Він валявся біля її ніг, плазував, хоча і стояв зараз перед нею, струнко, дивився у очі і боявся видати себе. Але вона бачила інше – правду, він став черговою вежею, яку вона підкорила. На маківці майорів білий стяг.
Зважувала, думала...Її не цікавив цей чоловік, вона дивилася у душу і розуміла, що там простий побут і бажання накинутися на неї у ліжку. І очі доброго пса... І не той фасон, не той запах і не той вогонь...
І згадувався одразу той момент, коли вона спробувала наступити собі на горло і переспати з чоловіком не тому, що хотілося, і вона так вирішила, а тому, що від шокуючих новин вона стала просто тілом. Душа була там, поруч з подругою, у якої боровся за життя єдиний син. І коли вони домчали в лікарню, передавши гроші, на зворотному шляху додому їй так не хотілося повертатися у чотири стіни і бути на самоті з трагедією, що вона сухо кинула: «До тебе»
Він не повірив своїм вухам, але бастилія не упала, і коли за сценарієм він накинувся на неї, вона собою не була. Вона була тілом. Він накинувся на тіло і почав свою справу, тут доречно було б озвучкою за кадром: «Невже це все моє?» і так по колу разів з п'ятдесят.
Вона піддалася, але не здалася... не здалася, бо таких сценаріїв не було у її колекції.
Змінивши позу, вона вже зверху, і мало не вбила його запалом, свого амортизованого кавалера. Мало не вбила шаленим галопом, який брав початок з відчаю і болю.
У голові снували думки: «А раптом він не виживе, він ще молодий, він мені зізнавався таємно в коханні, а тепер лежить у реанімації в комі... Боже, милостивий, пробач мені слабкість мого духу, пробач мені цей блуд, на який я пішла, я не хотіла отак, я хотіла тепла, заспокоїтися – ось чому я прийшла сюди... в цю незнайому квартиру до непідходящого чоловіка... непідходящого абсолютно. Мені не страшно за себе, Господи, мені страшно за нього, спаси сина...моєї подруги, єдиного сина, він суть її життя, Господи, помилуй»
Ні про які оргазми тут не йшлося, хоча чоловік дійшов піку. Це просто, у чоловіків.
Вона ще довго картала себе за той вчинок, а потім пробачила. Жодна волосина не впаде, без промислу Божого. Це був урок. Це було пізнаття себе...але вона виплуталася.
Бо у її сценаріях не було більш недостойних уваги чоловіків... все завершилося добре, і коли бастилія падає, то відтепер це суто її вибір. Бо їй хочеться жити і бути сповненою внутрішніх інсайтів.
І от вона стоїть, бачить, як чоловік очима видав себе, нецікавий і середньостатистичний, мило всміхається. Вона подумки переступає і думками біжить до свого філософа, милого, гарного, ніжного. З яким не хочеться спати, а до сходу сонця обійматися, гомоніти, ділитися, зігріватися його світлою енергією. Вона дивиться йому у очі і бачить душу. А не член.
Вони навіть не трималися за руки. Гомоніли, пили каву, звісивши ноги з підвіконня, вона занурювала свої кігтики у його м'яке волосся і здавалися дивними, але тільки ці двоє розуміли, які вони...насправді...