Коти окупували підвіконня,
Черевані мордаті! О-го-го!
Читаю "вічне", аж пульсує в скронях,
А на макітрі дибиться хохол.

Апофеоз! Голівонька чавунна,
Тремка рука намацує бромід.
І все б нічого, тільки трохи сумно,
За вікнами похмурий краєвид.

І не зима, і не спекотне літо,
Ні те, ні се - заплакана весна.
Спливла на гадку свіжа оковита,-
Мо' - "Verіtas in vino"? Хм, - хто зна...

У чаті гави, дятли і сороки,
Мені б до них, у зграю навісну...
Та гвалт - не панацея, ліпше - спокій,
Година пізня, час іти до сну.

Вечірній бриз, омріяна нірвана,
Ласкавиця під боком, - хто ще тре?
...Торкнув зопалу піки на "вулканах",
За мить (о диво!) - кожен, як марель.

Літала відьма на мітлі до ранку,
Ерот підступний оживив сюжет.
Але, на жаль, ніхто цей вірш не "лайкнув":
Я - початківець. Не авторитет.

11.03.2019р.

Самота

Здався. Серце звомплено калАта,
Я ж - митець, а не титан Тантал.
А до фінішу добігти варто,
Там вінок лавровий, п'єдестал.

Там чигають оплески, вівати
І майстерних епігонів рать.
Та підвів сатирика талантик -
Графомани поїдом їдять.

Кажуть: - Ти нечема! Це, по-перше,
А по-друге, - зайда. Геть не наш.
Втік за хмари. Вітер пір'я чеше,
З крил здмухнув обридлий епатаж.

Мати крила, для поета - щастя,
Все життя літав би і літав...
Від зотлілих лахів марнославства
Порятунок - тиша й самота.

11.03.2019 р.