Щоразу, коли закриваю очі,
Щомиті, коли поринаю у сни,
Бачу образ його серед ночі,
Силует, що стоїть зі спини.

Він на пальчиках тихо підходить,
І за руку мене беручи,
В сновидіння теплі заводить,
Де від світу усі є ключі.

Він до мене звертається ніжно,
Адже знає, що саме вночі,
Без всіх тих речей маніжних,
Я перші складаю вірші.

Він манить своїм поцілунком,
Спокусливим поглядом кличе,
І є тим чарівним дарунком
Натхнення, що світ мені зиче.

А згодом в обіймах ласкавих
Вітаємо сонячну днину.
І в промінях нових й яскравих
Останню проводим хвилину.
2018