Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.25
17:27
Скачуть блискітки і примхи
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима
Між склепінь, в шпаринах долі
Відьмам, віщунам ,пустункам,
Відшукавши вітер в полі
На кордонах пантоміми,
Скачуть відчуттям розпуки
В запальному пілігрима
Між склепінь, в шпаринах долі
Відьмам, віщунам ,пустункам,
Відшукавши вітер в полі
2026.10.25
17:20
На краю акварельного синього тла,
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
де вечір згасав у сльозі кольоровій,
стояла душа, як загусток тепла –
у шепоті згадок, у згаслій розмові.
І прийшов Синій Птах із нічних берегів,
з очима, як вітер, без назви, без межі,
в оперенні яснім – танок та
2026.10.25
15:28
Віконниці минулого забиті.
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеїний хрест-навхрест,
За ними - щастя, перед ними - біль.
Розірвані такі важливі ниті,
І виписаний чорний апостиль.
Мій сон дає мені уявний захист...
Проте, і в ньому я завжди один.
На вікнах скотч наклеїний хрест-навхрест,
2026.10.25
14:48
Я жду листа, немов благої вісті
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
З-за океану чи ошатних хмар,
Немов картину проривного змісту
З могутністю недовідомих чар,
Мов пролісок на буйному узліссі,
Вогонь у безнадійності примар.
Я жду листа, що нині заспокоїть,
2026.10.25
14:40
Москалі постійно інших підлістю вражали.
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
Свого слова, як належить, вони не тримали.
Якщо нині ти потрібний – вони тобі раді,
А, як завтра непотрібний – то миттєво зрадять.
Й не важливо, чи то просто чесне слово дали,
Чи то договір із кимось вони підп
2026.10.25
14:00
що кому
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
до чиєїсь безмежності
чиєїсь ніжності
чи розпачу
хіба що поетам
хоча поети бувають
теж усілякі
декотрі опікуються
2026.10.25
12:48
Дощ вицокує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
Звуки срібні гомінко дзвенять.
Застрибала грайливая рать.
Хлющ із перстю зійшлися у квесті.
Ніби дивним казковим експресом
Враз знімає журливу печать.
Дощ вистукує гами небесні,
2026.10.25
07:16
Перевтомлена працею мати
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
Йде повільно назустріч мені,
Щоб одразу міцніш обійняти
І забути про змучені дні.
І веде за собою до хати,
Де зажурою пахне полин,
Починає всього цілувати,
Ніби я ще малесенький син.
2026.10.24
21:29
Що значить зачинені двері
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
До серця чийогось навік?
Риплять, ніби голос тетері,
У фокусі дальніх повік.
І Вертер пустелю долає,
Читає рядки будяків.
На овидах світлих розмаю
Почуємо шепіт віків.
2026.10.24
20:57
Супами пахне околиця моя єрусалимська,
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
Смачними, мало не з усього світу…
Скуштував чимало їх, але на думці зазвичай
З дитинства нічим не замінимий борщ український.
Кажуть, що кухар подав Хубілаю, онуку Чингіс-хана,
Супів найкращих в світі список
2026.10.24
18:15
Розгулявся північний, та так уже кріпко і пристрасно!
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
Ось мою абрикосу в обіймах за ніч роздягнув.
Зняв сукЕнку, порвав і бруківку спідницею вистелив.
Загорнулась калюжа в оборку її осяйну.
Іздаля - ніби бісером жовтим обочина вишита.
Посвітліли і
2026.10.24
16:40
Не усі любили рокабілі,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
Тверк медуз драглистих, ритм-енд-блюз,
Бо були руді і підозрілі,
Наче Сходу викопний хунхуз,
Що завжди, підкреслено і гучно,
У пісках між соціальних криз
Набував майно кайлом підручним,
2026.10.24
16:02
Сприймаю за жарти,
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
не скиглю від болю,
та більш ображати
себе не дозволю!
Незламна, правдива,
тверда, наче криця,
пекуча жалива,
стрімка блискавиця.
2026.10.24
13:54
Птахи на хижім переніссі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
Вільготно направляють гнів,
Такі потужні, наче Ніцше,
В нестримнім сяєві вогнів.
Вони жорстокі і примхливі,
Розумні, злобні і сумні,
У нескоримому напливі
2026.10.24
10:38
благочинність
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
твереза така
ледь-ледь поведена
немовби мати тереза
при кінці
місяця осіннього другого
причетна до будь-чого
і не провинна ні в чому
2026.10.24
09:08
В голосі плинної осені
Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Чується шелест і свист, -
Вітер захекано носиться,
Падає зірваний лист.
В голосі тім інтонації
Лагідні, гнівні, смішні:
Листя шепоче про грації,
Вітер горланить пісні.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про вічність і людську природу
Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи свою працю. Ту його вдачу знали віддавна і пробачали йому. Другий – русявий, прагнув, щоби все було порівно, чесно. А третій – білявий, з радістю платив і за себе, і за іншого, і не надто допоминався.
Та якось один із друзів захворів. Двоє інших одразу ж прийшли його провідати. Посідали біля слабого і почали підбадьорювати, бо той, хоч був ще досить молодим, відчував, що буде помирати.
– І що мені принесете на похорон? – напівжартома спитав чорнявий, бо заслаб саме він, – за все життя я вас добре «видресирував» щось мені давати.
– Ми давали не через те, що ти «видресирував», а з любові, – відповів білявий. – Навіть знаючи твою натуру. Бо хотіли бачити радість на твоєму обличчі. І зараз теж воліємо її бачити.
– Звичайно, що так, – додав русий, – хіба без тебе наша радість буде повною?
– А на похорон, – продовжував світлий, – принесемо те, що всі приносять. Але найдорожчим, що зможемо принести, буде молитва. Вона тобі найбільше знадобиться. Та її не буде достатньо, щоби по смерті перейти у радість. Бо кожен набуде того стану, який відповідає його природі. Хто давав за любов’ю чи справедливістю, візьме теж за любов’ю чи за справедливістю. А хто спонукав інших давати йому і не обдаровував у відповідь, той великої любові ще не мав. То й душа його притягнеться у місце без любові. Яку б тимчасову вигоду не скористав у цьому світі, – велику чи малу, розплатою за неї може бути вічність. І скільки б не втратив, обдаровуючи, душа твоя може здобути безмірно більше. Кожен не тільки дає, але і отримує за своєю природою. Якого духу собі надбав на землі, того матимеш і за її межами.
Всі троє притихли, аж було чути, як знадвору співають птахи: обдумували сказане. Врешті подав голос важкохворий:
– Тоді помоліться, щоби я ще жив, бо маю незакінчені справи. Мало нащипати не свого, як полуниць із чужого городу, і втекти. Бо потім будеш голодувати. Напевно, ліпше віддавати і не боятися, що втратиш. А потому прийняти велике багатство. Якщо ти говориш правду, то мені ще багато чого треба навчитися. А для того маю довго жити. Помоліться, щоби Бог дав мені таку можливість. А я буду доростати до вас – хай душа моя світлішає.
По молитві усіх трьох він виздоровів. І справді, потім повільно, але постійно змінювався: багато старався для інших. Спочатку йому здавалося, що тим себе принижує, але обітницю Всевишньому, якою викупив собі життя, зламати не міг, тож пересилював себе. Потім уважав таку поведінку за гідну. А ще пізніше – радів із неї. Жив із них найдовше і багато приніс радості друзям і рідним. Дивно, але з особливою вдячністю згадував ту хворобу, яка так кардинально змінила його життя.
06.07.2018 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про вічність і людську природу
(Притча)
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час.
Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи свою працю. Ту його вдачу знали віддавна і пробачали йому. Другий – русявий, прагнув, щоби все було порівно, чесно. А третій – білявий, з радістю платив і за себе, і за іншого, і не надто допоминався.
Та якось один із друзів захворів. Двоє інших одразу ж прийшли його провідати. Посідали біля слабого і почали підбадьорювати, бо той, хоч був ще досить молодим, відчував, що буде помирати.
– І що мені принесете на похорон? – напівжартома спитав чорнявий, бо заслаб саме він, – за все життя я вас добре «видресирував» щось мені давати.
– Ми давали не через те, що ти «видресирував», а з любові, – відповів білявий. – Навіть знаючи твою натуру. Бо хотіли бачити радість на твоєму обличчі. І зараз теж воліємо її бачити.
– Звичайно, що так, – додав русий, – хіба без тебе наша радість буде повною?
– А на похорон, – продовжував світлий, – принесемо те, що всі приносять. Але найдорожчим, що зможемо принести, буде молитва. Вона тобі найбільше знадобиться. Та її не буде достатньо, щоби по смерті перейти у радість. Бо кожен набуде того стану, який відповідає його природі. Хто давав за любов’ю чи справедливістю, візьме теж за любов’ю чи за справедливістю. А хто спонукав інших давати йому і не обдаровував у відповідь, той великої любові ще не мав. То й душа його притягнеться у місце без любові. Яку б тимчасову вигоду не скористав у цьому світі, – велику чи малу, розплатою за неї може бути вічність. І скільки б не втратив, обдаровуючи, душа твоя може здобути безмірно більше. Кожен не тільки дає, але і отримує за своєю природою. Якого духу собі надбав на землі, того матимеш і за її межами.
Всі троє притихли, аж було чути, як знадвору співають птахи: обдумували сказане. Врешті подав голос важкохворий:
– Тоді помоліться, щоби я ще жив, бо маю незакінчені справи. Мало нащипати не свого, як полуниць із чужого городу, і втекти. Бо потім будеш голодувати. Напевно, ліпше віддавати і не боятися, що втратиш. А потому прийняти велике багатство. Якщо ти говориш правду, то мені ще багато чого треба навчитися. А для того маю довго жити. Помоліться, щоби Бог дав мені таку можливість. А я буду доростати до вас – хай душа моя світлішає.
По молитві усіх трьох він виздоровів. І справді, потім повільно, але постійно змінювався: багато старався для інших. Спочатку йому здавалося, що тим себе принижує, але обітницю Всевишньому, якою викупив собі життя, зламати не міг, тож пересилював себе. Потім уважав таку поведінку за гідну. А ще пізніше – радів із неї. Жив із них найдовше і багато приніс радості друзям і рідним. Дивно, але з особливою вдячністю згадував ту хворобу, яка так кардинально змінила його життя.
06.07.2018 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
