Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
Гойдались зорі у ставочку.
Шляхи ожина застеляла пруттям,
Немов вдягала оторочку.
І та любов, як квітка на лататті,
Закрилась у вечірню сутінь.
На диво, щезло із душі сум'яття.
І заходом не гасни у думках.
Бо то давно не мрія, то легка
Рожева тінь пелюстки, то - тремтіння
З чола спадаючого завитка.
То - тріпотіння крил, що не збулися,
Згубились на ходу, незвісно де.
із Богом покойся, братику.
Слово лихе хіба хто скаже?
Один я пройду Хрещатиком.
Тільки спогад колючим дротом,
де ми до війни приковані.
Повзе крізь дим їдкий піхота,
через міста йде зруйновані.
Біля школи діти
І весняна клумба аж вогнем зайшлась, –
Іскорки шафрану,
В полум’ї тюльпанів,
Запашіли жаром з рястом водночас.
Квітів аромати
Стали наповняти
А думка в пелюстках стоїть безвітрям.
І впала б вже, та звичка, Ісабель!..
А ти чи так дивилась і на нас,
Як на бездення прорваного неба,
Коли ми світ розрізали навпіл?
В генерала голова.
Сам придумав, сам зробив.
Мабуть, орден заробив
Ще й підвищення звання.
А все інше – то дурня.
Легко було при Союзі.
Перед старшими – на пузі,
Найвищу нагороду нинішніх рапсодів,
Що шиють собі сорочки-мантії
Для буття-блукання в царстві марень,
Братів кіфари, сестер ірландської арфи,
Нагороди сумної білої тиші
Пелюстками анемон посипаної –
Нагороди мовчання
Є загиблі. Багато поранених. Серед них четверо дітей…
Старенький Чернігів - в крові без сил…
Кремлінський палець униз: вбий його!
Святі мовчки виходять з могил.
Сльози в оча
А вона вже чекає тебе на балконі у свиті з каріатидами
І погляд її, як у звичайного, пристойного інквизитора,
Який знає, що буде далі, а тому милується міськими видами;
А тоді огля
бо замість весільного – траурне ложе.
Загинув хлопчина – йому дев’ятнадцять.
В матусі життя обірвалось неначе.
Її зрозуміють лиш ті, що втрачали.
Бо після такого – дорога печалі.
Дорога постійного смутку та болю.
Усіх несила і порахувать!.
Куми, свати, недоумки і смерди –
ота наразі «королівська рать»
аналізує, пророкує, пише,
висвітлює, доводить, викрива,
розбурхує і каламуте тишу…
Ярять і шаленіють нувориші –
Моє їм привітання --
То друзі справжні, молодці
А особливо зрання…
Тако сьорбнеш ковточок їх
І завібрірує щодення…
І не згадати буде гріх
Любязність їх, і ймення…
Солодка чи гірка, але в житті не прісна.
І пишуться вірші, сонети й навіть оди.
І з розуму бентежно чарівниця зводить.
А очі набувають сонячного блиску,
І ось вона велична зовсім близько-близько.
Пірнають в г
і він знайшов її в центрі Европи,
нема потвори гірше москаля,
не люди, а трикляті азіопи.
У світі всі стурбовано мовчать.
Не можна, кажуть, монстра турбувати.
Коли вода затопить Арарат,
то хай потопить й полчища сохатих
Не втішають його буруни, у вітрах неприкаяні.
Ми - дві чайки утомлені, низько літаємо й квилимо.
І чи крила піднімуть у завтра, напевно не знаємо.
Ми з тобою - дві чайки. І берег в такій невідомості.
З-
І так щебече угорі,
Що довго мовчки я не встояв
У співом збудженім дворі.
Почав підспівувати пташці –
І звеселіли небеса, –
І у конвалієвій чашці
Заграла перлами роса.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів
Нові автори (Поезія):
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники
Самоліквідація
Обмежується коло друзів,
яких раніше я вітав
у новорічній завірюсі
веселих шоу і забав.
Завіяло: у іншу спілку,
на манівці, у видавці...
Великому в ПееМі мілко,
мов криголаму у ріці.
Ізолювали ся нарциси,
тусуються глухонімі.
У вирії – зозульки сизі,
а ми сумуємо самі.
Взаємо-критика лікує.
Тому о будь-якій порі,
як у молитві алілуя,
чекаємо коментарі.
Ачей і я іще учуся
і не очікую на біс
як інші містери і міс...
За репутацію боюся,
коли оказії діждуся
і суну у халепу ніс.
ІІ
Ото ж уже у цьому році,
що добігає до кінця,
усі свої колоди в оці
повикидаю у сміття.
Але й усе, що вадить зору
і gentlemene &1 madame,
я покажу як зайву флору,
що шкодить мові і віршам2.
(
усі чекають дива як
маленького ів ув хлопчини
тане́ сніжана на очах
Я уявляю читача,
який ці опуси чита(є)...
Якогось є не вистача4?
А це я риму підганяю.
Ковтаю альфи, їм омеги...
А Муза скоса погляда4.
Мої зоїли і колеги,
вино поезії – вода.
І наливаємо по колу,
і випиваєм4... О! За нас!
Аби русизми побороли,
а суржик хай жує Пегас.
Бува4 узрю неповториме
і спотикаюся, – оп-ля!
Але якщо не гріє рима,
то мова аса звеселя4.
Я копіюю і сюжети,
і стиль, і фрази, і слова –
усі досягнення поета,
які і я не забува4.
Поезія, буває, лічить5...
І меланхолія зника4,
коли не хо4, але увічнить
сатира коміка ..... .
Мені нашіптує і Муза,
і щось навіює Борей –
ну чо4 чіпать6 нам ......... ,
коли у нього все о'кей?
Нема кебети описати,
що небо – ніби голубе?
Та ну його! Мої дівчата,
айда угадувать6 себе.
А то попри освітні норми
чоловіків-грамотіяк7
неонебачені8 реформи
не просуваються ніяк.
Я помиляться6 не боюся
і виростаю аж на п'ядь,
коли – і не моя Ма..ся,
але оцінює на п'ять.
І хай поаплодує ....,
що на ялинці є папайя,
чеширський усміх на устах,
поет линяє на очах.
І хай за Вікою де .....,
і я журитися не бу-9
ду, і римую неповторно,
що я у неї не табу.
І хай мене не розчарує
новою скрипкою ..... ,
коли у хорі не почую
її поез4, а не його.
І хай почує .........,
що я без неї аж зачах
і все очікую романа10
у неоліту11 на очах.
І хай прижме до серця ....
мене, як нічиє дитя,
як та соломинка остання
у течії мого12 життя.
І хай, неначе Пенелопа,
аматорка О.... К..
почує мовою Езопа,
що і її чека4 Улісс.
І, мо4 по стилю і по тропам13
пізнаю ...., і не сам,
та не із нею, автостопом,
поїду у її сезам.
І аж тоді, як не загину,
коли я напишу есе,
накине соточку ......
за те, що мова – наше все!
А як почину і на лавку
мене одного покладуть,
мені Сашко підсуне .....
на всі літа у дальню путь.
А як до раю не поїду,
то у наяд козирний ...
пошле зі мною до Аїду
свою Горгону і медуз.
І у кінці почую фразу
від редколегії ..,
що я не вилізав ні разу
за межі фабули і тем.
ІІІ
Я розумію – наваяли...
Куди його тепер подіть6
усе, що тішить і ятрить –
заслуги і високі бали?
Та ще й аматорів навчали...
А ви граматику учіть.
Ну от і все. Останнє шоу
на лабутенах. І – у рай,
кудись за обрії, за край...
Нехай перемагає мова.
А одягаючи обнови,
мої котурни не взувай.
І пам’ятай, коли співають
мелодії сонат14твоїх,
то голосні не заважають,
а заважає збіг14 глухих.
Очікуй лаври Мельпомени
у дежавю шерше ля фан.
Адью, madam(e) & gentelman(e) ...
З Новим!
Бувайте.
Гра-фо-ман.
1 – знак логіки при її відсутності у автора;
2 – кажуть, ніби наголос у множині – на другому складі, а в однині – на першому;
3 – ноу-хау, коли беззнаковість приховує безграмотність, інверсії – смисл сказаного, зайві глухі(ів) – нібито згладжують голосні, штучний наголос – забезпечує ритміку, повтор однакових складів(типу на на) – нібито вадить високій поезії;
Нормальною мовою перекладається так:
Діда Мороза в ці години
усі чекають як дива.
І у маленького хлопчини
Сніжана тане на очах;
4 – покручі суржика, обрубана класиками форма дієслова, якої у словниках немає;
5 – не те саме, що лікує;
6 – русизми, калька з великого і могутнього язика(класикам – можна);
7 – неологізм від грамотіїв;
8 – нове на рівні відкриття;
9 – форма римування, яка властива виключно майстрам;
10 – родовий відмінок вимагає роману;
11 – не плутати новітню літературу із мезозойською ерою;
12 – підступне слово щодо наголосу;
13 – подвійна колізія з відмінюванням і значенням;
14 – збіг приголосних у суміжних словах є ознакою авторської неспроможності.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)