
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.03.28
18:39
Мавка — Душа Лісу і його Берегиня, яка закохалася в парубка, який грав незвичайну мелодію. Та й вона закохалася в парубка і почала вірити в магічну силу кохання, яке об’єднує, рятує та дарує життя.
Коли вона пішла на магічний звук мелодії, то побачила з
2023.03.28
16:56
Схилившись над трупом убитої лані,
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
Білують добичу мисливці захланні,
А сонце в тумані сполоханих хмар,
Серпанком встеляє кровавий пожар.
Ніяк не втекти від русинської длані,
Лезо у ножни ховають погани,
А озеро міниться матовим блиском
2023.03.28
15:10
«Whether we find a joke funny or not largely depends on where been brought up. The sense of humor is mysteriously bound up with national characteristics ”,- сказано в зарисовке “Funny or not”.
Отчасти соглашаясь с автором, что юмор россиянина покажется ф
2023.03.28
10:24
Стрічав людей у ницості таємних,
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
а показово – приязних і чемних.
Стрічав й таких, яким без гарних слів
нести добро завжди стачає сил.
Нічого в світі не минає непомітно,
і за плечем чергує кожну мить
незримий янгол неусипний –
2023.03.28
08:03
Я б стала тою,
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
хто відкрив теорію сну
і спокою душі.
Я б змогла показати
всім тим, хто не бачить,
темну лінію дощу.
Я б дала надію тим,
хто втрачає віру.
2023.03.28
06:51
Коли юрма зголосить вирок – Він!
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
Й судилище свою відкриє браму…
Чи хто спитає, а по кому дзвін?
Тебе не порятують стіни храму.
Є тільки шлях вперед, на ешафот.
Видовища і хліб цінили завжди.
Жадає крові свіжої народ,
але страшиться, мов чумної прав
2023.03.28
05:43
Заплющую очі і бачу
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
Все те, що у згадках зберіг, –
Зростали тополі тремтячі,
Уздовж незабутніх доріг.
Бруківки дзвінкі і накати
Опуклі шляхів ґрунтових, –
Навчали мене мандрувати
І бути уважним на них.
2023.03.27
19:44
Веди мене крізь темний коридор,
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
В чертоги світла, в закулісся п'єси,
Де перспектива сходиться в тунель,
Повз тисячі дверей, що без адреси
Скрегочуть сірим полиском завіс.
В безпечній карті вуличних ролей
Єдина роль не зупиняє поступ.
2023.03.27
16:03
Інколи втрачаю дар мови. Мовчу, як риба об лід. Або курка на сідвлі опівночі. Тільки блимаю очиськами, як сова, на співбесідника та чухаю носа. Бо не маю чого сказати у відповідь. Ступор.
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
Заправляв труси у нічну сорочку, аж тут "Бах!" у вхідні двері
2023.03.27
14:39
Як довго ще ми питимем покуту
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
за наші доленосні помилки?
Тушитимем запаленого трута,
що тліє поступово вже віки…
Уже ідемо в крові по коліна,
але петля тугішає щодня
і перспектива втратити країну –
2023.03.27
12:41
Темно-червоні суцвіття щириці
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
Пахнуть дитинством донині мені,
Певно, тому, що колись веселиться
Ми полюбляли в оцім бур'яні.
Лиш наставало омріяне літо,
Як дітвора вся неслася бігом
В гущу зелену рослин соковитих,
Зверху покриту пурпурним шатром.
2023.03.27
11:04
Ніч. Святі й пророки встали із гробів
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
Й істину шаткують в борщик дрібно:
Як самого себе ближнього люби,
Дальніх - щирих, чесних - непотрібно.
А чому - не знаю. Вірю словесам
Писаним Абрамом і Мойсеєм.
Пропищали людям мудрі небеса:
2023.03.27
09:56
Вітер верби та води
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
Пустотливо куйовдив,
Тиша спала блаженно в саду,
Підбирали тополі
Срібляків чисті зорі.
Та зненацька на чорну біду
Заволала сирена,
2023.03.27
02:23
А пам’ятаєш ти, як я ходив слідами,
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
Завжди шукав тебе і просто дратував?
Я був тоді малий – ні розуму, ні дару,
Які тобі би міг віддати просто так;
Я тільки серце мав, лиш вірність і відвагу,
І тільки їх тобі присвячував щодня
2023.03.27
00:45
Посиніли губи помітно -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
Не можу я мати усіх.
Та очі мої ненаситні
Все бачать, єбачать, аж сміх.
Уява працює: дівчаток
Все хочеться нових, аж страх...
Це старості, певно, початок -
2023.03.26
23:49
І зорі, і місяць, і мрії про тебе,
І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...І солод повітря у тихім саду.
Спиваю на фоні вечірнього неба,
Напоюю душу свою молоду.
І вітер леліє, вихитує плечі,
Довірливо рими шепоче мені.
І килимом стелиться лагідний вечір,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
2023.02.06
2023.01.04
2023.01.03
2022.12.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Ми розійшлися... розійшлися через дрібницю, побутові питання і роздратованість. Ти і я втомилися, один від одного, від покладених на один одного надій, а ще – від роботи, напруженої, виснажливої... Того вечора ти чекав теплої вечері, турботи, любощів. Я чекала романтики, обіймів і поцілунків, уваги, душевної розмови, поради друга, без отого нервового стояння біля плити.
Я стою біля плити. Я люблю готувати тобі, але, коли тиждень тяжкий, нерви висотані, і ти грубо кидаєш, що я «повинна» і це «повинна» не сходить з твоїх вуст, то я починаю дратуватися. Пік роздратованості – розставання. Ми розходимося, кожен у свою сторону... Ми не говоримо тиждень. Непомітно минає ще один. Я починаю звикати до думки, що знайду кращого, уважнішого до моєї персони. Але ще не готова... Ти... хто знає, чим зайнятий ти. Подумки роблю ставки на те, коли першим порушиш тишу між нами.
Ти не витримуєш, звісно, мій День народження тому привід, і це було б справжнісіньким свинством після чотирьох років стосунків не привітати нехай свою й колишню. І ти пишеш холодне офіційне привітання, привітання, яке може сказати будь-яка стороння людина, будь-яка, але не та, що ділить зі мною ліжко. Мені не хочеться навіть відписувати на ці офіціози. "Не хочу! Іди геть!" - волає в мені.
І я вирішую подивитися навколо. Спробувати. Це свого роду сталкерство. Я звикла до того, що у мене постійний партнер, до твого погляду, жартів, запаху і смаку. Мене дратує багато чого у тобі, але у порівнянні з тим щастям, яке ти мені можеш дарувати, то вважаю дріб'язком, якого можна позбутися. Тепер починатиму спочатку.
Зараз іду ва-банк. Своєрідний паблік рілейшенз. Знайти мотив і причину і зачепити нову жертву. Піддослідним доступним кроликом є колега. Я фліртую і у процесі усвідомлюю. Ми можемо бути лише приятелями. Ловлю себе на думці, що якщо я не буду порушувати тишу, нав'язувати жартівливий діалог, то у вакуумі буде порожньо. Мені не подобається відчуття того, що я нав’язуюся. Іду далі в експерименті і розумію, йому ніколи не бути тим, кого прогнала і самовдоволено тішуся. Мовляв, побачиш, знайду кращого, кусатимеш лікті. Колишній дивиться на мене поглядом чоловіка, якому я цікава, як жінка. Його пристрасть пульсує венами. І я, хоч і стримана, проте помічаю це. Приховані датчики натякають на секс, секс витає у повітрі. Мені ці любощі знайомі. Це хімічна реакція, яка має на виході результат, який я можу оцінити.
Я не заспокоююся, і життя мені дає ще одне випробування, авжеж, ти не дзвониш, сам винний. Дорогою на роботу я у тамбурі електрички бачу симпатичного молодика. Він стоїть поруч і читає книгу, яку раніше читала я. Нетипову, специфічну, цікаву. Я розумію, що це знак завести знайомство з цікавою особистістю і не витримую. За вікном минають краєвиди, я у коливаннях «сказати-не сказати» вирішую все ж таки зачепити молодика.
- Прошу вибачення, що порушую ваш спокій, але Ви читаєте незвичайну книгу, і мені стало цікаво, чому саме Ви її обрали? – спокійно запитую я.
Молодик відриває очі від «Трансерфингу реальності» Зеланда й ніяково мимрить:
- Мені цю книгу порадили. Сподіваюся, вона мені допоможе змінити житя.
Легке розчарування закрадається всередину мене. Але я ще з ввічливості продовжую про щось там, типу здорово, що розвиваєш себе.
Сама аналізую свою роль у житті, мені хотілося бути тою, хто йде за лідером, а виявляється, роль поводиря відведено мені... Ми виходимо, ніби у сні на платформі, не там, де треба, він першим оговтується, вирвані із реальності, щебечемо, потяг має от-от рушити, я кричу машиністові, щоб зачекав, і ми біжимо в перші ліпші двері. Пасажири бачать двох молодих людей, які мило щебечуть, і малюють собі у голові сюжет парочки, якою ми не є. Я лишаю свої контакти, тисну руку, коли ми опиняємося на потрібній станції і розумію, що нічого не втрачу, якщо він не знайде мене. Перед очима мій колишній, кумедний і егоцентричний, ніжний і владний... Скучила за ним. Чотири роки не проминули без сліду. Я усміхаюся, думаю, ще зачекаю... а наступного дня не витримую і призначаю зустріч. Ми помирилися. Надовго чи ні, знає лише Бог.
Я стою біля плити. Я люблю готувати тобі, але, коли тиждень тяжкий, нерви висотані, і ти грубо кидаєш, що я «повинна» і це «повинна» не сходить з твоїх вуст, то я починаю дратуватися. Пік роздратованості – розставання. Ми розходимося, кожен у свою сторону... Ми не говоримо тиждень. Непомітно минає ще один. Я починаю звикати до думки, що знайду кращого, уважнішого до моєї персони. Але ще не готова... Ти... хто знає, чим зайнятий ти. Подумки роблю ставки на те, коли першим порушиш тишу між нами.
Ти не витримуєш, звісно, мій День народження тому привід, і це було б справжнісіньким свинством після чотирьох років стосунків не привітати нехай свою й колишню. І ти пишеш холодне офіційне привітання, привітання, яке може сказати будь-яка стороння людина, будь-яка, але не та, що ділить зі мною ліжко. Мені не хочеться навіть відписувати на ці офіціози. "Не хочу! Іди геть!" - волає в мені.
І я вирішую подивитися навколо. Спробувати. Це свого роду сталкерство. Я звикла до того, що у мене постійний партнер, до твого погляду, жартів, запаху і смаку. Мене дратує багато чого у тобі, але у порівнянні з тим щастям, яке ти мені можеш дарувати, то вважаю дріб'язком, якого можна позбутися. Тепер починатиму спочатку.
Зараз іду ва-банк. Своєрідний паблік рілейшенз. Знайти мотив і причину і зачепити нову жертву. Піддослідним доступним кроликом є колега. Я фліртую і у процесі усвідомлюю. Ми можемо бути лише приятелями. Ловлю себе на думці, що якщо я не буду порушувати тишу, нав'язувати жартівливий діалог, то у вакуумі буде порожньо. Мені не подобається відчуття того, що я нав’язуюся. Іду далі в експерименті і розумію, йому ніколи не бути тим, кого прогнала і самовдоволено тішуся. Мовляв, побачиш, знайду кращого, кусатимеш лікті. Колишній дивиться на мене поглядом чоловіка, якому я цікава, як жінка. Його пристрасть пульсує венами. І я, хоч і стримана, проте помічаю це. Приховані датчики натякають на секс, секс витає у повітрі. Мені ці любощі знайомі. Це хімічна реакція, яка має на виході результат, який я можу оцінити.
Я не заспокоююся, і життя мені дає ще одне випробування, авжеж, ти не дзвониш, сам винний. Дорогою на роботу я у тамбурі електрички бачу симпатичного молодика. Він стоїть поруч і читає книгу, яку раніше читала я. Нетипову, специфічну, цікаву. Я розумію, що це знак завести знайомство з цікавою особистістю і не витримую. За вікном минають краєвиди, я у коливаннях «сказати-не сказати» вирішую все ж таки зачепити молодика.
- Прошу вибачення, що порушую ваш спокій, але Ви читаєте незвичайну книгу, і мені стало цікаво, чому саме Ви її обрали? – спокійно запитую я.
Молодик відриває очі від «Трансерфингу реальності» Зеланда й ніяково мимрить:
- Мені цю книгу порадили. Сподіваюся, вона мені допоможе змінити житя.
Легке розчарування закрадається всередину мене. Але я ще з ввічливості продовжую про щось там, типу здорово, що розвиваєш себе.
Сама аналізую свою роль у житті, мені хотілося бути тою, хто йде за лідером, а виявляється, роль поводиря відведено мені... Ми виходимо, ніби у сні на платформі, не там, де треба, він першим оговтується, вирвані із реальності, щебечемо, потяг має от-от рушити, я кричу машиністові, щоб зачекав, і ми біжимо в перші ліпші двері. Пасажири бачать двох молодих людей, які мило щебечуть, і малюють собі у голові сюжет парочки, якою ми не є. Я лишаю свої контакти, тисну руку, коли ми опиняємося на потрібній станції і розумію, що нічого не втрачу, якщо він не знайде мене. Перед очима мій колишній, кумедний і егоцентричний, ніжний і владний... Скучила за ним. Чотири роки не проминули без сліду. Я усміхаюся, думаю, ще зачекаю... а наступного дня не витримую і призначаю зустріч. Ми помирилися. Надовго чи ні, знає лише Бог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію