Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.17
22:04
Промерзла трава, як нові письмена.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
Згубились у ній дорогі імена.
Згубився у ній шум далеких століть.
Упала сніжинка алмазом із віть.
Промерзла трава охопила мене.
Промерзла тривога вже не промине.
2025.11.17
20:06
Розірвала договір із сатаною —
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
душу продала за краплю насолоди.
Врешті-решт збагнула, доля стороною
по пустій пустелі манівцями водить?
У пекельнім пеклі гріх тунелі риє,
гострими граблями нагортає щебінь.
Легко впасти з башти в бескид чорторию,
2025.11.17
18:09
Нарешті, чиста прозоріє яв,
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
Пустила правда в душу метастази.
Ми гигнемо усі: І ти, і я,
Пацюк - у ліжку, воїн - на Донбасі.
Порозбирав руїни власних мрій,
А там бездонна яма чорнорота.
Я не поет, не воїн,- гречкосій
2025.11.17
13:08
Заблокувався сонцемісяць на ПееМі!
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
Істерика пощезла та плачі.
Читати зась його рулади і поеми,
Тепер на мене тіко пес гарчить.
Не вистромляє друг в інеті носа,
Бо знає, тільки вистромить - вкушу.
А я возліг у войовничу позу,
2025.11.17
11:56
На фотографії під склом – портрет, подібний міражу.
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
Щодня повз нього, поряд з ним, та не дивлюсь – боюсь, біжу.
Бо варто погляд підвести – і я в обіймах дивних чар.
Душа стискається, щемить, тримаючи важкий тягар.
Забуду намірів стерно – куди я йшов?
2025.11.17
09:38
Всесвіт, на сторожі
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
неба із руки,
у долоні Божі
струшує зірки.
На розбиті хати,
дерев'яний хрест
дивиться розп'ятий
Божий син з небес.
2025.11.17
08:31
Світи мені своєю добротою,
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
Хоч іноді за мене помолись.
Шмагає вітер - як під ним устою?
Затягнута димами давить вись,
Чорніє берег, що білів колись
Тясьмою пляжу, вмитого водою.
Темніє корч, закутаний від бризк
Благим рядном - нитчаткою сухою.
2025.11.17
07:51
Сонцемісячні хлипи росою забризкали світ,
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
Котик мляво в кутку довилизує з рибою миску.
Знов у дзеркалі плаче знайомий до болю піїт,
Бо сатирик зробив ненавмисно своїм одаліском.
Закіптюжився взор, хвіст і грива обсмикані геть,
Візаві обгризає ростк
2025.11.17
05:30
Раптом не в лад заспівав би чомусь
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
Хто покинув би залу тоді?
Згляньтесь, я трохи співатиму ось
І потраплю, як вийде, у ритм
О, я здолаю, як підтримають друзі
Я злечу, якщо підтримають друзі
Я сподіваюсь, із підтримкою друзів
2025.11.16
21:47
Вже день добігає кінця.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
І посмішка тане з лиця.
Чимдужче прискорився час,
Засипавши брилами нас.
Куди він, шалений, летить?
Де все спресувалось у мить.
2025.11.16
20:32
На світанку граби і дуби
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
Лаштувались піти по гриби
Узяли і корзин і мішків,
Та знайти не зуміли грибів.
Бо лисиці сховали лисички,
По печерах сидять печерички,
А дідусь-лісовик до комори
Позаносив усі мухомори.
2025.11.16
15:29
Шосе тікає під мою машину
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
Закінчую цю погожу, погожу днину
І мить у декілька коротких хвилин
Змагається з вічністю, один на один
Осіннє сонце на призахідному обрії
Гріє мій мозок крізь скло і шкіру
Мружу очі тримаюся колії
2025.11.16
15:27
Тоді, коли пухнастим квітом
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
Духмяний дерен повнив двір, -
Теплом бабусиним зігрітий
Я був щоденно і надмір.
Та, як вареник у сметані,
Недовго добре почувавсь, -
Пора дитинства - гарна пані,
На мить з'явилась, пронеслась.
2025.11.16
14:56
Хмари, хмари примарні, зловісні,
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
Небосхилу розхитують ребра,
Де пітьма поглинає зірок неосяжне кубло.
Їм, натомість, самотні – злочинно, навмисно,
З оксамиту підступного неба,
З диким воєм, летять у приречене мирне житло.
Стіни, стіни зпадають, я
2025.11.16
14:50
Вчитель Амок стояв біля прозорого чисто вимитого вікна і дивився на пейзаж пізньої глухої осені. Безнадійної, наче очі оленя, що побачив націлений на нього мушкет мисливця. Учні (капловухі та веснянкуваті, патлаті і закосичені, в чорній шкільній формі і з
2025.11.16
13:04
– Наші захисники та захисниці
борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...борються з ворогами (та ворогинями)!
...Втім, у кого є цицьки (чи циці?) –
не займатись їм богослужіннями...
(Серпень 2025)
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Ключ (продовження)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Ключ (продовження)
Налаштована рішуче, охоплена пристрастю, Ніка вирішила, будь що буде . І якщо навіть красень натякне на секс, вона наперед вирішила, що прийме пропозицію. Їй хотілося шаленої пригоди, сповненої інтриги і новизни. Думки про Гліба заволоділи дівчиною повністю. Вона мріяла про його гарне тіло, уявляла його рельєфну красиву спину, як він бере її сильними руками, підіймаючи, як цілує пристрасно і сміливо.
Вони стрілися у затишній кав'ярні в центрі міста. Напівтемрява спадала сутінками, балдахіни, запах кави і кориці. Гліб, очевидно, зарезервував столик заздалегідь. Ніка ввібралася у вузьку коротку сміливу червону сукню, розпустила довге волосся, яке спало на плечі м'якими локонами, а туфлі обрала в тон сукні, на підборах.
Гліб виглядав привабливо і пахнув невимовно гарно, на ньому були блакитні джинси і білосніжна теніска, яка ще більше підкреслювала золотаву засмагу. Вони швидко знайшли спільну мову, зробили замовлення, і весело гомоніли, знайомлячись ближче. Гліб розповів Ніці, що він журналіст-фрілансер, і веде колонки про стосунки на сайтах інтернет-видань. Крім того, пише огляди на подорожі і не любить засиджуватися довго на одному місці.
Ніка любила такий тип людей, точніше, відчайдухи на зразок цього чоловіка їй подобалися. Але водночас закралася думка про те, чи не є вона черговою героїнею репортажу-розслідування журналіста Гліба. Вони сиділи поруч, і відстань між ними поступово зникала. Гліб поклав свою руку на оголене стегно дівчини. Це було інтимно і хвилююче. Ніку ніби током ударило, але вона себе не видала. Наприкінці зустрічі Гліб вручив дівчині ключ. Сказав, що хоче побачитися іще і попросив згоди дзвонити їй у будь-який час. Ключ був маленьким, красивим, з кельтськими візерунками, незвичайним і нетиповим.
- Дізнаєшся потім, - таємниче сказав Гліб, тільки-но Ніка зібралася спитати про загадкову річ і набрала повітря.
Проминуло три дні. Гліб не дзвонив. Ніка хотіла зустрітися з привабливим молодиком, але сама витримувала тишу. Вона боялася здатися нав'язливою. Подзвонити у незручний момент, а ще більше – почути металевим голосом відмову, чи щось на кшталт – «я тобі подзвоню».
Раптом, він передумав, думала Ніка... У такого красеня, певно, вагон і возик симпатичних дівчат, які хотіли б опинитися поруч.
Вона сиділа на кухні і роздивлялася у люстерко своє обличчя, вишукуючи недоліки. Дівчина зумисне шукала причини, аби переконати себе у тому, що вона Глібу не цікава, і у нього таки прокинувся здоровий глузд, аби не телефонувати.
Раптом пролунав телефонний дзвінок. Ніка глянула на екран – Гліб!
Долаючи хвилювання, привіталася.
- Привіт, мала, - тепло відповів голос на тому кінці дроту. – Я перебував у відрядженні, не хотів дарувати марні надії, і будувати плани, які не здійсняться, тепер у місті, повернувся сьогодні і захотілося тебе побачити.
Ніка затамувала подих.
Гліб продовжував:
- Давай сьогодні зустрінемося, якщо, ти вільна, прогуляємося набережною, покатаємося на яхті, захотілося спокійного відпочинку у приємному товаристві.
- Хм... здається, о 17,00 сьогодні я вільна, гадаю, ми гарно проведемо час.
Вони домовилися про місце зустрічі і розмову було припинено. Насправді, Ніка хотіла стрибати від радощів, вона почала думати над образом для вечора з Глібом. Пішла в душ і почала збиратися.
Ключик, який дав під час першого побачення Гліб, вона повісила на ланцюжок і носила на шиї. Це був таємничий і приємний аксесуар.
(Далі буде)
Вони стрілися у затишній кав'ярні в центрі міста. Напівтемрява спадала сутінками, балдахіни, запах кави і кориці. Гліб, очевидно, зарезервував столик заздалегідь. Ніка ввібралася у вузьку коротку сміливу червону сукню, розпустила довге волосся, яке спало на плечі м'якими локонами, а туфлі обрала в тон сукні, на підборах.
Гліб виглядав привабливо і пахнув невимовно гарно, на ньому були блакитні джинси і білосніжна теніска, яка ще більше підкреслювала золотаву засмагу. Вони швидко знайшли спільну мову, зробили замовлення, і весело гомоніли, знайомлячись ближче. Гліб розповів Ніці, що він журналіст-фрілансер, і веде колонки про стосунки на сайтах інтернет-видань. Крім того, пише огляди на подорожі і не любить засиджуватися довго на одному місці.
Ніка любила такий тип людей, точніше, відчайдухи на зразок цього чоловіка їй подобалися. Але водночас закралася думка про те, чи не є вона черговою героїнею репортажу-розслідування журналіста Гліба. Вони сиділи поруч, і відстань між ними поступово зникала. Гліб поклав свою руку на оголене стегно дівчини. Це було інтимно і хвилююче. Ніку ніби током ударило, але вона себе не видала. Наприкінці зустрічі Гліб вручив дівчині ключ. Сказав, що хоче побачитися іще і попросив згоди дзвонити їй у будь-який час. Ключ був маленьким, красивим, з кельтськими візерунками, незвичайним і нетиповим.
- Дізнаєшся потім, - таємниче сказав Гліб, тільки-но Ніка зібралася спитати про загадкову річ і набрала повітря.
Проминуло три дні. Гліб не дзвонив. Ніка хотіла зустрітися з привабливим молодиком, але сама витримувала тишу. Вона боялася здатися нав'язливою. Подзвонити у незручний момент, а ще більше – почути металевим голосом відмову, чи щось на кшталт – «я тобі подзвоню».
Раптом, він передумав, думала Ніка... У такого красеня, певно, вагон і возик симпатичних дівчат, які хотіли б опинитися поруч.
Вона сиділа на кухні і роздивлялася у люстерко своє обличчя, вишукуючи недоліки. Дівчина зумисне шукала причини, аби переконати себе у тому, що вона Глібу не цікава, і у нього таки прокинувся здоровий глузд, аби не телефонувати.
Раптом пролунав телефонний дзвінок. Ніка глянула на екран – Гліб!
Долаючи хвилювання, привіталася.
- Привіт, мала, - тепло відповів голос на тому кінці дроту. – Я перебував у відрядженні, не хотів дарувати марні надії, і будувати плани, які не здійсняться, тепер у місті, повернувся сьогодні і захотілося тебе побачити.
Ніка затамувала подих.
Гліб продовжував:
- Давай сьогодні зустрінемося, якщо, ти вільна, прогуляємося набережною, покатаємося на яхті, захотілося спокійного відпочинку у приємному товаристві.
- Хм... здається, о 17,00 сьогодні я вільна, гадаю, ми гарно проведемо час.
Вони домовилися про місце зустрічі і розмову було припинено. Насправді, Ніка хотіла стрибати від радощів, вона почала думати над образом для вечора з Глібом. Пішла в душ і почала збиратися.
Ключик, який дав під час першого побачення Гліб, вона повісила на ланцюжок і носила на шиї. Це був таємничий і приємний аксесуар.
(Далі буде)
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
