ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.19
22:47
Високі небеса, далекі виднокраї,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
Галяви і луги виблискують в росі,
Прадавнішні дуби дива оповідають
І молоді гаї чудуються красі.
Там неба голубінь і жовте сяйво поля,
Зо світом гомонить одвічна давнина,
Але ота краса не вернеться ніколи,
2024.04.19
18:27
Якби товариш Сі
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
пройшовся по Русі,
тільки Московію
лишив ісконно руським,
на повні груди
дихнуві би світ тоді,
сказавши розбещеній орді
належне їй: "Дзуськи!"
2024.04.19
12:49
За чередою череда…
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
Роки біжать, мов коні
А з неба сочиться вода,
Але не на долоні…
Ступає кожен по землі
Куди — кому, є розклад
Старі похилені й малі
Спішать чомусь на розпад
2024.04.19
08:13
А я стояла на глухім розпутті.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
2024.04.19
08:00
Залишся у мені теплом осіннім,
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
2024.04.19
07:14
Пам'ять тобі, друже Варяже,
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
2024.04.19
06:07
Посадили квіти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
2024.04.18
21:10
Я не сумую, просто – білий вальс,
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
2024.04.18
19:59
Ать-два! Ать-два!
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
2024.04.18
19:35
Отримав нагороду мовчанням –
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
2024.04.18
19:12
Уранці 17 квітня російські варвари завдали ракетного удару по Чернігову.
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
2024.04.18
19:05
Ти виходиш з будинку, що носить прізвище якогось поета чи композитора,
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
2024.04.18
15:16
Терпіти несила, мовчати не можу,
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
2024.04.18
10:34
Політики, філософи, експерти…
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
2024.04.18
09:44
Люблю какао в молоці…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
2024.04.18
08:39
Якщо серця співають, то вона, мов пісня.
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.15
2024.04.12
2024.04.01
2024.03.28
2024.03.26
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Тамара Борисівна Маршалова /
Вірші
Казочка про глиняний горщик
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Казочка про глиняний горщик
Вирушив якось гончар на базар,
Віз у візочку нехитрий товар.
Горщики віз він на будь-який смак.
Та ненароком забрів у рівчак.
Поки візок свій гончар визволяв,
Горщик маленький, скотившись, упав.
Проте, не помітивши зовсім утрати,
Поїхав умілець свій крам продавати.
Лежить отже горщик забутий у лузі,
А тут ще й на дощик збирається, друзі.
Хмарки позбігалися. Вітер дме дужче...
Та горщик важкенький, його він не зрушить.
Хто як, і хто де – всі ховаються швидко.
Бо дощ не бариться змочити до нитки.
Додому біжить невеличка Мураха.
Напевно, не встигне мала бідолаха.
Та от, бачить - горщик лежить на галявці,
Залізла тямуща й сидить, мов у хатці.
Хоч краплі дощу на той горщик стрибають,
Всередині сухо. Вода не сягає.
Аж чує Мураха, хтось плигає зовні,
До горщика цього, та кличе: На поміч!
Та це Жабеня, що від Чаплі тікає.
- Стрибай-но у горщик! – Мураха гукає.
Сидять от у горщику Жабка й Мураха.
Їм затишно в ньому, немає бо стрАху.
Та чують, що знову хтось кличе: На поміч!
І бачать, Лисиця Зайча в траві ловить.
- Хутчіше до нас у цей горщик біжи! –
Мале Жабеня до Зайчати кричить.
Зайчатко в той горщик швиденько забігло,
Лисиця схопити малого не встигла.
Сидять там утрьох, раптом чують, хтось плаче.
Як дивляться в отвір, а то - Пташеня ще...
Уранці його з гілки дерева здуло.
Тепер воно мокне й шукає притулок.
- Іди ж бо до нас! - Пташку кличе Зайчатко. –
Цей горщик для нас наче крихітна хатка.
Вона нас усіх від халепи рятує.
Заходь! Місця вдосталь. Ніхто не жалкує.
Зайшло Пташенятко. Та й знов голос чути:
- Це я, Їжачок, ось не знаю, як бути...
Бо дощ припускає, а нірка далеко.
То, може, впустіть. Хай підсохну я злегка.
- Заходь! – пропищало мале Пташенятко. –
Гостям зАвжди раді, гарненька в нас хатка.
Усі ми тут друзі. І, як для малечі,
Ми знаємо вартість і дружбі, й безпеці.
Сидять уп’ятьох собі там. Розмовляють.
Хвилини в розмові швиденько спливають.
І так не помітили зовсім малі,
Що сонечко Ясне вже сяє вгорі.
І тільки тоді схаменулися друзі,
Коли щось загрюкало, наче у вусі.
Побачили лапу. Це бурий Ведмідь!
По горщику б’є. Щось іще бубонить.
Вся живність із схованки вмить повтікала.
Ведмідь й не збагнув, що оце за навала.
А горщик лишився йому вже для меду,
Що часом позичить у бджіл на потребу.
А що той гончар? Крам усенький продав.
Та ввечері з міста додому вертав.
Вертаючись, жваво котив свій візок,
Співаючи пісню про гарний деньок.
Віз у візочку нехитрий товар.
Горщики віз він на будь-який смак.
Та ненароком забрів у рівчак.
Поки візок свій гончар визволяв,
Горщик маленький, скотившись, упав.
Проте, не помітивши зовсім утрати,
Поїхав умілець свій крам продавати.
Лежить отже горщик забутий у лузі,
А тут ще й на дощик збирається, друзі.
Хмарки позбігалися. Вітер дме дужче...
Та горщик важкенький, його він не зрушить.
Хто як, і хто де – всі ховаються швидко.
Бо дощ не бариться змочити до нитки.
Додому біжить невеличка Мураха.
Напевно, не встигне мала бідолаха.
Та от, бачить - горщик лежить на галявці,
Залізла тямуща й сидить, мов у хатці.
Хоч краплі дощу на той горщик стрибають,
Всередині сухо. Вода не сягає.
Аж чує Мураха, хтось плигає зовні,
До горщика цього, та кличе: На поміч!
Та це Жабеня, що від Чаплі тікає.
- Стрибай-но у горщик! – Мураха гукає.
Сидять от у горщику Жабка й Мураха.
Їм затишно в ньому, немає бо стрАху.
Та чують, що знову хтось кличе: На поміч!
І бачать, Лисиця Зайча в траві ловить.
- Хутчіше до нас у цей горщик біжи! –
Мале Жабеня до Зайчати кричить.
Зайчатко в той горщик швиденько забігло,
Лисиця схопити малого не встигла.
Сидять там утрьох, раптом чують, хтось плаче.
Як дивляться в отвір, а то - Пташеня ще...
Уранці його з гілки дерева здуло.
Тепер воно мокне й шукає притулок.
- Іди ж бо до нас! - Пташку кличе Зайчатко. –
Цей горщик для нас наче крихітна хатка.
Вона нас усіх від халепи рятує.
Заходь! Місця вдосталь. Ніхто не жалкує.
Зайшло Пташенятко. Та й знов голос чути:
- Це я, Їжачок, ось не знаю, як бути...
Бо дощ припускає, а нірка далеко.
То, може, впустіть. Хай підсохну я злегка.
- Заходь! – пропищало мале Пташенятко. –
Гостям зАвжди раді, гарненька в нас хатка.
Усі ми тут друзі. І, як для малечі,
Ми знаємо вартість і дружбі, й безпеці.
Сидять уп’ятьох собі там. Розмовляють.
Хвилини в розмові швиденько спливають.
І так не помітили зовсім малі,
Що сонечко Ясне вже сяє вгорі.
І тільки тоді схаменулися друзі,
Коли щось загрюкало, наче у вусі.
Побачили лапу. Це бурий Ведмідь!
По горщику б’є. Щось іще бубонить.
Вся живність із схованки вмить повтікала.
Ведмідь й не збагнув, що оце за навала.
А горщик лишився йому вже для меду,
Що часом позичить у бджіл на потребу.
А що той гончар? Крам усенький продав.
Та ввечері з міста додому вертав.
Вертаючись, жваво котив свій візок,
Співаючи пісню про гарний деньок.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
Рейтингування для твору не діє ?
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію