Вирушив якось гончар на базар,
Віз у візочку нехитрий товар.

Горщики віз він на будь-який смак.
Та ненароком забрів у рівчак.

Поки візок свій гончар визволяв,
Горщик маленький, скотившись, упав.

Проте, не помітивши зовсім утрати,
Поїхав умілець свій крам продавати.

Лежить отже горщик забутий у лузі,
А тут ще й на дощик збирається, друзі.

Хмарки позбігалися. Вітер дме дужче...
Та горщик важкенький, його він не зрушить.

Хто як, і хто де – всі ховаються швидко.
Бо дощ не бариться змочити до нитки.

Додому біжить невеличка Мураха.
Напевно, не встигне мала бідолаха.

Та от, бачить - горщик лежить на галявці,
Залізла тямуща й сидить, мов у хатці.

Хоч краплі дощу на той горщик стрибають,
Всередині сухо. Вода не сягає.

Аж чує Мураха, хтось плигає зовні,
До горщика цього, та кличе: На поміч!

Та це Жабеня, що від Чаплі тікає.
- Стрибай-но у горщик! – Мураха гукає.

Сидять от у горщику Жабка й Мураха.
Їм затишно в ньому, немає бо стрАху.

Та чують, що знову хтось кличе: На поміч!
І бачать, Лисиця Зайча в траві ловить.

- Хутчіше до нас у цей горщик біжи! –
Мале Жабеня до Зайчати кричить.

Зайчатко в той горщик швиденько забігло,
Лисиця схопити малого не встигла.

Сидять там утрьох, раптом чують, хтось плаче.
Як дивляться в отвір, а то - Пташеня ще...

Уранці його з гілки дерева здуло.
Тепер воно мокне й шукає притулок.

- Іди ж бо до нас! - Пташку кличе Зайчатко. –
Цей горщик для нас наче крихітна хатка.

Вона нас усіх від халепи рятує.
Заходь! Місця вдосталь. Ніхто не жалкує.

Зайшло Пташенятко. Та й знов голос чути:
- Це я, Їжачок, ось не знаю, як бути...

Бо дощ припускає, а нірка далеко.
То, може, впустіть. Хай підсохну я злегка.

- Заходь! – пропищало мале Пташенятко. –
Гостям зАвжди раді, гарненька в нас хатка.

Усі ми тут друзі. І, як для малечі,
Ми знаємо вартість і дружбі, й безпеці.

Сидять уп’ятьох собі там. Розмовляють.
Хвилини в розмові швиденько спливають.

І так не помітили зовсім малі,
Що сонечко Ясне вже сяє вгорі.

І тільки тоді схаменулися друзі,
Коли щось загрюкало, наче у вусі.

Побачили лапу. Це бурий Ведмідь!
По горщику б’є. Щось іще бубонить.

Вся живність із схованки вмить повтікала.
Ведмідь й не збагнув, що оце за навала.

А горщик лишився йому вже для меду,
Що часом позичить у бджіл на потребу.

А що той гончар? Крам усенький продав.
Та ввечері з міста додому вертав.

Вертаючись, жваво котив свій візок,
Співаючи пісню про гарний деньок.