- Давайте ми ЦЕ зробимо! – із металом в голосі сказала Воля, оглядаючи присутніх. В тісній вогкій печері було душно. Рівно 36,6 градусів по Цельсію.
- Давайте – заволало Завзяття, прудко схоплюючись на рівні ноги. – З чого почнемо?
- Із самого початку – мудро мовив Нерв, уповноважений представник Палати Ума, яка у зв’язку із безліччю поточних справ делегувала свій голос означеному вище Нерву. Навіть, не Нерву, а нервовому закінченню. Але воно, те закінчення, потай перебрало на себе усі можливі умовиводи і завжди представлялось як Нерв. Коротко і різко. Наче блискавиця.
- А бодай вас… - сказала Розсудливість, оглядаючи строкату компанійку. – А сили є? А ресурси? А вміння? А…
- Чого нема? Є! – перебила її Сила Духу. – Ось дивіться. Сила Духу зігнула руку в лікті, демонструючи біцепс.
- М-да… – скептично оцінив розміри біцепса Сумнів. – Хлопчик-горобчик.
- Годі сперечатися – Воля знову повернула до себе увагу. – Зараз або ніколи. Жовна заходили на вилицях, демонструючи неабияку рішучість.
Раптом якась незрозуміла аура заповнила і без того тісний простір помешкання. Наче хвиля умиротворення торкнулася кожного із присутніх.
- Ви це про що, перепрошую? – вкрадливий голос означив появу нової діючої особи. Це була ЛІНЬ, пані із сонними очима і м’якими тілесами. Звідки вона з’явилася, ніхто так і не зрозумів. Просто як джин із пляшки.
- І воно вам треба? Ви що, з глузду з’їхали? – продовжувала поважна пані.
- Ніхто з мене не з’їжджав – озвався старенький маразматичний Глузд, що до цього часу тихо посапував у дальньому закутку. – І взагалі, дайте спокій. Не згадуйте мене всує, прошу вас.
- Звичайно, звичайно – ЛІНЬ поблажливо усміхнулася. - Не дай, Боже, ще помреш до віку.
- А ти – ЛІНЬ подивилася на Волю, що якось обм’якла і наче стала нижче зростом. - А ти, поки що живи. Але не підбурюй наше славне духовне товариство до необдуманих вчинків. А до речі, про що мова, власне кажучи?
- Так ми… цеє… як то… зарядку ранкову хотіли робити… щоранку, для здоров’я – пошепки чомусь відповіла Воля.
- Ну-ну, для здоров’я кажеш. Не спитавши, не порадившись зі мною – ЛІНЬ презирливо скривила губи. А тепер слухайте сюди – продовжила вона, зручно розмістившись на бугристих трубах, всередині яких щось булькало і шуміло. - Ніч надворі, а ви тут бучу підняли. Шість секунд і всім спати. Буде день, буде їжа. Буде їжа, буду я… Лінь затряслася тілесами у безгучному сміху.
В помешкання само собою вимкнулося світло. Стало тихо. Лиш зі стелі тоненькою цівкою лилася якась рідина, липка і червоного кольору. Пахло залізом.

03.01.2019