Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.08.05
23:07
І був народ близьким до краху –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
від рабства «несолона сіль»,
не стало в нім до Бога страху –
так корабель сіда на міль.
Серед Своїх народів в світі
Господь обрав послами їх,
в своїй землі були щоб ситі –
2026.08.05
21:37
Ешелон довжелезний. «Телячі» вагони.
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
По півсотні у кожнім невинних людей.
Чи із розуму це, чи з якихось агоній,
чи від вбивчих якихось примарних ідей?!
Виселенцями стали вкраїнські селяни,
що одвіку трудились на рідній землі.
А тепер конвоїри зухв
2026.08.05
16:32
Притулюся тобі до плеча, у смиренні притихну,
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
І бажання незмінності впреться кутом у висок.
Загустілим повітрям ухватиться порція вдиху,
Та у шелесті ранку відчується часу пісок.
Дай не знати коли і куди розійдуться дороги.
І не відати де і кому об
2026.08.05
13:59
Так цілий світ для тебе замалий.
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
Нікуди не подінешся від себе.
Проб'ється вірш крізь серце запальний,
Тікаючи від ницого вертепу.
Усі маршрути поведуть не в Рим,
А в точку відбуття, у точку пустки.
Втомився без надії херувим.
Немає в болю жодної в
2026.08.05
12:51
Ця оповідь – спроба зазирнути за завісу сухої історичної хроніки. Мені хотілося показати стародавню Александрію 48 року до н.е. періоду цариці Клеопатри та римського імператора Юлія Цезаря як живий організм: з її шумом порту, запахами нільського мулу, роз
2026.08.05
11:36
Тобі написала б я, милий, листа,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
та знаю, що він до Едему не дійде.
Від кірки до кірки мене прочитав,
а я нашвидку пролистала деінде.
Залишив на спомин багато чого,
ще більше забрав у мутне потойбіччя —
пів світу і ластівку серця мого,
2026.08.05
09:49
мене тримали і тримають
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
наївні ревнощі твої
мов декадентські ледь
міщанські втім
тендітні фрукти
ледь зіпсовані із краю
не зовсім навіть
мазохізм чи фемінізм
2026.08.05
05:58
З часів обтесаних чепіг
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
Цей край благословен, -
Стоїть на пагорбах своїх
Мій Вишгород здавен.
З глибин століть і дотепер
Нічому не скоривсь, -
Не обвалився він униз,
А в товщу хмар встромивсь.
2026.08.05
00:56
Змикає туго в коло Уробороса -
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
безвісний Архітектор снів і проявів -
і того, хто пророчить певно й голосно,
і того, хто частується напоями,
і того, хто для шляху ще не збуджений -
а збудиться колись - це точно станеться -
і, хай він мислить нині
2026.08.04
21:35
Ні доказів, ні печатки —
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
струна впізнає струну.
Почнімо усе спочатку —
від магії чи від сну.
Від кроку, що був назустріч,
від подиху, що, як шовк.
Хай часоплину всупереч
2026.08.04
20:06
У саду медово пахне втома,
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
Яблука налиті до країв.
Лампами червоними удома
Запалають у полоні снів.
Йде по стиглій ниві з блиском серпик,
Хилить вправно до землі стебло.
Як остання нота літа, серпень
2026.08.04
17:38
Заблукали хасиди в Путивлі.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
Там однакові навіть будівлі.
То й ходили між них,
І нових, і старих,
І проґавили осінь в Путивлі.
Засудили хасида у Мінську
За символіку проукраїнську.
2026.08.04
16:35
коли нема про що писати-
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
пиши хоч ні про шо,
бо головне то сам процес,
як той казав - війна фігня,
ну а маневри - головне!
та все ж,
не прагни світ змінити,
бо вже відомо всім,
2026.08.04
13:01
вона сидітиме сумна
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
тарас чубай собі співа
і ти співаєш із чубаєм
у заворушливих тонах
серпневий ранок між атак
і серпокрили ще ганяють
у небі чистім аж до краю
літає тополиний пух
2026.08.04
13:00
Здіймусь я на пагорб величний
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
І хліба з росою вкушу.
Нехай мене тиша покличе
В безодню озер і дощу.
Нехай мене кличе безмовність,
Нехай мене кличе печаль,
Немов недописана повість,
2026.08.04
10:32
Ольга Фадєєва (1906-1986)
Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Давно вам, друзі, всім відомо,
що днів у тижні рівно сім,
але найкращий, звісно, – сьомий,
він посміхається усім!
Бо неділя – це вітанки
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.09.04
2025.08.19
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про вічність і людську природу
Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи свою працю. Ту його вдачу знали віддавна і пробачали йому. Другий – русявий, прагнув, щоби все було порівно, чесно. А третій – білявий, з радістю платив і за себе, і за іншого, і не надто допоминався.
Та якось один із друзів захворів. Двоє інших одразу ж прийшли його провідати. Посідали біля слабого і почали підбадьорювати, бо той, хоч був ще досить молодим, відчував, що буде помирати.
– І що мені принесете на похорон? – напівжартома спитав чорнявий, бо заслаб саме він, – за все життя я вас добре «видресирував» щось мені давати.
– Ми давали не через те, що ти «видресирував», а з любові, – відповів білявий. – Навіть знаючи твою натуру. Бо хотіли бачити радість на твоєму обличчі. І зараз теж воліємо її бачити.
– Звичайно, що так, – додав русий, – хіба без тебе наша радість буде повною?
– А на похорон, – продовжував світлий, – принесемо те, що всі приносять. Але найдорожчим, що зможемо принести, буде молитва. Вона тобі найбільше знадобиться. Та її не буде достатньо, щоби по смерті перейти у радість. Бо кожен набуде того стану, який відповідає його природі. Хто давав за любов’ю чи справедливістю, візьме теж за любов’ю чи за справедливістю. А хто спонукав інших давати йому і не обдаровував у відповідь, той великої любові ще не мав. То й душа його притягнеться у місце без любові. Яку б тимчасову вигоду не скористав у цьому світі, – велику чи малу, розплатою за неї може бути вічність. І скільки б не втратив, обдаровуючи, душа твоя може здобути безмірно більше. Кожен не тільки дає, але і отримує за своєю природою. Якого духу собі надбав на землі, того матимеш і за її межами.
Всі троє притихли, аж було чути, як знадвору співають птахи: обдумували сказане. Врешті подав голос важкохворий:
– Тоді помоліться, щоби я ще жив, бо маю незакінчені справи. Мало нащипати не свого, як полуниць із чужого городу, і втекти. Бо потім будеш голодувати. Напевно, ліпше віддавати і не боятися, що втратиш. А потому прийняти велике багатство. Якщо ти говориш правду, то мені ще багато чого треба навчитися. А для того маю довго жити. Помоліться, щоби Бог дав мені таку можливість. А я буду доростати до вас – хай душа моя світлішає.
По молитві усіх трьох він виздоровів. І справді, потім повільно, але постійно змінювався: багато старався для інших. Спочатку йому здавалося, що тим себе принижує, але обітницю Всевишньому, якою викупив собі життя, зламати не міг, тож пересилював себе. Потім уважав таку поведінку за гідну. А ще пізніше – радів із неї. Жив із них найдовше і багато приніс радості друзям і рідним. Дивно, але з особливою вдячністю згадував ту хворобу, яка так кардинально змінила його життя.
06.07.2018 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про вічність і людську природу
(Притча)
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час.
Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи свою працю. Ту його вдачу знали віддавна і пробачали йому. Другий – русявий, прагнув, щоби все було порівно, чесно. А третій – білявий, з радістю платив і за себе, і за іншого, і не надто допоминався.
Та якось один із друзів захворів. Двоє інших одразу ж прийшли його провідати. Посідали біля слабого і почали підбадьорювати, бо той, хоч був ще досить молодим, відчував, що буде помирати.
– І що мені принесете на похорон? – напівжартома спитав чорнявий, бо заслаб саме він, – за все життя я вас добре «видресирував» щось мені давати.
– Ми давали не через те, що ти «видресирував», а з любові, – відповів білявий. – Навіть знаючи твою натуру. Бо хотіли бачити радість на твоєму обличчі. І зараз теж воліємо її бачити.
– Звичайно, що так, – додав русий, – хіба без тебе наша радість буде повною?
– А на похорон, – продовжував світлий, – принесемо те, що всі приносять. Але найдорожчим, що зможемо принести, буде молитва. Вона тобі найбільше знадобиться. Та її не буде достатньо, щоби по смерті перейти у радість. Бо кожен набуде того стану, який відповідає його природі. Хто давав за любов’ю чи справедливістю, візьме теж за любов’ю чи за справедливістю. А хто спонукав інших давати йому і не обдаровував у відповідь, той великої любові ще не мав. То й душа його притягнеться у місце без любові. Яку б тимчасову вигоду не скористав у цьому світі, – велику чи малу, розплатою за неї може бути вічність. І скільки б не втратив, обдаровуючи, душа твоя може здобути безмірно більше. Кожен не тільки дає, але і отримує за своєю природою. Якого духу собі надбав на землі, того матимеш і за її межами.
Всі троє притихли, аж було чути, як знадвору співають птахи: обдумували сказане. Врешті подав голос важкохворий:
– Тоді помоліться, щоби я ще жив, бо маю незакінчені справи. Мало нащипати не свого, як полуниць із чужого городу, і втекти. Бо потім будеш голодувати. Напевно, ліпше віддавати і не боятися, що втратиш. А потому прийняти велике багатство. Якщо ти говориш правду, то мені ще багато чого треба навчитися. А для того маю довго жити. Помоліться, щоби Бог дав мені таку можливість. А я буду доростати до вас – хай душа моя світлішає.
По молитві усіх трьох він виздоровів. І справді, потім повільно, але постійно змінювався: багато старався для інших. Спочатку йому здавалося, що тим себе принижує, але обітницю Всевишньому, якою викупив собі життя, зламати не міг, тож пересилював себе. Потім уважав таку поведінку за гідну. А ще пізніше – радів із неї. Жив із них найдовше і багато приніс радості друзям і рідним. Дивно, але з особливою вдячністю згадував ту хворобу, яка так кардинально змінила його життя.
06.07.2018 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
