ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)

Віктор Кучерук
2026.11.18 07:16
Хоч завтра вітер хмари розведе
І зацвіте колись побите поле -
Від горя не сховатися ніде
І болю не позбутися ніколи.
На серці будуть видимі рубці,
Повік душа чорнітиме від туги, -
Це мрію не утримати в руці,
Коли їй тісно в межах виднокругу.

М Менянин
2026.11.18 02:21
Прокинулась в цей час застава –
до зброї кожен богатир,
палає обрію заграва,
а потім бою страшний вир.

Повільно повстають до справи
дружини цих чоловіків,
бо захист краю – їхнє право

Світлана Пирогова
2026.11.17 20:44
Огорни мене скоріш любов'ю,
Бо без тебе сіро все і мрячно.
Лілії цвіли - торкалось слово.
Озеро кохання вже у рясці.

Тихе-тихе, мовчазне уранці.
Квіти-поцілунки - спогад помарнілий.
Не загоїть серпня вечір рани.

хома дідим
2026.11.17 19:59
розчулення найзначущіші
чому би і не омани
ґатунки найзолотіші
така собі маячня
коли огортає холод
болить порожніючий шлунок
у сутіні цій безпутній
полуді наступного дня

Борис Костиря
2026.11.17 18:58
Я ніколи туди не вернусь,
У простори довіри і болю.
Я могилам святим не вклонюсь,
Не ввійду у величні собори.

Я ніколи уже не піду
Сизим степом у ніжнім смерканні.
Я упав на слизькому льоду

В Горова Леся
2026.11.17 11:10
Свіжа рілля запахтіла корінням і дизелем.
Сита ворона з бенкету злетіла нарешті.
Сонце латунне до обрію хмара притиснула.
З крони високої дня доливаються рештки.

Ще до зими кілька кроків, ще трохи осіннього
Полудня в затишку листям сухим зарудіє.

Ірина Вовк
2026.11.17 07:34
«МІКЕЛАНДЖЕЛО: СЕРЦЕ БІЛОГО КАМЕНЮ»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)

Дійові особи:
Мікеланджело Буонарроті – 26-річний скульптор, одержимий красою, закоханий у досконалість людського духу.
Голос Каррарської Брили (Гіганта) – поран

Віктор Кучерук
2026.11.17 05:47
Синє небо й жовте поле
Маю споконвік -
Не хитнути силу волі
Ані в жоден бік.
Бо тепер громи сердиті
Падають згори
І щодня несамовито
Гримає: "Умри!.."

С М
2026.11.16 23:58
дідусь був мореходом
поплавав між льодів
у цього китобоя
на колінах я сидів
чувши «синку я на березі
вмираю із нудьги
мені би із друзяками
зайти в чужі піски»

Ігор Терен
2026.11.16 17:21
А влада пшеків дещо пойняла
стосовно українського ґаранта,
бо довела –
від білого орла
не більше толку як від номінанта.

***
А бомонд богемі помагає

Борис Костиря
2026.11.16 16:53
Не хочу квітку я зривати,
Бо я порушу у житті
Якусь важливу рівновагу
У космосі й серцебитті.

Краса проб'ється через вінця,
Крізь огорожі і мейнстрим.
Краса проб'ється через віно,

хома дідим
2026.11.16 16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість

Вячеслав Руденко
2026.11.16 14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер

Кока Черкаський
2026.11.16 13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.

Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,

Паб Лімерик
2026.11.16 08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.

Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.

Віктор Кучерук
2026.11.16 07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...
Останні   коментарі: сьогодні | 7 днів





 Нові автори (Рецензії):

Наталія Близнюк
2021.12.12

Пиріжкарня Асорті
2020.01.20

Тарас Ніхто
2020.01.18

Сергій Губерначук
2019.07.07

Юля Костюк
2018.01.11

Олександр Подвишенний
2017.11.16

Ірина Вовк
2017.06.10






• Українське словотворення

• Усі Словники

• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Тлумачний словник Словопедія




Автори / Ірина Вовк (1973) / Рецензії

 Із сімейних публікацій: Устина-Златоуста Вовк "Одруження" Миколи Гоголя на сцені заньківчан

Я дуже люблю театр ім.М.Заньковецької – виросла на його виставах. Люблю щемливу атмосферу зустрічі з улюбленими акторами, переповнений глядацький зал, зосереджену тишу, коли піднімаються лаштунки.Сьогодні – Микола Гоголь «Одруження». Сказати правду, на цій виставі я не вперше: побували усією сім’єю разів із п’ять, і кожен раз покидали театр з бажанням нової зустрічі із Гоголем у прочитанні режисера Алли Григорівни Бабенко і вдало підібраного акторського складу заньківчан.

"Улюблені вистави Львова"

У часі поталанило цій п’єсі Гоголя, вона настільки ігрова, що її з радістю беруться ставити різні театри (Московський «Ленком», Київський Національний драматичний театр ім. І.Франка) і, як правило, – результат безпрограшний, проте різний режисерський кут бачення персонажів робить їх неповторним матеріалом для втілення акторської майстерності, для озвучення тих філософських думок автора твору, які стоять за милими персонажами невдах-женихів. Тут приходить на думку образ Жевакіна у виконанні смертельно хворого Олега Янковського у поставі московського «Ленкому» і його прощальні слова, кинуті у завмерлий глядацький зал: «Как мне жаль от вас уходить…».
Алла Григорівна Бабенко наділила кожного з персонажів окремими характерними штрихами, які вирізняють їх з-поміж інших і тим запам’ятовуються, скажімо, Подкольосіна (з.а. України Андрій Сніцарчук) наділила «любов’ю» до музики і нудьги, а також одвічним переляком перед жіночою половиною людства і «щитом» від нього – парасолькою. Як майстерно оживає парасолька у його руках, ці етюди з парасолькою такі органічні, що глядацький зал сприймає Подкольосіна-Сніцарчука із парасолькою як єдине ціле. І тільки один раз у тиші залу, коли ішла сцена знайомства Подкольосіна з Агафією Тихонівною (н.а. України Любов Боровська), лунко пролунав наївний голос дитини: «Поклади парасольку…». Зал вибухнув сміхом.
Зал сміється щиро протягом усієї вистави – надто вже живописні тексти і образи персонажів-женихів: «сердитого» із твердим характером Яєшні (н.а.України Ярослав Мука), замріяного романтика-франта упошуках ідеальних французьких манер Онучкіна (н.а.України Олександр Кузьменко), підтянутого, понищеного життям, бувальця Жевакіна (н.а.України Богдан Козак, з.а. України Орест Гарда).
Окрема мова про сватів – професійну сваху, суєтливо-моторну Теклю Іванівну (з.а.України Ірина Швайківська) і «брата по нещастю» бути одруженим Кочкарьова (з.а. України Ярослав Кіргач). Кіргач-Кочкарьов просто віртуоз у вмінні говорити довгі тексти швидко і красномовно-переконливо, при цьому рухатися всім тілом, то плазуючи по сцені, то вистрибуючи на неї з оркестрової ями – одним словом ні хвилинки спокою. Проте ця його метушня не набридає, бо ж він і має бути таким: у всьому передбачливим, всюдисущим.
Серед цікавинок режисури Алли Григорівни Бабенко є знахідка масових заповільнених кадрів, як у німому кіно. Ці кадри вирішують дію персонажів, коли вона заходить у «глухий кут».
Агафія Тихонівна-Боровська особлива у Гоголі, це, безперечно, одна з її блискучих ролей. Ця роль була обрана для бенефісу Любов Боровської. І дійсно – виконує свою Агафію Тихонівну Любов Боровська легко з шармом, ніби бавлячись, наче дивиться на свою героїню зі сторони. «Я ще молода!..» - промовляють уста Агафії Тихонівни, але в тих словах і печаль, і іронія водночас.
Жевакін –Козак і Жевакін-Гарда – зовсім різні. Жевакін-Козак – ностальгійний, м’який, без сльози не проходить його репліка на відмову героїні стати його дружиною: «Що зі мною не так, це уже в вісімнадцятий раз!». У Жевакіна-Гарди більш тверда манера гри, увага зосереджується на зорових акцентах образу бувалого моряка, зокрема його «костяної» ноги та люльки.
Кілька слів про сценографію художника-постановника – уже покійної Людмили Боярської. Вона створена ніби з контурів архітектури, це дає можливість використати простір сцени і в довжину, і в висоту. Драбина, на яку втікає персонаж Подкольосін – це ніби ходулі, які відривають його від життєвих проблем. Він витає у своїх кавалєрських мріях як на початку вистави, так і в кінці. Це ознака «вічного холостяка».
Агафія Тихонівна – обдурена наречена, як і багато хто з перебірливо-мрійливих, недосвідчених, романтичних дівчат. І тут час написання п’єси не важливий – так було і в часи Миколи Гоголя, так залишається і по нині. Одруження – це випробування на зрілість, на готовність до спільного побуту, до компромісів характерів, до подружніх буднів та обов’язків – ці проблеми читаються в тексті персонажів, і поза текстом у їх сценічних життєписах.
До слова, переклад «Одруження» Миколи Гоголя з російського оригіналу здійснила Олена Пчілка, від того мова п’єси не штучна, а розмовно-жива.
Безперечно, хто побуває у заньківчан на «Одруженні» Гоголя, захоче прийти на цю виставу знову, щоб пережити ці радісні моменти спілкування з високою драматургією, вдалою режисурою і віртуозною акторською грою.

Стаття видрукувана у часописі "Дзвін", №3 за 2017 рік.





    •   Можлива допомога "Майстерням"


• Якщо ви знайшли помилку на цiй сторiнцi,
  видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

• Про оцінювання     • Зв'язок із адміністрацією     • Видати свою збірку, книгу

  Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)




Про публікацію
Дата публікації 2018-06-14 17:03:00
Переглядів сторінки твору 1966
* Творчий вибір автора: Майстер-клас
* Статус від Майстерень: R2
* Народний рейтинг 0 / --  (4.965 / 5.66)
* Рейтинг "Майстерень" 0 / --  (4.994 / 5.8)
Оцінка твору автором -
* Коефіцієнт прозорості: 0.785
Потреба в критиці толерантній
Потреба в оцінюванні не обов'язково
Конкурси. Теми АВТОРИ
Автор востаннє на сайті 2026.11.17 07:36
Автор у цю хвилину відсутній