ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.28
08:30
Моцарта у самозабутті
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
Перайя в Єрусалимі грає.
Повіки зачиняю. Завмираю...
Ну, як словами пасажі передати,
Що то злітають в незбагненну вись,
То жайвором спадають вниз
І змушують радіть чи сумувати?
І раптом в мороці немовби бачу:
2024.04.28
08:15
Я – таке… чи comme ci, чи comme a. Ну а ти – charmant!
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
Я – вугілля, а ти - найкоштовніший діамант.
Але ти нині поруч – і квітне, мов кущ троянд,
Моя душа вся.
Тож тебе не втрачати – це все, що є на меті.
Твої пестощі – космос, хай примхи тоді ще ті.
2024.04.28
07:35
Подивися у очі мої, та невже ти
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
Там нічого не бачиш? Устами легенько до вій
Доторкнися. Застигла сльоза в них, і стерти
Її може, я знаю, лиш подих стамований твій.
Я у ніжних долонях вербою відтану,
Що підставила сонцю лозу і бажає цвісти.
А весн
2024.04.28
05:40
Спіймав під вечір окунів
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
І взяв на себе звичний клопіт, –
Клекоче юшка в казані
І пахне рибою та кропом.
Звелися тіні з-за кущів
І над рікою місяць повен, –
Солодко-гостра суміш слів
Смішками повнить перемови.
2024.04.27
10:19
Для чого ти дивишся на сонце у якому не має тепла,
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
Небо затягнулося хмарами і тисне посеред квітня.
А сонце на ньому безлике, розмите і невиразне,
І тепер воно заражає тебе своїм безкровним промінням.
За ним приходять дощі. І місяць пізнім вечором обг
2024.04.27
09:25
Понівечена хата край села,
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
Одарки уже п’ятий рік нема,
поза городом ніжиться Сула
і кицька доживає вік сама.
Але ж було, іще не каркне крук,
зоря не освітила небосхил,
а кітка ніжно тулиться до рук
і до ґаздині муркотить щосил.
2024.04.27
08:53
Ти гарніша за Венеру.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
Я далеко не Юпітер.
Мій маршрут до твого серця не збагне і ЦРУ.
Ти шляхетна є в манерах.
Ти небесна є в орбітах.
Та любов – знаменник спільний. Побажаєш – я помру.
Ти коктейль: напалм з тротилом.
Я смакую по ковточку.
2024.04.27
08:49
Над містом вітер дзвін церковний носить,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
Горять в руках свічки, тремтять зірки.
Холодний ранок опускає роси,
Як сльози,
В чисті трави під паски.
Христос Воскрес! І день новИй видніє.
Цілуєм Твій Животворящий Хрест,
2024.04.27
05:54
Щоб не показувати дірку
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
На мапі правнукам колись, –
Пора кацапам під копірку
По межах нинішніх пройтись.
Бо, крім московії, невдовзі
Нащадки ханської орди
Уже ніде узріть не зможуть
Нещадних пращурів сліди.
2024.04.27
05:19
Шлях спасіння тільки через церкву.
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
Ти не православний? Все, капут!
Принеси у Божий храм вареньку
і тобі на небі скажуть: «Good».
Влазить у «Porsche» владика храму,
поруч бабця черствий хлібчик ссе.
Люди добрі, це хіба не драма?
Ті жирують, ці живут
2024.04.26
23:36
Ірод Антипа (подумки):
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
«Так ось який він.
(уголос): Бачу, не дуже гостинно прийняв тебе Пілат.
Не повірив, що ти цар юдейський?
Мав рацію: навіть я поки що не цар .
Чекаю на благословення Риму.
А ти вдостоївсь титулу цього від кого?
Від народу? Але
2024.04.26
14:24
То що - почнім уму екзамен?
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
Примостим мужа до жони?
Без грошей не збудуєш храма,
Немає віри без війни.
Гризе католик православних,
Юдея душить бусурман.
А я пророк. Мабуть, останній,
2024.04.26
08:55
Їй снились , мабуть, чудодійні теплі сни,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
Коли зима засипала снігами.
Старенька вишня не сумує навесні,
Хоча кора потріскана роками.
Її садили руки бабці золоті.
Стоїть, як завше, в цвіті білім-білім.
Нагадує родині знову дні оті,
2024.04.26
08:39
Доктор Фрейд переважно приймає таких без полісу.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
Це троянда у січні, це наче серпневий пролісок.
Бозна, де в ній свій досвід, а де – від матусі спадщина.
Її мрії нечувані, сни – авангард небачений.
Доктор Фрейд далі більше нічого в ній не второпає.
2024.04.26
07:39
Розхлюпалось тепло бузкових чар,
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
Так, ніби хоче зцілити медово.
Зелений кущ, одягнений в обнови,
Де променем запалена свіча
Загіркла, оповита у печаль,
Вслухається у тишу вечорову.
У тишу ненадійну, нестійку.
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.15
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Сонце Місяць (1974) /
Проза
quiproquo
Сліпий, прокинувшись о невідомій годині, напевно, ранку, чатує. Гуркіт наближений― віддалений― шурхітсвист― з вулиці з-за стіни за головою. Гуркіт стає шурхітсвистом слабшає зростає вертається & віддаляється знову. Авеню, що її захаращує своїм шумом будь-хто як заманеться й нікому немає діла, або всім кудись тре. Наскільки нав’язливо дирчить вібруючий чий транспорт, якої саме пори-доби, неважливо.
Для сліпого всякий зовнішній шум― реальний інтер’єр, адже його власна сліпота теж вимагає поживи чуттєвої. Дехто, йшлося би про такий калавур, міг би забажати собі глухоти, натомість. Наскрізь просонцений електризований неон-балаган, сяйливість металу та скла, нескінченість срібних тонів химерності хмарної, мільйони часом бентежних сполучень барв & відтінки. Інтересні ракурси, силуети там/сям. Тьмяносині гуашові шаґалові сутінки. Самотність гулянь, еротизовані уявою текстури надовкіл, панянки, що просто наскрізь― навстріч― при певності власних сезонних амбіцій, а за вікнами шторами тіні матісові.
Довільна бездарність, тліюча при святкуваннях безрадості, де ніхто не скерує сліпого невдовзі, ще поки при оптиці, до істинних книг чи інструкцій щодо, як животіти слухом & пам’яттю лише, в інтер’єрі реальності, де ближній хіба переймається ближнім, врубаючи порожняковіший реп або угробнішу блекуху, лабаючи на фоно гамами, тупцяючи крицею на підборах, лляючи ночами днями воду через потуги чим не пологи проіржавлених кранів, заводячи псів виючих контрапунктно до виску сусідського електролобзика, або перфоратором озброєного віддлубування тремких стін від флізових решток, абощо.
Мешканці міст звичні в перманентному шумовому термідорові ad lib. Віражі півсвідомості у виразках дискомфорту розблисків, згадати― вгадати, стокгольм-синдромне, дотичне й не. Молодь кіньми ржуча, діскотека дев’яностих, мордобійчик, уважуха. Скільки отих альтернативно обдарованих― підпропагандою― вештається. Чи хтось удосвіта верещить індіанцем від усієї дурки просторам, нецензурне гиготіння нізвідки & карочє ти понял, як приклад діапазону незгіршого. Тимчасом сліпому більш цікаві голоси юності власної, буття нестерпної леткості, на пост-телебаченні сновидінь нетеперішніх, звичай нетутешніх, із ними як все поживатиме-доживатиме він, невідомо навіщо або скільки, чатуючи на свою смерть, а смерть не спішитиме.
άπολογία
Квіпрокво це форма яка обслуговує діалог у світі, в якому дедалі сильніше домінує монолог, атож―чому би раптом не монологічне квіпрокво. У всій безкінечній парадигмі байдужостей імовірності підпорядковується все, що тільки завгодно; хист, досвід, примха, випадок―лиш призми. Якби раптом у кого виникла підозра, що я, наразі як автор, чи типу―просто продукую собі літери, без уваги, чи протилежна сторона прийме із належністю, чи
щасливий саме отут & зараз повідомити, оскільки обоє, умовний автор, як і умовний читач, є теоретично законними суб’єктом-об’єктом, тож існує логіка у їх неодмінністі & невід’ємності. Або ви цього не читаєте, тоді яка різниця взагалі, або ж таки читаєте й ніхто вам не у змозі забороняти. Більше того, автор залюбки пояснює що до чого, хай без особливо потреби в
Ось вам ще версія: так виглядає, ніби я не займаюся нічим більш, окрім переписування й переінакшення тих декількох рядків, що мали би підвести читача до самої розповіді, хоч вона швидше рефлексія, може й спекуляція, якби зі сторони видніш. Усілякі інші миттєвості мимохідь, наступні сезони покидають ту саму сцену, поки я умовний, все вношу & вношу якісь правки, щоразу підсумовуючи оце писанину, вкотре відкладаю її геть, не визначившись, є в ній якась потреба, чи то просто колись щось в цім було, чи настав уже час для ідеї, чи почекати ще. Безперечно, історія або зв’язна оповідь є очікуваними, в іншому разі певність словесного шумовиння ніщотніш, і так само автор мав би пояснити, але утримається мабуть від
Неможливість літератури неможлива, так мислить всяко докучний читач, маючи власну рацію & вціливши пальцем у небо водночас; з одного боку, всі все читали, з іншого боку ніхто не читає нічого, але як перше, так і друге твердження―очевидно хибні. Істинне, як водиться, прописано саме посередині плюс-мінус. Іще читатимуть. Припускаю навіть, що письменство існуватиме навіть тоді, коли читач імовірний чи гіпотетичний зникне безвісти. Та як було відпочатку всякої початковості, слово лишиться і натомість по всьому extremum. Власне, на цім саме місці автор не годен більш пояснювати анічого, він і сам не знає до ладу бо
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
quiproquo
Сліпий, прокинувшись о невідомій годині, напевно, ранку, чатує. Гуркіт наближений― віддалений― шурхітсвист― з вулиці з-за стіни за головою. Гуркіт стає шурхітсвистом слабшає зростає вертається & віддаляється знову. Авеню, що її захаращує своїм шумом будь-хто як заманеться й нікому немає діла, або всім кудись тре. Наскільки нав’язливо дирчить вібруючий чий транспорт, якої саме пори-доби, неважливо.
Для сліпого всякий зовнішній шум― реальний інтер’єр, адже його власна сліпота теж вимагає поживи чуттєвої. Дехто, йшлося би про такий калавур, міг би забажати собі глухоти, натомість. Наскрізь просонцений електризований неон-балаган, сяйливість металу та скла, нескінченість срібних тонів химерності хмарної, мільйони часом бентежних сполучень барв & відтінки. Інтересні ракурси, силуети там/сям. Тьмяносині гуашові шаґалові сутінки. Самотність гулянь, еротизовані уявою текстури надовкіл, панянки, що просто наскрізь― навстріч― при певності власних сезонних амбіцій, а за вікнами шторами тіні матісові.
Довільна бездарність, тліюча при святкуваннях безрадості, де ніхто не скерує сліпого невдовзі, ще поки при оптиці, до істинних книг чи інструкцій щодо, як животіти слухом & пам’яттю лише, в інтер’єрі реальності, де ближній хіба переймається ближнім, врубаючи порожняковіший реп або угробнішу блекуху, лабаючи на фоно гамами, тупцяючи крицею на підборах, лляючи ночами днями воду через потуги чим не пологи проіржавлених кранів, заводячи псів виючих контрапунктно до виску сусідського електролобзика, або перфоратором озброєного віддлубування тремких стін від флізових решток, абощо.
Мешканці міст звичні в перманентному шумовому термідорові ad lib. Віражі півсвідомості у виразках дискомфорту розблисків, згадати― вгадати, стокгольм-синдромне, дотичне й не. Молодь кіньми ржуча, діскотека дев’яностих, мордобійчик, уважуха. Скільки отих альтернативно обдарованих― підпропагандою― вештається. Чи хтось удосвіта верещить індіанцем від усієї дурки просторам, нецензурне гиготіння нізвідки & карочє ти понял, як приклад діапазону незгіршого. Тимчасом сліпому більш цікаві голоси юності власної, буття нестерпної леткості, на пост-телебаченні сновидінь нетеперішніх, звичай нетутешніх, із ними як все поживатиме-доживатиме він, невідомо навіщо або скільки, чатуючи на свою смерть, а смерть не спішитиме.
Квіпрокво це форма яка обслуговує діалог у світі, в якому дедалі сильніше домінує монолог, атож―чому би раптом не монологічне квіпрокво. У всій безкінечній парадигмі байдужостей імовірності підпорядковується все, що тільки завгодно; хист, досвід, примха, випадок―лиш призми. Якби раптом у кого виникла підозра, що я, наразі як автор, чи типу―просто продукую собі літери, без уваги, чи протилежна сторона прийме із належністю, чи
щасливий саме отут & зараз повідомити, оскільки обоє, умовний автор, як і умовний читач, є теоретично законними суб’єктом-об’єктом, тож існує логіка у їх неодмінністі & невід’ємності. Або ви цього не читаєте, тоді яка різниця взагалі, або ж таки читаєте й ніхто вам не у змозі забороняти. Більше того, автор залюбки пояснює що до чого, хай без особливо потреби в
Ось вам ще версія: так виглядає, ніби я не займаюся нічим більш, окрім переписування й переінакшення тих декількох рядків, що мали би підвести читача до самої розповіді, хоч вона швидше рефлексія, може й спекуляція, якби зі сторони видніш. Усілякі інші миттєвості мимохідь, наступні сезони покидають ту саму сцену, поки я умовний, все вношу & вношу якісь правки, щоразу підсумовуючи оце писанину, вкотре відкладаю її геть, не визначившись, є в ній якась потреба, чи то просто колись щось в цім було, чи настав уже час для ідеї, чи почекати ще. Безперечно, історія або зв’язна оповідь є очікуваними, в іншому разі певність словесного шумовиння ніщотніш, і так само автор мав би пояснити, але утримається мабуть від
Неможливість літератури неможлива, так мислить всяко докучний читач, маючи власну рацію & вціливши пальцем у небо водночас; з одного боку, всі все читали, з іншого боку ніхто не читає нічого, але як перше, так і друге твердження―очевидно хибні. Істинне, як водиться, прописано саме посередині плюс-мінус. Іще читатимуть. Припускаю навіть, що письменство існуватиме навіть тоді, коли читач імовірний чи гіпотетичний зникне безвісти. Та як було відпочатку всякої початковості, слово лишиться і натомість по всьому extremum. Власне, на цім саме місці автор не годен більш пояснювати анічого, він і сам не знає до ладу бо
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію