Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2026.11.05
06:07
Вологою насичене повітря
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
Повисло понад містом уночі, -
Німа пітьма приглушує палітру -
Ні вогника від лампи чи свічі.
Убралось місто в чорні оксамити,
Заснули вулиці, будинки і мости, -
Без світла важко і тривожно жити,
Без світла, знаю, спокій не
2026.11.05
03:33
із золотого берега рабів
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
скинуто на ринку в орлеані новім
купець рубцюватий за трудами своїми
знай жінок шмагає, опівніч за мить, ов
бурий цукре, чом добре так смакуєш
бурий цукре, мов ті дівчачі згуби
2026.11.04
16:29
Журлива осенi краса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
Пробiглася босонiж небом.
Можливо, нам того не треба,
Що на дворi бринить роса.
Кружляє листя над землею –
Журлива осенi краса,
Мов позолочена коса,
2026.11.04
16:16
Цей ліс живий. У нього добрі очі.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
Шумлять вітри у нього в голові.
Старезні пні, кошлаті поторочі,
літопис тиші пишуть у траві.
Ліна Костенко.
Іду до лісу.
2026.11.04
14:37
Чи не була порожньою краса
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
Актора знаменитого у кадрі,
Що дарували щедрі небеса,
Як нагроду чи небесну кару?
На сцені він підкорював усіх.
І слава насувалась, мов лавина.
Трагедія або нестримний сміх
2026.11.04
11:46
Скіфи, кімерійці, чорні маври,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
Може, ще арійці — та навряд...
Ми учора лише динозаври,
А тепер — екзистенційний ряд!
Ну, а у майбутньому — отрута,
Ніби рути-м’яти вогка ртуть,
Б’є у скроні часу лють закута,
2026.11.04
11:26
Деякі автори такі кумедні
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
блокують доступ до свої нєтлєнок
Відкрию їм страшенну таємницю
Їх твори є доступні анонімно
Завжди їх можна прочитати
посміятись
рецензію щоправда не напишеш
2026.11.04
09:26
У Львівській обласній бібліотеці для юнацтва імені Романа Іваничука, що на площі Ринок, відбулася презентація ювілейного перевидання книги «Марія з Магдали» – релігійної драми маловідомого польського поета й драматурга Антона Шандлєровського в українськом
2026.11.04
08:10
Листя, що впало на стежку, до сірого стовчене.
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
Краплі намистом на чорному - срібло на оніксі.
Та несподівано цяткою дрібно тріпоче на
Мокрій обочині клапоть обірваний з коміксів.
Берег. Метелик. Малюк і рука, певно, батькова,
Міцно тримає, а з нею
2026.11.04
07:19
Важка, велика та холодна
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
Роса на стеблах і листках
Культур баштанних і городніх,
І на утомлених руках.
Вона така, мабуть, до спеки,
Коли все гине, в'яне, схне, —
Ось-ось, вернувшись іздалека,
Нещадно сонце спалахне.
2026.11.03
23:42
ясно і зрозуміло що не спасуться всі-всі
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
і сам я не претендую повірте
бо кінець і наступний початок
чогось-там типу-якщо-б
є незмінним а саме
із небес щось потужно шарахне
а тому вочевидь
люблю обіймаю хочу вірити кожен
2026.11.03
14:53
Нам обіцяли дати світло у четвер,
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
Та знов щось трапилось, і темно дотепер.
Не можу навіть подивитись марахвон,
Ну а без нього в мене дуже кепський сон!
По марахвону нам говорять все, як є:
Ось-ось Москва вже ка-пі-ту-лює!
Лиш треба два-три тижні
2026.11.03
13:42
Я іду і падаю у бруді,
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
Вирвавшися із пасток цупких,
Потонувши у далекім блуді
І промовах скорих, копітких.
Упаду в траву, як у основу,
У буття, початок і кінець,
У самої вічності промову,
Подолавши бісівський вінець.
2026.11.03
10:48
В пітьмі по припічку гасали
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
Чотири чорні павуки,
Було їм припічку замало
І закороткі держаки.
Шляхи до печі, як дороги,
У невідоме знову звуть.
Вони гасали до знемоги,
В печі гула груднева лють.
2026.11.03
10:35
Багряний жар листків опалих
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
Підхопить вітер мимохідь
І, капризуючи помалу,
Вони дзвенітимуть, як мідь.
В танку кружлятимуть допоки
Вітрисько має сили й хист
Робити наскоки і скоки,
Іграти, ніби гармоніст.
2026.11.03
08:44
«ДАНТЕ: ОСТАННІЙ ПОГЛЯД РАВЕННИ»
(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...(драматична містерія в голосах на дві дії)
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Данте Аліг'єрі (Майстер) – 56-річний поет-вигнанець, що помирає від малярії.
Голос Флоренції – темна, потворна постать у золотій короні, алегоричний обра
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
2026.07.04
2026.04.29
2026.04.23
2026.03.31
2026.03.19
2026.02.11
2025.11.29
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
Шторм
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Шторм
Мій всесвіт розхитує твоя несподівана поява у ньому...
Він відносно давно стабільний. Років два, точно...чи ніби...
Поряд, хоча й нечасто, людина, з якою мені буває добре. Я часто почуваюся щасливою... Хоча часто і бракує тем... і паузи та мовчання замінюються на інші види спілкування та спільну діяльність...
Інколи, я думаю, що це – моє. Я твердо знаю, що він мене КОХАЄ... такими речами не жартують і не розмінюються, але ти нахабно порушуєш цей лад. Думки гарцюють в голові і емоції перетворюються у вибухову суміш і вчиняють карнавал...
Що зі мною коїться? - запитую себе і не знаходжу відповіді...
Що мені у тобі? Гарне обличчя і відкритий погляд! Але одним обличчям не обходиться... та й красенів було-перебуло у полі мого зору, колі мого спілкування і навіть у ліжку... та й поняття краси у кожного своє... набачилася я вже з блакитними очима ще тих гульвіс...
Енергетика? – я погано знаю твою енергетику... погано... схиляю голову і думаю-думаю-думаю...
Запах? – Я не знаю твого запаху! Але чому у думках я так часто повертаюся до тебе? Чим ти можеш бути мені цікавий?
Ти блідий... як вампір з саги «Сутінки», я не вивчила твоєї статури, бо коли дивлюся на тебе, то дивлюся у очі...
Ти стискаєш вуста, як дівчина... І, виявляється, це мене може дратувати, але може і заводити...
Ти закриваєш обличчя долонями, як дівчисько... Це абсолютно не мій жест, і я дивуюся, як собі це чоловік може дозволити?
Але мене чомусь це манить... І я, на фоні тебе, почуваю себе чоловіком більше, аніж ти...
Мені давно хотілося позбутися цього відчуття, і коли поруч мене той, хто мене кохає, я почуваюся маленькою дівчинкою... я можу вередувати, «варити воду», бути слабкою і ніжною.
Але коли поруч ти, у мені бунтує моє чоловіче я...
Мені хочеться бути більш нахабною, сильною, вольовою, брутальною і впевненою, а не лагідною кішечкою... Примушувати і наказувати... йти хвилею цунамі...
Ось чому мене тягне до тебе...
Я не відсторонююся від іншої себе, яка проявляється лише тоді, коли поруч ти...
Це справжнє шаленство...
Це шаленство народжує сміливі ідеї і думки... Як от спадає на думку стати плеймейт журналу «Плейбой», оголитися, поки тіло прекрасне і молоде, і любуватися собою на світлинах, зроблених майстром своєї справи...
Що зі мною?
Я є водночас цнотливою і розпусною, гарячою і стриманою...
Ти викликаєш в мені шторм... але все ще стримуюся... але чи надовго?..
Він відносно давно стабільний. Років два, точно...чи ніби...
Поряд, хоча й нечасто, людина, з якою мені буває добре. Я часто почуваюся щасливою... Хоча часто і бракує тем... і паузи та мовчання замінюються на інші види спілкування та спільну діяльність...
Інколи, я думаю, що це – моє. Я твердо знаю, що він мене КОХАЄ... такими речами не жартують і не розмінюються, але ти нахабно порушуєш цей лад. Думки гарцюють в голові і емоції перетворюються у вибухову суміш і вчиняють карнавал...
Що зі мною коїться? - запитую себе і не знаходжу відповіді...
Що мені у тобі? Гарне обличчя і відкритий погляд! Але одним обличчям не обходиться... та й красенів було-перебуло у полі мого зору, колі мого спілкування і навіть у ліжку... та й поняття краси у кожного своє... набачилася я вже з блакитними очима ще тих гульвіс...
Енергетика? – я погано знаю твою енергетику... погано... схиляю голову і думаю-думаю-думаю...
Запах? – Я не знаю твого запаху! Але чому у думках я так часто повертаюся до тебе? Чим ти можеш бути мені цікавий?
Ти блідий... як вампір з саги «Сутінки», я не вивчила твоєї статури, бо коли дивлюся на тебе, то дивлюся у очі...
Ти стискаєш вуста, як дівчина... І, виявляється, це мене може дратувати, але може і заводити...
Ти закриваєш обличчя долонями, як дівчисько... Це абсолютно не мій жест, і я дивуюся, як собі це чоловік може дозволити?
Але мене чомусь це манить... І я, на фоні тебе, почуваю себе чоловіком більше, аніж ти...
Мені давно хотілося позбутися цього відчуття, і коли поруч мене той, хто мене кохає, я почуваюся маленькою дівчинкою... я можу вередувати, «варити воду», бути слабкою і ніжною.
Але коли поруч ти, у мені бунтує моє чоловіче я...
Мені хочеться бути більш нахабною, сильною, вольовою, брутальною і впевненою, а не лагідною кішечкою... Примушувати і наказувати... йти хвилею цунамі...
Ось чому мене тягне до тебе...
Я не відсторонююся від іншої себе, яка проявляється лише тоді, коли поруч ти...
Це справжнє шаленство...
Це шаленство народжує сміливі ідеї і думки... Як от спадає на думку стати плеймейт журналу «Плейбой», оголитися, поки тіло прекрасне і молоде, і любуватися собою на світлинах, зроблених майстром своєї справи...
Що зі мною?
Я є водночас цнотливою і розпусною, гарячою і стриманою...
Ти викликаєш в мені шторм... але все ще стримуюся... але чи надовго?..
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію
