На околиці периферійного міста Д., на теренах малогабаритної квартири скраю останнього поверху панельного будинку, на стереотипному залізному ліжку із пружинною сіткою, пересічний ґендер И. снить або, вірніше, марить, начеб його переслідують (монстри), яких він не може бачити явно, усе ж, так само як інші, хто марить подібні нехай таки інші сни, він усвідомлює, що він є переслідуваним, одночасно, за лаштунками цього усвідомлення, чаїться переконання, що все відбувається вві сні, пойнятому переживаннями нагальними, а якщо б (монстри) все ж колись матеріалізувалися, щоби настигнуть його, тоді він мусить прокинутися із кошмарів, єдине, що наразі И. не має вільної навіть хвилини задля спекулятивних розважень щодо. Духи всечасно голодні, така аксіома, й водночас такий саме лейтмотив жаху теперішнього, який спричиняє безрадне усвідомлення постійно неявного прийдешнього (монстрів), зневіряючись містично збезлюділими передмістями, не суціль подібними на звичні, проте, не заглиблюючись в парадокси знаття із подвійним дном, И. не піддає сумніву, що перебуває саме в тих, достоту звісних параметрах, переслідуваний безпросвітно. Відсутність міських пекельних шумів, що звичай страшенно дратують, нерідко висаджуючи їй-бо до проявів афективних, ніяк не заморочує И., а чи він узагалі зважає на відсутність таких подразнень, питання риторичного мабуть розряду. Погодні обставини, мимохіть фокусовані його зором, представляються відповіднішими до міжсезоння, як не осіннього, то зимового, за відтінками буро-сірими, палітри всихаючої твані з аналогічними контрастами, під невиразним небом понад перелатані ветхі дахи, з-під яких будинкові фасади обшарпані, зловісні, ледь не злоякісні. Спогади, що певно мали би правити за орієнтири в тій блуканині, містять чимало подробиць для ідентифікації всяких тривіалій, прикладом, здавна розкопаних канав із іржавими трубами в них, бетонних стовпів, трохи оздоблених півзітлілим паперовим лахміттям, старих дощаних парканів, гнилих зісподу, а нагорі з кривою колючого дроту, невизначеного брунатного кольору, який при наявному світлі ввижається практично чорним. Покручені, вузлуваті дерева, з їхньою шерехкою, хаотично полусканою шкірою, слідами вапняних побілок давніших часів, й самі нагадують химерних комашок, що зачаїлися десь під корою, замерлі синхронно в анабіозному безчасі під небом зачарованим, обернувшись на монотонність декорації до узбіччя доріг нескінченних. Як по тих узбіччях, прозова очевидність, жодного разу не пострічати нічого вартісного бодай прикметного, хіба відцвілий мотлох, перетлілі одежні ганчірки, витрухаюча деревина, просякнутий брудом поліетилен, паскудні органічні залишки, своїм походженням нецікаві навідсіч, тьмаве каміння, випадковий сміттєкрам, самоцінний неквапний розпад, що ніби проповідує думку про вічність, котрій одній під силу стравити що завгодно, переглядаючи всі ймовірності сновидінь, скільки не було б імовірних вертань їхніх. Якби ж то И. ще розумів, куди його звіює жахом всепоглинаючим, тут головне не спинятися, оскільки не сховатись ніде, та й не існує правдивого сховку, тільки макабричні відстані, що треба здолати й чим хуткіш. Надовкіл самі контури, овиди, румовища безпотребного світу, заскочені на довільних стадіях збою миттєвості, побіжно-брутальні, не варті жодної уваги, ніби всюди лиш те, що притаманно драпувалося черговою тінню, самі ж тіні неодмінно десь-інде. И. проминає вищезазначене поспіхом, аніде не сягнувши супокою, все зауваживши без особливо інтересу, проз ескізи одноманітно примарні, серпанком слабко позірним, лине чи біжить, не відчуваючи ґрунту, все далі й далі, все кудись ще, на сторону прокидання, поки не припиниться переслідування, яке вилучиться зі спогаду воднораз із явою конкретики чуттів тілесного-тлінного, сповідаючих тутешність, що її переважно осмислюєш подоланням інерції, замісу імпульсів, натхнень, суєти, очікування, втоми, агонії тощо; з іншого боку, в оцій обжитій неначе тутешності жоден насправді не відає, за що так ось із ним, для чого йому все це, тому що відвертих, прямих відповідей не найдено, тож придумай собі годящу версію, підбери придуманий кимсь іще варіант до смаку, чи просто дай спокій, викинувши дурню з голови