Фатальний день свого життя
Колись я, може, і забуду.
Я починала все з нуля –
Та знищили жорстокі люди
Усю мене до краю, вщент
І я невольно помирала,
Коли один їх «комплімент»
Мене вбивав, і я кричала.
Так важко бачити мені,
Як роздирали мою душу,
Коли топтали у лайні
Без остраху і непорушно.
Від болю так стогнала я,
Але терпіла і страждала.
І те злиденне каяття
Жорстоко серце роздирало.
А всі сміялись від душі,
Їм було весело дивитись,
Як залили мене дощі
Слізьми своїми, щоб втопитись
Могла я в них, як у багні,
Аби не бачить більше світу.
Та всі не знали, що мені
І так нема чому радіти,
Бо в чорний забарвилось все,
Для мене в траурі все стало.
В долоні я тулю лице –
Ховаюсь… Так усе дістало.
Фатальний день я бачу в снах
Та то лише безглузді мрії.
Я загубилася в думках
І в безголосій безнадії.
Його зустріну я завжди –
Свій день фатальний – як вінчання.
Мені кричатимуть: «Зажди!»
А в відповідь лише прощання
Почують друзі й вороги
Їх вже багато назбиралось.
І я цілую корогви,
Що лиш для мене призначались.
На тому світі все не так!
Усе спокійно, хоч несправжньо,
Не чути пострілів атак
І завжди в супроводі правди!
Я тут втомилась від знущань,
Що обліпили, наче оси.
А там не буде дорікань
Й панує в серці вічна осінь.
Химерна туга зве мене,
Пізнати те, що спокушає.
Душа там прихисток знайде
Чи то в Аду, чи в вічнім Раю.
Я догораю, мов зоря,
Я дотліваю за годину,
Я загубила те життя,
Що тішило, немов дитину…