От нащо свиням гриви заплітати,
Підковувати змучену блоху?
Фантазія у геніїв багата,
Оригіналів - спробуй порахуй.

В мистецтві нині модне понтовите,
Хвалити звично естетичний слиз.
На оплески несуть словесні скирти,
Малюнки божевільного - на біс.

А чи модерні словеса зопрілі,
Де кожен образ, мов клубок ліан?
Втопили гопака в хавана гілі,
За римами клубочиться туман.

В Пегаса-гея одростає вим'я,
Носити музу бороду навчив.
А майстер жде хвали, благоговіння,
Та навзаєм - тікають читачі.

І де шукати логіки осердя,
Козою ґлузд вистрибує із лоз.
Вважав, що доторкнувся до безсмертя,
Пригледівся - банальний випердос.
02.11.2018р.

Сумовите

Ой, брати мої, парнокопитні!
Невеселі, сумні п"ятаки!
Вас поріжуть на Паску у квітні,
Будуть сало, ковбаси, шкварки.

А мені у руках саложерів
Пощастило - утік від ножа.
Лиш довіку розхитано нерви
В хащах тиждень по тому дрижав

На сніданок була бараболя,
Січка пріла - не кава лате.
У свиняки одна лише доля:
Стати їдлом голодних людей.

Сподіваюся, може, і всує,
Що втечу в небеса, мов Ікар.
Рай свинячий, я знаю, існує,
Та до нього дорога важка.

Повернутись не можу на згубу -
Свиноріз приготує обід.
Засинаю у листі під дубом,
Осипаються жолуді з віт.

01.10.2018р.

Під вікном

Задощило. Потемніли обрії,
Догорає на вікні свіча.
Восени поети в меланхолії,
У зітханнях схована печаль.

Б'є по нервах шерхіт падолисту,
З піднебесся сумовите "Кру!".
У тепла фіаско, неміч, відступ,
Лізе длань за смертю в кобуру.

В піджака мокріють плечі й вилоги,
Спить на ляді тлустий кіт Баюн.
Хмаровиння чвертьтонами сірого
Падає на голову мою.

Трем душевний (настроєве ехо),
Зів'ядає в серці пастораль.
Йде сусід. На вигляд - Дені Трехо,
А мені б з розгону у сераль...

Тупцювати під дощем невесело
Й мацати вогке вікно-слюду.
А дружина в ліжку пахне веснами,
Бачу литку файну, молоду.

Так замерз, що ніс та вуха сині,
Працював, обляпався вапном.
Грітися у гості до богині
Лізу у прочинене вікно.

02.11.2018р.