Іду подалі від людей, у ліс у тінь дерев на самоту. Там, де лиш вітер шугає верхів'ям безмовних дубів. Де трави переплелися із вітром у музику спокою, мелодію душі. Де чутно лиш шурхіт природи і дерева дають тобі силу. Ти один у цьому великому світі сповненому життя. Кожна травинка, кожен листочок, все, все навкруг живе, хоч і мовчазне . Або, я просто не можу розчути і перекласти їх слів, не можу зрозуміти, що вони кажуть і порозмовляти з ними. А може це і на краще. Краще не знати, краще не відчувати… Краще просто посидіти обіпершись спиною до дуба і поглянути удалечінь. Там де поля, де поодинокі дерева заступають собою зелені трави і річку, що вже майже повністю заросла очеретом. Там, десь далеко, сліпуче сонце випалює землю, а тут тінь і спокій. Тут життя і надія. Ці дерева захищають мене і я їх люблю усім серцем. Може вони відчувають мої думки, може знають, що я не зроблю їм зла… Але близько , зовсім поряд якщо піти туди куди не потрібно їх вже немає, їх знищили, спаплюжили, використали і залишили лиш слід людської жадібності і дурості… Я не піду туди, я сам, як і вони потребую зцілення. Я так як і вони надіюсь відродитись. Якщо я побачу ї скривджених, то я не зможу… Я не можу змінити цей світ. Він великий і безмежний. А я уже слабкий. Я втратив віру у людей і добро. І я тут, разом з тими, що лишились. Я дивлюсь доверху туди де хмари торкаються дерев, туди де листя тріпотить і шумить, туди де синє небо , немов ріка дивиться на мене згори і думає , хто це , що він тут робить, чого йому треба під тим широким дубом. Я не знаю. Я відчуваю потребу бути саме тут де більше немає нікого крім мене і цього дуба, що звівся до самого неба на цьому горбку . І звідси відкривається майже увесь світ. Крихітні мурахи повзають у траві. І ти розумієш , як багато ти не знав; що тут прямо під ногами живе і існує інший світ, який так саме не знає про наш як і ми не знаємо про них. Вони живуть, рухаються, щось шукають, про щось думають, вони зовсім крихітні, але вони є. І хто знає, хто з нас мудріший ми чи вони. Сприйняття світу, цілі життя, цінності можуть бути зовсім різними, але те що ми живемо на одній землі об’єднує нас. Ми шукаємо розумне життя на інших планетах, а можливо воно тут. Можливо саме ця мураха стоїть на щабель вище від нас, адже вона не знищує все навколо, не руйнує заради наживи, не потребує того, що їй не потрібно. Вона бере лише те, без чого не може вижити. А людина загарбник, ворог, інопланетянин, який знищує чужу планету і іде далі…