Їду через село, повертаюся від батьків. У голові рій думок. Від них лише смуток і біль, який знову повернувся. Знову чорні думки і безвихідь, відсутність бажання жити і пошук причин жити. Дивлюсь на дорогу немов автомат , немов робот що виконує команди. Аж раптом мозок вихоплює кадр з життя. Біля дороги жінка на велосипеді принесла газети, мабуть поштарка, а назустріч вийшов чоловік років 60 -65, вже сивий , але ще видно ще є сила в людини. Лише мить, тому що автомобіль поминув їх, але в голові виринає задоволена посмішка чоловіка, жилаві спрацьовані руки, чепурна без жодного недоліку хата під плиткою, і зелене-зелене подвір’я, де кожна травинка немов однаково підстрижена, берізка біля хати і все таки ніби із дитячої книжечки, красиве і намальоване, але воно справжнє.
Поштарка теж радісна, хоча її бачив із спини, але це було видно по її рухах, швидких і рвучких. Вони лишились там позаду про щось розмовляти. Людина на велосипеді , яка проїхала за день мабуть вже не мало і не зовсім старий чоловік, який видко по обличчі задоволений своїм життям. Який мабуть сам збудував цю хату, посіяв цю траву і посадив берізку. І зараз він почуває себе на своєму місці. Він там де хотів би бути. І не важливо що це глухе Богом забуте село, що магазин працює тоді коли продавець має час, що пенсія у нього мала і її ні на що не вистачає. Але він щасливий це не підробити. Як і ця жінка на велосипеді, яка в спеку мусить виконувати свою роботу, за яку платять копійки…
А я ? Де б я хотів бути ? Чому так важко на душі , хоча здається немає від чого ? Чому здається що все, що я роблю щось не те чого б я хотів ? Щось зовсім не те, і щось зовсім не так. Але я на мить зрадів , що хоча б хтось щасливий, хоча б хтось зробив те, чого не вдалося мені. І мені радісно за цього чоловіка , за цю жінку тому що щастя не купити ні за які гроші, не проміняти на автомобіль з кондиціонером, не вкрасти у сусіда. Щастя воно або є або його немає. Але життя іде, де бідні заздрять багатим, багаті хочуть багатіти ще більше, і перші і другі в решті решт залишаються в дурнях, бо кожного чекає одне і те ж саме з різницею у вартості домовини… І дуже рідко трапляються такі яких я зустрів сьогодні.