Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.17
08:51
хто бачив світ, примружуючи очі,
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
той не забуде, як згасає день,
коли його пополудні лоскоче
сліпа нудьга, співаючи пісень.
давно все передбачено за нас
в минулому... тепер... і повсякчас.
2026.09.17
06:19
Втекти б звідсіль від обстрілів щоденних,
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
Втекти б скоріш і не іти назад
У ці місця здавен благословенні
Громами безкінечних канонад.
Податися б кудись і пережити
Біду поодаль в тиші та теплі,
А не страхатися несамовито
Тут стогонів стражденної зем
2026.09.16
23:43
заманулося приблуді
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
прогулятися між люди
чи змінилося щось раптом
інший тренд аспект
чи фактор
хто просунувся на моді
хто зашився на городі
хто просвітлення зазнавши
2026.09.16
21:49
Спека безглузда розпечене місто тримає в лещатах.
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
Дихати нічим і нікуди бігти — нудьга неминуча.
Втрата свободи, надії й дороги до відступу втрата
Сенсів нових набуває й висвітлює правду разючу.
Час витікає крізь пальці, для вічності лиш нескінченни
2026.09.16
18:50
А вересень, мов злодій,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
зайшов у літній ліс.
У пазусі
рапсодій
журних сюди приніс.
Міняти колір кронам
намірився тихцем.
Не стрівши заборони,
2026.09.16
17:31
Дубова карета та пара волів —
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
Куди ми втечем з осередку ланів?
Кому сповідаємось в ніч серед зір,
Як сонце сховає себе межи гір?
Вози при дорозі, краватки коней,
Чи стрінеться нам на шляху Апулей*
В часи полохливі непевних мірил,
2026.09.16
16:34
І
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
Закони – альфа і омеґа
конституційності, однак
вони виконуються як
дитячі іграшки у лєґо
у клоунаді про барdак.
Та не сміємося наразі,
бо наші буки та ази:
2026.09.16
14:45
Нашіптує безсоння повсякчас
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
натхненних віршів сонячні сюжети.
Ще пам'ятаю, як кружляли вальс
і відривались від землі на злеті.
Хотілося, щоб свічка воскова
на підвіконні танула до ранку
і наодинці мовились слова —
2026.09.16
14:00
Безкрила осінь, безвиїзна осінь.
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
Олешки в блокаді їстоньки просять.
Сухариків банка - запас золотий.
Ні світла, ні газу, куди їм іти,
Як міни повсюди, зиркають вирви,
Снаряди летять. Хіба люди винні?
Будинки зруйновані. Щит це живий.
Виснажлива осі
2026.09.16
13:37
Відрахунок ведеться на долі секунди.
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
Щось повинно відбутися саме тепер.
Ці секунди, як лицарі, в лати закуті.
Я поглянув у даль і в знемозі завмер.
Може, випити залпом гіркої цикути.
Я прорвався у небо, у вічний етер.
Щось повинно відбутися. Маятн
2026.09.16
08:39
Яблуня з червоними плодами золотіє під моїм вікном.
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
Чуєш, Боже, осінь цими днями
[попри рев тривог і гніву гамір]
ллється долу яблучним вином.
Бачиш, Боже, крізь густіші тіні сонця пробиваються мечі.
Ці мечі – похмурих днів святині
[як вони на
2026.09.16
06:58
Мій війною утомлений слух знов налякано ловить
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
Монотонне дзижчання "шахеда" в загуслій пітьмі.
Його тінь смертоносна несеться вздовж схилів Дніпрових,
Маневруючи звично, а іноді лиш по прямій.
А за мить мій напружений слух чує радісно тишу
І тремтл
2026.09.15
23:58
Знайомі скрипалі —
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
квартет —
мелодію заграли:
була глибінь, а потім — злет,
сум з радістю в спіралі,
лелечий голос з-під небес,
русалчин тихий з моря.
В любові вмер хтось і воскрес,
2026.09.15
23:17
шуз у тебе оксамитний
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
черевики знамениті
згляд немов наркот
& швидкий твій фрік-джайв, ха
стукаю, не чуєш? у твоє вікно
стукаю, не чуєш? у твої двері, ов
стукаю, не чуєш? у бруді вуличним
ей
2026.09.15
22:44
твої стосунки із пеклом
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
нічим вони не інакші
ніж у віршарів типових
нехай собі гумористів
якщо не хочеться кави
нормально попити чаю
простої води лигнути
чому би не з водогону
2026.09.15
17:57
Чоловік пішов до лісу
Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Грибів позбирати,
Аж на нього стриб – гадюка
Й ну його кусати.
Душу й тіло змордувала,
До серця дістала,
Нижче пояса вкусила
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Іван Потьомкін (1937) /
Проза
Дарбан
– Помнишь, когда-то я рассказывал тебе о дарбанах, что спокойно разгуливали по территории моего интерната?
– С одним из них ты, кажется, даже встретился однажды?
– Ну и память же у тебя! Как полтавская дорога, по выражению Маяковского. Каждый оставит след.
– Дело не в памяти, а в том, что ты так живо описал тогда эту встречу.
– Как сейчас помню: иду я в ночную смену, а метрах в пяти остановилось нечто напоминающее то ли собаку, то ли свинью. Подошел ближе и в свете фонаря вижу дарбана, что по-русски называют дикобразом. Кроме имени, ничего не известно мне об этом животном. По общению с собаками знаю, что в таких случаях лучше не двигаться. Застыл на месте и дарбан. Где-то с минуту постояли мы так, глядя друг на друга, а потом, видимо инстиктивно вспомнив, что оно все-таки раньше появилось на свет божий, животное медленно продолжило свой маршрут.
– Помнится, ты собирался выяснить, откуда такое странное имя у него...
– Пока что не удалось, но точно известно, что никакой связи с дурью, что сразу же придет в голову русскоговорящему, нет и в помине. Как, собственно, трудно понять, почему это спокойное животное по-русски ассоциируется с “диким образом”? Разве что из-за длинных игл, напоминающих скорее всего стрелы? Но ни разу не приходилось слышать, чтобы кто-то из людей пострадал от них. Волк, не говоря уж о львах и тиграх, больше подходит для такого имени.
– Не кажется ли тебе, что с тех пор, как Всевышний разрушил Вавилонскую башню и всеобщую речь разбил на разные языки, люди не только перестали понимать друг друга, но и стали каждый по-своему называть животных. А ведь в Торе сказано, что “когда образовал Бог Всесильный из земли всякого зверя полевого и всякую птицу небесную, привел он к человеку, чтобы видеть, как он назовет их, и как назовет человек какое-либо живое существо, так и имя его”. С этими именами ввел их Ноах в свой ковчег, чтобы уцелели от потопа. И вот после Вавилона животные, по-моему, перестали откликаться на имена, данные предкам их Адамом... Да, но, кажется, я отвлекся. Так что новенького ты хотел рассказать о дарбане ?
– Представляешь, не приходят больше дарбаны, хоть раньше преспокойно прогуливались по футбольному полю. Видели меня, но, занятые своим делом, не обращали никакого внимания. Будь посветлее, я бы сфотографировал их. Даже название снимку придумал – “Ночные футболисты”.
– Но почему дарбаны перестали появляться там, где их наверняка никто никогда не преследовал? Может, переселились в другое место? Или же на выгодных условиях сдались на милость зоопарка, что, кстати, неподалеку?..
– Шутишь, а то, что случилось, наводит на грустные раздумья.
– Но говори же. Не тяни.
– С месяц меня не было в интернате, а когда появился, дети рассказали, что пара дарбанов забрела в подвал строящегося спортзала. Кто-то из строителей закрыл дверь помещения на замок. И, как ни пытались животные вырваться на волю, никто им так и не открыл. Полагаю, что просто боялись дарбанов. Так они навсегда и остались там. Уже как экспонаты для будущих исследователей нашей эпохи.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Дарбан
– Помнишь, когда-то я рассказывал тебе о дарбанах, что спокойно разгуливали по территории моего интерната?
– С одним из них ты, кажется, даже встретился однажды?
– Ну и память же у тебя! Как полтавская дорога, по выражению Маяковского. Каждый оставит след.
– Дело не в памяти, а в том, что ты так живо описал тогда эту встречу.
– Как сейчас помню: иду я в ночную смену, а метрах в пяти остановилось нечто напоминающее то ли собаку, то ли свинью. Подошел ближе и в свете фонаря вижу дарбана, что по-русски называют дикобразом. Кроме имени, ничего не известно мне об этом животном. По общению с собаками знаю, что в таких случаях лучше не двигаться. Застыл на месте и дарбан. Где-то с минуту постояли мы так, глядя друг на друга, а потом, видимо инстиктивно вспомнив, что оно все-таки раньше появилось на свет божий, животное медленно продолжило свой маршрут.
– Помнится, ты собирался выяснить, откуда такое странное имя у него...
– Пока что не удалось, но точно известно, что никакой связи с дурью, что сразу же придет в голову русскоговорящему, нет и в помине. Как, собственно, трудно понять, почему это спокойное животное по-русски ассоциируется с “диким образом”? Разве что из-за длинных игл, напоминающих скорее всего стрелы? Но ни разу не приходилось слышать, чтобы кто-то из людей пострадал от них. Волк, не говоря уж о львах и тиграх, больше подходит для такого имени.
– Не кажется ли тебе, что с тех пор, как Всевышний разрушил Вавилонскую башню и всеобщую речь разбил на разные языки, люди не только перестали понимать друг друга, но и стали каждый по-своему называть животных. А ведь в Торе сказано, что “когда образовал Бог Всесильный из земли всякого зверя полевого и всякую птицу небесную, привел он к человеку, чтобы видеть, как он назовет их, и как назовет человек какое-либо живое существо, так и имя его”. С этими именами ввел их Ноах в свой ковчег, чтобы уцелели от потопа. И вот после Вавилона животные, по-моему, перестали откликаться на имена, данные предкам их Адамом... Да, но, кажется, я отвлекся. Так что новенького ты хотел рассказать о дарбане ?
– Представляешь, не приходят больше дарбаны, хоть раньше преспокойно прогуливались по футбольному полю. Видели меня, но, занятые своим делом, не обращали никакого внимания. Будь посветлее, я бы сфотографировал их. Даже название снимку придумал – “Ночные футболисты”.
– Но почему дарбаны перестали появляться там, где их наверняка никто никогда не преследовал? Может, переселились в другое место? Или же на выгодных условиях сдались на милость зоопарка, что, кстати, неподалеку?..
– Шутишь, а то, что случилось, наводит на грустные раздумья.
– Но говори же. Не тяни.
– С месяц меня не было в интернате, а когда появился, дети рассказали, что пара дарбанов забрела в подвал строящегося спортзала. Кто-то из строителей закрыл дверь помещения на замок. И, как ни пытались животные вырваться на волю, никто им так и не открыл. Полагаю, что просто боялись дарбанов. Так они навсегда и остались там. Уже как экспонаты для будущих исследователей нашей эпохи.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
