(Притча)

Якось батьки зі сином – дванадцятирічним хлопчиком, поверталися з недільної церковної служби. І син, пам’ятаючи проповідь, запитав:
– Священик говорив, що вже дуже скоро люди всі разом підуть у Рай, а коли це буде?
Тато відповів, що терміни знає лише сам Бог – Отець Небесний. Але якщо священик повідомив, що скоро, то певно, що таки скоро. Мама додала, що кожна людина, коли проживе визначений їй на землі час, то по смерті йде або в Рай, або у пекло, як кому призначено. Більше не знали що сказати, то й швидко забули про ту розмову.
Та через якийсь час син, прийшовши зі школи додому, сказав:
– Я знаю, коли всі люди разом підуть у Небо.
– І коли ж? – перепитали здивовані батьки.
– Нам у школі показували документальний фільм про те, як розвивалося людство. Спочатку люди не мали одягу та їжі і тому вбивали тварин, їли їхнє м’ясо і одягалися в їхні шкіри. Тоді вони були ще дуже злими. Потім навчилися вирощувати рослини і вже мали що їсти і з чого зробити одяг. Так подобрішали.
А ще пізніше стали приручати тварин, щоб ті допомагали їм в господарстві: коня, корову і кота. Від того краще обробляли поле, мали молоко і зберігали зерно. Своїх тварин годували, тому стали ще добрішими. Бо вже з ними співпрацювали, замість того, щоби убивати.
А тепер багато людей тримають їх вдома тільки для того, щоби любити. Дивіться, в нас є кіт, хоч мишей нема. А в моїх друзів – хом’ячки, папуги, собаки і навіть голуби. І вони їх доглядають, лікують, якщо потрібно. Бо люблять на них дивитися і їх гладити. Тому, коли люди стануть настільки добрими, що всі будуть любити «братів наших менших» тварин і опікуватися ними, то зможемо піднятися в Небо.
– Але ж не всі доглядають тварин тільки для того, щоб їх любити, – заперечив тато, – бо існують ще і птахофабрики, і свиноферми, а там тварин вирощують, щоби їх їсти. І всі хочуть мати сумку чи куртку з натуральної шкіри. А для того тварину треба умертвити. А ще ж і на полювання ходять…
– Як ви не розумієте, татусю, – перебив син, – ті люди після земного життя до Бога не підуть. Підуть тільки ті, які люблять і людей, і тварин. А щоби ввійшли у Небо всі разом, треба, щоби всі любили. Не їсти, а по-справжньому.
Ці слова дванадцятирічного сина були настільки вичерпними, що батьки не мали до них що додати. Залишилося тільки повірити.
27.07.2018р.