Ми всі зіткані із дрібноти - молекулярної, атомарної, кваркової. Навіть коментарі виглядають сміховинними. Може, краще ворушити у пазусі жінки справжніми діамантами, аніж обдаровувати словесним шротом тих, хто вважає себе поціновувачами поетичного мистецтва? На що розрахований цей словесний епатаж? На підрощування талантів? На задоволення власного его? Естетична бездоганність - це уявна величина, хочемо ми того чи ні. І в кожного вона своя. Елемент змагальності втрачено безповоротньо, бо пропав інтерес спілкування з деякими митцями високого гатунку, які сплутали зорі на небі з їхнім відбиттям на поверхні ставка.
Ось, є цікавий коментар пані Лариси Пугачук про те, що вона чекає від мене шедеврів. А читає виключно одноденки. Або ще загрозливіше гримкотіння іншої майстрині.
Панове! Просто пишіть!
Розумію, що дуже хочеться вилізти на плечі колеги і гукнути на всю гучність: - Твоє письмо - лайно! А у мене - цяця! Шануйся!
Для мене ці екстатичні схлипи як знахідка. Ви думаєте - звідки я беру стільки матеріалу? З віршів та коментарів фейсбучної братії. І не тільки. Саме завдяки цьому сатира незнищенна, бо незнищенний потік ди талановитої та багатої на ляпсуси братії.
Чи виокремлюю я себе з цього потоку? Майже ніколи. Бо мої літгерої не стоять над подіями, а знаходяться всередині описаних подій та явищ.
То до чого я веду? На ритуальне жертвоприношення я не годжуся, бо старий і жилавий. А от луснути з розгону макогоном по носі - можу. І люблю.
Зараз година пізня, я вже втомився. А от завтра спробую висмоктати мозок із потиличної кісточки чергового генія. Якщо згодні - ставте лайк.

О, нарешті зрозуміла, чого хочу від Вас, Сашо! Поезії хочу, всього лиш. Паразитування на чужих віршах і чужих недоліках, чим страждають сатирики, для мене є всього лиш паразитуванням. Іноді й сама граюсь. але то вже геть як допечуть.
А чи здатні Ви творити самі, не базуючись на чужій творчості? Чи здатні створювати різні форми, чи осилите нові дороги?
Чомусь гадаю, що й Світлана сподівається на те, що Ви можете вибратись із глибокої колії і піти далі.
Це не попрікання, Сашо, це зойк-надія, якось так.