Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.16
16:00
можливо я повторююсь
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
та це малосуттєво
повторюється всяко
усілякий
не треба апології
оскільки я не жертва
можливо навпаки
це стилістична якість
2026.11.16
14:54
О, мій етер, веселий, темний, милий!
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
Куди тепер ти знов ховаєш вила —
Космогонічні, ніби справжній фатум,
Як тінь з-під ковдри душ, густу, багату, —
Щоби безвідповідально, гучно, вмісно,
Докупи склавши, ніби пальці в мудру,
У верховіття мрій, де мер
2026.11.16
13:43
Водії не люблять пішоходів,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
Пішоходи ненавидять водіїв,
Фермери клянуть суху погоду,
А турист кляне сезон дощів.
Всякий віднайде якусь причину
Щоб образити, обматюкать тебе,
Бо всередині у кожної людини,
2026.11.16
08:34
Вчителі в кабінеті завпеда
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
Освятили закон Архімеда.
А завгосп не святив.
Отакий колектив
Згуртувався навколо завпеда.
Розповів театральний бариста
Про симфонії Ференца Ліста.
2026.11.16
07:04
Під шелест опалого листя
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
Забави продовжує осінь -
Одягнута в шати багристі,
Повсюди тиняється боса.
Тумани сплітає в мережку,
Гойдає оголені віти
І сипле на вимиту стежку
Дарунки від себе чи літа.
2026.11.15
18:29
Не зупинятися у слові,
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
Коли сягнеш глибин, вершин.
Слова спочинуть охололі.
На слово сяде херувим.
Не зупинятися в розгоні,
В польоті до далеких зір,
Здолати мури й перепони
У прагненні забутих вір.
2026.11.15
17:40
Гортаю в Інтернеті сторінки,
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
Новини і погоду розглядаю,
Чогось собі цікавого шукаю
І, зокрема, якісь нові книжки.
На сайтах їх багато викладають.
Дивлюся, що читають москалі.
Вже й не дивуюсь їм узагалі,
То просто дикість, що вони читають.
2026.11.15
09:14
Його серце зупинилося 27 березня на Слов’янському напрямку. Прощання відбулося у Вербну неділю. Траурний кортеж розтягнувся через увесь Київ — від Майдану Незалежності до Лівого берега, де він жив.
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
На Троєщині та Лісовому масиві люди виходили з машин, ст
2026.11.15
07:43
«ДЖОРДАНО БРУНО: Попіл нескінченності, або Ніч на площі Квітів»
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
(Драматичний есей-містерія на три дії з прологом)
Дійові особи:
Джордано Бруно (Ноланець) – філософ-домініканець, мандрівний мислитель-пантеїст, якому належить теорі
2026.11.15
07:07
Ні зорі, ні душі, ані тіні -
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
Тільки тиша й пітьма навкруги,
Тож в уяві малюю видіння
Місць отих, де іти до снаги.
Не буває там темряви й тиші,
І відсутні тривожні думки,
І хмарини там вітер колише ,
І світіння торкає щоки.
2026.11.15
01:14
Людожерам непогано вдаються ролі людинолюбців.
Хтось демократією живе, хтось нею грається.
Політик – це особа, яка однією рукою будує державу, а іншою її руйнує.
Навіть наймізернішим людцям доступні цукерки «Гулівер» в асортименті.
Криводушн
2026.11.14
23:50
З молитви проростаєм до життя.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
Комусь шляхи чи стежка невеличка.
А весни, як горобчики, летять.
Міліє, висихає люд, як річка.
Щодня кудись мчимо, як хитрий грак.
І враз, як тінь, в землі минаєм поспіль.
2026.11.14
22:44
Безконечний дощ зі слів ллє в паперовий келих
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
Током, досхочу свавільним, сковзаючи крізь усесвіт
Сум водойм і хвилі втіх поймають мій відкритий розум
Осяюючи, пестячи
Jai Guru Deva Om
Світ незмінний, хай би що
Світ незмінний, хай би що
2026.11.14
22:03
Вуалями туманними вкриває листопад.
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
Мокріють і сиріють вулиці навколо.
Не залишилось майже осені чудних принад.
І сонця барва виглядає досить кволо.
Застигли сумно голі клени в сірому ряду.
Лапате листя застелило легко стежку,
(Нахаба вітер враз й
2026.11.14
21:48
Лише у пам’яті спливає
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
дуга над плесами води
і сум за веселковим краєм.
На тому березі за плаєм
лишилися мої сліди.
У лузі, де росла калина
і де-не-де чортополох,
2026.11.14
21:34
«Йдучи до жінки, -Ніцше говорив,- треба брать батіг з собою».
І ось він укупі з приятелем- філософом запряжені тягнуть віз,
А підганяє обох їх батогом нічим, здавалося б, невиразна жінка.
Обом судилось невблаганне «НІ» від неї,як мова заходила
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
***
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
***
Ми розійшлися... розійшлися через дрібницю, побутові питання і роздратованість. Ти і я втомилися, один від одного, від покладених на один одного надій, а ще – від роботи, напруженої, виснажливої... Того вечора ти чекав теплої вечері, турботи, любощів. Я чекала романтики, обіймів і поцілунків, уваги, душевної розмови, поради друга, без отого нервового стояння біля плити.
Я стою біля плити. Я люблю готувати тобі, але, коли тиждень тяжкий, нерви висотані, і ти грубо кидаєш, що я «повинна» і це «повинна» не сходить з твоїх вуст, то я починаю дратуватися. Пік роздратованості – розставання. Ми розходимося, кожен у свою сторону... Ми не говоримо тиждень. Непомітно минає ще один. Я починаю звикати до думки, що знайду кращого, уважнішого до моєї персони. Але ще не готова... Ти... хто знає, чим зайнятий ти. Подумки роблю ставки на те, коли першим порушиш тишу між нами.
Ти не витримуєш, звісно, мій День народження тому привід, і це було б справжнісіньким свинством після чотирьох років стосунків не привітати нехай свою й колишню. І ти пишеш холодне офіційне привітання, привітання, яке може сказати будь-яка стороння людина, будь-яка, але не та, що ділить зі мною ліжко. Мені не хочеться навіть відписувати на ці офіціози. "Не хочу! Іди геть!" - волає в мені.
І я вирішую подивитися навколо. Спробувати. Це свого роду сталкерство. Я звикла до того, що у мене постійний партнер, до твого погляду, жартів, запаху і смаку. Мене дратує багато чого у тобі, але у порівнянні з тим щастям, яке ти мені можеш дарувати, то вважаю дріб'язком, якого можна позбутися. Тепер починатиму спочатку.
Зараз іду ва-банк. Своєрідний паблік рілейшенз. Знайти мотив і причину і зачепити нову жертву. Піддослідним доступним кроликом є колега. Я фліртую і у процесі усвідомлюю. Ми можемо бути лише приятелями. Ловлю себе на думці, що якщо я не буду порушувати тишу, нав'язувати жартівливий діалог, то у вакуумі буде порожньо. Мені не подобається відчуття того, що я нав’язуюся. Іду далі в експерименті і розумію, йому ніколи не бути тим, кого прогнала і самовдоволено тішуся. Мовляв, побачиш, знайду кращого, кусатимеш лікті. Колишній дивиться на мене поглядом чоловіка, якому я цікава, як жінка. Його пристрасть пульсує венами. І я, хоч і стримана, проте помічаю це. Приховані датчики натякають на секс, секс витає у повітрі. Мені ці любощі знайомі. Це хімічна реакція, яка має на виході результат, який я можу оцінити.
Я не заспокоююся, і життя мені дає ще одне випробування, авжеж, ти не дзвониш, сам винний. Дорогою на роботу я у тамбурі електрички бачу симпатичного молодика. Він стоїть поруч і читає книгу, яку раніше читала я. Нетипову, специфічну, цікаву. Я розумію, що це знак завести знайомство з цікавою особистістю і не витримую. За вікном минають краєвиди, я у коливаннях «сказати-не сказати» вирішую все ж таки зачепити молодика.
- Прошу вибачення, що порушую ваш спокій, але Ви читаєте незвичайну книгу, і мені стало цікаво, чому саме Ви її обрали? – спокійно запитую я.
Молодик відриває очі від «Трансерфингу реальності» Зеланда й ніяково мимрить:
- Мені цю книгу порадили. Сподіваюся, вона мені допоможе змінити житя.
Легке розчарування закрадається всередину мене. Але я ще з ввічливості продовжую про щось там, типу здорово, що розвиваєш себе.
Сама аналізую свою роль у житті, мені хотілося бути тою, хто йде за лідером, а виявляється, роль поводиря відведено мені... Ми виходимо, ніби у сні на платформі, не там, де треба, він першим оговтується, вирвані із реальності, щебечемо, потяг має от-от рушити, я кричу машиністові, щоб зачекав, і ми біжимо в перші ліпші двері. Пасажири бачать двох молодих людей, які мило щебечуть, і малюють собі у голові сюжет парочки, якою ми не є. Я лишаю свої контакти, тисну руку, коли ми опиняємося на потрібній станції і розумію, що нічого не втрачу, якщо він не знайде мене. Перед очима мій колишній, кумедний і егоцентричний, ніжний і владний... Скучила за ним. Чотири роки не проминули без сліду. Я усміхаюся, думаю, ще зачекаю... а наступного дня не витримую і призначаю зустріч. Ми помирилися. Надовго чи ні, знає лише Бог.
Я стою біля плити. Я люблю готувати тобі, але, коли тиждень тяжкий, нерви висотані, і ти грубо кидаєш, що я «повинна» і це «повинна» не сходить з твоїх вуст, то я починаю дратуватися. Пік роздратованості – розставання. Ми розходимося, кожен у свою сторону... Ми не говоримо тиждень. Непомітно минає ще один. Я починаю звикати до думки, що знайду кращого, уважнішого до моєї персони. Але ще не готова... Ти... хто знає, чим зайнятий ти. Подумки роблю ставки на те, коли першим порушиш тишу між нами.
Ти не витримуєш, звісно, мій День народження тому привід, і це було б справжнісіньким свинством після чотирьох років стосунків не привітати нехай свою й колишню. І ти пишеш холодне офіційне привітання, привітання, яке може сказати будь-яка стороння людина, будь-яка, але не та, що ділить зі мною ліжко. Мені не хочеться навіть відписувати на ці офіціози. "Не хочу! Іди геть!" - волає в мені.
І я вирішую подивитися навколо. Спробувати. Це свого роду сталкерство. Я звикла до того, що у мене постійний партнер, до твого погляду, жартів, запаху і смаку. Мене дратує багато чого у тобі, але у порівнянні з тим щастям, яке ти мені можеш дарувати, то вважаю дріб'язком, якого можна позбутися. Тепер починатиму спочатку.
Зараз іду ва-банк. Своєрідний паблік рілейшенз. Знайти мотив і причину і зачепити нову жертву. Піддослідним доступним кроликом є колега. Я фліртую і у процесі усвідомлюю. Ми можемо бути лише приятелями. Ловлю себе на думці, що якщо я не буду порушувати тишу, нав'язувати жартівливий діалог, то у вакуумі буде порожньо. Мені не подобається відчуття того, що я нав’язуюся. Іду далі в експерименті і розумію, йому ніколи не бути тим, кого прогнала і самовдоволено тішуся. Мовляв, побачиш, знайду кращого, кусатимеш лікті. Колишній дивиться на мене поглядом чоловіка, якому я цікава, як жінка. Його пристрасть пульсує венами. І я, хоч і стримана, проте помічаю це. Приховані датчики натякають на секс, секс витає у повітрі. Мені ці любощі знайомі. Це хімічна реакція, яка має на виході результат, який я можу оцінити.
Я не заспокоююся, і життя мені дає ще одне випробування, авжеж, ти не дзвониш, сам винний. Дорогою на роботу я у тамбурі електрички бачу симпатичного молодика. Він стоїть поруч і читає книгу, яку раніше читала я. Нетипову, специфічну, цікаву. Я розумію, що це знак завести знайомство з цікавою особистістю і не витримую. За вікном минають краєвиди, я у коливаннях «сказати-не сказати» вирішую все ж таки зачепити молодика.
- Прошу вибачення, що порушую ваш спокій, але Ви читаєте незвичайну книгу, і мені стало цікаво, чому саме Ви її обрали? – спокійно запитую я.
Молодик відриває очі від «Трансерфингу реальності» Зеланда й ніяково мимрить:
- Мені цю книгу порадили. Сподіваюся, вона мені допоможе змінити житя.
Легке розчарування закрадається всередину мене. Але я ще з ввічливості продовжую про щось там, типу здорово, що розвиваєш себе.
Сама аналізую свою роль у житті, мені хотілося бути тою, хто йде за лідером, а виявляється, роль поводиря відведено мені... Ми виходимо, ніби у сні на платформі, не там, де треба, він першим оговтується, вирвані із реальності, щебечемо, потяг має от-от рушити, я кричу машиністові, щоб зачекав, і ми біжимо в перші ліпші двері. Пасажири бачать двох молодих людей, які мило щебечуть, і малюють собі у голові сюжет парочки, якою ми не є. Я лишаю свої контакти, тисну руку, коли ми опиняємося на потрібній станції і розумію, що нічого не втрачу, якщо він не знайде мене. Перед очима мій колишній, кумедний і егоцентричний, ніжний і владний... Скучила за ним. Чотири роки не проминули без сліду. Я усміхаюся, думаю, ще зачекаю... а наступного дня не витримую і призначаю зустріч. Ми помирилися. Надовго чи ні, знає лише Бог.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
