
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.10.09
22:26
Чи є сенс шукати дівчину
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
на базарі, на торжищі,
де все купується і продається?
Ти загубив дівчину
за масками повсякденного
життя, у хаосі століть,
а тепер шукаєш її,
як єдино потрібний маяк,
2025.10.09
21:47
Той, хто по смерті захоче розшукать мене,
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
серед мурашок поспішних хай шукає
або ж серед кошлатих бджілок.
Змалку трудитись звик, як і вони,
тож залюбки до них прилину…
…Люблю пісні ще з повоєнної пори,
коли дівчата з хлопцями на колодках
козацький
2025.10.09
20:59
Закричав болотяний бугай
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
І шаманка вдарила у бубон...
Я хотів інакше, але знай:
Що було – ніколи вже не буде.
Гай дубовий листям шелестить,
Кидає багаття в небо іскри...
Ти продовж оцю останню мить
2025.10.09
20:04
Хан не встигне іще й чхнути у Бахчисараї,
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
А козаки запорозькі уже про то знають.
Тож не встиг він ще подумать у похід рушати
На Угорщину – не прямо, а через Карпати,
Тобто через Україну – вже козаки взнали
І ту вістку королеві одразу й послали.
Нач
2025.10.09
15:56
КУЛЯ, ЯКА ПОЧИНАЄ ГРУ.
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
ДЕМОС РУСОС, ЯКИЙ не НЕ.
УЯВА ПОГОРБЛЕНА.
ПРИЗВОЛЯЩЕ дівчинки під назвою НАДІЯ.
У КИЄВІ усі КИЇ.
ТИ теж КИЙ, який ганяє КУЛЬКУ,
коли довкіл роздирливо зіпає:
2025.10.09
13:39
Я шпарку заб’ю, через неї дощить
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
Заклею ці тріщини в дверях атож
Спиняючи свої думки
Все кудись-то
2025.10.09
12:49
Яскравими фарбами осінь
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
Забарвлює стихлі гаї
І міцно бере верболози
В холодні обійми свої.
Дощем затяжним умиває
Від пилу дороги пусті,
А потім тумани безкраї
Лаштує на кожній путі.
2025.10.09
12:18
Ти вмієш слухати мене роками поспіль.
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
Ти вмієш слухати мовчання навіть дужче.
Ми можем намовчатись разом вдосталь,
Допоки спілкуватимуться душі.
Юнацьких, ми позбавлені ілюзій,
І зайвої поспішності у рухах.
Ласуєм почуттям, неначе смузі
І обираєм
2025.10.09
09:47
Сьогодні, 9 жовтня, йому могло би виповнитися 85 років. Але він пішов у захмар’я сорокарічним.
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
Можливо, такі яскраві особистості конче потрібні не лише тут…
До речі, одна з львівських вулиць носить його ім‘я.
Дві маленькі зелені фари
висвітлюють шл
2025.10.08
22:17
Давно я не був
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
на залізничному вокзалі.
Узимку він промерзає
до самих глибин,
як серце печалі.
Вокзал став для мене
землею обітованою,
куди спрямовані мої мрії,
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
16:12
Я сьогодні відкрив Америку!
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
Та не ту, що Колумбом знайдена,
Не могутню й блискучу з телеку,
а старим імпотентом займану.
Її тіло, колись привабливе,
У вбранні дивувало вродою,
Та всередині – вся оманлива
І тепер виглядає хвойдою.
2025.10.08
15:15
Перед осінню ніби винною
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
Почуваюся без вини.
Розлітається павутиною
Перший зАзимок слюдяний.
І жовтневого дня короткого
Багровиння снує клубки.
Кривда в них примостилась котиком
2025.10.08
13:20
грудня 2025 року
Норвезький Нобелівський комітет
винесе рішення:
«нікому з глав держав
не присуджувати премію миру».
До такого рішення
потенційні члени комітету
прийшли заздалегідь,
ознайомившись з дослідженнями
міжнародної групи науковц
2025.10.08
11:12
Колись бункери були прихистком героїв, а нині по бункерах рятує шкуру якесь пуйло.
У майбутньому вивчення історії рашизму буде справою не політологів, а паразитологів.
Право сильного сильне, але не праве.
Малодушним завжди мало загублених душ.
2025.10.08
06:14
Зранку за вікнами осінь
Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...Хлюпає нудно дощем, -
Плани зруйновано зовсім,
Душу охоплює щем.
Тільки корити не стану
Час дощовитий ніяк, -
Осінь - обманлива пані, -
Знати повинен усяк...
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.09.04
2025.08.19
2025.04.30
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Олександр Сушко (1969) /
Проза
Тяжка хвороба
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Тяжка хвороба
Дарма я жінці почав читати свої вірші. Оті що на «Поетичних майстернях» надруковані. Ой дарма! Вона ж - берегиня! Особа чутлива до лірики, пейзажної поезії. Особливо її вражають віршовані рядки про дубові пущі. Згодом розповіла, що вона там народилася. А коли її матір (богиня Лада) побачила, як нерозумні жителі Києва скинули Дажбога та Сварога у Дніпро, то не стала очікувати що і її розіпнуть чи втоплять, а втекла на Труханів острів разом зі своєю дитиною Діаною. Того року гридні князя Володимира убили кожного другого жителя столичного міста, фактично усякого, хто відмовився приймати християнство. І так було скрізь. За це тотальне смертовбивство власного народу князя згодом нарекли святим. Будете проходити повз місце його поховання, то послухайте як там кричать закатовані і безневинно погублені душі. Ой, пробачте, забув: земляки втратили дар спілкування зі своїми предками, бо зрадили своїх Богів. Та й нащо дідам знати, що натворили їхні онуки.
Але продовжимо про вірші. Стала моя дружина писати їх пачками. Особливо налягала на сонети. Музи, які аж роїлися біля неї, зазирали через її тендітне плече, пробігали очима писанину і ридали ридма.
А я змушений був вечорами читати цю патетично-пафосну сиропоподібну масу і приємно коментувати у фейсбуці та на сайті «Поетичних майстерень». Інакше й бути не могло - я ж її чоловік. То який муж не похвалить жінку за творчий подвиг? Правильно - тільки скотиняка нечутлива.
Мене рвало на клапті дике протиріччя: і похвалити варто, аби спонукати до мистецького росту, і водночас не хотілося, бо писанина була страшною.
Чого коштували одні прямі порівняння, понатикувані де треба, і де не треба. Від чотирьох слів – наче, неначе, мовби, немовби ряхтіло в очах. От як можна хвалити таке:
«А парубок в кущах, неначе мій…
Цибатий і сумний, немов лелека.
І наче сльози капають із вій,
І мовби дощ зволожує серденько.»
Неприродні інверсії душили мою поетичну естетику обома руками, авторські наголоси стрибали в текстах як дикі кози. Вражало тематичне різноманіття: як не про кохання, так про любов; як не про дуби, то про ялини.
А потім насунулося потьмарення: замість того аби лікувати людей, які йшли до неї з усіх усюд, дружина почала регулярно з’являтися на числених поетичних фестивалях. Кажу:
- Сонце ясне, подивися! Під вікнаминарод із ночі чергу займає аби ти його позбавила мук. Пора до праці.
А вона в одвіт:
- Сьогодні неприйомний день. І завтра також. Післязавтра увечері, можливо. Як хочеш – сам приймай. Ти вже можеш. Недарма три роки моїм асистентом був. От і покажи на що сам здатний.
Вдяглася моя краса у модний брендовий костюм, поправила на голові зачіску «Плюнь мені у вухо» - і тільки я її і бачив. Увечері прийшла, на смартфоні фотосесію показала зі своїми колегами-віршувальниками з чергового збіговиська і знову сідає клацати чергову нетлінку. Кажу:
- Сонце! Ходи до мене, поцьомаємося, полюбаємося, я тобі хвостика почешу!
Куди там – як до глухої стіни звертаюся. А коли з нею розмовляю, то бачу, що її думки десь далеко-далеко, явно не зі мною.
На місяців шість ця блаж її захопила. А потім почалася нова епопея – упорядкування альманахів. Усі гроші, які ми заробляли підпільним знахурством йшли на купівлю сотенних тиражів, де в одній обгортці були утрамбовані вірші і початківців, і метрів. В одному дикому вінегреті плавали уламки дум всіх мислимих стилів та поетичних течій. Переклад із тайської йшов одразу після фентезі про чебурашок.
Згодом їй закортіло стати головою журі в одному з конкурсів. Поголовувала, аякже! Яка жінка не любить командувати? Нагородила дипломами лауреатів усіх, хто її хвалив, нікого не зобидила.
А я тим часом лікував розв’язані пупи, облисіння та ганяв глистів у власників котів та собак. А ще мовчав і терпів вибрики коханої, бо любив більше всього на світі.
Одного вечора, після чергового творчого збіговистька, трохи подшофе, дружина зайшла до хати, глипнула не мене недружньо і сказала:
- Переросла я тебе. Нецікавий ти. Вірші перестав писати, увесь час про господарство думаєш, ніякої лірики в тобі немає. Я так жити більше не хочу.
І пішла від мене, тихо причинивши двері.
Добре, що в мене є кіт Жоржик. Той людську мову добре розуміє і нас дуже любить. Але як почув ці слова, то аж заплакав. Стрибнув мені на коліна і крізь сльози каже:
- Не печалься, друже! Вернеться коза до воза! Буде їй урок життєвий. За те, що кинула двох люблячих істот – тебе і мене – відбираю у неї тимчасово всю чаклунську силу, яку вона має. І кладу на зберігання в твоє серце.
Нявкнув кіт, шкрябнув мене лапою по носі, а я схопився за груди, куди Жоржик увіпхав дар берегині.
Уранці до хати влетіла жінка: постаріла, із сивими косами, у морщинах та деренчливим старечим голосом заволала:
- Що ви наробили! Я з генієм познайомилася! Він обіцяв мені надрукувати книжку, висунути на премію Шевченківську! Казав, що хоче одружитися! Сказав, що з місяць з ним попрацюємо над моєю технікою і все буде гаразд. А за рік стану майстром знаним. Він мені кімнату у своїй квартирі столичній виділив. Сказав – будеш спати тут. А Ви відібрали мій дар, а разом з ним і мою молодість та майбутнє! Жоржик, знаю – це твоя робота! – закричала жінка і хотіла вхопити кота за хвоста, але той хутко чкурнув із хати і виліз аж на вершечок осокора.
- Чоловіче! Лови кота! Лізь на деревину,- не вгавала берегиня.
А я дивився на неї та журився. «На кого ж ти хотіла мене проміняти?» – майнуло в голові. «Чи не на оте лисе як бубон одоробло, яке тягає скрізь із собою бандуру та ходить у вишиванці?»
Коли дружина заспокоїлася, моргнув Жоржикові і той хутко передав чаклунський дар знову моїй жінці. Розцвіла моя краса, стала рум'яною, мов сама весна. Витер я їй слізки, прихилив до плеча та й питаю:
- Так що там у вас сталося, що ти повернулася?
- Та нічого,- одказала розгублено жінка і потупила погляд . А по очах бачу, щось таки було.
- Кажи, бити не буду, - ще раз звернувся до берегині.
Вона зітхнула, пригорнулася до мене і зізналася:
- Залицятися до мене поліз той поет, на ліжко повалив, роздягати почав. Сказав, що так краще потім писатимуться вірші про кохання. Аж тут бац – мій дар пропав і я стала швидко старішати. Як глянув на мене мій учитель – стару, беззубу та зморшкувату, то аж відсахнувся. Питає:
- Скільки тобі років, бабця?
- А що я йому скажу? Тисячу минулого року набігло. А, може, й трохи більше?
Натягнув метр штани, гримнув дверима кімнати і до ранку носа не показував. А як почав ходити перший транспорт – виставив за поріг і сказав «Гудбай!».
А її віршів, як і обіцяв член Спілки письменників України в «Українській літературній газеті» так і не надрукували. Не зрослося.
Берегиня кинула писанину, зшитки та палімпсести з вічним попалила в грубі, кіт Жоржик їй допомагав - кочергою у вогнищі ворушив і шептав «Згинь, нечиста сила!» Тепер дружина мене щоночі в своїх обіймах душить, спасу немає. А я тихенько пишу. Одного разу кіт побачив, лапою насварився і муркнув:
- Дивись, як і тебе понесе, то зроблю, що кабака всохне.
Я йому вірю, він все може. Тож і ви, шановні друзі, будьте пильними: як тільки потягне на фестивалі письмацькі та поетичні посиденьки – записуйтеся до мене на прийом: одшепчу та яйцем одкатаю ту ману бісівську. Адресу ви знаєте. І саме головне: з поетів плати не беру. Хворі це люди, блаженні, не можна з них брати, Бог потім накаже.
Ой, прощаюся з вами! Прийшов відвідувач – сонетяр відомий. Бачу здалеку, що хвороба запущена. Одним яйцем не обійтися, піду за лотком.
28.01.2019р.
Але продовжимо про вірші. Стала моя дружина писати їх пачками. Особливо налягала на сонети. Музи, які аж роїлися біля неї, зазирали через її тендітне плече, пробігали очима писанину і ридали ридма.
А я змушений був вечорами читати цю патетично-пафосну сиропоподібну масу і приємно коментувати у фейсбуці та на сайті «Поетичних майстерень». Інакше й бути не могло - я ж її чоловік. То який муж не похвалить жінку за творчий подвиг? Правильно - тільки скотиняка нечутлива.
Мене рвало на клапті дике протиріччя: і похвалити варто, аби спонукати до мистецького росту, і водночас не хотілося, бо писанина була страшною.
Чого коштували одні прямі порівняння, понатикувані де треба, і де не треба. Від чотирьох слів – наче, неначе, мовби, немовби ряхтіло в очах. От як можна хвалити таке:
«А парубок в кущах, неначе мій…
Цибатий і сумний, немов лелека.
І наче сльози капають із вій,
І мовби дощ зволожує серденько.»
Неприродні інверсії душили мою поетичну естетику обома руками, авторські наголоси стрибали в текстах як дикі кози. Вражало тематичне різноманіття: як не про кохання, так про любов; як не про дуби, то про ялини.
А потім насунулося потьмарення: замість того аби лікувати людей, які йшли до неї з усіх усюд, дружина почала регулярно з’являтися на числених поетичних фестивалях. Кажу:
- Сонце ясне, подивися! Під вікнаминарод із ночі чергу займає аби ти його позбавила мук. Пора до праці.
А вона в одвіт:
- Сьогодні неприйомний день. І завтра також. Післязавтра увечері, можливо. Як хочеш – сам приймай. Ти вже можеш. Недарма три роки моїм асистентом був. От і покажи на що сам здатний.
Вдяглася моя краса у модний брендовий костюм, поправила на голові зачіску «Плюнь мені у вухо» - і тільки я її і бачив. Увечері прийшла, на смартфоні фотосесію показала зі своїми колегами-віршувальниками з чергового збіговиська і знову сідає клацати чергову нетлінку. Кажу:
- Сонце! Ходи до мене, поцьомаємося, полюбаємося, я тобі хвостика почешу!
Куди там – як до глухої стіни звертаюся. А коли з нею розмовляю, то бачу, що її думки десь далеко-далеко, явно не зі мною.
На місяців шість ця блаж її захопила. А потім почалася нова епопея – упорядкування альманахів. Усі гроші, які ми заробляли підпільним знахурством йшли на купівлю сотенних тиражів, де в одній обгортці були утрамбовані вірші і початківців, і метрів. В одному дикому вінегреті плавали уламки дум всіх мислимих стилів та поетичних течій. Переклад із тайської йшов одразу після фентезі про чебурашок.
Згодом їй закортіло стати головою журі в одному з конкурсів. Поголовувала, аякже! Яка жінка не любить командувати? Нагородила дипломами лауреатів усіх, хто її хвалив, нікого не зобидила.
А я тим часом лікував розв’язані пупи, облисіння та ганяв глистів у власників котів та собак. А ще мовчав і терпів вибрики коханої, бо любив більше всього на світі.
Одного вечора, після чергового творчого збіговистька, трохи подшофе, дружина зайшла до хати, глипнула не мене недружньо і сказала:
- Переросла я тебе. Нецікавий ти. Вірші перестав писати, увесь час про господарство думаєш, ніякої лірики в тобі немає. Я так жити більше не хочу.
І пішла від мене, тихо причинивши двері.
Добре, що в мене є кіт Жоржик. Той людську мову добре розуміє і нас дуже любить. Але як почув ці слова, то аж заплакав. Стрибнув мені на коліна і крізь сльози каже:
- Не печалься, друже! Вернеться коза до воза! Буде їй урок життєвий. За те, що кинула двох люблячих істот – тебе і мене – відбираю у неї тимчасово всю чаклунську силу, яку вона має. І кладу на зберігання в твоє серце.
Нявкнув кіт, шкрябнув мене лапою по носі, а я схопився за груди, куди Жоржик увіпхав дар берегині.
Уранці до хати влетіла жінка: постаріла, із сивими косами, у морщинах та деренчливим старечим голосом заволала:
- Що ви наробили! Я з генієм познайомилася! Він обіцяв мені надрукувати книжку, висунути на премію Шевченківську! Казав, що хоче одружитися! Сказав, що з місяць з ним попрацюємо над моєю технікою і все буде гаразд. А за рік стану майстром знаним. Він мені кімнату у своїй квартирі столичній виділив. Сказав – будеш спати тут. А Ви відібрали мій дар, а разом з ним і мою молодість та майбутнє! Жоржик, знаю – це твоя робота! – закричала жінка і хотіла вхопити кота за хвоста, але той хутко чкурнув із хати і виліз аж на вершечок осокора.
- Чоловіче! Лови кота! Лізь на деревину,- не вгавала берегиня.
А я дивився на неї та журився. «На кого ж ти хотіла мене проміняти?» – майнуло в голові. «Чи не на оте лисе як бубон одоробло, яке тягає скрізь із собою бандуру та ходить у вишиванці?»
Коли дружина заспокоїлася, моргнув Жоржикові і той хутко передав чаклунський дар знову моїй жінці. Розцвіла моя краса, стала рум'яною, мов сама весна. Витер я їй слізки, прихилив до плеча та й питаю:
- Так що там у вас сталося, що ти повернулася?
- Та нічого,- одказала розгублено жінка і потупила погляд . А по очах бачу, щось таки було.
- Кажи, бити не буду, - ще раз звернувся до берегині.
Вона зітхнула, пригорнулася до мене і зізналася:
- Залицятися до мене поліз той поет, на ліжко повалив, роздягати почав. Сказав, що так краще потім писатимуться вірші про кохання. Аж тут бац – мій дар пропав і я стала швидко старішати. Як глянув на мене мій учитель – стару, беззубу та зморшкувату, то аж відсахнувся. Питає:
- Скільки тобі років, бабця?
- А що я йому скажу? Тисячу минулого року набігло. А, може, й трохи більше?
Натягнув метр штани, гримнув дверима кімнати і до ранку носа не показував. А як почав ходити перший транспорт – виставив за поріг і сказав «Гудбай!».
А її віршів, як і обіцяв член Спілки письменників України в «Українській літературній газеті» так і не надрукували. Не зрослося.
Берегиня кинула писанину, зшитки та палімпсести з вічним попалила в грубі, кіт Жоржик їй допомагав - кочергою у вогнищі ворушив і шептав «Згинь, нечиста сила!» Тепер дружина мене щоночі в своїх обіймах душить, спасу немає. А я тихенько пишу. Одного разу кіт побачив, лапою насварився і муркнув:
- Дивись, як і тебе понесе, то зроблю, що кабака всохне.
Я йому вірю, він все може. Тож і ви, шановні друзі, будьте пильними: як тільки потягне на фестивалі письмацькі та поетичні посиденьки – записуйтеся до мене на прийом: одшепчу та яйцем одкатаю ту ману бісівську. Адресу ви знаєте. І саме головне: з поетів плати не беру. Хворі це люди, блаженні, не можна з них брати, Бог потім накаже.
Ой, прощаюся з вами! Прийшов відвідувач – сонетяр відомий. Бачу здалеку, що хвороба запущена. Одним яйцем не обійтися, піду за лотком.
28.01.2019р.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію