Відлітали в теплий вирій вже останні журавлі
І прощались з рідним краєм по пташинному в журбі.
Та журба тривожить осінь й відгукається в землі,
Дозріває — зріє зелень, зріють трави польові.

В пізню осінь, щедро сонце віддає землі тепло,
Щоб земля плодоносила й небо синє щоб було.
Тепло кожний хоче взяти і в плоди його налить,
Для всього живого в кожний рік могли родить.

Зелені руна, наче килим, простяглися з краю в край.
Котить хвиля по верхівках, росте гарний урожай.
Напуває дощик землю йде один і другий день.
Ростуть грибочки на пеньочку, так цвіте осінній пень.

У водоймах в кінці літа очищається вода.
В осоці і в очеретах вже не чутно деркача.
Пташки збилися до гурту і подалися в політ.
Павучки на павутинці в мандри рушили у світ.

День за денем все холодніше, вранці іній на траві,
Сонце гріє лиш в зеніті і скорочуються дні.
Тільки гілки верболозу, що росте біля води,
Зеленіють ждуть морозів, ждуть холодної зими.

Подих півночі відчутний, наніч вдарив морозець
І примерзле барвне листя гонить долом вітерець.
Жовте листя, жовте листя опадає на траву,
Осінь кличе, осінь кличе в гості зимоньку-зиму.

Вже зима не за горами й не затримає себе,
На зелені руна скоро снігу нанесе.
Так в природі повелося, пори року в побутті,
Осінь раз у рік приходить, а в людини - раз в житті.