Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
2026.09.10
21:12
Десь відходить моє тепле літо,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
неквапливо, без зайвих прощань.
Лиш торкнулось, ще сонцем сповите,
моїх рук і далеких бажань.
Я дивлюсь йому вслід без тривоги —
хай іде у свою далечінь.
У той край не питаю дороги,
2026.09.10
19:59
Зовсім звичайним ранок видававсь –
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
Похмурий, сірий. Ще в Москві не знали,
Що німці фронт під Вязьмою прорвали
І до Москви Гудеріан вже рвавсь.
Москву не було кому захищать,
Бо армії в оточення попали
І тисячами у лісах вмирали.
На них вже смерть по
2026.09.10
15:15
Де ви, дозвілля невпізнані люди?
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
Де вихованці добра?
Долі масної спотворені груди
Ранками et cetera? —
Жовті лисички і швидкісні поні
Голосом регіт несуть,
Грають, мов картами, в довгу звитягу,
Сонце з-за обрію ждуть.
2026.09.10
12:13
Нехай гряде оновлення весни,
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
І зносить ідолів, старі закони,
І зазирає бурею у сни,
Долаючи погрози і прокльони.
Усе віджиле має відійти.
Чекаємо оновлення у жилах.
Ніщо нас не зупинить до мети
2026.09.10
08:41
«ЗАГИБЕЛЬ АТЛАНТИДИ: Коли Океан закрив Небо»
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
(Драматичний ескіз у ритмізованій прозі, у трьох сценах)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Атлант – верховний цар-жрець, у чиїх жилах солона кров Посейдона бореться з прахом землі.
Клейто – старша жриця, чиє серце б'ється
2026.09.10
08:04
Зарясніли відтінки
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
Жовтих крапель впритул,
Неупинних, як фіжми,
Що занурились в мул.
До глибин від жаскої,
Нетривкої води,
У спотворений сумнів,
Що чекає біди.
2026.09.10
06:52
Ніким непереконана
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
Шукати компроміс,
Ти нехтуєш законами
І чвари сієш скрізь.
Якщо немає розуму,
А величі синдром,
То силою погрожуєш
І лупиш кулаком.
2026.09.09
21:29
віршики
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
віршатка віршульки
на спомин
добрий не добрий
довільно подряпані стулки
без примусу не без гонору
поспіль кимось прочитані
або непрочитані досі
2026.09.09
19:40
Ніч наблизилась тихенько.
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
Мама — доні:
— Спи, рідненька.
— Я без казки не засну.
Прочитай бодай одну.
Розгорнула мама книжку
там, де оповідь про мишку,
про її сім’ю спочатку:
2026.09.09
14:59
Де ж нам знайти королеву,
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
Де ж украсти один міліон???
Де знайти красавицю,
Ту, шо нам понравицця,
В інстаграм не спалицця?
2026.09.09
13:21
Пробач, мій хороший, іще не готова
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
пірнути у вир недолугим дитям.
Пером не дописана ще передмова
до ветхозавітної книги життя.
Природи не випила смуток осінній,
на смак не пізнала наснагу жаги.
Проспали світанки давно треті півні,
завіяли сад хриз
2026.09.09
12:53
«АХІЛЛЕС: Кров на вівтарі Стріловержця»
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
(драматичний «ескіз» у ритмізованій прозі в дусі античного плачу-«коммосу», у трьох сценах)
«Долі ніхто із людей не уникне – ні слабкий, ні мужній,
З того самого дня, як на світ він родився земний».
Гомер,
2026.09.09
12:31
Так не хоче мороз відступати
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
Із делеких замерзлих долин,
Закувавши дерева у ґрати,
Ніби шмаття забутих билин.
Він погрожує люто, безбожно
Із минулого, ніби зі сну.
Та весні відступати не можна.
Я нечутно межу перетну.
2026.09.09
12:01
Для меншої частки минулого серпня,
На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...На випадок дощику ранком на східцях,
Святі й чарівні на кордоні безсмертя
Живуть провидінням, як шах шахівниці.
Дикунське, мрійливе стриножених буднів
У звуках скорботних, у фарбах змарнілих,
Як текстів акадськи
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про вічність і людську природу
Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи свою працю. Ту його вдачу знали віддавна і пробачали йому. Другий – русявий, прагнув, щоби все було порівно, чесно. А третій – білявий, з радістю платив і за себе, і за іншого, і не надто допоминався.
Та якось один із друзів захворів. Двоє інших одразу ж прийшли його провідати. Посідали біля слабого і почали підбадьорювати, бо той, хоч був ще досить молодим, відчував, що буде помирати.
– І що мені принесете на похорон? – напівжартома спитав чорнявий, бо заслаб саме він, – за все життя я вас добре «видресирував» щось мені давати.
– Ми давали не через те, що ти «видресирував», а з любові, – відповів білявий. – Навіть знаючи твою натуру. Бо хотіли бачити радість на твоєму обличчі. І зараз теж воліємо її бачити.
– Звичайно, що так, – додав русий, – хіба без тебе наша радість буде повною?
– А на похорон, – продовжував світлий, – принесемо те, що всі приносять. Але найдорожчим, що зможемо принести, буде молитва. Вона тобі найбільше знадобиться. Та її не буде достатньо, щоби по смерті перейти у радість. Бо кожен набуде того стану, який відповідає його природі. Хто давав за любов’ю чи справедливістю, візьме теж за любов’ю чи за справедливістю. А хто спонукав інших давати йому і не обдаровував у відповідь, той великої любові ще не мав. То й душа його притягнеться у місце без любові. Яку б тимчасову вигоду не скористав у цьому світі, – велику чи малу, розплатою за неї може бути вічність. І скільки б не втратив, обдаровуючи, душа твоя може здобути безмірно більше. Кожен не тільки дає, але і отримує за своєю природою. Якого духу собі надбав на землі, того матимеш і за її межами.
Всі троє притихли, аж було чути, як знадвору співають птахи: обдумували сказане. Врешті подав голос важкохворий:
– Тоді помоліться, щоби я ще жив, бо маю незакінчені справи. Мало нащипати не свого, як полуниць із чужого городу, і втекти. Бо потім будеш голодувати. Напевно, ліпше віддавати і не боятися, що втратиш. А потому прийняти велике багатство. Якщо ти говориш правду, то мені ще багато чого треба навчитися. А для того маю довго жити. Помоліться, щоби Бог дав мені таку можливість. А я буду доростати до вас – хай душа моя світлішає.
По молитві усіх трьох він виздоровів. І справді, потім повільно, але постійно змінювався: багато старався для інших. Спочатку йому здавалося, що тим себе принижує, але обітницю Всевишньому, якою викупив собі життя, зламати не міг, тож пересилював себе. Потім уважав таку поведінку за гідну. А ще пізніше – радів із неї. Жив із них найдовше і багато приніс радості друзям і рідним. Дивно, але з особливою вдячністю згадував ту хворобу, яка так кардинально змінила його життя.
06.07.2018 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про вічність і людську природу
(Притча)
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час.
Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи свою працю. Ту його вдачу знали віддавна і пробачали йому. Другий – русявий, прагнув, щоби все було порівно, чесно. А третій – білявий, з радістю платив і за себе, і за іншого, і не надто допоминався.
Та якось один із друзів захворів. Двоє інших одразу ж прийшли його провідати. Посідали біля слабого і почали підбадьорювати, бо той, хоч був ще досить молодим, відчував, що буде помирати.
– І що мені принесете на похорон? – напівжартома спитав чорнявий, бо заслаб саме він, – за все життя я вас добре «видресирував» щось мені давати.
– Ми давали не через те, що ти «видресирував», а з любові, – відповів білявий. – Навіть знаючи твою натуру. Бо хотіли бачити радість на твоєму обличчі. І зараз теж воліємо її бачити.
– Звичайно, що так, – додав русий, – хіба без тебе наша радість буде повною?
– А на похорон, – продовжував світлий, – принесемо те, що всі приносять. Але найдорожчим, що зможемо принести, буде молитва. Вона тобі найбільше знадобиться. Та її не буде достатньо, щоби по смерті перейти у радість. Бо кожен набуде того стану, який відповідає його природі. Хто давав за любов’ю чи справедливістю, візьме теж за любов’ю чи за справедливістю. А хто спонукав інших давати йому і не обдаровував у відповідь, той великої любові ще не мав. То й душа його притягнеться у місце без любові. Яку б тимчасову вигоду не скористав у цьому світі, – велику чи малу, розплатою за неї може бути вічність. І скільки б не втратив, обдаровуючи, душа твоя може здобути безмірно більше. Кожен не тільки дає, але і отримує за своєю природою. Якого духу собі надбав на землі, того матимеш і за її межами.
Всі троє притихли, аж було чути, як знадвору співають птахи: обдумували сказане. Врешті подав голос важкохворий:
– Тоді помоліться, щоби я ще жив, бо маю незакінчені справи. Мало нащипати не свого, як полуниць із чужого городу, і втекти. Бо потім будеш голодувати. Напевно, ліпше віддавати і не боятися, що втратиш. А потому прийняти велике багатство. Якщо ти говориш правду, то мені ще багато чого треба навчитися. А для того маю довго жити. Помоліться, щоби Бог дав мені таку можливість. А я буду доростати до вас – хай душа моя світлішає.
По молитві усіх трьох він виздоровів. І справді, потім повільно, але постійно змінювався: багато старався для інших. Спочатку йому здавалося, що тим себе принижує, але обітницю Всевишньому, якою викупив собі життя, зламати не міг, тож пересилював себе. Потім уважав таку поведінку за гідну. А ще пізніше – радів із неї. Жив із них найдовше і багато приніс радості друзям і рідним. Дивно, але з особливою вдячністю згадував ту хворобу, яка так кардинально змінила його життя.
06.07.2018 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
