"On a cloud I saw a child,
and he laughing said to me..." W. Blake

1

Ми у лузі грати в квача охочі,
кинув пальта долі, в одній сорочці.
А як дощ і сльота тому на заваді,
беремось за ум і вчимось, як кляті.

Наші вічі посібник побіжно глянуть.
Усі наші снива явою стануть.
Ми полюбим всіх, а за це – вони нас.
Ми з надією множимо плюс на мінус.

Ми в дружини візьмемо дів з очима
неполоханих ланей, а як є ними,
то струнких парубійків у мужі візьмем
і ніхто не виявиться самітним.

Позаяк у ляльок усміхнені лиця,
ми помилимось де у чім, сміючися.
Отоді зі спокоєм знакомиті
мудреці нас матимуть на приміті.

2
Ми у мислі окріпнемо перегодом.
Ми всілякі недуги загоїм йодом.
Наші вікна завішані будуть тюлем,
а не забрані в чорні решітки тюрем.

Ми приємну роботу скінчимо рано.
Ми віч не зведемо в кіні з екрана.
Ми важезні брошки пришпилимо платтям,
коли хто без грошей, то ми оплатим.

Ми судно збудуєм з гвинтом і паром,
цілковито залізне, зі повним баром.
Ми зійдем на борт і відкриєм візу,
і оглянем Акрополь і Мону Лізу.

Позаяк континенти у океані
як на якорі й четверо пір наявні
року инде, а баки пального повні,
двадцять місць оглядинам наготові.

3
Тьохне нам соловей – залунає гаєм.
Ми не більше віримо, що вмираєм,
чим ворона опудалові за тином.
Винуваті, каємось тим же чином.

Ми зістарієм в кріслі глибокім сидьма,
у оточенні внуків і внучок. Сíм'ям
не утішеним раятимуть сусіди
телесвідчити вирок шпигунській сіті.

Як нас учать книги, епоха, люде:
завтра так прикро уже не буде,
як вчора, і слово сіє писати
в tempi слідує нам passati.

Позаяк осередок душі у тілі,
станемо ліпшими, чим хотіли.
Пирога ми засмажим на чистім салі,
адже так смачніше: так нам казали.

___________________________


"Hear the voice of the Bard!"
W. Blake

1
Ми окрай села не чаркуєм в сіні.
Ми себе не дамо в женихи царівні.
Ми мочаєм в щі не постіл, а вуси.
Нам сміятись сором і нудні рюмси.

Ми дуги з ведмедем не гнемо нігтем.
Ми на сіроманці вперед не їдем,
і він не зведеться, пирнутий шприцом,
ні в зударі об землю, чарівним принцом.

Мідні сурми чуючи, ми не сурмим в них.
Ми не любим подібних собі й осібних,
крутіших замісом на иншім тісті.
Ми не певні у часі, а частіш – місці.

Позаяк від півдня далеко північ,
думка сіпає думку чимдуж надривніш.
Коли меркне сонце, ми струм вмикаєм
і смакуєм на ніч грузинським чаєм.

2
Ми не бачим сходів у ріллі нашій.
Жахний у нас захист, судді незрячі.
Нам миліша швайка, ніж гол воротам.
Вчастуйте обідом нас і компотом.

Нам зоря у оці, що сльоза – подушці.
Ми гидуєм короною на ропусі,
чиряком і бородавкою на п'ясті.
Подаруйте нам тюбик доброї мазі.

Нам глупство миліше лукавства лиса.
Невтямки нам, навіщо деревам листя.
І, коли ті Борей обриває махом,
ураз ціпеніємо, йняті жахом.

Позаяк на тепло зазіхає холод,
піджак у латках наш, кожух в проколах.
То не глузд ослаб, а вічі нездалі
різнити орла силует і чаплі.

3
Ми боїмся страт і смертей посмертно.
Нам знайомі наші жахи предметно:
порожня імовірніша чанів пекла.
Нам не знати, чи вчує хто наше "леле…"

Наші лінії доль і на крапку згідні.
В узголів’ї доні в нічній сорочині,
або сина – в майці – нам не стати снами.
Тінь наша довша ночей перед нами.

То не дзвін калатає над хмурим вічем!
Ми в пітьму ідемо, де світити нічим.
Ми спускаєм стяги, палим бумаги.
Може дасть і пригубити хто зі фляги?

І чому так виходить? І гріх за долю
кивати на вдачу або Божу волю.
А обіцялась хіба инакша?
Ми платили за всіх, от і решта ваша.


____________________________

И. Бродский

Песня невинности, она же - опыта


"On a cloud I saw a child,
and he laughing said to me..."
W. Blake

1

Мы хотим играть на лугу в пятнашки,
не ходить в пальто, но в одной рубашке.
Если вдруг на дворе будет дождь и слякоть,
мы, готовя уроки, хотим не плакать.

Мы учебник прочтем, вопреки заглавью.
То, что нам приснится, и станет явью.
Мы полюбим всех, и в ответ - они нас.
Это самое лучшее: плюс на минус.

Мы в супруги возьмем себе дев с глазами
дикой лани; а если мы девы сами,
то мы юношей стройных возьмем в супруги,
и не будем чаять души в друг друге.

Потому что у куклы лицо в улыбке,
мы, смеясь, свои совершим ошибки.
И тогда живущие на покое
мудрецы нам скажут, что жизнь такое.

2

Наши мысли длинней будут с каждым годом.
Мы любую болезнь победим иодом.
Наши окна завешены будут тюлем,
а не забраны черной решеткой тюрем.

Мы с приятной работы вернемся рано.
Мы глаза не спустим в кино с экрана.
Мы тяжелые брошки приколем к платьям.
Если кто без денег, то мы заплатим.

Мы построим судно с винтом и паром,
целиком из железа и с полным баром.
Мы взойдем на борт и получим визу,
и увидим Акрополь и Мону Лизу.

Потому что число континентов в мире
с временами года, числом четыре,
перемножив и баки залив горючим,
двадцать мест поехать куда получим.

3

Соловей будет петь нам в зеленой чаще.
Мы не будем думать о смерти чаще,
чем ворона в виду огородных пугал.
Согрешивши, мы сами и станем в угол.

Нашу старость мы встретим в глубоком кресле,
в окружении внуков и внучек. Если
их не будет, дадут посмотреть соседи
в телевизоре гибель шпионской сети.

Как нас учат книги, друзья, эпоха:
завтра не может быть также плохо,
как вчера, и слово сие писати
в tempi следует нам passati.

Потому что душа существует в теле,
жизнь будет лучше, чем мы хотели.
Мы пирог свой зажарим на чистом сале,
ибо так вкуснее: нам так сказали.

___

"Hear the voice of the Bard!"
W. Blake

1

Мы не пьем вина на краю деревни.
Мы не дадим себя в женихи царевне.
Мы в густые щи не макаем лапоть.
Нам смеяться стыдно и скушно плакать.

Мы дугу не гнем пополам с медведем.
Мы на сером волке вперед не едем,
и ему не встать, уколовшись шприцем
или оземь грянувшись, стройным принцем.

Зная медные трубы, мы в них не трубим.
Мы не любим подобных себе, не любим
тех, кто сделан был из другого теста.
Нам не нравится время, но чаще -- место.

Потому что север далек от юга,
наши мысли цепляются друг за друга.
Когда меркнет солнце, мы свет включаем,
завершая вечер грузинским чаем.

2

Мы не видим всходов из наших пашен.
Нам судья противен, защитник страшен.
Нам дороже свайка, чем матч столетья.
Дайте нам обед и компот на третье.

Нам звезда в глазу, что слеза в подушке.
Мы боимся короны во лбу лягушки,
бородавок на пальцах и прочей мрази.
Подарите нам тюбик хорошей мази.

Нам приятней глупость, чем хитрость лисья.
Мы не знаем, зачем на деревьях листья.
И, когда их срывает Борей до срока,
ничего не чувствуем, кроме шока.

Потому что тепло переходит в холод,
наш пиджак зашит, а тулуп проколот.
Не рассудок наш, а глаза ослабли,
чтоб искать отличье орла от цапли.

3

Мы боимся смерти, посмертной казни.
Нам знаком при жизни предмет боязни:
пустота вероятней и хуже ада.
Мы не знаем, кому нам сказать "не надо".

Наши жизни, как строчки, достигли точки.
В изголовьи дочки в ночной сорочке
или сына в майке не встать нам снами.
Наша тень длиннее, чем ночь пред нами.

То не колокол бьет над угрюмым вечем!
Мы уходим во тьму, где светить нам нечем.
Мы спускаем флаги и жжем бумаги.
Дайте нам припасть напоследок к фляге.

Почему все так вышло? И будет ложью
на характер свалить или Волю Божью.
Разве должно было быть иначе?
Мы платили за всех, и не нужно сдачи.

1972