Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.10.27
23:18
про що було воно тоді
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
коли життя світліш одверте
із відчуттями холодів
ставало загадково стерпним
відбитком на віконній шибці
у місті наче іншим ледь
з його скарбами у крамницях
в очах доросліших дітей
2026.10.27
21:29
Шарудить ще...знеможене листя кленове,
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
Хоч ввібрало у собі іржавість буття.
Лиш почути б твоє сокровенності слово,
Що дозріє глибинно з саков почуття.
Певно, тихо з дощем над оголеним кленом,
Де розхристана правда бентежних років,
Віднайдеш для св
2026.10.27
17:19
Сни стрімкі, недавні, полохливі,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
Степові, між вогкого піску, —
Баби вапнякові пустотливі,
Коники руді на колоску.
Кураю вирують перші квіти,
Ночви начиняють для добра,
Погляди грайливі, ніби діти,
2026.10.27
15:53
Кебеті можна дорікнути
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
не раз на нашому віку,
що важко ув’язати сутні
причини й наслідки майбутні,
«та ясно, навіть, їжаку» –
організатори кориди
це «їхні воші й наші гниди»
у божевільному краю,
2026.10.27
13:24
Самотня вишня край паркану
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
Цвіте, та цвіт її новий.
Мов наречену з-за туману,
Її украв неситий змій.
Краса беззахисна, могутня
І пробиває мур тюрми.
Самі криваві, люті гуни
2026.10.27
06:09
Прибоєм днів утомлені роки
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
В минулому осіли, наче в мулі
Піску дрібні крупини затонулі
Чи в голові старі якісь думки.
Завжди шліфує грані самоти
Ріка життя, яка не знає спину
І вимиває кожної хвилини
Усе, що зміг чомусь уберегти.
2026.10.26
23:08
Ніщо не намарне.
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
Я здогадався про це,
Але мовчав,
Бо осінь надто відверта,
Бо бронзовий ніж жовтня
Розтинає хлібину парадоксів,
Шал теплих днів
Холоне скипілим чайником
2026.10.26
19:16
Як плинуть сльози, хустинкою їх витирають,
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
Як кров тече, з губками поспішають,
Але як дух сочиться під тиском,
Не біжать одразу з рукою щирою,
Допоки Господь сам не витре
Блискавки блиском.
-Тоді лиш допіру.
2026.10.26
19:13
що ви читаєте
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
мій принце
слова слова слова
а зрештою чому би
не читати
звичайніші
чи зовсім непрості
пригоди слів
2026.10.26
18:21
Коли поїду я із цих країв,
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
Залишу три сльозини в чистім полі,
Залишу смуток луків і роїв,
Рубці і шрами довгої неволі.
Поїду в невідомість назавжди.
Від спогадів розірвані валізи.
Поїду від руйновища, біди,
Від жесту неповторної маркізи.
2026.10.26
16:51
Перетвори мій вірш на попіл чорний,
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
Розвій рядки над містом кам'яним.
Нехай і далі резонують горни
Зі скрипками тонкими. Псевдонім
Здається недоречним і потворним
У порівнянні з іменем моїм.
Плювати на часи важкі, буремні!
2026.10.26
13:45
Лягаючи о третій ночі,
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
Уже не виспишся ніяк,
Вдивляючись у сни пророчі,
Шукаючи чужий маяк.
Подивишся у лик безсоння,
В його пропечене чоло,
Шукаючи в гаю осоння
2026.10.26
08:57
Коли народ очолюють балбеси,
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
то владі і народу гріш ціна,
не буде ні зростання, ні прогресу
і не питай-те, – а чия вина...
а згадуй-те, що «раяв сатана
на лісапеті» і віщала преса,
яким баригам вигідна війна.
А в кого меркантильні інтерес
2026.10.26
06:35
Мете по вулиці безлюдній
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
Опале листя вітровій,
А те лише шурхоче нудно,
В сумній покірності своїй.
І так від рання до смеркання
Кружляє, шурхає, мигтить, -
Не рветься в сутінках туманних
Осіннього прощання мить.
2026.10.25
23:51
У російському місті Коврові
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
Є фанати сергія лаврова.
Там виводять щодня
В сквер сумного коня
І корову у місті Коврові.
Монумент спорудили в Ростові,
Президенту московському вові.
2026.10.25
23:05
Хапає знов мене дорога, наче здобич.
Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Кудись штовхає час - думок сліпий погонич.
Хоч вороння пророчить нині зимну днину,
Ховаю острах, наче спійману рибину.
Ялин зелені дзвони сум хитають в серці,
А шлях, як сильна течія, мов нервів скерцо.
Гойдає не
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.10.27
2026.10.19
2026.10.17
2026.10.12
2026.10.08
2026.10.08
2026.09.08
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Володимир Маслов (1966) /
Вірші
Пилат
Кривава біля підніжжя хреста трава.
У прокураторі клекоче гнів німий
і терзають невідступні думки.
"Нікчемна потолоч, мені набридли ви,
ваше бажання, ваша віра,
яскраві шати ваших первосвященників,
ваші месії, що б'ють себе в груди,
сонця пал під цим клятим небом,
безладні слова, шаленство барв,
і я сам і мій Цісар,
що поставив мене суддею над таким народом.
"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Поки я, втомившись, не видав Його їм.
Сердега божевільний! Він лише мріяв
про драбину в небо.
Лише мріяв, але поряд з ними, мабуть, краще.
Уже сіріє там вверху гора Череповище --
чи мріє ще сердега на хресті?
Щось казав мені про істину,
потім мовчазно кровоточив, світився.
З іронією питаю: що є істина?
Відповідає: "Я".
Ех, та хто мені цей чолов'яга?!
А потолоч шуміла наче море,
мені набридли вони, і це все.
Одним месією пак більше чи то менше,
душі Пилата важче з тим не буде
і легше, певно, богом битій цій землі.
Мені набридло. Видав його. Кінець.
"Та все ж! чи зійшла на когось Його кров?!"
Сутеніє. Вечір змінює ніч,
а прокуратор спокою не знаходить.
"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали
і боронитись було нічим,
і списників не вистачало,
чи, може, порожньо було на серці?
За чим шкодую я? Мудре серце – вільне.
Птахи жалю мого, летіть із серця геть!
Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Та що мені до того? Розпинайте.
Ти, потолоч брудна з кривавими руками,
розіпни, розіпни свого Месію!
Бо чи живий він, чи мертвий – на вас залишиться прокляття,
і Богу не змінити цього світу.
Та що мені до того? Розпинайте!
Забирайте! – Забрали. Помер на хресті.
Хто знає, може, був таки царем?"
Настала тиша. Та чуєш, у двері стукає ніч.
У сінях Пилатових первосвященники.
"Пане, ми з Вами не згодні,
те, що Ви написали – Цар – нас обурило,
адже він це казав про себе.
Ви не так підготували Ґолґоту!"
Поглянь, який дивний вогонь в його очах!
Посох в його руці став твердий як камінь.
(Там угорі мовчить хрест.)
Коли починає говорити, Пилат росте:
"Нічим уже не зараджу вашому Месії,
та я вирізав чотири літери на Його хресті,
і ці чотири літери – моє добре ім'я,
моєї трощі останній кістяк,
моя неймовірна віра, моя незламність,
воля мимоволі.
Ці чотири літери моє добре ім'я.
На царстві мертвих ці чотири літери залишаться!
Якщо під ними раптом поховали це місто,
Рим, Цісаря, мене:
ці чотири літери – моє добре ім'я.
Первосвященники, гебреї, вам кажу відверто,
слухайте: що я написав, те написав!!"
Тиша. Надворі в псалмі починається ніч,
і в ночі тій псаломній здіймається хрест
Pilatus
János evang. XIX. 22
A pörnek vége. Elvégeztetett...
Véres a kereszt tövében a fű.
A helytartóban forr a néma düh
S egy gondolat tépi a másikat.
"Rongy csőcselék, én unlak titeket,
Unom a vágyatok, a hitetek,
A papjaitok ragyogó ruháját,
A mellükverő messiásokat,
A nap hevét ez átkos ég alatt,
A zagyva szókat, buja színeket,
És magamat és uramat, a császárt,
Ki bíróvá tett ilyen nép felett.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe.
Amíg unottan odalöktem nékik.
Szegény bolond! Pedig csak álmodott,
Csak álmodott egy létráról az égig.
Csak álmodott, de ezeknél tán szebben.
Már szürkül fenn a Koponyák hegye -
Vajjon álmodik-e még a kereszten?
Valamit szólt nekem az igazságról,
Azután némán vérzett, ragyogott.
Gúnnyal kérdém: az igazság micsoda?
Felelé: "én vagyok".
Eh, hát kicsoda nékem ez az ember?!
A csőcselék morajlott mint a tenger,
Én untam, untam amazokat, ezt is.
Egy messiással több vagy kevesebb,
Pilatus lelke nem lesz nehezebb
És könnyebb tán ez istenverte föld,
Untam a dolgot. Odalöktem. Vége.
"De jaj! vajjon kire szállott a vére?!"
Az alkony megy, az est, az éj leszáll,
De a helytartó nyugtot nem talál.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe
És nekem nem volt elég fegyverem,
Nem volt elég lándzsásom odakünn,
Vagy - vagy üres volt talán a szívem?
Eh mit bánom én, a bölcs szív üres,
Bús madarak, el a szívről, hess!
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe.
Mi közöm hozzá? feszítsétek hát,
Te véres kezű, szennyes csőcselék,
Feszítsd, feszítsd meg hát a Messiást!
Él-e, meghal-e, egy marad az átok,
Isten se váltja meg ezt a világot.
Mi közöm hozzá? Feszítsétek hát!
Vigyétek! - Vitték. A kereszten holt.
Ki tudja, talán mégis király volt!"
Csend most. De hallga! most az éj kopog,
Pilatus pitvarában a papok.
"Uram, mi véled egyet így nem értünk,
Ahogyan írtad, botránkozás nékünk,
Rexnek, Uram, csak ő mondta magát,
Nem készítetted jól a Golgothát!"
Ni, milyen furcsa rőt láng a szemén!
Ím kővé vált a nádszál: oly kemény.
(Odafenn csendbe hallgat a kereszt.)
Pilatus nő, ahogy beszélni kezd:
"A Messiástok megmenteni késtem,
De négy betűt a keresztjébe véstem,
E négy betű az én becsületem,
Hajótöröttségem utolsó roncsa,
Hitetlen hitem, büszke makacsságom,
Egy akarat az akaratlanságon.
E négy betű az én becsületem.
Hadesre! ez a négy betű marad!
Ha alá kéne temetnem e várost,
Rómát, az Imperatort, magamat:
E négy betű az én becsületem!!
Papok, zsidók, hozzátok szólok nyiltan,
Halljátok: amit megírtam, megírtam."
Benn csönd, de künn az éj zsoltárba kezd
S áll a zsoltáros éjben a kereszt
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Пилат
переклад з угорської
Ременік Шандор
Суд завершено. Звершилося...
Кривава біля підніжжя хреста трава.
У прокураторі клекоче гнів німий
і терзають невідступні думки.
"Нікчемна потолоч, мені набридли ви,
ваше бажання, ваша віра,
яскраві шати ваших первосвященників,
ваші месії, що б'ють себе в груди,
сонця пал під цим клятим небом,
безладні слова, шаленство барв,
і я сам і мій Цісар,
що поставив мене суддею над таким народом.
"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Поки я, втомившись, не видав Його їм.
Сердега божевільний! Він лише мріяв
про драбину в небо.
Лише мріяв, але поряд з ними, мабуть, краще.
Уже сіріє там вверху гора Череповище --
чи мріє ще сердега на хресті?
Щось казав мені про істину,
потім мовчазно кровоточив, світився.
З іронією питаю: що є істина?
Відповідає: "Я".
Ех, та хто мені цей чолов'яга?!
А потолоч шуміла наче море,
мені набридли вони, і це все.
Одним месією пак більше чи то менше,
душі Пилата важче з тим не буде
і легше, певно, богом битій цій землі.
Мені набридло. Видав його. Кінець.
"Та все ж! чи зійшла на когось Його кров?!"
Сутеніє. Вечір змінює ніч,
а прокуратор спокою не знаходить.
"Розіпни!" – вони всі вуха прокричали
і боронитись було нічим,
і списників не вистачало,
чи, може, порожньо було на серці?
За чим шкодую я? Мудре серце – вільне.
Птахи жалю мого, летіть із серця геть!
Розіпни!" – вони всі вуха прокричали.
Та що мені до того? Розпинайте.
Ти, потолоч брудна з кривавими руками,
розіпни, розіпни свого Месію!
Бо чи живий він, чи мертвий – на вас залишиться прокляття,
і Богу не змінити цього світу.
Та що мені до того? Розпинайте!
Забирайте! – Забрали. Помер на хресті.
Хто знає, може, був таки царем?"
Настала тиша. Та чуєш, у двері стукає ніч.
У сінях Пилатових первосвященники.
"Пане, ми з Вами не згодні,
те, що Ви написали – Цар – нас обурило,
адже він це казав про себе.
Ви не так підготували Ґолґоту!"
Поглянь, який дивний вогонь в його очах!
Посох в його руці став твердий як камінь.
(Там угорі мовчить хрест.)
Коли починає говорити, Пилат росте:
"Нічим уже не зараджу вашому Месії,
та я вирізав чотири літери на Його хресті,
і ці чотири літери – моє добре ім'я,
моєї трощі останній кістяк,
моя неймовірна віра, моя незламність,
воля мимоволі.
Ці чотири літери моє добре ім'я.
На царстві мертвих ці чотири літери залишаться!
Якщо під ними раптом поховали це місто,
Рим, Цісаря, мене:
ці чотири літери – моє добре ім'я.
Первосвященники, гебреї, вам кажу відверто,
слухайте: що я написав, те написав!!"
Тиша. Надворі в псалмі починається ніч,
і в ночі тій псаломній здіймається хрест
Pilatus
János evang. XIX. 22
A pörnek vége. Elvégeztetett...
Véres a kereszt tövében a fű.
A helytartóban forr a néma düh
S egy gondolat tépi a másikat.
"Rongy csőcselék, én unlak titeket,
Unom a vágyatok, a hitetek,
A papjaitok ragyogó ruháját,
A mellükverő messiásokat,
A nap hevét ez átkos ég alatt,
A zagyva szókat, buja színeket,
És magamat és uramat, a császárt,
Ki bíróvá tett ilyen nép felett.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe.
Amíg unottan odalöktem nékik.
Szegény bolond! Pedig csak álmodott,
Csak álmodott egy létráról az égig.
Csak álmodott, de ezeknél tán szebben.
Már szürkül fenn a Koponyák hegye -
Vajjon álmodik-e még a kereszten?
Valamit szólt nekem az igazságról,
Azután némán vérzett, ragyogott.
Gúnnyal kérdém: az igazság micsoda?
Felelé: "én vagyok".
Eh, hát kicsoda nékem ez az ember?!
A csőcselék morajlott mint a tenger,
Én untam, untam amazokat, ezt is.
Egy messiással több vagy kevesebb,
Pilatus lelke nem lesz nehezebb
És könnyebb tán ez istenverte föld,
Untam a dolgot. Odalöktem. Vége.
"De jaj! vajjon kire szállott a vére?!"
Az alkony megy, az est, az éj leszáll,
De a helytartó nyugtot nem talál.
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe
És nekem nem volt elég fegyverem,
Nem volt elég lándzsásom odakünn,
Vagy - vagy üres volt talán a szívem?
Eh mit bánom én, a bölcs szív üres,
Bús madarak, el a szívről, hess!
"Feszítsd meg!" üvöltötték a fülembe.
Mi közöm hozzá? feszítsétek hát,
Te véres kezű, szennyes csőcselék,
Feszítsd, feszítsd meg hát a Messiást!
Él-e, meghal-e, egy marad az átok,
Isten se váltja meg ezt a világot.
Mi közöm hozzá? Feszítsétek hát!
Vigyétek! - Vitték. A kereszten holt.
Ki tudja, talán mégis király volt!"
Csend most. De hallga! most az éj kopog,
Pilatus pitvarában a papok.
"Uram, mi véled egyet így nem értünk,
Ahogyan írtad, botránkozás nékünk,
Rexnek, Uram, csak ő mondta magát,
Nem készítetted jól a Golgothát!"
Ni, milyen furcsa rőt láng a szemén!
Ím kővé vált a nádszál: oly kemény.
(Odafenn csendbe hallgat a kereszt.)
Pilatus nő, ahogy beszélni kezd:
"A Messiástok megmenteni késtem,
De négy betűt a keresztjébe véstem,
E négy betű az én becsületem,
Hajótöröttségem utolsó roncsa,
Hitetlen hitem, büszke makacsságom,
Egy akarat az akaratlanságon.
E négy betű az én becsületem.
Hadesre! ez a négy betű marad!
Ha alá kéne temetnem e várost,
Rómát, az Imperatort, magamat:
E négy betű az én becsületem!!
Papok, zsidók, hozzátok szólok nyiltan,
Halljátok: amit megírtam, megírtam."
Benn csönd, de künn az éj zsoltárba kezd
S áll a zsoltáros éjben a kereszt
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
