(Потік розмислів пов’язаних з спогляданням акварелі «Церковця на пагорбі». Автор – народний художник України Василь Скакандій).

Х. Ортега – і – Гассет у праці «Бунт мас» зауважив і таке: «Немає сумніву, що найрадикальніший поділ, який можна провести в людстві – це поділ на два типи: ті, що від себе багато вимагають і беруть на себе все нові труднощі та обов’язки, і ті, що від себе нічого особливого не вимагають, а що для них жити – це бути щомиті тим, чим вони вже є, без зусилля самовдосконалюватись, трісками, що їх несе течія…».

Троє братів – митців із однієї родини – Скакандіїв: Іван (відійшов назавжди), Василь, Юлій, що прийшли у цей світ в селищі Середньому (колись було містечком), поза будь – якими сумнівами належать до першої категорії людства, за означенням видатного мислителя. Але, розмова буде йти нині про… навіть не про риси притаманні творчості середульшого з – поміж братів, Василя, а про одну його картину, акварель «Церковця на пагорбі». Одначе, було б не шляхетно, якби автор не поставив акцент на такому важливому аспекті, як те – що народний художник України Василь Скакандій є оригінальним митцем – графіком і книжковим ілюстратором. Його книжкові ілюстрації органічно пов’язані із змістом творів красного письменства. Художник є автором серйозних робіт монументально – декоративних. А щодо акварелей, то пан Василь є одним із найбільш самобутніх Маестро Закарпаття і України.

Дуже тонко, по жіночому, підмітила одну з головних чеснот Скакандія як художника, мистецтвознавець Олена Приходько: «… автор весь час намагається віднайти в житті елементи досконалості і гармонії, узлагодженості і краси. Його твори позбавлені галасливості і гучності, поверхових невиправданих формальних ефектів…».

Справжні твори мистецтва навряд чи виникають на порожньому місці… Щось – таки вони запозичають у геніїв, що жили і творили у попередні часи і тому, митець, хоче він того, чи ні, є живописцем своєї доби…

Мелодика, ритми, кольорові ефекти від перетікання фарб справжніми букетами відтінків, півтонів, емоції митця, порухи його душі; все це присутнє в акварелях видатного живописця.

Дивишся на картину і пам'ять повертає до знакового роману – балади Валерія Шевчука «Дім на горі». У творі йдеться про втаємничений будинок на горі, у якому народжуються переважно дівчата, а чоловіки приходять в той дім з проханням: «Дайте води напитися…». Котрі пригощаються водою з рук жінок дому, ті залишаються там назавше. У тій дивовижній оселі з’являються й іншого штибу чоловіки, - у вигляді сірого птаха, прибувають бозна – звідки. Ці не затримуються в домі, не просять водиці, але залишають після свого візиту… народжених хлопчиків, незвичайних, тих, яких звуть диваками.

Академік Микола Жулинський про цей непростий роман мовив наступне: « Роман – баладу «Дім на горі» слід осмислювати з урахуванням архаїчного язичеського світосприйняття, того рівня синкретичного мислення, коли абстрактні визначення явищ, які вимагають узагальнення, ще були відсутні, коли творилася конкретизація певних життєвих процесів за допомогою персоніфікації абстрактних понять». …І стає зрозумілим, чому героїні цього роману бачать зайду – залицяльника у образі сірого птаха, котрий уміло користається першими пробудженнями предковічних інстинктів…

Своєрідне розуміння підтексту твору повідала науковець – психоаналітик Ніла Зборовська (унікальна дослідниця і красуня, її теж вже немає посеред нас…): «Я виявила в автобіографічному романі Шевчука «Дім на горі» характерний для дискурсу язичництва суб’єкт байстрюка. Шевченко не випадково акцентував увагу національної свідомості на появі синів – байстрюків, які і визначили маргінальний дух українського ХХ-го століття. Психічний розвиток байстрюка несе в собі несвідоме радикальне заперечення батька, батьківського коду…». Адже відомо, що батьківський код відповідає за духовність і мораль, а материнський – за інстинкт життя.

Ще раз звернім свою увагу на акварель «Церковця на пагорбі». Дерев’яна церква омита зливою з громовицею, стоїть як вічність…, а понад нею – небесна вись виграє різнобарв’ям, тут і колір фіолету, і біла блакить, і рожевий відтінок. Храм на округлій горі можна сприймати як образ «світової гори», де символізовано живописним методом трискладову будову світу: у Горішній частині живуть Вищі Сили, в середній – триває земне буття, а в нижній – невидимій зримо, знаходиться царство духів, демонів…

Грім – символ Божого провидіння. Двір – певний закритий, обмежений простір, а парканчик (огорожа), це окреслення своєї території. Жіноча постать на подвір’ї , то як своєрідно узагальнена Берегиня Світу Карпатського. Місце знаходження, - десь поблизу селища Середнє…

Все існуюче являється полярним, бо полярність творить рушійну силу життя. Праве і ліве, добро і зло, біле і чорне, реальність і ілюзія, - усе відносно в цьому Світі. Бо в доброті є якась дещиця зачатку зла, і навпаки. Протилежні начала у своїй єдності рухають Всесвіт, він є живим. Діє закон єдності і боротьби протилежностей. Найголовніший закон будівлі Світу – Закон Трійці. Троїчний Бог, люди, все у Явленому світі…

А тепер поміркуймо, чи не є полярними по смислам і підтекстам роман В. Шевчука і картина В. Скакандія? Я думаю, що так…

… На одній німецькій ілюстрації 16-го століття зображено кілька округлих об’єктів у повітрі, подібних до «літаючих тарілок», які спостерігаються час від часу. К. Г. Юнг припускав, що подібні видіння являються проекцією архетипу цілісності.
Символ кола у його численних проявах завжди вказує на єдиний найбільш суттєвий аспект життя – його абсолютну завершеність. Напів - коло, а саме таку форму має пагорб, по мистецьки назвемо напів – завершеністю, хоча, можливо, друга половина пів – кола має продовження «у долішньому», не зримому для ока людини. Людині властиве устремління досягнути цілісності…

В Ужгороді в районі Горян красується найдавніша кам’яна церква Закарпаття, та друга по давності, опісля Софії Київської в Україні. Науковці вважають, що це місце в минулому – одне з ймовірних городищ. Горянська ротонда, нині діючий храм, складається з 2-х частин, сама ротонда датується ХII століттям (є інші думки по датуванню). Сакральна споруда височіє на пагорбі...

Єдиний в Україні замок лицарського ордену Тамплієрів (залишки замку) знаходиться в Середньому. Тамплієри (храмовники) займалися не тільки військовими справами і місіонерством, а й були могутніми фінансистами. Про їх статки гуляли легенди. Свої замки – фортеці вони будували не тільки в Європі, а й за її межами. Місцевість для забудови вибирали дуже ретельно, за тільки їм відомими критеріями. В 1312 році Середнянський замок переходить у володіння до монахів ордену Святого Павла, та ненадовго. Власники змінювалися, але протягом 17-го і особливо з початком 18-го століття фортеця зазнавала усе більшої руйнації, переважно завдяки військовим діям на цих землях. В 1972 році були проведені роботи по консервації пам’ятки архітектури…

Ще одне підтвердження повсюдного поєднання протилежностей знайдемо у потужній праці В. Кирунчика: «Жити без спогадів (історія) легко, більше того, без забуття життя просто нестерпне, і власне велика сила Духу народу чи культури, сила Духу Прадідуха (Псі – програма майбутнього) в тому і полягає, щоб гармонійно поєднувати забуття і пам'ять, щоб використовувати і перетворювати минуле для гармонійного потоку життя. ПАМ'ЯТЬ РОБИТЬ СУТІ РЕЧЕЙ ДОСТУПНИМИ ДЛЯ ЗОРУ, СВІТЛО НЕПРОНИКНИМ ДЛЯ ТЕМРЯВИ. Гармонійний потік життя залежить як від вміння вчасно забути, так і властивості добре пам’ятати, але жити лише нею не можна. Необхідний «вихід із себе…».

Мені видається, що пора року зображена на картині, це завершення літа. Серпень – то перехід… А сутність цього місяця так неповторно передав віршотворець Петро Мідянка:

«Серпневі дні у шоломах стогів
З шаблями блискавок та музикою зливи,
А серпень так прогуркотів,
Як в ніч купальську біле сниво».

Андрій Будкевич – Буткевич, історик мистецтва, брендолог.