Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.11.14
10:36
Дорога (цикл сонетів)
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
І.
Вела дорога в дощ і в спеку
Між різнотрав'ями узбіч.
Мітли чи списа біле древко -
ОпЕртя, і нічого більш.
2025.11.14
08:28
За поповнення, за поновлення
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
Вип’ю чарочку знову з друзяками…
А знеболення і оновлення
Будем порівно гризти з собаками
Тую кісточку, що без тістечка
Я смоктатиму а не гризтиму
Ну а стрілочка… свіжа вісточка:
Друзів втриматись я проситиму…
2025.11.13
21:46
Уже не літо, а зима.
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
Фатальне листя облітає.
Так неминучості тюрма
В кайданах болісно тримає.
Зима гряде, немов тиран,
Змітаючи усе навколо.
Я прикладатиму до ран
2025.11.13
19:42
Вже двісті літ минуло з тих часів,
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
Як москалів у поміч запросив
Богдан. Наївно, мабуть сподівавсь,
Що цар московський справді поміч дасть.
Та, де ступила лапа москаля,
Там, він вважа, що вже його земля.
Тож помочі від них було на гріш
Та вже г
2025.11.13
19:19
люди говорять а не зна ніхто
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
чому тебе я покохав ото
мовби старатель злотоносний пісок
ґо танцюймо добрий час зійшов
ей
багато хто живе в полоні мрій
ретельно бруд ховаючи у рукаві
2025.11.13
19:13
Вогнем оманливих ідей
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
Там харчувалися потвори,
Страждання множачи і горе –
Вже, мабуть, каявсь Прометей!
«Хто був ”ніким“ – той став ”усім!“» –
Юрба вигукувала гасло.
І ті ”ніякі“ кров’ю рясно
2025.11.13
18:52
Вирви досаду з того саду,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
Що ти плекав і боронив.
У дальню путь візьми відраду,
Щоб золотавий помах нив,
Черешень квіт, гомін бджолиний
До тебе піснею прилинув.
Аби і в найщаслившім краї,
Коли, буває, розпач крає,
2025.11.13
13:07
Живи Україно
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
віка і віка,
Отця де і Сина
керує рука.
Бо воля як криця
танок де і спів –
слів Божих криниця
2025.11.13
08:59
Якби ж ми стрілися раніше,
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
коли ще весни молоді
в гаю нашіптували вірші,
а я ходила по воді.
Якби Ви зорі дарували,
метеликів у животі,
та кутали в шовкові шалі
2025.11.12
21:52
Перший сніг
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
розділяє життя
на "до" і "після".
Перший сніг бомбрдує
думки і слова.
Перший сніг розтанув,
як невидимий рукопис,
як зникомі письмена.
2025.11.12
20:09
Ти без довгих прощань застрибнула в останній вагон,
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
Ти вже бачиш себе у світах на дорозі широкій.
А мені зостається хіба що порожній перон,
Де за спокоєм звичним чатує незвичний неспокій.
2025.11.12
18:20
Все карр та карр - пісні старої тітоньки.
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
Коли садили верби ще діди,
Питалися у неї: птахо, звідки ти
Перенесла гніздо своє сюди?
І що облюбувала, чорнопера, тут?
Околиці затишшя чи сади?
Гукала дощ і випасала череду,
2025.11.12
10:31
Підійди сюди тихенько
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
Роздивись, не пожалкуєш
Тут і білі, і опеньки
Не спіши, ще поцілуєш…
Хтось садив, а ми збираєм
Ось би встрітить слід провидця
Ти диви, природа дбає
Берем ще і ще — згодиться
2025.11.12
08:53
Пам'яті сестри
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
Людмили
Сил нема спинити,
Хоч я так хотів, -
Метушливі миті
Найкоротших днів.
Квапляться аж надто
2025.11.11
23:09
Накуй зозуленько роки ті
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
де все цвіте у оксамиті,
де почуття несамовиті,
де Сонце гріє, ще в зеніті,
і сяє золотом в блакиті.
Щасливі люди тої миті,
бо наслідки гріха відмиті,
ех, відати б, що люди ми ті.
2025.11.11
22:06
Осінь - час збирати каміння,
важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...важке, мов голова Чингісхана.
Осінь - час підбивати підсумки,
але рахівницю
засипало листям.
Терези зламалися і заіржавіли.
Осінь - час збирати ідоли
на дикому зарослому полі.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Шторм
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шторм
Мій всесвіт розхитує твоя несподівана поява у ньому...
Він відносно давно стабільний. Років два, точно...чи ніби...
Поряд, хоча й нечасто, людина, з якою мені буває добре. Я часто почуваюся щасливою... Хоча часто і бракує тем... і паузи та мовчання замінюються на інші види спілкування та спільну діяльність...
Інколи, я думаю, що це – моє. Я твердо знаю, що він мене КОХАЄ... такими речами не жартують і не розмінюються, але ти нахабно порушуєш цей лад. Думки гарцюють в голові і емоції перетворюються у вибухову суміш і вчиняють карнавал...
Що зі мною коїться? - запитую себе і не знаходжу відповіді...
Що мені у тобі? Гарне обличчя і відкритий погляд! Але одним обличчям не обходиться... та й красенів було-перебуло у полі мого зору, колі мого спілкування і навіть у ліжку... та й поняття краси у кожного своє... набачилася я вже з блакитними очима ще тих гульвіс...
Енергетика? – я погано знаю твою енергетику... погано... схиляю голову і думаю-думаю-думаю...
Запах? – Я не знаю твого запаху! Але чому у думках я так часто повертаюся до тебе? Чим ти можеш бути мені цікавий?
Ти блідий... як вампір з саги «Сутінки», я не вивчила твоєї статури, бо коли дивлюся на тебе, то дивлюся у очі...
Ти стискаєш вуста, як дівчина... І, виявляється, це мене може дратувати, але може і заводити...
Ти закриваєш обличчя долонями, як дівчисько... Це абсолютно не мій жест, і я дивуюся, як собі це чоловік може дозволити?
Але мене чомусь це манить... І я, на фоні тебе, почуваю себе чоловіком більше, аніж ти...
Мені давно хотілося позбутися цього відчуття, і коли поруч мене той, хто мене кохає, я почуваюся маленькою дівчинкою... я можу вередувати, «варити воду», бути слабкою і ніжною.
Але коли поруч ти, у мені бунтує моє чоловіче я...
Мені хочеться бути більш нахабною, сильною, вольовою, брутальною і впевненою, а не лагідною кішечкою... Примушувати і наказувати... йти хвилею цунамі...
Ось чому мене тягне до тебе...
Я не відсторонююся від іншої себе, яка проявляється лише тоді, коли поруч ти...
Це справжнє шаленство...
Це шаленство народжує сміливі ідеї і думки... Як от спадає на думку стати плеймейт журналу «Плейбой», оголитися, поки тіло прекрасне і молоде, і любуватися собою на світлинах, зроблених майстром своєї справи...
Що зі мною?
Я є водночас цнотливою і розпусною, гарячою і стриманою...
Ти викликаєш в мені шторм... але все ще стримуюся... але чи надовго?..
Він відносно давно стабільний. Років два, точно...чи ніби...
Поряд, хоча й нечасто, людина, з якою мені буває добре. Я часто почуваюся щасливою... Хоча часто і бракує тем... і паузи та мовчання замінюються на інші види спілкування та спільну діяльність...
Інколи, я думаю, що це – моє. Я твердо знаю, що він мене КОХАЄ... такими речами не жартують і не розмінюються, але ти нахабно порушуєш цей лад. Думки гарцюють в голові і емоції перетворюються у вибухову суміш і вчиняють карнавал...
Що зі мною коїться? - запитую себе і не знаходжу відповіді...
Що мені у тобі? Гарне обличчя і відкритий погляд! Але одним обличчям не обходиться... та й красенів було-перебуло у полі мого зору, колі мого спілкування і навіть у ліжку... та й поняття краси у кожного своє... набачилася я вже з блакитними очима ще тих гульвіс...
Енергетика? – я погано знаю твою енергетику... погано... схиляю голову і думаю-думаю-думаю...
Запах? – Я не знаю твого запаху! Але чому у думках я так часто повертаюся до тебе? Чим ти можеш бути мені цікавий?
Ти блідий... як вампір з саги «Сутінки», я не вивчила твоєї статури, бо коли дивлюся на тебе, то дивлюся у очі...
Ти стискаєш вуста, як дівчина... І, виявляється, це мене може дратувати, але може і заводити...
Ти закриваєш обличчя долонями, як дівчисько... Це абсолютно не мій жест, і я дивуюся, як собі це чоловік може дозволити?
Але мене чомусь це манить... І я, на фоні тебе, почуваю себе чоловіком більше, аніж ти...
Мені давно хотілося позбутися цього відчуття, і коли поруч мене той, хто мене кохає, я почуваюся маленькою дівчинкою... я можу вередувати, «варити воду», бути слабкою і ніжною.
Але коли поруч ти, у мені бунтує моє чоловіче я...
Мені хочеться бути більш нахабною, сильною, вольовою, брутальною і впевненою, а не лагідною кішечкою... Примушувати і наказувати... йти хвилею цунамі...
Ось чому мене тягне до тебе...
Я не відсторонююся від іншої себе, яка проявляється лише тоді, коли поруч ти...
Це справжнє шаленство...
Це шаленство народжує сміливі ідеї і думки... Як от спадає на думку стати плеймейт журналу «Плейбой», оголитися, поки тіло прекрасне і молоде, і любуватися собою на світлинах, зроблених майстром своєї справи...
Що зі мною?
Я є водночас цнотливою і розпусною, гарячою і стриманою...
Ти викликаєш в мені шторм... але все ще стримуюся... але чи надовго?..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
