
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.07.13
16:10
Сльозами й кров'ю стелиться дорога,
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
Немає порятунку вже ніде.
Гуде в містах повітряна тривога -
Та як вона по-різному гуде!
По всій країні - обстріли ворожі.
Допомагає крізь цей жах пройти
Несамовитий шепіт: "Боже! Боже!
2025.07.13
13:55
В часи, коли ще і Січі не було в помині.
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
Як тяглося Дике поле ледве не до Росі.
А козацтво у степах тих хоч і завелося,
Та ватагами ховалось в байраках, долинах
Та у плавнях. Отаманів собі вибирали,
А про гетьманів козацьких ще тоді не чули.
Хоробрі
2025.07.13
12:12
Дружина - запашна троянда
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
Та оберіг від самоти.
Пуста без неї отча хата,
Життя спливає без мети.
А я живу не пустоцвітом,
Жар-птицю маю у руках.
В думках жовтогаряче літо,
2025.07.13
08:31
Звідкіль з’являється мовчання?
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
Навіщо й що його жене?
Чому ця тиша первозданна
Тепер пригнічує мене?
Переживаннями повитий,
Щодня томлюсь на самоті, –
Зі мною справ не мають діти,
А друзі – збилися з путі.
2025.07.12
22:06
Після невдалої операції на очах
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
чоловік став утрачати зір,
світ став поринати в темряву,
береги стали губитися,
навколо панував океан пітьми.
Як побачити знайомі
і такі дорогі обриси?
Як насолодитися картинами
2025.07.12
14:16
А літо виставляє слайди:
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
гаряче сонце та асфальт гарячий;
із льодом склянку і мохіто...
Лиш думкою несешся в мандри.
Суцільна спека нині влітку,
а дощ, як зваба, вдалині маячить.
У нас ні краплі, лиш сушарка
2025.07.12
13:54
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти
в очах моїх ти ще на порозі
нумо зайдім іще для чогось
іще для чогось іще для чогось
в очах моїх ти
в очах моїх ти
2025.07.12
12:38
Нехай мене Зоська про вірш не просить,
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
Бо коли Зоська до вітчизни верне,
То квітка кожна вірш проголосить,
Зіронька кожна заспіває напевне.
Допоки квітка розквітне,
Допоки зіронька в леті,
Слухай, бо то щонайкращі поети.
Зірки блакитні, рожеві квіт
2025.07.12
10:12
Якось незрозуміло…
Ось він ще зовсім маленький хлопчик. Утім, відчуває себе центром Всесвіту, навколо якого обертаються тато, мама, бабуся і навіть пухнастий песик Віскі…
Вони живуть у сивому будинку в самісінькому центрі чарівного міста.
Оточують його
2025.07.12
09:50
річний український воїн Костянтин втратив на війні обидві ноги…
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
Але саме там знайшов своє кохання - Ірину.
Миру і любові молодому подружжю!
Війна - це свіжі хрести,
це сльози, біль і руїни…
Ірина і Костянтин,
Костянтин та Ірина.
2025.07.12
07:39
В Парижі люди слухають Бізе,
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
У Римі носять вітчизняні кеди.
А в мене вже давно інакше все -
Четвертий рік я слухаю "шахеди".
Хоча відвідувати хочу теж
Борделі дорогі, кафе гостинні.
Базікають експерти з соцмереж:
2025.07.12
05:15
Хоч задум розумом відхилений
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
Бував разів, напевно, п’ять, –
Думки, надіями окрилені,
В одному напрямку летять.
Здійснити хочеться задумане
І врешті вирушить мені
До облюбованої Умані
На швидкоплинні вихідні.
2025.07.11
21:58
Він писав сценарії для тупих серіалів,
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
а вночі мріяв про справжню прозу.
Ці мрії були як утрачена Атлантида,
як підземна течія, непомітна назовні.
І ось він відчув, як його талант
стирається, як він перестає
бути самим собою, митець
уже не здат
2025.07.11
18:19
Ти наступила, як наступає на крила метелика вітер.
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
Легкість приборкана. Попіл весни у спалених дотиках квітів.
Місячним сяйвом до спраглої згуби намокла цнотливість паперу,
чайною хаткою серце чекає ходи церемонної. Ще раз
сад розібрався, він вивчив
2025.07.11
06:20
Прохолодні туманності
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
Повсякденних світань, –
Відчуття первозданності
Вберегла глухомань.
Відчуття безконечності
Найглухіших боліт,
Де від всіх суперечностей
Ізольований світ.
2025.07.11
05:53
Метушня й штовхання ліктем
У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...У кольоровій веремії
Явиться на зламі блиском
Інша сцена за хвилину
В темній самоті зійшло
Був ключем калейдоскоп
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
2024.08.04
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Хрунь
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Хрунь
Ось сиджу і думаю - чи все склалося б інакше, якби після армії не втелющився вчитися у швейне СПТУ №42 імені Лілі Карастаянової. Нині там такий собі ” Dream House Hostel» для бідних мільйонерів та крамниця з продажу граніту для пам’ятників собачкам та котикам.
Місце там золоте – за рогом Контрактова площа з ротондою, посеред якої мініатюрний Самсон роздирає левові пащу. Трохи вище, навпроти – будинок Річарда, поруч Булгакова, а ще вище – Андріївська церква, яку нині передано у безстрокове користування Константинопольській європігії. Але це тимчасово, бо у Верховній Раді вже лежить законопроект, який у разі його прийняття дозволить приватизовувати культові споруди. Місцеві громади можуть стати акціонерами та заробляти на цьому гроші, що зробить процес релігійного життя практичним і зрозумілим вірянам.
Безперечно, що в такому давньому місці повно і благодаті, і нечистої сили. Якщо точніше – порівну.
А вчили мене в цьому училищі шити кожухи та шуби, дублянки та костюми. Наука йшло туго, я був шульгою, тож вчителям спочатку довелося мене перевчати аби тримав голку правою рукою. Практику проходив зовсім поруч – в Будинку побуту, розташованому на протилежному боці площі, поруч із нинішньою Києво-Могилянською академією.
Після тримісячної практики дебеляста бригадирша, клацаючи перед моїм носом ножицями для стрижки вовни промовила:
- Будеш шити. Беру до себе. Непогано виходить. Місячна норма – сім дублянок на місяць, зарплатня 220 рублів. Принось трудову книжку. Але потрібно дещо зробити…
-Що саме, спитав я щасливо посміхаючись?
- Пошиєш спочатку кожух. Дам тобі заговорену стрічку, вшиєш у шов на полі та будеш носити три зими поспіль. Станеш майстром, прийде з часом багатство. Якщо ж порвеш кожушину чи загубиш – толку з тебе як із кравця не буде ніякого. То що – ідеш працювати?
- Звичайно,- відповівів я, важаючи її розповідь черговою подільською казкою.
Шилося мені легко, роботи було повно, гроші не виводилися. І це при тому, що був 1991-й рік, у країні почалася дика інфляція. Люди втрачали роботу, а заодно і голову від подій, що закрутили вихором Україну.
Я теж бігав на мітинги, агітував за представників Народної Ради, оскільки ще з 1989 року був членом Народного Руху України. Ох і гарячий був час! Ще й до того ж паралельно увечері навчався в музичній школі.
Якось узимку запросили нас із братом на гастролі від корпорації «Громада» при Київській філармонії у якості артистів оригінального жанру співати авторські пісні. А проходив концерт у Народичах, які на той час вже наполовину виселили.
Гарний виступ був, навіть досі пам’ятаю. Але хурделиця була такою густою і лютою, що ми змушені були лишитися на ночівлю, інакше б до Києва не повернулися. Місцевий готель був маленьким і холодним, тому селищний голова хутко розфасував нашу гоп-стоп компанію по приватних хатах доброзичливих поліщуків. Нам і з братом випало спати у шаленої краси молодої вдови. Вона так грайливо підморгувала нам і приязно усміхалася, що я одразу сполошився і зібрався рвонути назад. Але було пізно: доброзичлива господиня ухопила нас обидвох попід руки і впевненим кроком повела до своєї садиби. «Як бичків на базарі розбирають» - подумалося мені. А брат ворушив вусами та прицмокував язиком , умліваючи в думках від майбутніх еротичних пригод.
Дівчина зняла з мене кожуха і пильно подивилася на полу, в яку був зашитий шматочок заговореної стрічки. Ніс її загострився, а очі хижо зблиснули.
- Ой, гарні у тебе строї, козаче,- мовила дівчина. Просто любо глянути. Де ж це ти такий одіж знайшов? – допитувалася хазяйка.
- Сам пошив,- одказав я і гордо труснув чубом.
Вона примружила очі та запитала зі здивуванням: - Так ти і швець, і на дуді гравець? Похвально. Та що ж це ми про кожух! Ану до столу! –зойкнула вона і штовхнула нас у плечі на кухню.
Їли ми довго. Були і вареники із сиром, і наливка, і печеня. Жували з охотою, бо були молодими і голодними . А от потім…
Уранці, знеможений нічними пригодами я ледь виповз із хати і не озираючись почалапав до автобуса на площі. Брат догнав згодом. В голові був якийсь туман, пам'ять немов шашіль поточив, –щось пригадується і одразу забувається. Аж за Вишгородом прийшов до тями і схопився за голову: пропав кожух! З пліч звисало радянське драпове пальто, на кшталт того, в якому ходив Леонід Брежнєв та члени Політбюро.
- Добре, що хоч голяка не повискакували з тієЇ хати,- мовив брат.- Однозначно вдова - відьма. А про кожух забудь – я сюди більше ні ногою, – і хутко перехрестився,
Трохи пожурився я за цією річчю і забув. А наступного дня, коли вийшов на роботу, в ательє зчинився ґвалт: у зв’язку із падіням попиту на продукцію та диким підвищенням цін керівник оголосив про скорочення штатів. Мене та ще одного молодого фахівця звільнили. І я став безробітним.
Прийшов додому, розстроєно гепнувся у ліжко і засунув пальця до носа аби ловкенько покопирсатися з горя. Аж раптом згадав: коли вийшов після вечері на двір аби подихати свіжим повітрям, то випадково потягнув за полу кожуха і заусінь зачепилася за кінчик заговореної стрічки, який визирав з-під внутрішнього шову. Потягнув його сильніше і витягнув увесь. Стрічка як стрічка, такою підшивають низи в брюках. Машинально поклав її до кишені концертних штанців і щасливо забув. А тут згадав.
Дістав ті брюки, заліз до кишені, потягнув… і витягнув чорта!
Маленького такого, сантиметрів на п’ятнадцять, не більше. Рудувата китиця грайливо теліпалася між ратицями.
- Ти хто? – затинаючись запитав у дивочуда.
- Я твоє щастя, - мовило чортеня і висолопило язика.
Акуратно поторсав його за п’ятачок і поклав на дивана.
- А як ти тут опинився?
- Ти ж мене і приніс. А моє житло поцупила відьма, ота з якою ви учора уночі шаруділи так голосно.
І що ж мені з тобою робити? – спантеличено запитую в анциболота.
- Буду в тебе жити, доки ти мене не проженеш.
- А не противний? Капості не чинитимеш?
- Нє, я покладистий, не з тих шалапутиків від яких у людей сльози. Мамця казала, що коли мене зачинали, то випадково оббризкали святою водою. Тому прийшов якийсь дядя із німбом на голові і вивів мене з пекла . Сказав, що мені там не місце. Спочатку жив у Едемі, а як подорослішав – прийшов до вас – людей, нести краплини благодаті і сяйва небесного.
Кріпко я задумався. Чи не біла гарячка мучає? Та ні, випили небагато. Інопланетяни раніше не ввижалися, хоча фантастику читав запоєм. Може і справді гаспидяка реальний?
- А чим харчуєшся?
- Тим, що і ти. Підбираю потроху те, що недохрумали господарі. В основному уночі, коли всі сплять.
- А роботу я втратив, бо твоє житло поцупили?
- Саме так. Але не переживай, все буде добре. Жити будеш цікаво, письменником станеш, якщо мене слухатимеш.
- А тебе тільки я бачу чи ще хтось?
- Кажу ж – я твоє щастя, іншим недоступне. Розмовляти зі мною можеш не розкриваючи рота, я думки читаю. А зараз
трохи утомився, давай подрімаємо, га?
Звик я до нього, подобалося як він вилазив мені на спину і чухав її ратицями. Неземне блаженство, скажу вам. Дуже часто давав слушні поради, особливо ті, які стосувалися молодиць: з якого боку підійти, як глипнути на красуню, куди цілувати. Він і жінку мені вибрав, знає сучий сину, які мені подобаються, догодив на всі сто.
Промайнуло півжиття, чорт став сивим, одпустив покладисту бороду, голову для солідності огортає чалмою. Катаклізми трусять країною, я кручуся як муха в окропі, вибився в начальники. Згодом став помічником депутата Верховної Ради. І куди б я не йшов – в моїй кишені завжди сидить мале бісеня, а насправді – велике щастя.
15.01.2019р.
Місце там золоте – за рогом Контрактова площа з ротондою, посеред якої мініатюрний Самсон роздирає левові пащу. Трохи вище, навпроти – будинок Річарда, поруч Булгакова, а ще вище – Андріївська церква, яку нині передано у безстрокове користування Константинопольській європігії. Але це тимчасово, бо у Верховній Раді вже лежить законопроект, який у разі його прийняття дозволить приватизовувати культові споруди. Місцеві громади можуть стати акціонерами та заробляти на цьому гроші, що зробить процес релігійного життя практичним і зрозумілим вірянам.
Безперечно, що в такому давньому місці повно і благодаті, і нечистої сили. Якщо точніше – порівну.
А вчили мене в цьому училищі шити кожухи та шуби, дублянки та костюми. Наука йшло туго, я був шульгою, тож вчителям спочатку довелося мене перевчати аби тримав голку правою рукою. Практику проходив зовсім поруч – в Будинку побуту, розташованому на протилежному боці площі, поруч із нинішньою Києво-Могилянською академією.
Після тримісячної практики дебеляста бригадирша, клацаючи перед моїм носом ножицями для стрижки вовни промовила:
- Будеш шити. Беру до себе. Непогано виходить. Місячна норма – сім дублянок на місяць, зарплатня 220 рублів. Принось трудову книжку. Але потрібно дещо зробити…
-Що саме, спитав я щасливо посміхаючись?
- Пошиєш спочатку кожух. Дам тобі заговорену стрічку, вшиєш у шов на полі та будеш носити три зими поспіль. Станеш майстром, прийде з часом багатство. Якщо ж порвеш кожушину чи загубиш – толку з тебе як із кравця не буде ніякого. То що – ідеш працювати?
- Звичайно,- відповівів я, важаючи її розповідь черговою подільською казкою.
Шилося мені легко, роботи було повно, гроші не виводилися. І це при тому, що був 1991-й рік, у країні почалася дика інфляція. Люди втрачали роботу, а заодно і голову від подій, що закрутили вихором Україну.
Я теж бігав на мітинги, агітував за представників Народної Ради, оскільки ще з 1989 року був членом Народного Руху України. Ох і гарячий був час! Ще й до того ж паралельно увечері навчався в музичній школі.
Якось узимку запросили нас із братом на гастролі від корпорації «Громада» при Київській філармонії у якості артистів оригінального жанру співати авторські пісні. А проходив концерт у Народичах, які на той час вже наполовину виселили.
Гарний виступ був, навіть досі пам’ятаю. Але хурделиця була такою густою і лютою, що ми змушені були лишитися на ночівлю, інакше б до Києва не повернулися. Місцевий готель був маленьким і холодним, тому селищний голова хутко розфасував нашу гоп-стоп компанію по приватних хатах доброзичливих поліщуків. Нам і з братом випало спати у шаленої краси молодої вдови. Вона так грайливо підморгувала нам і приязно усміхалася, що я одразу сполошився і зібрався рвонути назад. Але було пізно: доброзичлива господиня ухопила нас обидвох попід руки і впевненим кроком повела до своєї садиби. «Як бичків на базарі розбирають» - подумалося мені. А брат ворушив вусами та прицмокував язиком , умліваючи в думках від майбутніх еротичних пригод.
Дівчина зняла з мене кожуха і пильно подивилася на полу, в яку був зашитий шматочок заговореної стрічки. Ніс її загострився, а очі хижо зблиснули.
- Ой, гарні у тебе строї, козаче,- мовила дівчина. Просто любо глянути. Де ж це ти такий одіж знайшов? – допитувалася хазяйка.
- Сам пошив,- одказав я і гордо труснув чубом.
Вона примружила очі та запитала зі здивуванням: - Так ти і швець, і на дуді гравець? Похвально. Та що ж це ми про кожух! Ану до столу! –зойкнула вона і штовхнула нас у плечі на кухню.
Їли ми довго. Були і вареники із сиром, і наливка, і печеня. Жували з охотою, бо були молодими і голодними . А от потім…
Уранці, знеможений нічними пригодами я ледь виповз із хати і не озираючись почалапав до автобуса на площі. Брат догнав згодом. В голові був якийсь туман, пам'ять немов шашіль поточив, –щось пригадується і одразу забувається. Аж за Вишгородом прийшов до тями і схопився за голову: пропав кожух! З пліч звисало радянське драпове пальто, на кшталт того, в якому ходив Леонід Брежнєв та члени Політбюро.
- Добре, що хоч голяка не повискакували з тієЇ хати,- мовив брат.- Однозначно вдова - відьма. А про кожух забудь – я сюди більше ні ногою, – і хутко перехрестився,
Трохи пожурився я за цією річчю і забув. А наступного дня, коли вийшов на роботу, в ательє зчинився ґвалт: у зв’язку із падіням попиту на продукцію та диким підвищенням цін керівник оголосив про скорочення штатів. Мене та ще одного молодого фахівця звільнили. І я став безробітним.
Прийшов додому, розстроєно гепнувся у ліжко і засунув пальця до носа аби ловкенько покопирсатися з горя. Аж раптом згадав: коли вийшов після вечері на двір аби подихати свіжим повітрям, то випадково потягнув за полу кожуха і заусінь зачепилася за кінчик заговореної стрічки, який визирав з-під внутрішнього шову. Потягнув його сильніше і витягнув увесь. Стрічка як стрічка, такою підшивають низи в брюках. Машинально поклав її до кишені концертних штанців і щасливо забув. А тут згадав.
Дістав ті брюки, заліз до кишені, потягнув… і витягнув чорта!
Маленького такого, сантиметрів на п’ятнадцять, не більше. Рудувата китиця грайливо теліпалася між ратицями.
- Ти хто? – затинаючись запитав у дивочуда.
- Я твоє щастя, - мовило чортеня і висолопило язика.
Акуратно поторсав його за п’ятачок і поклав на дивана.
- А як ти тут опинився?
- Ти ж мене і приніс. А моє житло поцупила відьма, ота з якою ви учора уночі шаруділи так голосно.
І що ж мені з тобою робити? – спантеличено запитую в анциболота.
- Буду в тебе жити, доки ти мене не проженеш.
- А не противний? Капості не чинитимеш?
- Нє, я покладистий, не з тих шалапутиків від яких у людей сльози. Мамця казала, що коли мене зачинали, то випадково оббризкали святою водою. Тому прийшов якийсь дядя із німбом на голові і вивів мене з пекла . Сказав, що мені там не місце. Спочатку жив у Едемі, а як подорослішав – прийшов до вас – людей, нести краплини благодаті і сяйва небесного.
Кріпко я задумався. Чи не біла гарячка мучає? Та ні, випили небагато. Інопланетяни раніше не ввижалися, хоча фантастику читав запоєм. Може і справді гаспидяка реальний?
- А чим харчуєшся?
- Тим, що і ти. Підбираю потроху те, що недохрумали господарі. В основному уночі, коли всі сплять.
- А роботу я втратив, бо твоє житло поцупили?
- Саме так. Але не переживай, все буде добре. Жити будеш цікаво, письменником станеш, якщо мене слухатимеш.
- А тебе тільки я бачу чи ще хтось?
- Кажу ж – я твоє щастя, іншим недоступне. Розмовляти зі мною можеш не розкриваючи рота, я думки читаю. А зараз
трохи утомився, давай подрімаємо, га?
Звик я до нього, подобалося як він вилазив мені на спину і чухав її ратицями. Неземне блаженство, скажу вам. Дуже часто давав слушні поради, особливо ті, які стосувалися молодиць: з якого боку підійти, як глипнути на красуню, куди цілувати. Він і жінку мені вибрав, знає сучий сину, які мені подобаються, догодив на всі сто.
Промайнуло півжиття, чорт став сивим, одпустив покладисту бороду, голову для солідності огортає чалмою. Катаклізми трусять країною, я кручуся як муха в окропі, вибився в начальники. Згодом став помічником депутата Верховної Ради. І куди б я не йшов – в моїй кишені завжди сидить мале бісеня, а насправді – велике щастя.
15.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію