Аді Струве
І

Пейзаж, чи майже. Кількісно фігур
помалу убуває у довкіллі
з напливом статуй. Колір шевелюр
у мармурі, цім навпаки вугіллі
місцин, годиться Півночі. Плато;
гіпербореї патрають капусту.
Все так горизонтальне, що ніхто
вас не притисне в захваті до бюсту.

II
Можливо, це – майбутнє. Видне ледь.
Тло каяттю і помсті товариству.
Глухому, та проникливому "геть!".
Раптовому прийому джиу-джитсу.
Еге ж, це – місто будучини. Сад,
густий і непроникний ба, на оці,
як ящірці у тропіках – фасад
готелю. Поготів – у хмарочосі.

III
Можливо, вид минулого. Жалів
і відчаїв. Їх юрмиськ на вершину.
У час минулий черги дієслів.
Укоськаність сум’ятиць крепдешину.
Се – царина минущого. Стезі,
глухої, без надій. Калюж тутешніх,
що всотують зображення усі,
як лушпайки – окатої яєчні.

ІV
Достоту – перспектива. Календар.
Вірніше, із роз’ятрених гортаней
нагода глибині душі нездар
зізнатись у потузі бездиханній.
І голосу, не оку, як було,
опісля перепрошувань на кутні,
спідручно обирати більше зло
до сподівань на чулість у відлунні.

V
Можливо – натюрморт. Оддалеки
усе, що опояшуть рамці, махом
мертвіє, нерухоміє. Хмарки.
Річна гладінь із випадковим птахом.
Рівнина. Часто-густо і вона,
як формою приплюснута ідея,
теж передує змісту полотна,
листівки, виправданням Птоломея.

VI
Можливо – зебра моря або тигр.
Від кинутого погляду і плаття
облизує литки наперекір
нездалій у засмазі балюстраді,
і вечоріє, далебі. Жара;
і розпашілий молот з наковальні
зісковзує; і соло комара
скінчається овацією спальні.

VII
Можливо – декорація. Дають
"Причини Нечутливість у Розлуці
до Висліду". Розчулює прелюд
спів-виконавців, сліпуватих буцім,
і "до" звучить, як тимчасове "од".
Блискуче, ніби крапелька зі крану,
з вібрацією, над дротами нот,
місяцелике – лине в ніч сопрано.

VIII
Достоту, це – портрет: у свій манір
землисті, невибагливі відтінки
поверхонь успадковує і зір,
зосібна – у приставлених до стінки.
Ледь осторонь, бліді на білім тлі,
клубляться олімпійці-однодумці,
відчувши ніби спинами – з землі,
у маляревім – погляд самогубці.

IХ
Що, зрештою, і є автопортрет.
По суті, крок убік від власне тіла,
повернутий у профіль табурет,
вид здалеки життя, що пролетіло.
Оце і звуть "майстерністю": пуття
і змогу не вбоятись процедури
своєї, власне, в формі небуття,
відсутности, узятої з натури.



---------------------------------

И. Бродский

На выставке Карла Вейлинка


Аде Струве

I

Почти пейзаж. Количество фигур,
в нем возникающих, идет на убыль
с наплывом статуй. Мрамор белокур,
как наизнанку вывернутый уголь,
и местность мнится северной. Плато;
гиперборей, взъерошивший капусту.
Все так горизонтально, что никто
вас не прижмет к взволнованному бюсту.

II

Возможно, это - будущее. Фон
раскаяния. Мести сослуживцу.
Глухого, но отчетливого "вон!".
Внезапного приема джиу-джитсу.
И это - город будущего. Сад,
чьи заросли рассматриваешь в оба,
как ящерица в тропиках - фасад
гостиницы. Тем паче - небоскреба.

III

Возможно также - прошлое. Предел
отчаяния. Общая вершина.
Глаголы в длинной очереди к "л".
Улегшаяся буря крепдешина.
И это - царство прошлого. Тропы,
заглохнувшей в действительности. Лужи,
хранящей отраженья. Скорлупы,
увиденной яичницей снаружи.

IV

Бесспорно - перспектива. Календарь.
Верней, из воспалившихся гортаней
туннель в психологическую даль,
свободную от наших очертаний.
И голосу, подробнее, чем взор,
знакомому с ландшафтом неуспеха,
сподручней выбрать большее из зол
в расчете на чувствительное эхо.

V

Возможно - натюрморт. Издалека
все, в рамку заключенное, частично
мертво и неподвижно. Облака.
Река. Над ней кружащаяся птичка.
Равнина. Часто именно она,
принять другую форму не умея,
становится добычей полотна,
открытки, оправданьем Птоломея.

VI

Возможно - зебра моря или тигр.
Смесь скинутого платья и преграды
облизывает щиколотки икр
к загару неспособной балюстрады,
и время, мнится, к вечеру. Жара;
сняв потный молот с пылкой наковальни,
настойчивое соло комара
кончается овациями спальни.

VII

Возможно - декорация. Дают
"Причины Нечувствительность к Разлуке
со Следствием". Приветствуя уют,
певцы не столь нежны, сколь близоруки,
и "до" звучит как временное "от".
Блестящее, как капля из-под крана,
вибрируя, над проволокой нот
парит лунообразное сопрано.

VIII

Бесспорно, что - портрет, но без прикрас:
поверхность, чьи землистые оттенки
естественно приковывают глаз,
тем более - поставленного к стенке.
Поодаль, как уступка белизне,
клубятся, сбившись в тучу, олимпийцы,
спиною чуя брошенный извне
взгляд живописца - взгляд самоубийцы.

IХ

Что, в сущности, и есть автопортрет.
Шаг в сторону от собственного тела,
повернутый к вам в профиль табурет,
вид издали на жизнь, что пролетела.
Вот это и зовется "мастерство":
способность не страшиться процедуры
небытия - как формы своего
отсутствия, списав его с натуры.

1984