Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.09.12
21:46
переконай себе у тім
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
що наша зустріч недаремна
що ти цього давно хотів
що цей момент є одкровенням
мовби сезон доречний день
і карусель чим не французька
що зачаровує дітей
проз таємниче слово дзуськи
2026.09.12
21:04
Рука ще пестить Фаберже,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
Крихке й примарне береже,
В густе пірнає бланманже —
Тоді і прісно.
Немов Каафи* у Пейсах,
Чи сподік* сподівань і Птах —
Синиць, відтанулих в снігах,
2026.09.12
21:01
Понеділок. Час до школи
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
але Грицик трохи кволий.
В «Сталкера» до ночі грав,
не торкався інших справ.
Де наплічник, не згадає,
— Може, бачив хто? — питає.
Сердяться і мама, й тато:
2026.09.12
13:06
До давніх каменів я припадаю
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
І чую шепіт із глибин віків.
Середньовічний замок - вхід до раю,
Але ключів немає від замків.
Я чую гул віддаленої битви,
Промови, клятви, навіжений шал,
Відлуння стародавньої молитви.
Запрошує історія на бал.
2026.09.12
12:52
Хоч хилить вітер стебла до стебла,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
І тирсу нагинає аж до млості,
Осіннє сонце - часточка тепла,
Як міні-літо зігріває простір.
Радіє вересневий сонцелюб,
Бо золотаві кучері шле сонце.
І для душі якийсь незвичний люкс,
2026.09.12
06:15
Душу змучує тривога,
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
Серце стиснув міцно страх, -
Потяглась моя дорога
По небажаних місцях.
Тут, де палиці в колеса
Уставляють через день,
То не в захваті від п'єси,
То байдужі до пісень.
2026.09.11
20:41
небосвітло вищезає
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
пітьма прохолоду ллє
був у тому вищий задум
що у нім було чиє
що із цих думок бездарних
із безрадних цих думок
мріями бреде ліхтарник
в сутінковий вогкий смог
2026.09.11
18:51
ЦИКЛ І МЕСОПОТАМІЯ (Додаток)
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
«ВЕЛИЧ І ПОПІЛ НІНЕВІЇ»
(драматичний «ескіз» у ритмічній прозі на три з’яви
в дусі шумеро-аккадського епосу)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Хронос – Час Старого Світу, безпристрасний свідок епох.
2026.09.11
16:51
Сексі Сейді, чому, чого
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
Ти обдурила всіх і кожного
Ти обдурила всіх і кожного
Сексі Сейді, охох, чому, чого?
Сексі Сейді, зламавши гру
На показ виклала усім
На показ виклала усім
2026.09.11
15:18
Кручені паничі, ой, кручені.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
Як в танкУ, вигинатись научені.
По паркану плетуться з квітами,
далі — вище — вишневими вітами.
Незбагненно плетуться стінами,
щоби ті не були просто сірими.
2026.09.11
13:18
Білка бігає по гілках,
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
Пильно дивиться донизу,
Білка знає - тут ліщина,
І готова до сюрпризу.
Білка плигає завзято,
Бо угледіла горішки,
І радіє : "Як багато!
2026.09.11
12:29
Відбувся у природі збій,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
Такий нечуваний, нежданий,
Немовби надійшов прибій,
Такий далекий і жаданий.
Щось у нутрі лісів кричить,
Благаючи про допомогу.
Так думку переплавить мить,
2026.09.11
11:37
Не сумно, ні! — палає бовдур,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
Тарган ховається під ковдру,
Тютюн димить, чорніє стовбур,
Годинник грає в стусани.
Хвилеподібно та без зброї,
В лататті білому, героєм,
У сінях сходи брав без бою,
2026.09.11
06:19
Вдивляюся пильно в обличчя людей
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
І радісних не помічаю, -
Сьогодні спокою немає ніде
В моєму стражденному краї.
Забули про графіки, плани та сни -
Не робимо свят і парадів, -
Щодня відчуваємо лютість війни
І бачимо подвиги, зради.
2026.09.10
22:51
Деметра на коні вороному
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
Скаче нашим миршавим Всесвітом:
Підкови майстровані не Гефестом -
Меркурієм — власником білих сандалів
Та сандалового капелюха.
Важкі підкови цвяховані безнадією -
Відсутністю останнього нещастя,
Дзенькають дукатами Бартоло
2026.09.10
21:28
тривкі складнопорожні дні
складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...складаються із порожнеч
великих менших і дрібних
ні зустрічей ані утеч
ні спілкувань ані новин
інформаційний білий шум
хто скілько виніс
скілько вніс
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.09.08
2026.08.07
2026.08.01
2026.07.22
2026.07.18
2026.07.12
2026.07.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Маслов (1966) /
Вірші
Пилат
Кривава біля підніжжя хреста трава.
У прокураторі клекоче гнів німий
і терзають невідступні думки.
"Нікчемна потолоч, мені набридли ви,
ваше бажання, ваша віра,
яскраві шати ваших первосвященників,
ваші месії, що б'ють себе в груди,
сонця пал під цим клятим небом,
безладні слова, шаленство барв,
і я сам і мій Цісар,
що поставив мене суддею над таким народом.
"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Поки я, втомившись, не видав Його їм.
Сердега божевільний! Він лише мріяв
про драбину в небо.
Лише мріяв, але поряд з ними, мабуть, краще.
Уже сіріє там вверху гора Череповище --
чи мріє ще сердега на хресті?
Щось казав мені про істину,
потім мовчазно кровоточив, світився.
З іронією питаю: що є істина?
Відповідає: "Я".
Ех, та хто мені цей чолов'яга?!
А потолоч шуміла наче море,
мені набридли вони, і це все.
Одним месією пак більше чи то менше,
душі Пилата важче з тим не буде
і легше, певно, богом битій цій землі.
Мені набридло. Видав його. Кінець.
"Та все ж! чи зійшла на когось Його кров?!"
Сутеніє. Вечір змінює ніч,
а прокуратор спокою не знаходить.
"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали
і боронитись було нічим,
і списників не вистачало,
чи, може, порожньо було на серці?
За чим шкодую я? Мудре серце – вільне.
Птахи жалю мого, летіть із серця геть!
Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Та що мені до того? Розпинайте.
Ти, потолоч брудна з кривавими руками,
розіпни, розіпни свого Месію!
Бо чи живий він, чи мертвий – на вас залишиться прокляття,
і Богу не змінити цього світу.
Та що мені до того? Розпинайте!
Забирайте! – Забрали. Помер на хресті.
Хто знає, може, був таки царем?"
Настала тиша. Та чуєш, у двері стукає ніч.
У сінях Пилатових первосвященники.
"Пане, ми з Вами не згодні,
те, що Ви написали – Цар – нас обурило,
адже він це казав про себе.
Ви не так підготували Ґолґоту!"
Поглянь, який дивний вогонь в його очах!
Посох в його руці став твердий як камінь.
(Там угорі мовчить хрест.)
Коли починає говорити, Пилат росте:
"Нічим уже не зараджу вашому Месії,
та я вирізав чотири літери на Його хресті,
і ці чотири літери – моє добре ім'я,
моєї трощі останній кістяк,
моя неймовірна віра, моя незламність,
воля мимоволі.
Ці чотири літери моє добре ім'я.
На царстві мертвих ці чотири літери залишаться!
Якщо під ними раптом поховали це місто,
Рим, Цісаря, мене:
ці чотири літери – моє добре ім'я.
Первосвященники, гебреї, вам кажу відверто,
слухайте: що я написав, те написав!!"
Тиша. Надворі в псалмі починається ніч,
і в ночі тій псаломній здіймається хрест
Pilatus
János evang. XIX. 22
A pörnek vége. Elvégeztetett...
Véres a kereszt tövében a fű.
A helytartóban forr a néma düh
S egy gondolat tépi a másikat.
"Rongy csőcselék, én unlak titeket,
Unom a vágyatok, a hitetek,
A papjaitok ragyogó ruháját,
A mellükverő messiásokat,
A nap hevét ez átkos ég alatt,
A zagyva szókat, buja színeket,
És magamat és uramat, a császárt,
Ki bíróvá tett ilyen nép felett.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe.
Amíg unottan odalöktem nékik.
Szegény bolond! Pedig csak álmodott,
Csak álmodott egy létráról az égig.
Csak álmodott, de ezeknél tán szebben.
Már szürkül fenn a Koponyák hegye -
Vajjon álmodik-e még a kereszten?
Valamit szólt nekem az igazságról,
Azután némán vérzett, ragyogott.
Gúnnyal kérdém: az igazság micsoda?
Felelé: "én vagyok".
Eh, hát kicsoda nékem ez az ember?!
A csőcselék morajlott mint a tenger,
Én untam, untam amazokat, ezt is.
Egy messiással több vagy kevesebb,
Pilatus lelke nem lesz nehezebb
És könnyebb tán ez istenverte föld,
Untam a dolgot. Odalöktem. Vége.
"De jaj! vajjon kire szállott a vére?!"
Az alkony megy, az est, az éj leszáll,
De a helytartó nyugtot nem talál.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe
És nekem nem volt elég fegyverem,
Nem volt elég lándzsásom odakünn,
Vagy - vagy üres volt talán a szívem?
Eh mit bánom én, a bölcs szív üres,
Bús madarak, el a szívről, hess!
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe.
Mi közöm hozzá? feszítsétek hát,
Te véres kezű, szennyes csőcselék,
Feszítsd, feszítsd meg hát a Messiást!
Él-e, meghal-e, egy marad az átok,
Isten se váltja meg ezt a világot.
Mi közöm hozzá? Feszítsétek hát!
Vigyétek! - Vitték. A kereszten holt.
Ki tudja, talán mégis király volt!"
Csend most. De hallga! most az éj kopog,
Pilatus pitvarában a papok.
"Uram, mi véled egyet így nem értünk,
Ahogyan írtad, botránkozás nékünk,
Rexnek, Uram, csak ő mondta magát,
Nem készítetted jól a Golgothát!"
Ni, milyen furcsa rőt láng a szemén!
Ím kővé vált a nádszál: oly kemény.
(Odafenn csendbe hallgat a kereszt.)
Pilatus nő, ahogy beszélni kezd:
"A Messiástok megmenteni késtem,
De négy betűt a keresztjébe véstem,
E négy betű az én becsületem,
Hajótöröttségem utolsó roncsa,
Hitetlen hitem, büszke makacsságom,
Egy akarat az akaratlanságon.
E négy betű az én becsületem.
Hadesre! ez a négy betű marad!
Ha alá kéne temetnem e várost,
Rómát, az Imperatort, magamat:
E négy betű az én becsületem!!
Papok, zsidók, hozzátok szólok nyiltan,
Halljátok: amit megírtam, megírtam."
Benn csönd, de künn az éj zsoltárba kezd
S áll a zsoltáros éjben a kereszt
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пилат
переклад з угорської
Ременік Шандор
Суд завершено. Звершилося...
Кривава біля підніжжя хреста трава.
У прокураторі клекоче гнів німий
і терзають невідступні думки.
"Нікчемна потолоч, мені набридли ви,
ваше бажання, ваша віра,
яскраві шати ваших первосвященників,
ваші месії, що б'ють себе в груди,
сонця пал під цим клятим небом,
безладні слова, шаленство барв,
і я сам і мій Цісар,
що поставив мене суддею над таким народом.
"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Поки я, втомившись, не видав Його їм.
Сердега божевільний! Він лише мріяв
про драбину в небо.
Лише мріяв, але поряд з ними, мабуть, краще.
Уже сіріє там вверху гора Череповище --
чи мріє ще сердега на хресті?
Щось казав мені про істину,
потім мовчазно кровоточив, світився.
З іронією питаю: що є істина?
Відповідає: "Я".
Ех, та хто мені цей чолов'яга?!
А потолоч шуміла наче море,
мені набридли вони, і це все.
Одним месією пак більше чи то менше,
душі Пилата важче з тим не буде
і легше, певно, богом битій цій землі.
Мені набридло. Видав його. Кінець.
"Та все ж! чи зійшла на когось Його кров?!"
Сутеніє. Вечір змінює ніч,
а прокуратор спокою не знаходить.
"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали
і боронитись було нічим,
і списників не вистачало,
чи, може, порожньо було на серці?
За чим шкодую я? Мудре серце – вільне.
Птахи жалю мого, летіть із серця геть!
Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Та що мені до того? Розпинайте.
Ти, потолоч брудна з кривавими руками,
розіпни, розіпни свого Месію!
Бо чи живий він, чи мертвий – на вас залишиться прокляття,
і Богу не змінити цього світу.
Та що мені до того? Розпинайте!
Забирайте! – Забрали. Помер на хресті.
Хто знає, може, був таки царем?"
Настала тиша. Та чуєш, у двері стукає ніч.
У сінях Пилатових первосвященники.
"Пане, ми з Вами не згодні,
те, що Ви написали – Цар – нас обурило,
адже він це казав про себе.
Ви не так підготували Ґолґоту!"
Поглянь, який дивний вогонь в його очах!
Посох в його руці став твердий як камінь.
(Там угорі мовчить хрест.)
Коли починає говорити, Пилат росте:
"Нічим уже не зараджу вашому Месії,
та я вирізав чотири літери на Його хресті,
і ці чотири літери – моє добре ім'я,
моєї трощі останній кістяк,
моя неймовірна віра, моя незламність,
воля мимоволі.
Ці чотири літери моє добре ім'я.
На царстві мертвих ці чотири літери залишаться!
Якщо під ними раптом поховали це місто,
Рим, Цісаря, мене:
ці чотири літери – моє добре ім'я.
Первосвященники, гебреї, вам кажу відверто,
слухайте: що я написав, те написав!!"
Тиша. Надворі в псалмі починається ніч,
і в ночі тій псаломній здіймається хрест
Pilatus
János evang. XIX. 22
A pörnek vége. Elvégeztetett...
Véres a kereszt tövében a fű.
A helytartóban forr a néma düh
S egy gondolat tépi a másikat.
"Rongy csőcselék, én unlak titeket,
Unom a vágyatok, a hitetek,
A papjaitok ragyogó ruháját,
A mellükverő messiásokat,
A nap hevét ez átkos ég alatt,
A zagyva szókat, buja színeket,
És magamat és uramat, a császárt,
Ki bíróvá tett ilyen nép felett.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe.
Amíg unottan odalöktem nékik.
Szegény bolond! Pedig csak álmodott,
Csak álmodott egy létráról az égig.
Csak álmodott, de ezeknél tán szebben.
Már szürkül fenn a Koponyák hegye -
Vajjon álmodik-e még a kereszten?
Valamit szólt nekem az igazságról,
Azután némán vérzett, ragyogott.
Gúnnyal kérdém: az igazság micsoda?
Felelé: "én vagyok".
Eh, hát kicsoda nékem ez az ember?!
A csőcselék morajlott mint a tenger,
Én untam, untam amazokat, ezt is.
Egy messiással több vagy kevesebb,
Pilatus lelke nem lesz nehezebb
És könnyebb tán ez istenverte föld,
Untam a dolgot. Odalöktem. Vége.
"De jaj! vajjon kire szállott a vére?!"
Az alkony megy, az est, az éj leszáll,
De a helytartó nyugtot nem talál.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe
És nekem nem volt elég fegyverem,
Nem volt elég lándzsásom odakünn,
Vagy - vagy üres volt talán a szívem?
Eh mit bánom én, a bölcs szív üres,
Bús madarak, el a szívről, hess!
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe.
Mi közöm hozzá? feszítsétek hát,
Te véres kezű, szennyes csőcselék,
Feszítsd, feszítsd meg hát a Messiást!
Él-e, meghal-e, egy marad az átok,
Isten se váltja meg ezt a világot.
Mi közöm hozzá? Feszítsétek hát!
Vigyétek! - Vitték. A kereszten holt.
Ki tudja, talán mégis király volt!"
Csend most. De hallga! most az éj kopog,
Pilatus pitvarában a papok.
"Uram, mi véled egyet így nem értünk,
Ahogyan írtad, botránkozás nékünk,
Rexnek, Uram, csak ő mondta magát,
Nem készítetted jól a Golgothát!"
Ni, milyen furcsa rőt láng a szemén!
Ím kővé vált a nádszál: oly kemény.
(Odafenn csendbe hallgat a kereszt.)
Pilatus nő, ahogy beszélni kezd:
"A Messiástok megmenteni késtem,
De négy betűt a keresztjébe véstem,
E négy betű az én becsületem,
Hajótöröttségem utolsó roncsa,
Hitetlen hitem, büszke makacsságom,
Egy akarat az akaratlanságon.
E négy betű az én becsületem.
Hadesre! ez a négy betű marad!
Ha alá kéne temetnem e várost,
Rómát, az Imperatort, magamat:
E négy betű az én becsületem!!
Papok, zsidók, hozzátok szólok nyiltan,
Halljátok: amit megírtam, megírtam."
Benn csönd, de künn az éj zsoltárba kezd
S áll a zsoltáros éjben a kereszt
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
