ОСТАННІ НАДХОДЖЕННЯ
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2024.04.26
05:23
Радіючи гожій годині
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
І пишно убраній весні, -
Якась невідома пташина
Невпинно співає пісні.
Сховалася в гущі зірчастій
Пахучого дуже бузку,
Й впивається радісно щастям,
Сипнувши веснянку дзвінку.
2024.04.25
19:15
У одному із верховинських сіл мешкав заможний ґазда. Він мав доволі велике господарство, свій магазин. Із тварин тримав переважно корів, із молока яких виготовляв різноманітні сири та інші молокопродукти. Немалу долю прибутку приносила відгодівля поголів’
2024.04.25
17:01
Якось у селі дівчата й парубки гуляли,
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
Гуртом по селі ходили та пісні співали.
А, як прийшла вже розходитись, урешті, година,
Усі дівки по вулиці подались єдиній,
По своїх хатах. Одна лиш Малашка лишилась,
Бо ж її хата над шляхом битим притулилась.
2024.04.25
11:38
На карті світу він такий малий.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
Не цятка навіть. Просто крапка.
Але Ізраїль – це Тори сувій,
Де метри розгортаються на милі.
І хто заявиться із наміром «бліц-кріг»,
Аби зробить юдеїв мертвими,
Молочних не побачить рік,
Духмяного не покуштує меду.
2024.04.25
09:40
Дощ, як в Макондо, йде та йде.
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
А вона - сама під дощем.
Вже не ранок, та ще не день.
Ще не радість, та вже не щем…
Автор: Юрій Гундарєв
2024 рік
2024.04.25
09:16
Просто вітер, якоїсь осені зупинив мене,
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
Просто сонце якогось липня зійшло, як камінь,
І люди зустрічні записані буквою n,
У моїм, до сих пір не розв’язаному рівнянні.
І у ньому записана ти — у кімнаті зі шкла
На свічадах червоною барвою, як невідом
2024.04.25
08:41
А за вікном вже вечоріє,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
І мліють світлом ліхтарі.
І де ж ті орігамі-мрії,
Що склались звідкілясь, згори?
Листи перегортаю, фото
Вцілілі від перепетій.
У кожному душевна квота,
2024.04.25
07:45
В смолистих бурунах лежить рілля.
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
Вилискує, залита після суші.
І вороннЯ, не видне іздаля,
Серпанку рядна крилами ворушить.
Узбіччя із пожухлої трави -
Невипране дощем чадіння шляху.
Два кроки в поле зробиш, і лови
2024.04.25
06:23
Серце сумно защеміло
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
І душа зайшлась плачем,
Бо здригнулось враже тіло
Зі скривавленим плечем.
Розтрощив, на жаль, суглоба,
Раз почувсь короткий тріск
І ординець вузьколобий
Звідав кулі форму й зміст.
2024.04.25
00:03
Вельмишановна леді… краще пані…
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
Даруйте – де б слова ті віднайшлись, коли життя – це стрес з недосипанням? І плід такий: нервовий трішки лист. Пишу його повільно – швидше равлик на Фудзіяму врешті заповзе. І навіть сам не знаю: чи відправлю? Чи згине д
2024.04.24
21:33
Неначе той омріяний журавлик,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
Який відкрив до всіх бажань портал,
У купі понадкушуваних яблук
Урешті-решт знайшовся ідеал!
Тобі хтось зробить витончений кніксен...
Прийми від мене шану та уклін!
Зігріє око кожний мегапіксель,
2024.04.24
20:00
Шість хвилин, як я прокинувсь.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
А тут мені повідомляють,
що я вже шість годин, як зраджую.
Ну так я зараз просто вирву язика,
відіб’ю його молотком,
поперчу його, посолю.
кину на розпечену сковорідку –
і буде мені чим поснідати.
2024.04.24
12:21
Кажуть, він жив непомітно десь в закутку.
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
І пожинав регіт там, де кохання сіяв,
Начебто думав – троянди ростуть с піску.
Вірив в поезію, як інший люд - в Месію.
Кажуть, вигулював душу свою щодня
Серед рядків, повних сутінків і печалі.
Бачили, йшов
2024.04.24
05:21
Стали іншими забави,
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
Як утратив снам число, –
Домальовую в уяві
Те, чого в них не було.
Тішусь образом посталим
Вперше в пам’яті моїй, –
Мрійним розквітом фіалок
Між краями довгих вій.
2024.04.23
23:40
Фарбує квітень зеленню паркани
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
Красиво, мов поезії рядки.
Повсюди квітнуть чарівні каштани,
Суцвіття їхні - весняні свічки.
Сезон палкого, ніжного роману,
Коли кохання бережуть зірки.
І мрія незнайома та незнана
2024.04.23
22:56
Не вирубать і не спалить моє коріння.
Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Ніде не буть просто пришельцем
Дає мені з дитинства мова України.
Але нема для мене й мов чужих,
Бо кожна начебто вікно у світ,
І тому світ такий безмежний.
Кажуть, епоха книг минула,
А я начебто про це й не чу
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Проза):
2024.04.01
2024.02.08
2023.12.19
2023.11.15
2023.10.26
2023.07.27
2023.07.15
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про Рай і хлопчика
– Священик говорив, що вже дуже скоро люди всі разом підуть у Рай, а коли це буде?
Тато відповів, що терміни знає лише сам Бог – Отець Небесний. Але якщо священик повідомив, що скоро, то певно, що таки скоро. Мама додала, що кожна людина, коли проживе визначений їй на землі час, то по смерті йде або в Рай, або у пекло, як кому призначено. Більше не знали що сказати, то й швидко забули про ту розмову.
Та через якийсь час син, прийшовши зі школи додому, сказав:
– Я знаю, коли всі люди разом підуть у Небо.
– І коли ж? – перепитали здивовані батьки.
– Нам у школі показували документальний фільм про те, як розвивалося людство. Спочатку люди не мали одягу та їжі і тому вбивали тварин, їли їхнє м’ясо і одягалися в їхні шкіри. Тоді вони були ще дуже злими. Потім навчилися вирощувати рослини і вже мали що їсти і з чого зробити одяг. Так подобрішали.
А ще пізніше стали приручати тварин, щоб ті допомагали їм в господарстві: коня, корову і кота. Від того краще обробляли поле, мали молоко і зберігали зерно. Своїх тварин годували, тому стали ще добрішими. Бо вже з ними співпрацювали, замість того, щоби убивати.
А тепер багато людей тримають їх вдома тільки для того, щоби любити. Дивіться, в нас є кіт, хоч мишей нема. А в моїх друзів – хом’ячки, папуги, собаки і навіть голуби. І вони їх доглядають, лікують, якщо потрібно. Бо люблять на них дивитися і їх гладити. Тому, коли люди стануть настільки добрими, що всі будуть любити «братів наших менших» тварин і опікуватися ними, то зможемо піднятися в Небо.
– Але ж не всі доглядають тварин тільки для того, щоб їх любити, – заперечив тато, – бо існують ще і птахофабрики, і свиноферми, а там тварин вирощують, щоби їх їсти. І всі хочуть мати сумку чи куртку з натуральної шкіри. А для того тварину треба умертвити. А ще ж і на полювання ходять…
– Як ви не розумієте, татусю, – перебив син, – ті люди після земного життя до Бога не підуть. Підуть тільки ті, які люблять і людей, і тварин. А щоби ввійшли у Небо всі разом, треба, щоби всі любили. Не їсти, а по-справжньому.
Ці слова дванадцятирічного сина були настільки вичерпними, що батьки не мали до них що додати. Залишилося тільки повірити.
27.07.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про Рай і хлопчика
(Притча)
Якось батьки зі сином – дванадцятирічним хлопчиком, поверталися з недільної церковної служби. І син, пам’ятаючи проповідь, запитав:
– Священик говорив, що вже дуже скоро люди всі разом підуть у Рай, а коли це буде?
Тато відповів, що терміни знає лише сам Бог – Отець Небесний. Але якщо священик повідомив, що скоро, то певно, що таки скоро. Мама додала, що кожна людина, коли проживе визначений їй на землі час, то по смерті йде або в Рай, або у пекло, як кому призначено. Більше не знали що сказати, то й швидко забули про ту розмову.
Та через якийсь час син, прийшовши зі школи додому, сказав:
– Я знаю, коли всі люди разом підуть у Небо.
– І коли ж? – перепитали здивовані батьки.
– Нам у школі показували документальний фільм про те, як розвивалося людство. Спочатку люди не мали одягу та їжі і тому вбивали тварин, їли їхнє м’ясо і одягалися в їхні шкіри. Тоді вони були ще дуже злими. Потім навчилися вирощувати рослини і вже мали що їсти і з чого зробити одяг. Так подобрішали.
А ще пізніше стали приручати тварин, щоб ті допомагали їм в господарстві: коня, корову і кота. Від того краще обробляли поле, мали молоко і зберігали зерно. Своїх тварин годували, тому стали ще добрішими. Бо вже з ними співпрацювали, замість того, щоби убивати.
А тепер багато людей тримають їх вдома тільки для того, щоби любити. Дивіться, в нас є кіт, хоч мишей нема. А в моїх друзів – хом’ячки, папуги, собаки і навіть голуби. І вони їх доглядають, лікують, якщо потрібно. Бо люблять на них дивитися і їх гладити. Тому, коли люди стануть настільки добрими, що всі будуть любити «братів наших менших» тварин і опікуватися ними, то зможемо піднятися в Небо.
– Але ж не всі доглядають тварин тільки для того, щоб їх любити, – заперечив тато, – бо існують ще і птахофабрики, і свиноферми, а там тварин вирощують, щоби їх їсти. І всі хочуть мати сумку чи куртку з натуральної шкіри. А для того тварину треба умертвити. А ще ж і на полювання ходять…
– Як ви не розумієте, татусю, – перебив син, – ті люди після земного життя до Бога не підуть. Підуть тільки ті, які люблять і людей, і тварин. А щоби ввійшли у Небо всі разом, треба, щоби всі любили. Не їсти, а по-справжньому.
Ці слова дванадцятирічного сина були настільки вичерпними, що батьки не мали до них що додати. Залишилося тільки повірити.
27.07.2018р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію