Ти захотів відчути тріумфальну владу,
В своїх руках тримати посох і корону.
Щоби на честь твою гриміли канонади.
Але не гідний ти пишатися на троні!
Тріумф той, любий, тобі ні до чого,
Бо ти не вмієш управляти часом!
І мить цінити пройденой дороги
Не можеш ти, бо очі твої гаснуть!
У них видніється химера ночі злої,
Що гостролезим убива кинджалом.
Не вартий ти взаємної любові,
Коли так вправно володієш жалом!
Залишив у слідах свого тріумфа
Ти краплі крові на пелюстках квітів
То стала мертва пісня нібелунгів
І факт лиш той, що лишив ти роздіту.
Пройма мороз всю до кісток. І дише
Своєю холоднечею у тіло
Зима люб’язно в мріях заколише,
Але від снів тих я украй змарніла.
На махаони вій спустився іній,
Додаючи більш витонченого виду
І ти цілуєш вигин моїх ліній,
Мої долоні, що слізьми омиті.
Я вже втомилася ковтать дощів краплини.
Оазиси не висохнуть ніколи.
Ти затавруєш на мені всі днини
Я стисну в кулаки свою сваволю.
Твій смолоскип роз’ятрює всю душу
І ти пишаєшся, що я марнію й гину.
Я знаю, що забути тебе мушу,
Але не вистачає мені спину.
І я продовжую весь час боротись,
Хапаюся за нездійсненні миті
Мене засмоктують стійкі коловороти,
Вони тріумфом моїх сліз омиті.
Не гідний тріумфальної ти влади,
Але цілую ніг твоїх сліди я.
І кращої нема мені сонати,
Ніж голос твій ковтати як повітря.
Я божеволію від королівських трунків,
Які гартують твої сірі очі.
Вони дорожчі будь-яких дарунків,
А їхній погляд вартий тільки ночі.
Ти тріумфуєш на подертім троні
І вже затертий королівський одяг.
І гріш ціна твоїй брудній короні.
Чому ж іду туди, де їде лиш твій потяг?!!