
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2025.09.02
22:08
Танцюють порожні віки.
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
Всміхається маска в загрозі.
Простягне подібність руки
Сатир у вигадливій позі.
В палкому натхненні спектакль
Розігрує хтось у абсурді.
В нім кожен намічений такт
2025.09.02
21:52
Віщувала заграва вітер
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
У багрянім заході сонця.
Зачиняли бутони квіти
І згасали в хатах віконця.
Прохолода, така приємна,
Денну спеку заколисала.
Ще хвилина – і стало темно,
2025.09.02
13:41
Ще день малює гарне щось:
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
Ясні шовки останні літа.
І стільки барв іще знайшлось,
Тепла і радості палітра.
Вдягає сонце в кольори
Усе навкруж під усміх щирий.
Світлішим світ стає старий,
2025.09.02
12:17
Небувале, довгождане,
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
На краю земних доріг, -
Ти - кохання безнастанне
В смутках-радощах моїх.
За твої уста вологі
І за тіняву очей, -
Закохався до знемоги,
Як душа про це рече.
2025.09.02
08:19
Слова - оригінальна поезія Світлани-Майї Залізняк, без втручання ШІ, музика та вокал згенеровані за допомогою штучного інтелекту в Suno. У відеоряді використано 10 ілюстрацій - згенерованих ШІ за описом авторки, ексклюзивно для цієї поезії. Для "оживленн
2025.09.01
23:38
О, літо! Йди! Мені тебе не шкода!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
Сховайся в герметичний саркофаг.
Зробило ти мені таку погоду,
Що захлинаюсь у сльозах-дощах.
Ти зіпсувало зошит мій для віршів,
У ньому оселилася печаль.
Ти відібрало в мене найцінніше!
2025.09.01
22:21
Мій голос обірвався у зеніті,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
Мої слова згоріли у золі.
Мої думки у полі переритім
Замерзли нерозквітлими в землі.
До кого я кричу в безмежнім полі?
Зі світом же обірваний зв'язок.
Лиш холоднеча, як безжальність долі,
2025.09.01
12:07
Із Бориса Заходера
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
Ледве ми виперлись з решти приматів
й рушили вдаль з усієї снаги –
з нами побігли, без жодних дебатів,
мордочка, хвіст та чотири ноги.
Часом блукаємо ми у хаосі, –
2025.09.01
09:47
Останній день літа.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
Все сонцем залите.
І ніде вмістити
безмежжя тепла.
Пронизана світлом
серпнева тендітна
струїть малахітом
прощання пора.
2025.09.01
05:51
В частоколі останніх років
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
Причаїлася тиша німотна, –
Ми з тобою, мов крила, близькі
І водночас, як зорі, самотні.
Не засліплює зір відбиття
Учорашніх цілунків тривалих, –
Десь поділись палкі почуття,
Що серця нам обом зігрівали.
2025.09.01
00:32
Чергова епоха раптово пішла,
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
Немов розчинилася, втратила цінність.
Можливо, це просто миттєвість життя,
Яку б я хотів розтягнути на вічність.
Не хочу про осінь, холодну і злу,
Чи сніг, що впаде на замерзлі дороги.
Про них надто рано, а біль та вій
2025.08.31
22:37
Зникло в мороку все. Ні очей, ні облич.
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
Тільки губи в цілунку злились навмання…
Нині трапилось диво – Тетянина ніч –
І у щасті своєму я віри не йняв!
Я на неї чекав кілька тисяч ночей,
Утираючи сльози, ковтаючи страх.
Допоміг мені ямб, дав надію х
2025.08.31
22:13
Всесвітній холод, як тюрма німа.
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
Всесвітнє безголосся, ніби тундра.
Безлюдність так жорстоко обійма.
Лягає тиша так велично й мудро.
І птах замерзне й тихо упаде
У невідомість, як в обійми страху.
Не знайдеш прихисток уже ніде,
2025.08.31
19:04
Пора поезії щемлива
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
Уже ступає на поріг.
І ллється віршів буйна злива,
І злото стелиться до ніг
Непрохано-медовим смутком,
Жалем за літечком ясним...
Що ніби квітка незабудка --
2025.08.31
18:30
Моє кохання - вигаданий грант.
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
Життя мене нічого не навчило.
Для тебе вже букет зібрав троянд -
Поверне він твої забуті крила!
Засяй, немов яскравий діамант,
Забудь минуле, долю чорно-білу!
Римує сни твій вірний ад'ютант,
2025.08.31
14:23
Люба, уяви лише
розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...розмах крил птаха Рух –
Це частинка лиш розмаху
мого кохання...
Не відпускати б довіку
мені твоїх рук...
Твоє ложе встелю
простирадлом – Праною.
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2025.08.19
2025.04.24
2025.03.18
2025.03.09
2025.02.12
2024.12.24
2024.10.17
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віта Парфенович Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
КАСТИНГ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАСТИНГ
Я спізнювалася. На годину… Воно ніби-то і не набагато, але таки так.
Збиралася прийти вчасно, але як завжди, в останню мить щось збивало. То виснажена готуванням смаколиків для свого коханого, бо він полюбляє різноманіття, а це все сили і час. То апатією, яку на мене навіювали переживання на роботі. Переживання накопичувалися… і критична маса досягла апогею… Я почала вицвітати тут, хоча вкладала частинку себе у кожний день, працюючи на благо компанії.
Щодня я думала про те, що у моєму житті щось не так. Не вистачає драйву. Періодично створювала драйв, заводячи розмову з випадковими людьми. Ось у магазині АТБ мене уже знає весь персонал, бо я можу підказати, як смачно приготувати булгур, який смачний геролакт чи авокадо. Шаблон розривався, але не до кінця, і дещо у цьому шаблоні було константами, як хамство деяких співробітників, показні лестощі, рівень заробітної плати, дурні рішення керівництва. Мене тут давно «злила», у плані зливати, а не злити, моя колишня подруга. Це була зрада, яку я не могла довго пробачити.
Я розривала сірість буднів поетичними рядками, навіть написала іронічно-сатиричний, але й психологічний роман. Я горнулася до людей цікавих, живих душею.
Виступи на сцені ставали справжнім святом для мене. Але коли інформацію про кастинг було отримано, переступила невеликі вагання і пішла.
Ми стрілися у коридорі. Він, чоловік, не обділений харизмою, стояв боком до мене і обличчям до співрозмовниці. Вперше я побачила його не пам’ятаю де, але мені здалося, ніби він мені знайомий з минулих життів. Я пройшла повз співрозмовників, і якась тягуча пелена, заряджена енергетикою цієї людини окутала мене. Двері було замкнено. Йшов відкритий іспит. Це коли повна зала глядачів, крім журі, і конкурсант має виступити перед усією аудиторією.
Переді мною стояла жіночка у чорній кофтині і джинсах років сорока.
- Ви теж на кастинг? – спитала я.
- Так, - промовила жіночка.
- А минулої неділі ви були? Цікаво, що тут і як.
- Так, була, але не виступила, охочих претендентів у залі багато. А ви теж пробувати себе?
Я не впевнена була у тому, що я готова. Тому відповіла, що прийшла на розвідку.
Хід до зали відчинився. Дівчина на дверях спитала, чи я виступити, чи глядачем побути.
Я сплатила гроші за вхід і пішла шукати вільне місце.
Мені поталанило таки влаштуватися скраю, сусідка по кріслу прибрала свою куртку, а загалом у залі місць вільних майже не було.
На сцені стояв черговий учасник відбору.
Я сиділа і розуміла, що мені не цікаво. Добре, подивимося, що тут і як, заспокоювала себе. Але внутрішній діалог говорив – «ти зможеш краще. Іди, а то заснеш отут».
Я підійшла до дівчини на дверях і спитала, чи можу записатися і стати учасником відбору. Виявилося, записуватися нема потреби, режисер сам у перервах за руками, які піднімають претенденти, обирає учасників.
Поторгуватися було за що. Я звільнилася з роботи, яка стала мене перетворювати на універсального солдата і тому гроші для мене тепер мали цінність більшу, адже період зміни треба вистояти достойно. І хоча сума, яку я сплатила на вході, була невелика, але моє внутрішнє «я» горлало – «Ти можеш краще! Іди!»
Я почала думати над репертуаром. Треба було показати себе у різноманітних амплуа – розповісти вірш, анекдот (з цим у мене не завжди добре складалося, бо зазвичай найсмішніші я забувала на наступний день), проспівати пісню, розповісти історію і станцювати.
Я сиділа і згадувала рядки улюбленого вірша, вірша, з якого у мене розпочалися власні вірші, потім проза. Я думала про анекдот. З матюками не хотілося, хоча і не заборонялося. Я налаштовувалася, потираючи шию, руки, коліна, знизуючи плечима, дихаючи… я налаштовувалася і розуміла, що головне – побороти зрадницький тремор, звести його нанівець.
Про наміри мої вийти на сцену почула справа дівчина з чорним довгим волоссям. Вона підбадьорюючи кивнула, посміхнулася. Порадила подихати, затримуючи вдих. Учасники виходили один за одним, я втомилася чекати, тому вибігла на сцену у момент, коли виступ попередника закінчився.
Я поглянула на залу згори. Повна зала. І я на сцені. Без підготовки. Просто пішла, бо сидіти там, просто сидіти і не зробити цього не могла.
Я глянула йому у душу. Я глянула на нього згори. Чи мала право я була дивитися на нього так?
Але це було не про те, що погляд згори, то є зверхність… тут було про сміливість і рішучість.
Я назвала своє ім’я і прізвище, вік. Зала принишкла. З цікавістю дивилися на мене сотні пар очей, бо я не виглядала як типовий учасник цього дійства.
Я вголос назвала авторку в назву вірша, мого улюбленого і доленосного тексту, і почала читати, дивлячись режисерові у вічі:
«Коли буду я навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось – може й ніякою»
Він вслухався у кожну ноту мого голосу.
Він дивися і розумів, я прийшла сюди, аби озвучити йому, що я є, що я тут, і мені байдуже, скільки мені за паспортом. Я – Є.
Він диригував рукою, підказуючи мені темпоритм, але я знала, що не схиблю.
- Добре, анекдот!
Я швидко змінила ліричну героїню на кумедних анекдотичних дівчат. Зіграла. Зала засміялася. Оплески мене підбадьорили.
Попереду була історія. Я розпочала. Один з членів журі, в вочевидь, звернув увагу, що я набираю обертів. Тому спинив мене питанням: «Ця історія про душу?»
Я схибила, бо пропустила ввідний інструктаж, і не знала тематики.
- Коли в останнє плакали? - рятуючи мене від лап суворого колеги спитав режисер.
- Коли дізналася, що мою розповідь про найдорожчу мені людину, першу мою подругу, мою бабусю, буде опубліковано у книзі, яка незабаром з’явиться на полицях книгарень.
- Ви – письменник? – режисер дивився так само відкрито і зацікавлено, і я стояла перед ним ніби гола, але не соромилася ні на йоту.
- Я намагаюся ним бути – скромно відповіла я. – Я бухгалтер, це мій основний заробіток.
- Співайте, – дозволив він, і схвально кивнув.
Яка пісня розкриє голос і душу? Звісно, народна пісня, у якій поєдналися традиції поколінь, сила роду, пісня мого дитинства, яка мене розчулює і наснажує. І я завела щедрівку.
З голосом усе було зрозуміло. Я виводила перший куплет, як режисер вирішив влаштувати мені ще один незвичайний тест – пісня, під яку я танцювала була еротична і драйвова водночас, мені заважала довжина спідниці, але я не соромилася, тут було одне – або імпровізую і виграю, або – приходьте ще.
Спинився трек. Я стояла на сцені. Його обличчя сяяло добротою і світлом:
«Цікава і розкішна ти баба. Знаєш, що хочеш, ідеш і робиш. Без комплексів. Не соромишся свого віку. До зустрічі 26-го!»
Я зробила кніксен і легкою ходою пробіглася зі сцени. Коли проходила повз, дивилася в очі, а режисер тихо, ніби ми були наодинці, спитав: «Ти отримала задоволення від виступу?»
Я усміхнулася і кивнула, що означало «так», хоча розуміла, що це далеко не все те, що я можу транслювати і показати. Сюрпризи ще попереду. Він мене вибрав недарма.
Збиралася прийти вчасно, але як завжди, в останню мить щось збивало. То виснажена готуванням смаколиків для свого коханого, бо він полюбляє різноманіття, а це все сили і час. То апатією, яку на мене навіювали переживання на роботі. Переживання накопичувалися… і критична маса досягла апогею… Я почала вицвітати тут, хоча вкладала частинку себе у кожний день, працюючи на благо компанії.
Щодня я думала про те, що у моєму житті щось не так. Не вистачає драйву. Періодично створювала драйв, заводячи розмову з випадковими людьми. Ось у магазині АТБ мене уже знає весь персонал, бо я можу підказати, як смачно приготувати булгур, який смачний геролакт чи авокадо. Шаблон розривався, але не до кінця, і дещо у цьому шаблоні було константами, як хамство деяких співробітників, показні лестощі, рівень заробітної плати, дурні рішення керівництва. Мене тут давно «злила», у плані зливати, а не злити, моя колишня подруга. Це була зрада, яку я не могла довго пробачити.
Я розривала сірість буднів поетичними рядками, навіть написала іронічно-сатиричний, але й психологічний роман. Я горнулася до людей цікавих, живих душею.
Виступи на сцені ставали справжнім святом для мене. Але коли інформацію про кастинг було отримано, переступила невеликі вагання і пішла.
Ми стрілися у коридорі. Він, чоловік, не обділений харизмою, стояв боком до мене і обличчям до співрозмовниці. Вперше я побачила його не пам’ятаю де, але мені здалося, ніби він мені знайомий з минулих життів. Я пройшла повз співрозмовників, і якась тягуча пелена, заряджена енергетикою цієї людини окутала мене. Двері було замкнено. Йшов відкритий іспит. Це коли повна зала глядачів, крім журі, і конкурсант має виступити перед усією аудиторією.
Переді мною стояла жіночка у чорній кофтині і джинсах років сорока.
- Ви теж на кастинг? – спитала я.
- Так, - промовила жіночка.
- А минулої неділі ви були? Цікаво, що тут і як.
- Так, була, але не виступила, охочих претендентів у залі багато. А ви теж пробувати себе?
Я не впевнена була у тому, що я готова. Тому відповіла, що прийшла на розвідку.
Хід до зали відчинився. Дівчина на дверях спитала, чи я виступити, чи глядачем побути.
Я сплатила гроші за вхід і пішла шукати вільне місце.
Мені поталанило таки влаштуватися скраю, сусідка по кріслу прибрала свою куртку, а загалом у залі місць вільних майже не було.
На сцені стояв черговий учасник відбору.
Я сиділа і розуміла, що мені не цікаво. Добре, подивимося, що тут і як, заспокоювала себе. Але внутрішній діалог говорив – «ти зможеш краще. Іди, а то заснеш отут».
Я підійшла до дівчини на дверях і спитала, чи можу записатися і стати учасником відбору. Виявилося, записуватися нема потреби, режисер сам у перервах за руками, які піднімають претенденти, обирає учасників.
Поторгуватися було за що. Я звільнилася з роботи, яка стала мене перетворювати на універсального солдата і тому гроші для мене тепер мали цінність більшу, адже період зміни треба вистояти достойно. І хоча сума, яку я сплатила на вході, була невелика, але моє внутрішнє «я» горлало – «Ти можеш краще! Іди!»
Я почала думати над репертуаром. Треба було показати себе у різноманітних амплуа – розповісти вірш, анекдот (з цим у мене не завжди добре складалося, бо зазвичай найсмішніші я забувала на наступний день), проспівати пісню, розповісти історію і станцювати.
Я сиділа і згадувала рядки улюбленого вірша, вірша, з якого у мене розпочалися власні вірші, потім проза. Я думала про анекдот. З матюками не хотілося, хоча і не заборонялося. Я налаштовувалася, потираючи шию, руки, коліна, знизуючи плечима, дихаючи… я налаштовувалася і розуміла, що головне – побороти зрадницький тремор, звести його нанівець.
Про наміри мої вийти на сцену почула справа дівчина з чорним довгим волоссям. Вона підбадьорюючи кивнула, посміхнулася. Порадила подихати, затримуючи вдих. Учасники виходили один за одним, я втомилася чекати, тому вибігла на сцену у момент, коли виступ попередника закінчився.
Я поглянула на залу згори. Повна зала. І я на сцені. Без підготовки. Просто пішла, бо сидіти там, просто сидіти і не зробити цього не могла.
Я глянула йому у душу. Я глянула на нього згори. Чи мала право я була дивитися на нього так?
Але це було не про те, що погляд згори, то є зверхність… тут було про сміливість і рішучість.
Я назвала своє ім’я і прізвище, вік. Зала принишкла. З цікавістю дивилися на мене сотні пар очей, бо я не виглядала як типовий учасник цього дійства.
Я вголос назвала авторку в назву вірша, мого улюбленого і доленосного тексту, і почала читати, дивлячись режисерові у вічі:
«Коли буду я навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось – може й ніякою»
Він вслухався у кожну ноту мого голосу.
Він дивися і розумів, я прийшла сюди, аби озвучити йому, що я є, що я тут, і мені байдуже, скільки мені за паспортом. Я – Є.
Він диригував рукою, підказуючи мені темпоритм, але я знала, що не схиблю.
- Добре, анекдот!
Я швидко змінила ліричну героїню на кумедних анекдотичних дівчат. Зіграла. Зала засміялася. Оплески мене підбадьорили.
Попереду була історія. Я розпочала. Один з членів журі, в вочевидь, звернув увагу, що я набираю обертів. Тому спинив мене питанням: «Ця історія про душу?»
Я схибила, бо пропустила ввідний інструктаж, і не знала тематики.
- Коли в останнє плакали? - рятуючи мене від лап суворого колеги спитав режисер.
- Коли дізналася, що мою розповідь про найдорожчу мені людину, першу мою подругу, мою бабусю, буде опубліковано у книзі, яка незабаром з’явиться на полицях книгарень.
- Ви – письменник? – режисер дивився так само відкрито і зацікавлено, і я стояла перед ним ніби гола, але не соромилася ні на йоту.
- Я намагаюся ним бути – скромно відповіла я. – Я бухгалтер, це мій основний заробіток.
- Співайте, – дозволив він, і схвально кивнув.
Яка пісня розкриє голос і душу? Звісно, народна пісня, у якій поєдналися традиції поколінь, сила роду, пісня мого дитинства, яка мене розчулює і наснажує. І я завела щедрівку.
З голосом усе було зрозуміло. Я виводила перший куплет, як режисер вирішив влаштувати мені ще один незвичайний тест – пісня, під яку я танцювала була еротична і драйвова водночас, мені заважала довжина спідниці, але я не соромилася, тут було одне – або імпровізую і виграю, або – приходьте ще.
Спинився трек. Я стояла на сцені. Його обличчя сяяло добротою і світлом:
«Цікава і розкішна ти баба. Знаєш, що хочеш, ідеш і робиш. Без комплексів. Не соромишся свого віку. До зустрічі 26-го!»
Я зробила кніксен і легкою ходою пробіглася зі сцени. Коли проходила повз, дивилася в очі, а режисер тихо, ніби ми були наодинці, спитав: «Ти отримала задоволення від виступу?»
Я усміхнулася і кивнула, що означало «так», хоча розуміла, що це далеко не все те, що я можу транслювати і показати. Сюрпризи ще попереду. Він мене вибрав недарма.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію