Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
. І
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
Закони – альфа і омеґа
про береги та обереги
людей і нелюдів, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про бардак.
Та не сміємося наразі,
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
2026.09.16
06:58
Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
2026.09.15
23:17
шуз у тебе оксамитний
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
2026.09.15
17:53
Новітній сніг пішов для нас неждано,
Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Укривши сподівання на весну.
Новітній сніг, як істина жадана,
Яка покрила душу вогняну.
Літопис тиші пише ця негода,
Хорали душ, поеми небуття.
Романи вічності здобули гордість
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
"Улыбайтесь на здоровье!"
Не знаю как у кого, а у меня взаимоотношения с дантистами, пожалуй, тянут на книгу.
Начинать надо бы с визита даже не к знахарю, кои заменяли в сельской местности врачей, а к одному из родственников. Тот посмотрел на мою распухшую щеку, покачал головой, подумал и, скрутив “цыгарку”, сунул мне ее в рот.
– Затянись, может, полегчает, – сказал дядя Корней и показал, как это делать.
Показал, потому что откуда я, трехлетний, мог знать, как затягиваться. И что удивительно – помогло, хоть дядя и не был уверен в успехе.
А вот настоящие дантисты только и говорили, что все будет хорошо. Даже тот, который на все мои доводы, что больной зуб не там, где он собирается вырывать, а соседний.
– Кто тут врач – я или ты? – рассердился он, и так как я уже с широко раскрытым ртом промычал что-то невразумительное, добавил: – То-то и оно...
И вырвал, конечно же, здоровый зуб.
Ну, а случай в первой платной клинике Киева, находившейся тогда на территории Фроловского монастыря, меня и сейчас приводит в дрожь...
Где-то перед майскими праздниками, с трудом записавшись, шел я, полный надежд на благополучный исход. В подсознании даже шевелилась мысль, что святость места – тоже не последнее средство в лечении. И казалось, что это действительно так. Даже убийственное дотоле жужжание бормашины не повергло меня в ужас. Но вот настал праздник, а вместе с ним возобновилась и ноющая боль в отремонтированном зубе.
Что делать? Кинулся в неотложку. Даже смотреть не пожелали. Дескать, не мы делали, не нам и исправлять. Потерпи и направляйся в платную клинику. Еле дождался, когда светлый Первомай закончится, так как в глазах моих он уже давно померк. Прихожу наконец-то к врачу, которая ставила пломбу, и жалуюсь на неимоверную боль в том самом зубе.
– Сделаем рентген и все будет хорошо, – заверила молодая симпатичная дантистка.
Сделали. Врач посмотрела и решила немедленно снимать поставленную за деньги пломбу. Правда, перед тем, как приняться за дело, предупредила:
– Будет больно. Очень. Так что держитесь, милый. Вы же мужчина.
И началось нечто, напоминающее то, когда снимают асфальт, положенный не в том месте. Оглушительный скрежет и рев, дым изо рта и как невидимый подтекст – страшная боль. Даже я, такой терпеливый, не смог выдержать, как на то надеялась дантистка. Последнее, что еще проникло в мое сознание, было:
– Нашатырь! Нашатырь!..
Пришел в сознание от холода. Открыл глаза и вижу: кто-то держит надо мной кувшин с водой. Видимо, эта операция совершалась несколько раз, так как весь я с головы до ног был мокрый.
– Ну и напугали же вы всех нас, – сокрушалась побледневшая дантистка. –Почему бы не сказать, что больно?..
– Но вы же просили терпеть...
Чтобы не сложилось впечатление, что я навожу тень на плетень бывшей моей родины, скажу, что и в Израиле не сразу мои зубы попали в надежные руки. Один специалист решил их почистить, но не по одному-два, а все сразу, после чего пришлось прибегнуть к удвоенной дозе акамоля и больничному. Были и такие, что постоянно путали меня с кем-то из семейства Ротшильд...
Можно было бы и дальше продолжать этот горестный для меня реестр, но после того, как не без помощи киевских приятелей познакомился с замечательной командой Дантистов, которые сделали мой рот таким, каким он не был и в лучшие годы моей жизни,- все это теперь лишь воспоминание. А прошлое заменило их пожелание: «Улыбайтесь на здоровье!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
"Улыбайтесь на здоровье!"
Не знаю как у кого, а у меня взаимоотношения с дантистами, пожалуй, тянут на книгу.
Начинать надо бы с визита даже не к знахарю, кои заменяли в сельской местности врачей, а к одному из родственников. Тот посмотрел на мою распухшую щеку, покачал головой, подумал и, скрутив “цыгарку”, сунул мне ее в рот.
– Затянись, может, полегчает, – сказал дядя Корней и показал, как это делать.
Показал, потому что откуда я, трехлетний, мог знать, как затягиваться. И что удивительно – помогло, хоть дядя и не был уверен в успехе.
А вот настоящие дантисты только и говорили, что все будет хорошо. Даже тот, который на все мои доводы, что больной зуб не там, где он собирается вырывать, а соседний.
– Кто тут врач – я или ты? – рассердился он, и так как я уже с широко раскрытым ртом промычал что-то невразумительное, добавил: – То-то и оно...
И вырвал, конечно же, здоровый зуб.
Ну, а случай в первой платной клинике Киева, находившейся тогда на территории Фроловского монастыря, меня и сейчас приводит в дрожь...
Где-то перед майскими праздниками, с трудом записавшись, шел я, полный надежд на благополучный исход. В подсознании даже шевелилась мысль, что святость места – тоже не последнее средство в лечении. И казалось, что это действительно так. Даже убийственное дотоле жужжание бормашины не повергло меня в ужас. Но вот настал праздник, а вместе с ним возобновилась и ноющая боль в отремонтированном зубе.
Что делать? Кинулся в неотложку. Даже смотреть не пожелали. Дескать, не мы делали, не нам и исправлять. Потерпи и направляйся в платную клинику. Еле дождался, когда светлый Первомай закончится, так как в глазах моих он уже давно померк. Прихожу наконец-то к врачу, которая ставила пломбу, и жалуюсь на неимоверную боль в том самом зубе.
– Сделаем рентген и все будет хорошо, – заверила молодая симпатичная дантистка.
Сделали. Врач посмотрела и решила немедленно снимать поставленную за деньги пломбу. Правда, перед тем, как приняться за дело, предупредила:
– Будет больно. Очень. Так что держитесь, милый. Вы же мужчина.
И началось нечто, напоминающее то, когда снимают асфальт, положенный не в том месте. Оглушительный скрежет и рев, дым изо рта и как невидимый подтекст – страшная боль. Даже я, такой терпеливый, не смог выдержать, как на то надеялась дантистка. Последнее, что еще проникло в мое сознание, было:
– Нашатырь! Нашатырь!..
Пришел в сознание от холода. Открыл глаза и вижу: кто-то держит надо мной кувшин с водой. Видимо, эта операция совершалась несколько раз, так как весь я с головы до ног был мокрый.
– Ну и напугали же вы всех нас, – сокрушалась побледневшая дантистка. –Почему бы не сказать, что больно?..
– Но вы же просили терпеть...
Чтобы не сложилось впечатление, что я навожу тень на плетень бывшей моей родины, скажу, что и в Израиле не сразу мои зубы попали в надежные руки. Один специалист решил их почистить, но не по одному-два, а все сразу, после чего пришлось прибегнуть к удвоенной дозе акамоля и больничному. Были и такие, что постоянно путали меня с кем-то из семейства Ротшильд...
Можно было бы и дальше продолжать этот горестный для меня реестр, но после того, как не без помощи киевских приятелей познакомился с замечательной командой Дантистов, которые сделали мой рот таким, каким он не был и в лучшие годы моей жизни,- все это теперь лишь воспоминание. А прошлое заменило их пожелание: «Улыбайтесь на здоровье!»
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
