Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.04.07
22:03
К-оли туман в ярах, як дим застиг,
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
В-она приходить босоніж по росах,
І-промені її вплелися в коси.
Т-римає Муза в пальцях вітру сміх.
Н-е кличе, а веде за небосхил.
Е-дем і тиша там такі незвичні,
В-она диктує рими фантастичні,
А кожен біль стає зе
2026.04.07
20:39
валандався усяко шлявся
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
та роззирався якомога
хто у вишиванці а хто у шапці
де благодать а де знемога
хто при колясці хто на лавці
а хто повзе через дорогу
щоб голубів іще зібрати
на крихти пиріжка з горохом
2026.04.07
20:06
як апокаліпсис минеться
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
залізо стане золотим
однак ніде не цінуватись
на цій землі уже ніким
2026.04.07
19:48
Із дзеркала витікає смисл,
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
поступово, повільно, невблаганно.
Із дзеркала тече кров
воєн світу.
Свічадо показує язик
новітнім тенденціям і теоріям,
які порвав на шматки час.
Дзеркало стало відображувати
2026.04.07
18:59
І
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
Менестрелі є. Вони існують
в цьому світі як мандрівники,
може бути, що не одесную,
та ошую де-не-де кочують
обіруч Господньої руки.
Отже, поки є чим дорожити,
ідемо попутно до кінця
2026.04.07
18:43
І тільки уява є швидша за світло,
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
і тільки уяві підкорений простір,
як кориться глина- в теплі розімліла-
рукам гончаря - на майстерскім помості.
Як діва паліє під поглядом любка,
під помахом пензля злітають заграви -
так никнуть парсеки - до нест
2026.04.07
18:36
Я хочу знов відчути море за вікном,
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
Не десь…на вістрі узбережжя Криму,
І просто до води, де сонечко зійшло
Крізь сад черешні преспокійно линуть.
Всміхаючись, сховавши в окулярах блиск
Очей, та йти по теплій плитці вулиць.
За стільки років, що майн
2026.04.07
11:50
Маленька, немічная ліра,
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
Неначе блюдце, скалка, що з тобою,
І на ній зіграть печалі світу,
Голосом її кричать од болю.
Непримітний голос, неврочистий,
Ледве чутний, і чужий на попит,
Ну і що! Та був би тільки чистий.
Ну а решта – це не мій вже кло
2026.04.07
08:51
Коротка ніч і довгий день,
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
І угорі - блакить небесна, -
І море радісних пісень
Переповняє світ чудесний.
І я святкую навесні
Всього народження й зростання, -
І рвуться пута на мені,
Щоб розпочав пересування
2026.04.06
19:03
не перевершити себе
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
до чого навіть намагатись
це усміхання де-не-де
не зовсім позначає радість
ту радість що усе підносить
і салютує бозна-чим
котрій ніколи не є досить
такий її бентежний чин
2026.04.06
18:31
На улиці леви неспішні
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
Пси у жару, у сказі із піною
Звір, у серці міської кліті
Труп його матері
Гниє в літнім ґрунті
Із міста гайнув
На Південь курс, через кордон
2026.04.06
18:31
не торкаться долу
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
сонця не узріть
анічого тільки
біг біг біг
біжім
біжім
дім на пагорбі
2026.04.06
17:06
Коли я повернусь, перший сніг долетить до землі,
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
А старенький таксист довезе із вокзалу додому.
Я згадаю, як мама казала слова непрості,
Як стрічала мене на порозі в халаті м’якому.
Коли я повернусь, місто буде холодним, чужим.
Наплюю, що ось так п
2026.04.06
16:34
Столітній парк розорений, розбитий,
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
Осквернений вандалами, стоїть
У сотнях невловимих смолоскипах,
Де гасне час, перемагає мить.
Завзяті лиходії й тимчасовці
Спроможні потолочити красу.
Вони взялися погасити сонце
2026.04.06
15:53
Сергій Островой (1911-2005)
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
У лісі наодинці
жила Зима в хатинці;
вона солила сніжки,
поклавши їх до діжки;
замети нагортала,
2026.04.06
11:35
лютого 2026 року в Україну повернули тисячу тіл (останків) загиблих захисників…
В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...В безсонячний лютневий день
одна за одною машини:
колона траурна іде —
німі холодні домовини…
Нам повернули лиш тіла,
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.03.31
2026.02.11
2025.11.29
2025.09.04
2025.08.19
2025.05.15
2025.04.30
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Ключ (продовження)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ключ (продовження)
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повністю. Вона мріяла про його гарне тіло, уявляла його рельєфну красиву спину, як він бере її сильними руками, підіймаючи, як цілує пристрасно і сміливо.
Вони стрілися у затишній кав'ярні в центрі міста. Напівтемрява спадала сутінками, балдахіни, запах кави і кориці. Гліб, очевидно, зарезервував столик заздалегідь. Ніка ввібралася у вузьку коротку сміливу червону сукню, розпустила довге волосся, яке спало на плечі м'якими локонами, а туфлі обрала в тон сукні, на підборах.
Гліб виглядав привабливо і пахнув невимовно гарно, на ньому були блакитні джинси і білосніжна теніска, яка ще більше підкреслювала золотаву засмагу. Вони швидко знайшли спільну мову, зробили замовлення, і весело гомоніли, знайомлячись ближче. Гліб розповів Ніці, що він журналіст-фрілансер, і веде колонки про стосунки на сайтах інтернет-видань. Крім того, пише огляди на подорожі і не любить засиджуватися довго на одному місці.
Ніка любила такий тип людей, точніше, відчайдухи на зразок цього чоловіка їй подобалися. Але водночас закралася думка про те, чи не є вона черговою героїнею репортажу-розслідування журналіста Гліба. Вони сиділи поруч, і відстань між ними поступово зникала. Гліб поклав свою руку на оголене стегно дівчини. Це було інтимно і хвилююче. Ніку ніби током ударило, але вона себе не видала. Наприкінці зустрічі Гліб вручив дівчині ключ. Сказав, що хоче побачитися іще і попросив згоди дзвонити їй у будь-який час. Ключ був маленьким, красивим, з кельтськими візерунками, незвичайним і нетиповим.
- Дізнаєшся потім, - таємниче сказав Гліб, тільки-но Ніка зібралася спитати про загадкову річ і набрала повітря.
Проминуло три дні. Гліб не дзвонив. Ніка хотіла зустрітися з привабливим молодиком, але сама витримувала тишу. Вона боялася здатися нав'язливою. Подзвонити у незручний момент, а ще більше – почути металевим голосом відмову, чи щось на кшталт – «я тобі подзвоню».
Раптом, він передумав, думала Ніка... У такого красеня, певно, вагон і возик симпатичних дівчат, які хотіли б опинитися поруч.
Вона сиділа на кухні і роздивлялася у люстерко своє обличчя, вишукуючи недоліки. Дівчина зумисне шукала причини, аби переконати себе у тому, що вона Глібу не цікава, і у нього таки прокинувся здоровий глузд, аби не телефонувати.
Раптом пролунав телефонний дзвінок. Ніка глянула на екран – Гліб!
Долаючи хвилювання, привіталася.
- Привіт, мала, - тепло відповів голос на тому кінці дроту. – Я перебував у відрядженні, не хотів дарувати марні надії, і будувати плани, які не здійсняться, тепер у місті, повернувся сьогодні і захотілося тебе побачити.
Ніка затамувала подих.
Гліб продовжував:
- Давай сьогодні зустрінемося, якщо, ти вільна, прогуляємося набережною, покатаємося на яхті, захотілося спокійного відпочинку у приємному товаристві.
- Хм... здається, о 17,00 сьогодні я вільна, гадаю, ми гарно проведемо час.
Вони домовилися про місце зустрічі і розмову було припинено. Насправді, Ніка хотіла стрибати від радощів, вона почала думати над образом для вечора з Глібом. Пішла в душ і почала збиратися.
Ключик, який дав під час першого побачення Гліб, вона повісила на ланцюжок і носила на шиї. Це був таємничий і приємний аксесуар.
(Далі буде)
Вони стрілися у затишній кав'ярні в центрі міста. Напівтемрява спадала сутінками, балдахіни, запах кави і кориці. Гліб, очевидно, зарезервував столик заздалегідь. Ніка ввібралася у вузьку коротку сміливу червону сукню, розпустила довге волосся, яке спало на плечі м'якими локонами, а туфлі обрала в тон сукні, на підборах.
Гліб виглядав привабливо і пахнув невимовно гарно, на ньому були блакитні джинси і білосніжна теніска, яка ще більше підкреслювала золотаву засмагу. Вони швидко знайшли спільну мову, зробили замовлення, і весело гомоніли, знайомлячись ближче. Гліб розповів Ніці, що він журналіст-фрілансер, і веде колонки про стосунки на сайтах інтернет-видань. Крім того, пише огляди на подорожі і не любить засиджуватися довго на одному місці.
Ніка любила такий тип людей, точніше, відчайдухи на зразок цього чоловіка їй подобалися. Але водночас закралася думка про те, чи не є вона черговою героїнею репортажу-розслідування журналіста Гліба. Вони сиділи поруч, і відстань між ними поступово зникала. Гліб поклав свою руку на оголене стегно дівчини. Це було інтимно і хвилююче. Ніку ніби током ударило, але вона себе не видала. Наприкінці зустрічі Гліб вручив дівчині ключ. Сказав, що хоче побачитися іще і попросив згоди дзвонити їй у будь-який час. Ключ був маленьким, красивим, з кельтськими візерунками, незвичайним і нетиповим.
- Дізнаєшся потім, - таємниче сказав Гліб, тільки-но Ніка зібралася спитати про загадкову річ і набрала повітря.
Проминуло три дні. Гліб не дзвонив. Ніка хотіла зустрітися з привабливим молодиком, але сама витримувала тишу. Вона боялася здатися нав'язливою. Подзвонити у незручний момент, а ще більше – почути металевим голосом відмову, чи щось на кшталт – «я тобі подзвоню».
Раптом, він передумав, думала Ніка... У такого красеня, певно, вагон і возик симпатичних дівчат, які хотіли б опинитися поруч.
Вона сиділа на кухні і роздивлялася у люстерко своє обличчя, вишукуючи недоліки. Дівчина зумисне шукала причини, аби переконати себе у тому, що вона Глібу не цікава, і у нього таки прокинувся здоровий глузд, аби не телефонувати.
Раптом пролунав телефонний дзвінок. Ніка глянула на екран – Гліб!
Долаючи хвилювання, привіталася.
- Привіт, мала, - тепло відповів голос на тому кінці дроту. – Я перебував у відрядженні, не хотів дарувати марні надії, і будувати плани, які не здійсняться, тепер у місті, повернувся сьогодні і захотілося тебе побачити.
Ніка затамувала подих.
Гліб продовжував:
- Давай сьогодні зустрінемося, якщо, ти вільна, прогуляємося набережною, покатаємося на яхті, захотілося спокійного відпочинку у приємному товаристві.
- Хм... здається, о 17,00 сьогодні я вільна, гадаю, ми гарно проведемо час.
Вони домовилися про місце зустрічі і розмову було припинено. Насправді, Ніка хотіла стрибати від радощів, вона почала думати над образом для вечора з Глібом. Пішла в душ і почала збиратися.
Ключик, який дав під час першого побачення Гліб, вона повісила на ланцюжок і носила на шиї. Це був таємничий і приємний аксесуар.
(Далі буде)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
