
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.17
02:36
Прийшла ця година,
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
за Отче, за Сина
зайшло в Україну
звести в домовину,
почавши з Стефана
несе смертні рани
як пік благочестя
зухвале нечестя.
2025.09.17
00:22
О життя ти мойого -- світання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
Чарівливе таке, осяйне.
І любов на цім світі остання --
Хай ніколи вона не мине.
Феєричне небес розгортання --
Спалах ніжності, світлості дня.
І обіймів палких огортання,
2025.09.16
23:55
Ты могла бы наконец
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
Уступить – и под венец,
Но, как донне подобает,
Говоришь: какой наглец!
Убиваешь без пощады –
Кавалеры только рады.
Я унижен – спору нет!
2025.09.16
22:19
Дощі йдуть і змивають усе,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
роблячи землю безликою.
Дощі йдуть, ніби вселенські сльози
вилилися в один момент.
Дощі змивають пам'ять,
змивають здобутки
творчого духу,
любов і ненависть,
2025.09.16
21:05
Рабби Шимон бен Элазар в молодости ушел из своего родного города и много лет изучал Тору в иешиве. Со временем он стал большим мудрецом и получил право обучать Закону других.
Решил однажды рабби Шимон Бен Элазар поехать в свой родной город навестить род
2025.09.16
16:00
Під сувору музику Шопена
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
Скаже хтось услід:
«Не повезло».
Ось і налаштовує геєна
Янголу-хранителю на зло
Печі, казани, вогненні плити,
Паливо, трійчата і багри,
Щоб мене у смолах кип’ятити,
2025.09.16
14:47
Причепурила осінь землю
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
жоржинами у теплих кольорах,
хоча трава втрачає зелень,
смарагдовий наряд гаїв побляк,
але леліє айстр паради
і чорнобривців барви неспроста,
щоб берегли, - дає пораду,-
красу земну, - без неї суєта,
2025.09.16
07:42
Перекреслений стежками
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
Викошений луг, -
Перечесаний вітрами
Верболіз навкруг.
Поруділі та вологі,
Стебла і листки, -
Обмочили звично ноги
І усі стежки.
2025.09.15
22:21
Осіннє листя падає за комір
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
і наповнює страхом.
Сніг лягає білим саваном
для всіх дум і сподівань.
Грати в доміно можна
хіба що з пусткою.
Грати в карти - з абсурдом.
Цокатися з дзеркалом,
2025.09.15
11:24
Вікно було відчинено не просто в густу теплоту ранку ранньої осені, вікно (доволі прозоре) було відчинено в безодню Всесвіту. І мені здавалось, що варто мені стрибнути з вікна, я не впаду на клумбу з жовтими колючими трояндами, а полечу незачесаною голово
2025.09.15
10:40
А від «охочих» дуже мало толку,
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
хоча і повечеряли вони...
чотири роки
буцаються вовки
і одинадцять – виють барани.
***
А після європейського фуршету
2025.09.15
09:33
Коли спецпредставник президента США Кіт Келлог перебуває в Києві, агресор не завдає масованих ударів. Отже, кияни можуть трохи виспатися…
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
Коли у Києві спецпредставник,
діти у дворі гомонять до ночі,
ніякої управи на них -
додому ніхто не хоче!
Ко
2025.09.15
05:57
Вона приходить на світанні,
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
Коли іще дрімає двір, –
Коли ледь видимі останні
Вогні холодні зблідлих зір.
Вона замислено світліє
На фоні сірого вікна
І подає щораз надію,
Що стане ніжити півдня.
2025.09.15
00:57
Використаний корисний ідіот перестає бути корисним, але не перестає бути ідіотом.
Без корисних ідіотів жодна корисна справа не обходиться.
Всякий корисний ідіот комусь та шкідливий.
Люди борються із шкідниками, але самі шкодять набагато більше.
2025.09.14
21:39
Я хочу поринути в розпад.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
Лише в розпаді
я стану неабияк цілісносним.
Я хочу вести аморальний
спосіб життя. І тоді
мені відкриється нова мораль.
Ставши ізгоєм, буду
новим пророком.
2025.09.14
16:19
дівчино що
на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...на самоті
граєш у пасьянс
наглядачкою душі
замкнена у в’язниці
свого набуття
чи повіриш ти
болісно мені
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Анна Віталія Палій (1965) /
Проза
Про вічність і людську природу
Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи свою працю. Ту його вдачу знали віддавна і пробачали йому. Другий – русявий, прагнув, щоби все було порівно, чесно. А третій – білявий, з радістю платив і за себе, і за іншого, і не надто допоминався.
Та якось один із друзів захворів. Двоє інших одразу ж прийшли його провідати. Посідали біля слабого і почали підбадьорювати, бо той, хоч був ще досить молодим, відчував, що буде помирати.
– І що мені принесете на похорон? – напівжартома спитав чорнявий, бо заслаб саме він, – за все життя я вас добре «видресирував» щось мені давати.
– Ми давали не через те, що ти «видресирував», а з любові, – відповів білявий. – Навіть знаючи твою натуру. Бо хотіли бачити радість на твоєму обличчі. І зараз теж воліємо її бачити.
– Звичайно, що так, – додав русий, – хіба без тебе наша радість буде повною?
– А на похорон, – продовжував світлий, – принесемо те, що всі приносять. Але найдорожчим, що зможемо принести, буде молитва. Вона тобі найбільше знадобиться. Та її не буде достатньо, щоби по смерті перейти у радість. Бо кожен набуде того стану, який відповідає його природі. Хто давав за любов’ю чи справедливістю, візьме теж за любов’ю чи за справедливістю. А хто спонукав інших давати йому і не обдаровував у відповідь, той великої любові ще не мав. То й душа його притягнеться у місце без любові. Яку б тимчасову вигоду не скористав у цьому світі, – велику чи малу, розплатою за неї може бути вічність. І скільки б не втратив, обдаровуючи, душа твоя може здобути безмірно більше. Кожен не тільки дає, але і отримує за своєю природою. Якого духу собі надбав на землі, того матимеш і за її межами.
Всі троє притихли, аж було чути, як знадвору співають птахи: обдумували сказане. Врешті подав голос важкохворий:
– Тоді помоліться, щоби я ще жив, бо маю незакінчені справи. Мало нащипати не свого, як полуниць із чужого городу, і втекти. Бо потім будеш голодувати. Напевно, ліпше віддавати і не боятися, що втратиш. А потому прийняти велике багатство. Якщо ти говориш правду, то мені ще багато чого треба навчитися. А для того маю довго жити. Помоліться, щоби Бог дав мені таку можливість. А я буду доростати до вас – хай душа моя світлішає.
По молитві усіх трьох він виздоровів. І справді, потім повільно, але постійно змінювався: багато старався для інших. Спочатку йому здавалося, що тим себе принижує, але обітницю Всевишньому, якою викупив собі життя, зламати не міг, тож пересилював себе. Потім уважав таку поведінку за гідну. А ще пізніше – радів із неї. Жив із них найдовше і багато приніс радості друзям і рідним. Дивно, але з особливою вдячністю згадував ту хворобу, яка так кардинально змінила його життя.
06.07.2018 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про вічність і людську природу
(Притча)
Троє однокласників – найбільших друзів зі школи, і в дорослому житті зустрічалися та з радістю проводили разом час.
Щоправда, один із них, чорнявий, завжди норовив ухилитися, коли йшлося про те, аби вкласти до спільного цілого якісь кошти чи свою працю. Ту його вдачу знали віддавна і пробачали йому. Другий – русявий, прагнув, щоби все було порівно, чесно. А третій – білявий, з радістю платив і за себе, і за іншого, і не надто допоминався.
Та якось один із друзів захворів. Двоє інших одразу ж прийшли його провідати. Посідали біля слабого і почали підбадьорювати, бо той, хоч був ще досить молодим, відчував, що буде помирати.
– І що мені принесете на похорон? – напівжартома спитав чорнявий, бо заслаб саме він, – за все життя я вас добре «видресирував» щось мені давати.
– Ми давали не через те, що ти «видресирував», а з любові, – відповів білявий. – Навіть знаючи твою натуру. Бо хотіли бачити радість на твоєму обличчі. І зараз теж воліємо її бачити.
– Звичайно, що так, – додав русий, – хіба без тебе наша радість буде повною?
– А на похорон, – продовжував світлий, – принесемо те, що всі приносять. Але найдорожчим, що зможемо принести, буде молитва. Вона тобі найбільше знадобиться. Та її не буде достатньо, щоби по смерті перейти у радість. Бо кожен набуде того стану, який відповідає його природі. Хто давав за любов’ю чи справедливістю, візьме теж за любов’ю чи за справедливістю. А хто спонукав інших давати йому і не обдаровував у відповідь, той великої любові ще не мав. То й душа його притягнеться у місце без любові. Яку б тимчасову вигоду не скористав у цьому світі, – велику чи малу, розплатою за неї може бути вічність. І скільки б не втратив, обдаровуючи, душа твоя може здобути безмірно більше. Кожен не тільки дає, але і отримує за своєю природою. Якого духу собі надбав на землі, того матимеш і за її межами.
Всі троє притихли, аж було чути, як знадвору співають птахи: обдумували сказане. Врешті подав голос важкохворий:
– Тоді помоліться, щоби я ще жив, бо маю незакінчені справи. Мало нащипати не свого, як полуниць із чужого городу, і втекти. Бо потім будеш голодувати. Напевно, ліпше віддавати і не боятися, що втратиш. А потому прийняти велике багатство. Якщо ти говориш правду, то мені ще багато чого треба навчитися. А для того маю довго жити. Помоліться, щоби Бог дав мені таку можливість. А я буду доростати до вас – хай душа моя світлішає.
По молитві усіх трьох він виздоровів. І справді, потім повільно, але постійно змінювався: багато старався для інших. Спочатку йому здавалося, що тим себе принижує, але обітницю Всевишньому, якою викупив собі життя, зламати не міг, тож пересилював себе. Потім уважав таку поведінку за гідну. А ще пізніше – радів із неї. Жив із них найдовше і багато приніс радості друзям і рідним. Дивно, але з особливою вдячністю згадував ту хворобу, яка так кардинально змінила його життя.
06.07.2018 р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію