«…Слід лилика
У порцеляні вечора лишає порожнечу…»

(Райнер М. Рільке)

Лишаємо слід
На килимі жовтого листя
Ми – лилики тьми:
Нескінченно темного Всесвіту:
Слід порожнечі
На візерунках осені:
Там пройшли ми –
Кажани –
Діти блідого Місяця:
Жовтуватого, наче сама Осінь:
Пані з оксамитовим одягом
(Роздягнись, Осене!)
Нам літати
У часи густих сутінок
Нам розгортати
Шкірясті крила-вітрила,
Нам, дітям пітьми – лиликам –
Побратимам Сіріуса –
Синьої зірки минулого,
Живим вітрильникам ріки Ерідан
У сутінках знання потаємного
На межі між «сьогодні» і «завтра»,
В годину старого ліхтарника,
Що запалював світильники ночі
І забув, наразі, згасити:
Лишаємо слід порожнечі
Ми – лилики –
Шкірясті
лицарі
Темних Віків.


Примітки:
А в нас в Ірландії лилики не відлітають у теплі краї і не сплять в часи зими – у нас в Ірландії зими дощаві і теплі, а лиликам на то байдуже…
Вони справді мають шкірясті крила, які нагадують мені то вітрила – темні вітрила ірландських шхун, то сторінки книг – шкіряні сторінки ірландських книг-пергаментів…