Останнім часом у друзі часто прсяться "всепропальщики", "а долар бил по 8", і ті хто відверто вороже ставиться до української мови, як державної. Я не лінуюся і перевіряю сторінки. Не ображайтеся, що не відповідаю взаємністю. Я не ідеалізую цю владу, та і не вважаю, що все пропало, ніколи не буду сумувати за тим часом, коли долар був по 8, бо той час нашої ганьби, нехай ніколи не вертає. Я за українську мову, пісню, традиції, за відновлення нашої землі в усій її українській величі і тому у свої літа їду і допомагаю на фронт своїм синам, бо Вони для мене усі синочки і онуки. Раз побачиш і уже на все життя рідні, бо там небезпека і моє материнське серце болить за кожного. Опиратися мові і не вивчити її за все життя можуть тільки ледацюги, ті хто зневажає цю землю і є ще категорія, яка не усвідомила усю важливість цього кроку. Для мене у цьому надважливому питанні прикладом є чоловік, який втратив у цій війні сина, та не зламало його горе, очолив громадську організацію, яка об*єднує батьків, що втратили найдорожчих, піклується про них, намагається різними заходами розрадити їх серця. Поставив собі завдання і з честю справився, цього разу коли знову їхали з ним на передову, то його українській можна позаздрити. Декілька разів виправляв мої слова, бо інколи проскакує у мене суржик. Отак, просто потрібно це захотіти зробити, а не шукати виправдання своєму небажанню щось робити для цієї землі. Менше плачу і більше діла і усе в нас буде добре.

20.10.2018р. Надія Таршин