Серед гір, до хмар високих, оселились кульобОки. КульобОки-колобки – круглі крихітні звірки.
Поміж них – ведмідь та зайчик, їжачок, смiшний баранчик, свинка, олень-розумаха. Ще й сова – премудра птаха.
Це лиш приказка, малята. Тож, почнім оповідати.

Казка перша: Урок шиття

Тамара Маршалова
tamaramarszalowa@bigmir.net

Літній ранок. Свинка на ім’я Вепря сиділа на заквітчаному балконі й пильно вдивлялася вдалечінь. У своїй рожевій сукенці в рюшах, вона була схожа на гарненьку пухкеньку трояндочку.
-І де ж цей Фроня подівся? – нервувала Вепря, згадуючи їжачка Фроню.. – Мав бути о дев’ятій, зараз одинадцята, а його все немає.
А справа в тому, що Фроня, як лісовий кравець, пообіцяв свинці навчити її шиттю.
І саме тут раптом пролунав дзвоник.
Вепря підбігла до дверей. Відчинила. На порозі стояв їжачок Фроня.
-; Вибач, - винувато промовив Фроня, привітавшись із свинкою. – Проспав.
-; Проспав?! – не стримавшись, заверещала знервована Вепря. – Як ти міг? Я, можна сказати, цілий ранок на очікування промарнувала, а ти – проспав! Може, скажеш, що забув будильника накрутити, га?
-; Забув, - похнюпившись, зізнався Фроня.
І тут Вепрі стало соромно. І навіщо вона на Фроню накричала, він же ненавмисно.
Вепря обережно поплескала їжачка по плечу
-; Ти мені, Фроню, теж пробач, - винувато прошепотіла Вепря. - Ну... за те, що я на тебе насварилася. Забула, що гнів – це погано, і що треба вміти себе стримувати, а іншим прощати. А ще я тобі щось смачненьке приготувала.
-; Знаю, - одразу ж ожив Фроня. – Мої улюблені оладки з яблуками!
Вепря була вражена.
-; Знаєш? - перепитала вона, здивовано поглянувши на Фроню.- Звідкіля?
-; А!- посміхнувся їжачок. - Хай це наразі буде моєю таємницею. Колись, може, й розповів.
Поласувавши оладками, та випивши горнятко духмяної жолудевої кави, Фроня взявся за справу - вчити Вепрю шити фартушка.
Діставши зі свого наплічника, як той фокусник у цирку, чотири прямокутники кольорової тканини – один великий, другий менший, а третій зовсім маленький, та взявши у Вепрі приготовану нею голку з ниткою, він швиденько підшив їх з усіх чотирьох боків. Потім їжачок умілими рухами зшив великий прямокутник із середнім, а маленький пришив поверх великого. Прискіпливо оглянувши свою роботу, Фроня знову поліз до наплічника. Діло було за малим - пришити до прямокутників три тасьми – одну до верхньої частини середнього, а дві інші – до ріжків великого прямокутника (можна зробити малюнок). І ось тоді, коли справа була повністю завершена, свинка Вепря голосно ойкнула - перед нею лежав справжнісінький фартушок із кишенькою.
Схопивши плід їхніх із Фронею старань, Вепря відразу ж кинулась до люстра, і саме тут... Побачила, що її гарненька рожева сукенка, мов сніжком, припорошена борошном.
Вепря поглянула на Фроню. Той посміхався.
-; Тепер я знаю, звідкіля ти довідався про оладки, - промовила Вепря, звертаючись до Фроні.
-; Так, - погодився їжачок. – Та тепер, із фартушком, це буде зробити значно важче.
Ну, звісно ж, Вепря подякувала Фроні за його науку шиття, а ще подарувала йому рецепт його улюблених оладків із яблуками.
Рецепт оладків із яблуками:
1 склянку кисляку налий у невеличку мисочку. Поклади туди 1 яйце, 1 столову ложку цукру, трохи солі, на кінчику ножа соди, склянку борошна. Заміси тісто, яке повинно скидатися на густу сметану. Дрібно наріж очищене яблуко. Поклади шматочки яблука в тісто, і гарненько розмішай. Оладки підсмажуй в олії.

Казка друга: Зоряна оповідка

Тамара Маршалова
tamaramarszalowa@bigmir.net

Їжачок Фроня вже майже заснув, як раптом почувся гучний стукіт.
- Хто там? – запитав Фроня, висовуючись у вікно.
- Це я, Фроню, - відповів знайомий голос. – Може, хоча б двері відчиниш?
На ґаночку, в піжамі та нічному ковпачку, стояв баранчик Буцик.
- Ти чого це так пізно? Сталося що? – поцікавився їжачок, жестом запрошуючи Буцика ввійти.
- Сталося, - промурмотів баранчик, сідаючи в крісло. – Заснути не можу. Наразі всю свою рідню перерахував! А сну немає.
- Та-а-ак, - протяжно промовив, Фроня. – А слонів? Слонів теж порахував?
- Слонів?! Ні, слонів не порахував, - розгубився Буцик. – А навіщо? Серед моїх родичів слонів немає. Барани є – а слонів немає.
- Дійсно, немає, - погодився, почесавши потилицю, Фроня. – Але ж ти, Буцику, не переймайся, ну... що слонів немає. Я тобі і без слонів допоможу. Не будь я твоїм найкращим другом!
Повідавши це, Фроня побіг до кухні. Там він швиденько налив склянку теплого молока, і взявши баночку квіткового меду, приніс усе це баранчику.
- На, спробуй, - промовив Фроня до Буцика, - Як каже ведмідь Медько, це найкращий засіб від безсоння.
Поки баранчик Буцик смакував молоком із медом, їжачок Фроня сидів біля вікна, й мрійливо дивився на зоряне небо. Адже саме перед тим, як лягти спати, він читав про зірки.
- Буцику, - несподівано порушив тишу Фроня, - а чи відомо тобі, що зірки – це не якісь там кольорові крихти на небі, а великі сяючі кулі? І те, що Сонце – це теж зірка? І, до речі, не найбільша. І що є зірки, які набагато більші за Сонце. І, що сяють зірки тому, що випускають величезну кількість енергії?
- Зірки більші за Сонце? Випускають величезну кількість енергії? – недовірливо, перепитав Буцик, як тільки Фроня замовк, щоб передихнути. – Невже? Хіба жартуєш? Поглянь на небо, які вони всі маленькі!
- Маленькі? - фиркнув Фроня. – Це нам тільки здається, що вони маленькі. А все чому? Бо знаходяться вони дуже далеко. А от наша планета Земля, навпаки, здається нам великою. Бо що? Бо знаходиться близько - ми на ній живемо.
Буцик замислився.
- А Сонце? – раптом поцікавився він.
- Що Сонце? – не зрозумів Фроня.
- Воно більше за нашу Землю?
- Так, більше, – відповів Фроня. - Набагато більше!
- Я так і думав... – зі страхом у голосі промовив Буцик.
- Що думав? – почав нервувати Фроня.
- Та нічого… - опустивши голову, та перебираючи китиці пледу, тихо відказав Буцик. - Тільки от, не розумію, як такі великі та важкі зірки на небі тримаються.
- А, так ти про це! – посміхнувся Фроня. – Та ж там на них особливі сили діють.
- Які ще такі сили? – зробивши великі очі, вигукнув Буцик.
- Сили тяжіння й відштовхування, - пояснив їжачок. - У Космосі вони на кожен предмет діють Всі зірки — це величезні магніти. Вони одні предмети притягують, а інші відштовхують. А тому, що сили при цьому врівноважуються - зірки не падають.
- А я чув, що падають... – пошепки заперечив Буцик. – Мені зайчик Трусь розповідав. Він на власні очі бачив...
- Бачив! Бачив! – передражнив Буцика Фроня. – Це не зірки, а метеорити падають - шматки криги та кам'яних тіл із міжпланетного простору. Їх тільки сприймають за зірки, – пояснив Фроня.
Баранчик Буцик полегшено зітхнув.
- Добре, Фроню, що хоч чимось потішив, - промовив він. – Бо й так сну немає, а ще ти зі своїми страхіттями.
Чи то Фроніна оповідка про зірки так на Буцика подіяли, чи молоко з медом. Але додому цієї ночі він не пішов.
Фроня все розповідав і розповідав – про сузір’я, окремі групи зірок, які мають дивні назви, як то: Велика Ведмедиця (Великий Віз), Мала Ведмедиця (Малий Віз), Великий Пес, Малий Пес, Голуб, Єдиноріг, Жираф... Про Місяць, який є природним супутником Землі. Про спеціальні оптичні прилади – телескопи, завдяки яким усе це можна краще розгледіти.
Але сам Баранчик Буцик, лежачи на м’якій канапі, й дивлячись у вікно, подумки був дуже-дуже далеко - в зоряному просторі, де мандрував і рахував зірки... Рахував, рахував...
Аж поки не заснув.


Буде далі