Розпинали нас. Ще казав мій дід,
Як сльоза текла — не здолати вбрід.
Як займався степ од кривавих ран,
А хто жить хотів — за життя вмирав.
Українонька — в солов’ях острог,
Всяк щипа її — мов смачний горох!
Суне голод-мор — аж нутро пече,
Тільки мед пісень по вусах тече.

То стара карга, чи з косою Бог?
Не журися, брат, заведем удвох:
Махно цар, Махно бог
З Гуляйполя — до Полог,
А з Москви до Хранції
Поїдять хай пранці їх!

Черепи в степу, мов курай, несло,
А з хрестів гаї скрізь росли на зло.
То свята земля, то батьківський прах
Нам життя верта на семи вітрах!
Соловейків бить — не знайти стрільця,
Менші куль у них золоті серця.
Марусино, ти пожалій мене.
По вусах тече мед-ім’я хмільне.

По вусах тече — не вертається,
Бог жартує чи насміхається?
Ой, гоп, куме, не журись,
В Махна гроші завелись!
Гроші не друковані —
Копитами ковані.