
Авторський рейтинг від 5,25 (вірші)
2023.10.01
17:33
Не схожі ні на кого люди
снують їдять – їдять, снують…
Хто їх зупинить, хто розбудить?
Вони ж своїх, себе жують!
Будують нібито сумлінно
загальнолюдський інститут –
от – ні! – майбутні покоління
снують їдять – їдять, снують…
Хто їх зупинить, хто розбудить?
Вони ж своїх, себе жують!
Будують нібито сумлінно
загальнолюдський інститут –
от – ні! – майбутні покоління
2023.10.01
17:23
Край ночі стань на Борисфена схилах,
прислухайся, як жебонить вода,
тече Дніпро, неначе кров у жилах,
пульсує його хвиля золота,
немов зове торкнутися причастя
з молитвою до Бога на устах
чи є у світі ще найбільше щастя
перетікати у Чумацький Шлях.
прислухайся, як жебонить вода,
тече Дніпро, неначе кров у жилах,
пульсує його хвиля золота,
немов зове торкнутися причастя
з молитвою до Бога на устах
чи є у світі ще найбільше щастя
перетікати у Чумацький Шлях.
2023.10.01
16:17
Сидять рибалки понад ставом.
Над воду вудлища стирчать.
Мабуть, ідуть не надто справи –
Чи що й вдалося упіймать,
Бо і садки в воді порожні.
Та хто би переймався тим?
По пляшці виставили кожен,
Бо ж всяк подався зі своїм.
Над воду вудлища стирчать.
Мабуть, ідуть не надто справи –
Чи що й вдалося упіймать,
Бо і садки в воді порожні.
Та хто би переймався тим?
По пляшці виставили кожен,
Бо ж всяк подався зі своїм.
2023.10.01
13:26
І знов пишу: її кохаю.
Паперу вкотре зізнаюся,
Що все обожнюю без краю
Ясні вуста і пасма русі.
Що досі марю проти ночі
Із нею стрітися зарання
І у розмаю дні співочі
Паперу вкотре зізнаюся,
Що все обожнюю без краю
Ясні вуста і пасма русі.
Що досі марю проти ночі
Із нею стрітися зарання
І у розмаю дні співочі
2023.10.01
13:15
Майстер ком не стане майстром слова,
що напише мжичка чи полова.
І слова й думки його пусті.
Хай собі плететься у хвості.
Не марную часу даром я,
коли бачу, що Юрко - теля.
01.10.23р.
що напише мжичка чи полова.
І слова й думки його пусті.
Хай собі плететься у хвості.
Не марную часу даром я,
коли бачу, що Юрко - теля.
01.10.23р.
2023.10.01
12:06
Цей ювілейний випуск присвячую, звичайно,
улюбленому опонентові
«Наче орьол із Поті
ширяє в піднебессі…»
« - Коротша думка, кращі пироги!
- Це правда, Юро?
улюбленому опонентові
«Наче орьол із Поті
ширяє в піднебессі…»
« - Коротша думка, кращі пироги!
- Це правда, Юро?
2023.10.01
06:18
Намагався раз Василько
Ухопить за гребінь хвильку, –
Опустив у воду руку
І піймав зубасту щуку,
Зголоднілу так уранці,
Що вчепилася за пальці.
01.10.23
Ухопить за гребінь хвильку, –
Опустив у воду руку
І піймав зубасту щуку,
Зголоднілу так уранці,
Що вчепилася за пальці.
01.10.23
2023.10.01
05:47
Сховаюся у золотім саду,
де ще від вишні трохи пахне літом
і яблука цвіт-сонечком напиті
багріють крізь стуманену габу.
У верховітті сповненій надії
лиш тихий вітер між гіллячок мріє…
а скоро засурмить він у трубу,
задме, задме сліпим снігам настрі
де ще від вишні трохи пахне літом
і яблука цвіт-сонечком напиті
багріють крізь стуманену габу.
У верховітті сповненій надії
лиш тихий вітер між гіллячок мріє…
а скоро засурмить він у трубу,
задме, задме сліпим снігам настрі
2023.10.01
00:48
Не шкодуйте грошей для поета,
Бо духовно не зростете ви...
Не з’їсте колись одну котлету -
Є пожива мізкам голови.
Ну не купите моднячу сумку,
Стане трішки личенько худе.
Раптом в книзі геніальна думка
Бо духовно не зростете ви...
Не з’їсте колись одну котлету -
Є пожива мізкам голови.
Ну не купите моднячу сумку,
Стане трішки личенько худе.
Раптом в книзі геніальна думка
2023.09.30
23:49
Шукаю на Святій Землі пейзажі,
Чимось схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Щемом вливається у серце...
...А за пейзажами вбачається
Чимось схожі на вкраїнські:
Горби і пагорби не лисі, а залісені,
Карпати вгадую в Голанах,
Говерлу - в засніженім Хермоні ,
Йордан у верболозі, як і Дніпро,
Щемом вливається у серце...
...А за пейзажами вбачається
2023.09.30
20:12
ІНам помагають, бо іде війна
Європою і мало є надії,
що не чіпає того сатана,
у кого на зелене алергія.
ІІ
Немає віри в те, що має шут
зіграти роль в історії країни,
Європою і мало є надії,
що не чіпає того сатана,
у кого на зелене алергія.
ІІ
Немає віри в те, що має шут
зіграти роль в історії країни,
2023.09.30
13:21
Попри всякої негоди
І всіляких перепон,
Не зникають ляльководи -
Негараздів еталон…
Наче мухи обліпили.
Жмуть і жмуть зо всіх сторін.
Ех, мені б такої сили,
Не смоктав би анальгін...
І всіляких перепон,
Не зникають ляльководи -
Негараздів еталон…
Наче мухи обліпили.
Жмуть і жмуть зо всіх сторін.
Ех, мені б такої сили,
Не смоктав би анальгін...
2023.09.30
09:30
У перший день жовтня рівно о дев‘ятій вся Україна зупиниться, щоб хвилиною мовчання вшанувати світлу пам‘ять наших захисників і захисниць, які віддали своє життя у боротьбі з жорстоким ворогом, і з вдячністю згадати й подумки помолитися за тих, хто із збр
2023.09.30
08:42
Хай кине в мене камінь той, хто без гріха,
і я йому вклонюся ницо, як святому,
хоча не кланялась, крім Господа, нікому,
сльоза полинна неабияка гірка.
Пробачаться мої провини, бо хіба
на терезах усе злобливе переважить?
Хотіла від свого життя барв
і я йому вклонюся ницо, як святому,
хоча не кланялась, крім Господа, нікому,
сльоза полинна неабияка гірка.
Пробачаться мої провини, бо хіба
на терезах усе злобливе переважить?
Хотіла від свого життя барв
2023.09.30
07:23
Всюди знати має кожен
В непростий для світу час,
Що научимо й поможем
Тим, хто звернеться до нас.
Ро-До-Си – красива назва,
Скрізь шанована людьми,
Бо розумні та уважні,
В непростий для світу час,
Що научимо й поможем
Тим, хто звернеться до нас.
Ро-До-Си – красива назва,
Скрізь шанована людьми,
Бо розумні та уважні,
2023.09.30
03:20
Росою вересень умився
й пішов собі за виднокрай,
лишивши яблука у мисці
для жовтня, йди його стрічай,
нехай не бідкається красень,
що сивіє щоранку сад,
така краса, на вітах рясно
ще дозріває виноград…
Останні надходження: 7 дн | 30 дн | ...й пішов собі за виднокрай,
лишивши яблука у мисці
для жовтня, йди його стрічай,
нехай не бідкається красень,
що сивіє щоранку сад,
така краса, на вітах рясно
ще дозріває виноград…
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

2023.07.27
2023.05.29
2023.05.28
2023.04.06
2023.03.09
2023.03.01
2023.02.18
• Українське словотворення
• Усі Словники
• Про віршування
• Латина (рус)
• Дослівник до Біблії (Євр.)
• Дослівник до Біблії (Гр.)
• Інші словники

Автори /
Віва ЛаВіта (1983) /
Проза
КАСТИНГ
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
КАСТИНГ
Я спізнювалася. На годину… Воно ніби-то і не набагато, але таки так.
Збиралася прийти вчасно, але як завжди, в останню мить щось збивало. То виснажена готуванням смаколиків для свого коханого, бо він полюбляє різноманіття, а це все сили і час. То апатією, яку на мене навіювали переживання на роботі. Переживання накопичувалися… і критична маса досягла апогею… Я почала вицвітати тут, хоча вкладала частинку себе у кожний день, працюючи на благо компанії.
Щодня я думала про те, що у моєму житті щось не так. Не вистачає драйву. Періодично створювала драйв, заводячи розмову з випадковими людьми. Ось у магазині АТБ мене уже знає весь персонал, бо я можу підказати, як смачно приготувати булгур, який смачний геролакт чи авокадо. Шаблон розривався, але не до кінця, і дещо у цьому шаблоні було константами, як хамство деяких співробітників, показні лестощі, рівень заробітної плати, дурні рішення керівництва. Мене тут давно «злила», у плані зливати, а не злити, моя колишня подруга. Це була зрада, яку я не могла довго пробачити.
Я розривала сірість буднів поетичними рядками, навіть написала іронічно-сатиричний, але й психологічний роман. Я горнулася до людей цікавих, живих душею.
Виступи на сцені ставали справжнім святом для мене. Але коли інформацію про кастинг було отримано, переступила невеликі вагання і пішла.
Ми стрілися у коридорі. Він, чоловік, не обділений харизмою, стояв боком до мене і обличчям до співрозмовниці. Вперше я побачила його не пам’ятаю де, але мені здалося, ніби він мені знайомий з минулих життів. Я пройшла повз співрозмовників, і якась тягуча пелена, заряджена енергетикою цієї людини окутала мене. Двері було замкнено. Йшов відкритий іспит. Це коли повна зала глядачів, крім журі, і конкурсант має виступити перед усією аудиторією.
Переді мною стояла жіночка у чорній кофтині і джинсах років сорока.
- Ви теж на кастинг? – спитала я.
- Так, - промовила жіночка.
- А минулої неділі ви були? Цікаво, що тут і як.
- Так, була, але не виступила, охочих претендентів у залі багато. А ви теж пробувати себе?
Я не впевнена була у тому, що я готова. Тому відповіла, що прийшла на розвідку.
Хід до зали відчинився. Дівчина на дверях спитала, чи я виступити, чи глядачем побути.
Я сплатила гроші за вхід і пішла шукати вільне місце.
Мені поталанило таки влаштуватися скраю, сусідка по кріслу прибрала свою куртку, а загалом у залі місць вільних майже не було.
На сцені стояв черговий учасник відбору.
Я сиділа і розуміла, що мені не цікаво. Добре, подивимося, що тут і як, заспокоювала себе. Але внутрішній діалог говорив – «ти зможеш краще. Іди, а то заснеш отут».
Я підійшла до дівчини на дверях і спитала, чи можу записатися і стати учасником відбору. Виявилося, записуватися нема потреби, режисер сам у перервах за руками, які піднімають претенденти, обирає учасників.
Поторгуватися було за що. Я звільнилася з роботи, яка стала мене перетворювати на універсального солдата і тому гроші для мене тепер мали цінність більшу, адже період зміни треба вистояти достойно. І хоча сума, яку я сплатила на вході, була невелика, але моє внутрішнє «я» горлало – «Ти можеш краще! Іди!»
Я почала думати над репертуаром. Треба було показати себе у різноманітних амплуа – розповісти вірш, анекдот (з цим у мене не завжди добре складалося, бо зазвичай найсмішніші я забувала на наступний день), проспівати пісню, розповісти історію і станцювати.
Я сиділа і згадувала рядки улюбленого вірша, вірша, з якого у мене розпочалися власні вірші, потім проза. Я думала про анекдот. З матюками не хотілося, хоча і не заборонялося. Я налаштовувалася, потираючи шию, руки, коліна, знизуючи плечима, дихаючи… я налаштовувалася і розуміла, що головне – побороти зрадницький тремор, звести його нанівець.
Про наміри мої вийти на сцену почула справа дівчина з чорним довгим волоссям. Вона підбадьорюючи кивнула, посміхнулася. Порадила подихати, затримуючи вдих. Учасники виходили один за одним, я втомилася чекати, тому вибігла на сцену у момент, коли виступ попередника закінчився.
Я поглянула на залу згори. Повна зала. І я на сцені. Без підготовки. Просто пішла, бо сидіти там, просто сидіти і не зробити цього не могла.
Я глянула йому у душу. Я глянула на нього згори. Чи мала право я була дивитися на нього так?
Але це було не про те, що погляд згори, то є зверхність… тут було про сміливість і рішучість.
Я назвала своє ім’я і прізвище, вік. Зала принишкла. З цікавістю дивилися на мене сотні пар очей, бо я не виглядала як типовий учасник цього дійства.
Я вголос назвала авторку в назву вірша, мого улюбленого і доленосного тексту, і почала читати, дивлячись режисерові у вічі:
«Коли буду я навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось – може й ніякою»
Він вслухався у кожну ноту мого голосу.
Він дивися і розумів, я прийшла сюди, аби озвучити йому, що я є, що я тут, і мені байдуже, скільки мені за паспортом. Я – Є.
Він диригував рукою, підказуючи мені темпоритм, але я знала, що не схиблю.
- Добре, анекдот!
Я швидко змінила ліричну героїню на кумедних анекдотичних дівчат. Зіграла. Зала засміялася. Оплески мене підбадьорили.
Попереду була історія. Я розпочала. Один з членів журі, в вочевидь, звернув увагу, що я набираю обертів. Тому спинив мене питанням: «Ця історія про душу?»
Я схибила, бо пропустила ввідний інструктаж, і не знала тематики.
- Коли в останнє плакали? - рятуючи мене від лап суворого колеги спитав режисер.
- Коли дізналася, що мою розповідь про найдорожчу мені людину, першу мою подругу, мою бабусю, буде опубліковано у книзі, яка незабаром з’явиться на полицях книгарень.
- Ви – письменник? – режисер дивився так само відкрито і зацікавлено, і я стояла перед ним ніби гола, але не соромилася ні на йоту.
- Я намагаюся ним бути – скромно відповіла я. – Я бухгалтер, це мій основний заробіток.
- Співайте, – дозволив він, і схвально кивнув.
Яка пісня розкриє голос і душу? Звісно, народна пісня, у якій поєдналися традиції поколінь, сила роду, пісня мого дитинства, яка мене розчулює і наснажує. І я завела щедрівку.
З голосом усе було зрозуміло. Я виводила перший куплет, як режисер вирішив влаштувати мені ще один незвичайний тест – пісня, під яку я танцювала була еротична і драйвова водночас, мені заважала довжина спідниці, але я не соромилася, тут було одне – або імпровізую і виграю, або – приходьте ще.
Спинився трек. Я стояла на сцені. Його обличчя сяяло добротою і світлом:
«Цікава і розкішна ти баба. Знаєш, що хочеш, ідеш і робиш. Без комплексів. Не соромишся свого віку. До зустрічі 26-го!»
Я зробила кніксен і легкою ходою пробіглася зі сцени. Коли проходила повз, дивилася в очі, а режисер тихо, ніби ми були наодинці, спитав: «Ти отримала задоволення від виступу?»
Я усміхнулася і кивнула, що означало «так», хоча розуміла, що це далеко не все те, що я можу транслювати і показати. Сюрпризи ще попереду. Він мене вибрав недарма.
Збиралася прийти вчасно, але як завжди, в останню мить щось збивало. То виснажена готуванням смаколиків для свого коханого, бо він полюбляє різноманіття, а це все сили і час. То апатією, яку на мене навіювали переживання на роботі. Переживання накопичувалися… і критична маса досягла апогею… Я почала вицвітати тут, хоча вкладала частинку себе у кожний день, працюючи на благо компанії.
Щодня я думала про те, що у моєму житті щось не так. Не вистачає драйву. Періодично створювала драйв, заводячи розмову з випадковими людьми. Ось у магазині АТБ мене уже знає весь персонал, бо я можу підказати, як смачно приготувати булгур, який смачний геролакт чи авокадо. Шаблон розривався, але не до кінця, і дещо у цьому шаблоні було константами, як хамство деяких співробітників, показні лестощі, рівень заробітної плати, дурні рішення керівництва. Мене тут давно «злила», у плані зливати, а не злити, моя колишня подруга. Це була зрада, яку я не могла довго пробачити.
Я розривала сірість буднів поетичними рядками, навіть написала іронічно-сатиричний, але й психологічний роман. Я горнулася до людей цікавих, живих душею.
Виступи на сцені ставали справжнім святом для мене. Але коли інформацію про кастинг було отримано, переступила невеликі вагання і пішла.
Ми стрілися у коридорі. Він, чоловік, не обділений харизмою, стояв боком до мене і обличчям до співрозмовниці. Вперше я побачила його не пам’ятаю де, але мені здалося, ніби він мені знайомий з минулих життів. Я пройшла повз співрозмовників, і якась тягуча пелена, заряджена енергетикою цієї людини окутала мене. Двері було замкнено. Йшов відкритий іспит. Це коли повна зала глядачів, крім журі, і конкурсант має виступити перед усією аудиторією.
Переді мною стояла жіночка у чорній кофтині і джинсах років сорока.
- Ви теж на кастинг? – спитала я.
- Так, - промовила жіночка.
- А минулої неділі ви були? Цікаво, що тут і як.
- Так, була, але не виступила, охочих претендентів у залі багато. А ви теж пробувати себе?
Я не впевнена була у тому, що я готова. Тому відповіла, що прийшла на розвідку.
Хід до зали відчинився. Дівчина на дверях спитала, чи я виступити, чи глядачем побути.
Я сплатила гроші за вхід і пішла шукати вільне місце.
Мені поталанило таки влаштуватися скраю, сусідка по кріслу прибрала свою куртку, а загалом у залі місць вільних майже не було.
На сцені стояв черговий учасник відбору.
Я сиділа і розуміла, що мені не цікаво. Добре, подивимося, що тут і як, заспокоювала себе. Але внутрішній діалог говорив – «ти зможеш краще. Іди, а то заснеш отут».
Я підійшла до дівчини на дверях і спитала, чи можу записатися і стати учасником відбору. Виявилося, записуватися нема потреби, режисер сам у перервах за руками, які піднімають претенденти, обирає учасників.
Поторгуватися було за що. Я звільнилася з роботи, яка стала мене перетворювати на універсального солдата і тому гроші для мене тепер мали цінність більшу, адже період зміни треба вистояти достойно. І хоча сума, яку я сплатила на вході, була невелика, але моє внутрішнє «я» горлало – «Ти можеш краще! Іди!»
Я почала думати над репертуаром. Треба було показати себе у різноманітних амплуа – розповісти вірш, анекдот (з цим у мене не завжди добре складалося, бо зазвичай найсмішніші я забувала на наступний день), проспівати пісню, розповісти історію і станцювати.
Я сиділа і згадувала рядки улюбленого вірша, вірша, з якого у мене розпочалися власні вірші, потім проза. Я думала про анекдот. З матюками не хотілося, хоча і не заборонялося. Я налаштовувалася, потираючи шию, руки, коліна, знизуючи плечима, дихаючи… я налаштовувалася і розуміла, що головне – побороти зрадницький тремор, звести його нанівець.
Про наміри мої вийти на сцену почула справа дівчина з чорним довгим волоссям. Вона підбадьорюючи кивнула, посміхнулася. Порадила подихати, затримуючи вдих. Учасники виходили один за одним, я втомилася чекати, тому вибігла на сцену у момент, коли виступ попередника закінчився.
Я поглянула на залу згори. Повна зала. І я на сцені. Без підготовки. Просто пішла, бо сидіти там, просто сидіти і не зробити цього не могла.
Я глянула йому у душу. Я глянула на нього згори. Чи мала право я була дивитися на нього так?
Але це було не про те, що погляд згори, то є зверхність… тут було про сміливість і рішучість.
Я назвала своє ім’я і прізвище, вік. Зала принишкла. З цікавістю дивилися на мене сотні пар очей, бо я не виглядала як типовий учасник цього дійства.
Я вголос назвала авторку в назву вірша, мого улюбленого і доленосного тексту, і почала читати, дивлячись режисерові у вічі:
«Коли буду я навіть сивою,
І життя моє піде мрякою,
Я для тебе буду красивою,
А для когось – може й ніякою»
Він вслухався у кожну ноту мого голосу.
Він дивися і розумів, я прийшла сюди, аби озвучити йому, що я є, що я тут, і мені байдуже, скільки мені за паспортом. Я – Є.
Він диригував рукою, підказуючи мені темпоритм, але я знала, що не схиблю.
- Добре, анекдот!
Я швидко змінила ліричну героїню на кумедних анекдотичних дівчат. Зіграла. Зала засміялася. Оплески мене підбадьорили.
Попереду була історія. Я розпочала. Один з членів журі, в вочевидь, звернув увагу, що я набираю обертів. Тому спинив мене питанням: «Ця історія про душу?»
Я схибила, бо пропустила ввідний інструктаж, і не знала тематики.
- Коли в останнє плакали? - рятуючи мене від лап суворого колеги спитав режисер.
- Коли дізналася, що мою розповідь про найдорожчу мені людину, першу мою подругу, мою бабусю, буде опубліковано у книзі, яка незабаром з’явиться на полицях книгарень.
- Ви – письменник? – режисер дивився так само відкрито і зацікавлено, і я стояла перед ним ніби гола, але не соромилася ні на йоту.
- Я намагаюся ним бути – скромно відповіла я. – Я бухгалтер, це мій основний заробіток.
- Співайте, – дозволив він, і схвально кивнув.
Яка пісня розкриє голос і душу? Звісно, народна пісня, у якій поєдналися традиції поколінь, сила роду, пісня мого дитинства, яка мене розчулює і наснажує. І я завела щедрівку.
З голосом усе було зрозуміло. Я виводила перший куплет, як режисер вирішив влаштувати мені ще один незвичайний тест – пісня, під яку я танцювала була еротична і драйвова водночас, мені заважала довжина спідниці, але я не соромилася, тут було одне – або імпровізую і виграю, або – приходьте ще.
Спинився трек. Я стояла на сцені. Його обличчя сяяло добротою і світлом:
«Цікава і розкішна ти баба. Знаєш, що хочеш, ідеш і робиш. Без комплексів. Не соромишся свого віку. До зустрічі 26-го!»
Я зробила кніксен і легкою ходою пробіглася зі сцени. Коли проходила повз, дивилася в очі, а режисер тихо, ніби ми були наодинці, спитав: «Ти отримала задоволення від виступу?»
Я усміхнулася і кивнула, що означало «так», хоча розуміла, що це далеко не все те, що я можу транслювати і показати. Сюрпризи ще попереду. Він мене вибрав недарма.
• Текст твору редагувався.
Дивитись першу версію.
Дивитись першу версію.
• Можлива допомога "Майстерням"
Публікації з назвою одними великими буквами, а також поетичні публікації і((з з))бігами
не анонсуватимуться на головних сторінках ПМ (зі збігами, якщо вони таки не обов'язкові)
Про публікацію