
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.08.30
12:43
Якщо ж засмутишся і перестанеш просити, то
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
скаржся на себе, а не на Бога, що Він не дає тобі.
. Єрм, Пастир. Заповіді, 9.
Просити у Бога
Будь для Духа Святого офірою
що живе в тобі Божою мірою.
2025.08.30
07:12
Цей грішний світ затьмарює чимсь розум
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
І змушує на блуд, штовхає на обман, –
Він знає все про тонкощі гіпнозу,
Як духівник про слабкості прочан.
Він володіє сутністю і плоттю,
І легко здійснює всі наміри свої,
Раз я не можу крок зробити проти
Й
2025.08.30
05:12
Ніч засиляє,
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
мов нитку у голку,
серце у біль
одинокому вовку.
Туго стискає
слухняність за шию –
волю чи смерть
2025.08.30
02:10
2025.08.29
22:36
Є краса квітки,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
а є мудрість каменя.
Вона незмінна,
вона тверда, як вічність.
Скільки слів мудрість каменя
містить у собі,
а скільки мовчання!
Скільки крику,
2025.08.29
17:35
Дід Василь перебирав важкі стиглі качани кукурудзи, які перед тим щойно позривав на полі, здирав з них зелену листяну шкіру, обтинав жовті бороди і сортував на три великих полив’яних миски:
- То для онучків, то на продаж, а то для хрума.
Кукурудзу нин
2025.08.29
05:46
Прогриміли вибухи і зразу
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
Здійнялись пожежі навкруги, –
І дими ядуче-чорномазі
Огорнули щільно береги.
Темна мла забарвлювала місто
Пройняте плачами, від яких
Струменіли тихо тужні вісті
По дорогах давніх і нових.
2025.08.28
22:01
Крізь хмару тютюнового диму
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
не можна побачити істину,
а лише диявола.
Сон розуму породжує чудовиськ.
Літери стають
так само розпливчатими,
як дим. Крізь смог безумства
не можна побачити
2025.08.28
21:43
Із Бориса Заходера
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
– Скажіть, а хто пошкодив сир,
нарив у ньому стільки дір?
«Без жодних сумнівів, не я!» –
квапливо рохнула Свиня.
«Це загадка! – ґеґекнув Гусь,
2025.08.28
19:27
Цар москальський скликав кодло все на раду.
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
Пика скривлена, немов життю не радий.
Вся зібралася на раду ту «еліта».
Скоса зиркають, немовби пси побиті.
Забагато розвелося «горлопанів»,
Що говорять й по тверезому, й по п‘яні,
Що зажерлась влада та на
2025.08.28
06:17
Вишгород високий, Вишгород горбатий,
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
Вишгород яристий і зелений вкрай, –
У віках не зникнув та красу не втратив,
Попри грабування під гарматний грай.
Вишгород прадавній берегом похилим
До Дніпра приникнув, а не в бран попав,
Бо з ріки святої набува
2025.08.28
00:54
Не люби, не люби, не люби --
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
Темна смуга лягає між нами.
Як вселенська печаль - тінь журби,
Наче тріщина між берегами.
Розверзається прірвою лих,
Твої руки з моїх вириває,
Пекла лютого видих і вдих -
2025.08.27
21:20
Голоси із покинутого будинку,
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
голоси із далеких епох,
дитячий щебет.
Як воскресити голоси
із магми часу?
Вони доносяться, ледь живі,
ледве відчутні,
майже нерозбірливі.
2025.08.27
17:23
Мені якусь пораду мудру дай! –
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
Знайомій жіночка жаліється. –
Не знаю, чи дурниця, чи біда,
Бо щось із чоловіком діється.
Гіпноз йому чи лікаря б мені.
Не знаю, що з ним врешті коїться.
Раніше часто говорив у сні,
Тепер лиш хитро посміхається.
2025.08.27
12:42
Повітря пряне...Чорнобривці
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
голівки не схиляють дружно.
Плісе жоржин у росах дивне,
але свою тримає пружність.
Засмагле дотліває літо.
Сачком лови, хіба впіймаєш?
Час спокою, і час марніти.
2025.08.27
11:40
Коли мрійливо сню тобою,
Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чи наяву наткнусь впритул,
То серце сплескує прибоєм,
А почуттів зростає гул.
Думки про тебе зразу будять
У серці ніжні почуття, -
І радість пнеться звідусюди,
І щастям повниться життя.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Сонце Місяць /
Проза
quiproquo
Сліпий, прокинувшись о невідомій годині, напевно, ранку, чатує. Гуркіт наближений― віддалений― шурхітсвист― з вулиці з-за стіни за головою. Гуркіт обертається на шурхітсвист слабшає зростає вертається & віддаляється знову. Авеню, що її захаращує своїм шумом хто не будь, як заманеться, й нікому немає діла, авжеж-бо всім кудись тре. Наскільки нав’язливо дирчить вібруючий чий транспорт, якої саме пори-доби, неважливо.
Для сліпого всякий зовнішній шум― реальний інтер’єр, адже його власна сліпота теж вимагає поживи чуттєвої. Дехто, йшлося би про калавури, міг би забажати собі глухоти, натомість. Наскрізь просонцений електризований неон-балаган, сяйливість металу та скла, нескінченість срібних тонів химерності хмарної, мільйони часом бентежних комбінацій барв & відтінки. Інтересні ракурси, силуети там/сям. Тьмяно-гуашові шаґалові сутінки. Вигулювання самотності, еротизовані уявою текстури надовкіл, панянки, простуючі мовби наскрізь― навстріч― при певності власних сезонних амбіцій, а за вікнами шторами тіні матісові.
Довільна бездарність, тліюча при святкуваннях безрадості, де ніхто не скерує сліпого невдовзі, ще поки при оптиці, до істинних книг чи інструкцій щодо, як животіти слухом & пам’яттю лише, в інтер’єрі реальності, де ближній хіба переймається ближнім, врубаючи порожняковіший реп чи то ще угробнішу блекуху, лабаючи на фоно гамами, тупцяючи крицею на підборах, лляючи ночами днями воду через потуги чим не пологи проіржавлених кранів, заводячи псів виючих контрапунктно до виску сусідського електролобзика, або перфоратором озброєного віддлубування трепетних стін від флізових решток, абощо.
Мешканці міст звичні в перманентному шумовому термідорові ad lib. Віражі півсвідомості у виразках дискомфорту розблисків, згадати―доперти, стокгольм-синдромне, дотичне й не. Молодь кіньми ржуча, діскотека дев’яностих, мордобійчик, уважуха. Скільки отих альтернативно обдарованих― підпропагандою― вештається. Чи хтось удосвіта верещить індіанцем від усієї дурки просторам, нецензурне гиготіння нізвідки & карочє ти понял, як приклад діапазону незгіршого. Тимчасом сліпому більш цікаві голоси юності власної, буття нестерпної кревності, на пост-телебаченні сновидінь нетеперішніх, звичай нетутешніх, із ними як все поживатиме-доживатиме він, невідомо навіщо або скільки, чатуючи на свою смерть, а смерть не спішитиме.
άπολογία
Квіпрокво це форма яка обслуговує діалог у світі, в якому дедалі сильніше домінує монолог, атож―чому би раптом не монологічне квіпрокво. У всій безкінечній парадигмі байдужостей імовірності підпорядковується все, що тільки завгодно; хист, досвід, примха, випадок―лиш призми. Якби раптом у кого виникла підозра, що я, наразі як автор, чи типу―просто продукую собі літери, без уваги, чи протилежна сторона прийме із належністю, чи
щасливий саме отут & зараз повідомити, що оскільки обоє, умовний автор, як і умовний читач, є теоретично законними суб’єктом-об’єктом, то існує логіка у їх неодмінністі & невід’ємності. Або ви цього не читаєте, тоді який сенс узагалі, або ж таки читаєте й ніхто вам не у змозі забороняти. Більше того, автор залюбки пояснює що до чого, хай без особливо потреби
Ось вам ще версія: так виглядає, ніби я не займаюся нічим більш, окрім переписування й переінакшення тих декількох рядків, що мали би підвести читача до самої розповіді, хоч вона швидше рефлексія, може й спекуляція, якби зі сторони видніш. Усілякі інші миттєвості мимохідь, наступні сезони покидають ту саму сцену, поки я-умовний, далі вношу & вношу якісь правки, щоразу підсумовуючи оце писанину, вкотре відкладаю її геть, не визначившись, є в ній якась потреба, чи то просто колись щось в цім було, чи настав момент ідеї, чи пождати ще. Безперечно, історія або зв’язна оповідь є очікуваними, в протилежному разі певність словесного шумовиння ніщотніш, і так само автор мав би пояснити, але утримається мабуть від
Неможливість літератури неможлива, так мислить всяко докучний читач, маючи власну рацею & вціливши пальцем у небо водночас; з одного боку, всі все читали, з іншого боку ніхто не читає нічого, але як одне, так і друге твердження ― очевидно хибні. Істинне, як водиться, прописано саме посередині плюс-мінус. Іще читатимуть. Припускаю навіть, що письменство існуватиме навіть тоді, коли читач імовірний чи гіпотетичний зникне безвісти. Та як було відпочатку всякої початковості, слово лишиться й натомість по всьому, extremum. Власне, в цім саме місці автор не годен більш пояснювати анічого, він і сам не знає до ладу бо
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
quiproquo
Сліпий, прокинувшись о невідомій годині, напевно, ранку, чатує. Гуркіт наближений― віддалений― шурхітсвист― з вулиці з-за стіни за головою. Гуркіт обертається на шурхітсвист слабшає зростає вертається & віддаляється знову. Авеню, що її захаращує своїм шумом хто не будь, як заманеться, й нікому немає діла, авжеж-бо всім кудись тре. Наскільки нав’язливо дирчить вібруючий чий транспорт, якої саме пори-доби, неважливо.
Для сліпого всякий зовнішній шум― реальний інтер’єр, адже його власна сліпота теж вимагає поживи чуттєвої. Дехто, йшлося би про калавури, міг би забажати собі глухоти, натомість. Наскрізь просонцений електризований неон-балаган, сяйливість металу та скла, нескінченість срібних тонів химерності хмарної, мільйони часом бентежних комбінацій барв & відтінки. Інтересні ракурси, силуети там/сям. Тьмяно-гуашові шаґалові сутінки. Вигулювання самотності, еротизовані уявою текстури надовкіл, панянки, простуючі мовби наскрізь― навстріч― при певності власних сезонних амбіцій, а за вікнами шторами тіні матісові.
Довільна бездарність, тліюча при святкуваннях безрадості, де ніхто не скерує сліпого невдовзі, ще поки при оптиці, до істинних книг чи інструкцій щодо, як животіти слухом & пам’яттю лише, в інтер’єрі реальності, де ближній хіба переймається ближнім, врубаючи порожняковіший реп чи то ще угробнішу блекуху, лабаючи на фоно гамами, тупцяючи крицею на підборах, лляючи ночами днями воду через потуги чим не пологи проіржавлених кранів, заводячи псів виючих контрапунктно до виску сусідського електролобзика, або перфоратором озброєного віддлубування трепетних стін від флізових решток, абощо.
Мешканці міст звичні в перманентному шумовому термідорові ad lib. Віражі півсвідомості у виразках дискомфорту розблисків, згадати―доперти, стокгольм-синдромне, дотичне й не. Молодь кіньми ржуча, діскотека дев’яностих, мордобійчик, уважуха. Скільки отих альтернативно обдарованих― підпропагандою― вештається. Чи хтось удосвіта верещить індіанцем від усієї дурки просторам, нецензурне гиготіння нізвідки & карочє ти понял, як приклад діапазону незгіршого. Тимчасом сліпому більш цікаві голоси юності власної, буття нестерпної кревності, на пост-телебаченні сновидінь нетеперішніх, звичай нетутешніх, із ними як все поживатиме-доживатиме він, невідомо навіщо або скільки, чатуючи на свою смерть, а смерть не спішитиме.
άπολογία
Квіпрокво це форма яка обслуговує діалог у світі, в якому дедалі сильніше домінує монолог, атож―чому би раптом не монологічне квіпрокво. У всій безкінечній парадигмі байдужостей імовірності підпорядковується все, що тільки завгодно; хист, досвід, примха, випадок―лиш призми. Якби раптом у кого виникла підозра, що я, наразі як автор, чи типу―просто продукую собі літери, без уваги, чи протилежна сторона прийме із належністю, чи
щасливий саме отут & зараз повідомити, що оскільки обоє, умовний автор, як і умовний читач, є теоретично законними суб’єктом-об’єктом, то існує логіка у їх неодмінністі & невід’ємності. Або ви цього не читаєте, тоді який сенс узагалі, або ж таки читаєте й ніхто вам не у змозі забороняти. Більше того, автор залюбки пояснює що до чого, хай без особливо потреби
Ось вам ще версія: так виглядає, ніби я не займаюся нічим більш, окрім переписування й переінакшення тих декількох рядків, що мали би підвести читача до самої розповіді, хоч вона швидше рефлексія, може й спекуляція, якби зі сторони видніш. Усілякі інші миттєвості мимохідь, наступні сезони покидають ту саму сцену, поки я-умовний, далі вношу & вношу якісь правки, щоразу підсумовуючи оце писанину, вкотре відкладаю її геть, не визначившись, є в ній якась потреба, чи то просто колись щось в цім було, чи настав момент ідеї, чи пождати ще. Безперечно, історія або зв’язна оповідь є очікуваними, в протилежному разі певність словесного шумовиння ніщотніш, і так само автор мав би пояснити, але утримається мабуть від
Неможливість літератури неможлива, так мислить всяко докучний читач, маючи власну рацею & вціливши пальцем у небо водночас; з одного боку, всі все читали, з іншого боку ніхто не читає нічого, але як одне, так і друге твердження ― очевидно хибні. Істинне, як водиться, прописано саме посередині плюс-мінус. Іще читатимуть. Припускаю навіть, що письменство існуватиме навіть тоді, коли читач імовірний чи гіпотетичний зникне безвісти. Та як було відпочатку всякої початковості, слово лишиться й натомість по всьому, extremum. Власне, в цім саме місці автор не годен більш пояснювати анічого, він і сам не знає до ладу бо
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію