
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
2025.08.31
14:03
Сидить Петрик у кімнаті, а надворі злива.
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
У вікно краплини б’ються та по склу стікають.
Громові удари часом хлопчика лякають.
Він тоді до діда очі повертає живо.
Дід Остап сидить спокійно, на те не звертає.
Його грім той не лякає, видно звик до того,
2025.08.31
12:34
Глядача цікавого містер Кайт
Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Усяко розважає на трамплінові
І Гендерсони будуть теж
Щойно Пабло Фанкез Феа одплескав їм
Над людом і кіньми й підв’язками
Урешті через бочку з огнем на споді!
У цей спосіб містер Кей кидає свій виклик!
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
"Улыбайтесь на здоровье!"
Не знаю как у кого, а у меня взаимоотношения с дантистами, пожалуй, тянут на книгу.
Начинать надо бы с визита даже не к знахарю, кои заменяли в сельской местности врачей, а к одному из родственников. Тот посмотрел на мою распухшую щеку, покачал головой, подумал и, скрутив “цыгарку”, сунул мне ее в рот.
– Затянись, может, полегчает, – сказал дядя Корней и показал, как это делать.
Показал, потому что откуда я, трехлетний, мог знать, как затягиваться. И что удивительно – помогло, хоть дядя и не был уверен в успехе.
А вот настоящие дантисты только и говорили, что все будет хорошо. Даже тот, который на все мои доводы, что больной зуб не там, где он собирается вырывать, а соседний.
– Кто тут врач – я или ты? – рассердился он, и так как я уже с широко раскрытым ртом промычал что-то невразумительное, добавил: – То-то и оно...
И вырвал, конечно же, здоровый зуб.
Ну, а случай в первой платной клинике Киева, находившейся тогда на территории Фроловского монастыря, меня и сейчас приводит в дрожь...
Где-то перед майскими праздниками, с трудом записавшись, шел я, полный надежд на благополучный исход. В подсознании даже шевелилась мысль, что святость места – тоже не последнее средство в лечении. И казалось, что это действительно так. Даже убийственное дотоле жужжание бормашины не повергло меня в ужас. Но вот настал праздник, а вместе с ним возобновилась и ноющая боль в отремонтированном зубе.
Что делать? Кинулся в неотложку. Даже смотреть не пожелали. Дескать, не мы делали, не нам и исправлять. Потерпи и направляйся в платную клинику. Еле дождался, когда светлый Первомай закончится, так как в глазах моих он уже давно померк. Прихожу наконец-то к врачу, которая ставила пломбу, и жалуюсь на неимоверную боль в том самом зубе.
– Сделаем рентген и все будет хорошо, – заверила молодая симпатичная дантистка.
Сделали. Врач посмотрела и решила немедленно снимать поставленную за деньги пломбу. Правда, перед тем, как приняться за дело, предупредила:
– Будет больно. Очень. Так что держитесь, милый. Вы же мужчина.
И началось нечто, напоминающее то, когда снимают асфальт, положенный не в том месте. Оглушительный скрежет и рев, дым изо рта и как невидимый подтекст – страшная боль. Даже я, такой терпеливый, не смог выдержать, как на то надеялась дантистка. Последнее, что еще проникло в мое сознание, было:
– Нашатырь! Нашатырь!..
Пришел в сознание от холода. Открыл глаза и вижу: кто-то держит надо мной кувшин с водой. Видимо, эта операция совершалась несколько раз, так как весь я с головы до ног был мокрый.
– Ну и напугали же вы всех нас, – сокрушалась побледневшая дантистка. –Почему бы не сказать, что больно?..
– Но вы же просили терпеть...
Чтобы не сложилось впечатление, что я навожу тень на плетень бывшей моей родины, скажу, что и в Израиле не сразу мои зубы попали в надежные руки. Один специалист решил их почистить, но не по одному-два, а все сразу, после чего пришлось прибегнуть к удвоенной дозе акамоля и больничному. Были и такие, что постоянно путали меня с кем-то из семейства Ротшильд...
Можно было бы и дальше продолжать этот горестный для меня реестр, но после того, как не без помощи киевских приятелей познакомился с замечательной командой Дантистов, которые сделали мой рот таким, каким он не был и в лучшие годы моей жизни,- все это теперь лишь воспоминание. А прошлое заменило их пожелание: «Улыбайтесь на здоровье!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Улыбайтесь на здоровье!"
Не знаю как у кого, а у меня взаимоотношения с дантистами, пожалуй, тянут на книгу.
Начинать надо бы с визита даже не к знахарю, кои заменяли в сельской местности врачей, а к одному из родственников. Тот посмотрел на мою распухшую щеку, покачал головой, подумал и, скрутив “цыгарку”, сунул мне ее в рот.
– Затянись, может, полегчает, – сказал дядя Корней и показал, как это делать.
Показал, потому что откуда я, трехлетний, мог знать, как затягиваться. И что удивительно – помогло, хоть дядя и не был уверен в успехе.
А вот настоящие дантисты только и говорили, что все будет хорошо. Даже тот, который на все мои доводы, что больной зуб не там, где он собирается вырывать, а соседний.
– Кто тут врач – я или ты? – рассердился он, и так как я уже с широко раскрытым ртом промычал что-то невразумительное, добавил: – То-то и оно...
И вырвал, конечно же, здоровый зуб.
Ну, а случай в первой платной клинике Киева, находившейся тогда на территории Фроловского монастыря, меня и сейчас приводит в дрожь...
Где-то перед майскими праздниками, с трудом записавшись, шел я, полный надежд на благополучный исход. В подсознании даже шевелилась мысль, что святость места – тоже не последнее средство в лечении. И казалось, что это действительно так. Даже убийственное дотоле жужжание бормашины не повергло меня в ужас. Но вот настал праздник, а вместе с ним возобновилась и ноющая боль в отремонтированном зубе.
Что делать? Кинулся в неотложку. Даже смотреть не пожелали. Дескать, не мы делали, не нам и исправлять. Потерпи и направляйся в платную клинику. Еле дождался, когда светлый Первомай закончится, так как в глазах моих он уже давно померк. Прихожу наконец-то к врачу, которая ставила пломбу, и жалуюсь на неимоверную боль в том самом зубе.
– Сделаем рентген и все будет хорошо, – заверила молодая симпатичная дантистка.
Сделали. Врач посмотрела и решила немедленно снимать поставленную за деньги пломбу. Правда, перед тем, как приняться за дело, предупредила:
– Будет больно. Очень. Так что держитесь, милый. Вы же мужчина.
И началось нечто, напоминающее то, когда снимают асфальт, положенный не в том месте. Оглушительный скрежет и рев, дым изо рта и как невидимый подтекст – страшная боль. Даже я, такой терпеливый, не смог выдержать, как на то надеялась дантистка. Последнее, что еще проникло в мое сознание, было:
– Нашатырь! Нашатырь!..
Пришел в сознание от холода. Открыл глаза и вижу: кто-то держит надо мной кувшин с водой. Видимо, эта операция совершалась несколько раз, так как весь я с головы до ног был мокрый.
– Ну и напугали же вы всех нас, – сокрушалась побледневшая дантистка. –Почему бы не сказать, что больно?..
– Но вы же просили терпеть...
Чтобы не сложилось впечатление, что я навожу тень на плетень бывшей моей родины, скажу, что и в Израиле не сразу мои зубы попали в надежные руки. Один специалист решил их почистить, но не по одному-два, а все сразу, после чего пришлось прибегнуть к удвоенной дозе акамоля и больничному. Были и такие, что постоянно путали меня с кем-то из семейства Ротшильд...
Можно было бы и дальше продолжать этот горестный для меня реестр, но после того, как не без помощи киевских приятелей познакомился с замечательной командой Дантистов, которые сделали мой рот таким, каким он не был и в лучшие годы моей жизни,- все это теперь лишь воспоминание. А прошлое заменило их пожелание: «Улыбайтесь на здоровье!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію