Роберт Бернс (Burns, 1759-1796) - видатний шотландський поет.
Творчість його і в даний час має таке ж значення в Шотландії, яке наприклад мала творчість Т. Г. Шевченка в дореволюційній Україні. Підпорядкована Англії Шотландія поступово втрачала незалежність, навіть в національному побуті, мові та літературі. Лондон всьому задавав тон. Прояв шотландцями будь-яких ознак самобутності, національного, в такій формі, яка могла б нагадувати про відособленість, Англією не схвалювалаь. Шотландцям дозволялося тільки красуватися в своїх національних костюмах, але говорити по-шотландські в Англії вважалося «трошки некультурним». Боротьба шотландців за незалежність в особливо різкій формі не виявлялася, але в прихованому вигляді не припинялася. В тій чи іншій формі шотландці протестували проти англійської державності. Шотландія, країна в значній мірі землеробська, гостріше відчувала гніт капіталізму і розорення їх сел. Селяни, зігнані з землі капіталістом і поміщиком, наповнювали фабрики і заводи, йшли в колонії і на службу в численний торговий і військовий флот. Чимало їх бродила по країні у вигляді босяків і бродяг. Селяни міцніші все ж трималися за землю, хоча це їм діставалося дорогою ціною.
Бернс належав до селянства, яке трималося частиною на своїх клаптиках землі, частиною обробляло землю, орендовану у поміщиків, і в своїй творчості він відбив переважно побут і ідеологію своєї соціальної групи. Центральна фігура його поезії - «простий, чесний, діловий, трудівник і просто релігійний фермер». Ідеал його помічений в «Суботній вечір селянина». Простим трудовим життям фермерів він протиставляє життя городян і аристократії. Він радить своєму фермеру не брати приклад з аристократів і городян. «Залиш шовку пустоголовим йолопом і дорогі вина негідникам - простий і чесний фермер і без того цар над людьми. Король може дати звання маркіза, графа, князя, лицаря, але що все це в порівнянні з званням простої трудової людини? Всі чини тільки відбиток золотої монети ». Простоту і природність Бернс протиставляє етикету і манірності аристократії. В релігії він заперечує догматизм і обрядовість духовенства. У свою творчість він вводить елементи, абсолютно чужі і ворожі творчості поетів аристократії. Так звані «Покидьки суспільства», перетворені на бродяг селяни, зображені їм реально, хоча без співчуття і навіть з деякою часткою цинізму в поемі «Веселі бродяги» (The Jolly Beggars). Мова і хвастощі своєю розпустою однієї з героїнь цієї поеми приводили в жах тогочасних класиків, які вибирали «благородний», піднесений матеріал для своєї творчості.

Бернс приділив немало місця і страшній фантастиці, так званому «Готичному романтизму». Цей літературний напрям хоча і був реакцією проти класицизму, але виходив частково із середовища аристократії, і Бернс тому не міг його визнати. Замість жахів «Замку Отранто» та ін. подібних творів Бернса явно пародіює стиль «страшних романів» (поема «Том Про Шентер»).

Всі елементи побуту дрібнопомісного землевласника і фермера знайшли у творчості Бернса своє відображення: їх примітивна філософія, повір'я, обряди, трудові процеси, ідеали. Особливо докладно зображено процес селянської праці з усією його обстановкою; Бернсом не забуті зрізана плугом польова квітка, розорене гніздо миші і т. д. Навколишня селянина природа зображена не з точки зору споглядаючого на неї городянина; на тлі цієї природи завжди трудівник або відпочиваючий селянин; побачення відбувається «серед колосків ячменю»; у Бернса «зелень ніжиться в росі, проліски кивають і аромат фіалки ліліють в лісі, де звуки тануть, дрізд з коноплянкою співають, нирок ковзає по гладі водній, грають качки в очереті, жайворонок із зорею тремтить з піснею в небесах» і т. д .

У своєму середовищі Бернс користувався величезною популярністю. Подобалися завзятий тон, національний характер, установка на фермера як на основну групу в суспільстві і ще те, що мова його пісень - мова, на якій говорили шотландські фермери; за своєю формою його пісні близькі до шотландської народній балади.
Літературна енциклопедія в 11 т. 1929-1939.
Переклала на українську мову 16.02.19 7.00

Роберт Бернс «Моє щастя»
Задоволений я малим, а більшому радий,
А якщо негаразди порушать мій спокій,
За кухлем, під пісню жену їх стусаном –
Нехай вони до біса летять шкереберть.
З досади я зуби стискаю часом,
Але життя - це битва, а ти, брат, герой.
Мій гріш нерозмінний - безтурботний мій характер,
І всім королям не позбавити мене прав.
Гнітять мене біди весь рік безперервно.
Але вечір з друзями - і все заживе.
Коли вдалося нам до мети дійти,
До чого згадувати нам про ями в дорозі!
Возитися з шкапою - долею моєю?
До мене, від мене , але йшла б скоріше.
Турбота або радість загляне в мій будинок,
- Заходьте! - скажу я, - всеж проживемо! 1794
Переклала на українську мову 16.02.19 7.00

Роберт Бернс (Burns, 1759—1796) — выдающийся шотландский поэт. Творчество его и в настоящее время имеет такое же значение в Шотландии, какое например имело творчество Т. Г. Шевченко на дореволюционной Украине. Подчиненная Англии Шотландия постепенно теряла независимость, даже в национальном быту, языке и литературе. Лондон всему задавал тон. Проявление шотландцами каких-либо признаков самобытности, национального, в такой форме, которая могла бы напоминать об обособленности, Англией не одобрялось. Шотландцам разрешалось только щеголять в своих национальных костюмах, но говорить по-шотландски в Англии считалось «немножко некультурным». Борьба шотландцев за независимость в особенно резкой форме не проявлялась, но в скрытом виде не прекращалась. В той или иной форме шотландцы протестовали против английской государственности. Шотландия, страна в значительной степени земледельческая, острее чувствовала гнет капитализма и разорение им деревни. Крестьяне, согнанные с земли капиталистом и помещиком, наполняли фабрики и заводы, уходили в колонии и на службу в многочисленный торговый и военный флот. Немало их бродило по стране в виде босяков и бродяг. Крестьяне более крепкие все же держались за землю, хотя это им доставалось дорогой ценой.
Бернс принадлежал к крестьянству, которое держалось частью на своих клочках земли, частью обрабатывало землю, арендованную у помещиков, и в своем творчестве он отразил преимущественно быт и идеологию своей социальной группы. Центральная фигура его поэзии — «простой, честный, деловой, трудящийся и попросту религиозный фермер». Идеал его намечен в «Субботнем вечере поселянина». Простую трудовую жизнь фермера он противопоставляет жизни горожан и аристократии. Он советует своему фермеру не брать примера с аристократов и горожан. «Оставь шелка пустоголовым олухам и дорогие вина подлецам — простой и честный фермер и без того царь над людьми. Король может дать звание маркиза, графа, князя, рыцаря, но что все это в сравнении с званием простого трудящегося человека? Все чины только отпечаток золотой монеты». Простоту и безыскусственность Бернс противопоставляет этикету и чопорности аристократии. В религии он отрицает догматизм и обрядность духовенства. В свое творчество он вводит элементы, совершенно чуждые и враждебные творчеству поэтов аристократии. так наз. «отбросы общества», превращенные в бродяг крестьяне, изображены им реально, хотя без сочувствия и даже с некоторой долей цинизма в поэме «Веселые бродяги» (The Jolly Beggars). Язык и бахвальство своим распутством одной из героинь этой поэмы приводили в ужас тогдашних классиков, выбиравших «благородный», возвышенный материал для своего творчества.

Бернс уделил немало места и страшной фантастике, так наз. «готическому романтизму». Это литературное направление хотя и было реакцией против классицизма, но исходило отчасти из среды аристократии, и Бернс поэтому не мог его признать. Вместо ужасов «Замка Отранто» и др. подобных произведений Бернса явно пародирует стиль «страшных романов» (поэма «Том О Шентер»).

Все элементы быта мелкопоместного землевладельца и фермера нашли в творчестве Бернса свое отражение: их примитивная философия, поверья, обряды, трудовые процессы, идеалы. Особенно подробно изображен процесс крестьянского труда со всей его обстановкой; Бэрнсом не забыты срезанный плугом полевой цветок, разоренное гнездо мыши и т. д. Окружающая крестьянина природа изображена не с точки зрения любующегося ею горожанина; на фоне этой природы всегда трудящийся или отдыхающий крестьянин; свидание происходит «среди колосьев ячменя»; у Бэрнса «зелень нежится в росе, подснежники кивают и аромат фиалки льют в лесу, где звуки тают, дрозд с коноплянками поют, нырок скользит по глади водной, играют утки в камыше, жаворонок с зарею трепещет с песней в небесах» и т. д.

В своей среде Бэрнс пользовался огромной популярностью. Нравились задорный тон, национальный характер, установка на фермера как на основную группу в обществе и еще то, что язык его песен — язык, на котором говорили шотландские фермеры; по своей форме его песни близки к шотландской народной балладе.
Литературная энциклопедия в 11 т. 1929—1939.

Роберт Бёрнс «Моё счастье»
Доволен я малым, а большему рад, А если невзгоды нарушат мой лад, За кружкой, под песню гоню их пинком - Пускай они к чёрту летят кувырком.
В досаде я зубы сжимаю порой, Но жизнь - это битва, а ты, брат, герой. Мой грош неразменный - беспечный мой нрав, И всем королям не лишить меня прав.
Гнетут меня беды весь год напролёт. Но вечер с друзьями - и всё заживёт. Когда удалось нам до цели дойти, К чему вспоминать нам о ямах в пути!
Возиться ли с клячей - судьбою моей? Ко мне, от меня ли, но шла бы скорей. Забота иль радость заглянет в мой дом, - Войдите! - скажу я, - авось проживём! 1794
Перевод С.Маршака