ іде.// І падають сади.// Я збожеволено люблю // Цю музику води».
Потужне опромінення душі - ознака справжньої поезії. Саме таке визначення мені видається найточнішим для поетичної збірки «Прощальне вино» Романа Кухарука. Від перших віршів і до останніх книжечка не відпускає, смакує живою і свіжою мовою, кожне слово(навіть російські «мозаїки») на своєму місці, словотвори і словосполучення не «дряпають» евфонічно вихований слух. Довершене римування може слугувати взірцем для початківців, що прагнуть вдосконалення: «Між хочу і люблю // Зелена гільйотина.// У голосі не плюй.// Забута як латина // Твоя сира душа…», «А ти кричиш. А я мовчу. А ти // Перетривала всі мої потрави. // Мочали вуса в білий мед коти // І западали голосами в трави».
Авторські поетичні образи міцно закорінені історично, національно і, поряд з тим – «до дрижаків» сучасні, народжені нашим непростим життям: «Коло мами - кулак примарії. // Спохопися, як вітер мине // Над здобутим содомом Марії. // По городах чужих україн»; «А на душі, як на тополі, // Шумить заблукана вода. // Почерез пні сумні і голі // До церкви йде Сковорода».
«Ми так багато пишемо про собак // А мені раптом подумалось, // Боже, // А що, як собаки почнуть // Писати про нас?» - поет щиро любить псів: «Іду, як пес, і тінь моя легка», «У миску від Христа // Струмоче білим тлом // Зелено-золота // Душа, прожита псом», «Псами //Зла безодня вигризає карк», «Замінник сонця – пес», «А трамвай //Собачу ноту «соль» // В колесах теребив». Незрадливість і природна поведінка псів, судячи з контексту, слугує камертоном для людської спільноти. І взагалі, природа у пана Романа набагато привабливіша, ніж люди!
«Не мудрствуя лукаво», поет бачить просту істину живої людини просто: «Не плачте. Дайте псови молока».
Тетяна Дігай.
Київ - Тернопіль.




      Можлива допомога "Майстерням"


Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Про оцінювання     Зв'язок із адміністрацією     Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2007-07-16 15:52:51
Переглядів сторінки твору 3976
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 4.666 / 5  (4.613 / 5.27)
* Рейтинг "Майстерень" 4.597 / 5  (4.597 / 5.33)
Оцінка твору автором 5
* Коефіцієнт прозорості: 0.793
Потреба в критиці щиро конструктивній
Потреба в оцінюванні
Автор востаннє на сайті 2026.03.20 19:10
Автор у цю хвилину відсутній

Коментарі

Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Редакція Майстерень (Л.П./М.К.) [ 2007-07-29 11:05:26 ]
Дуже цікаво, закортіло відразу піти до книжкової крамниці. Мало знаю про творчість Романа Кухарука - тепер знатиму трохи більше. Тетяно, а чи не розмістили б ви тут, у коментарях, один-два вірша п.Романа з цієї збірки? Для повноти картини.


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2007-07-29 19:08:07 ]
Співаєш ти.


Так джміль гуде.
І дощ іде.
І падають сади.
Я збожеволено люблю
Цю музику води.
Вона тече.Вона мене
Виносить в ніч на край
І ломить голову, і я...
Вирує реберай,
Де губи скубають траву
З розкопаних могил,
Де Ігор вибухлу орду
Ніколи не розбив.
Де...Я не знаю.Я мовчу.
Мене тече вода.
Вмирає листя і нема
Де падати садам,
Бо джміль гуде.
І дощ іде. І хочеться цвісти,
Щоби не плакати у сон,
коли смієшся ти.

Голос графомана.

Мабуть, найтяжче
На цьому світі
Мати крила
І бути
Мухою...

* * *
Уже весна розлила береги.
Перечекай. Продерті приском трави
Прокинуться.І голос іволги
Налипне до здобутої потрави
Півмороком. Притахлі небеса
Нечемно раптом вибухнуть сльозами.
Набухле слово вичахне. Роса
Сп`янить зелені струни над столами.
І стане день, і стане харрашшо.
І трохи сухосонячно. Макуха
Паде липка на воду. Чуєш? Шовк
Вгризається в залиплі воском вуха
Як музика
Неторкана
Весна


Коментарі видаляються власником авторської сторінки
Тетяна Дігай (М.К./М.К.) [ 2007-07-29 19:10:26 ]
Роман Кухарук. Прощальне вино.